Політика русифікації та жорсткого централізму

Адміністративно-командна система роби­ла все, щоб із суспільних відносин виклю­чити національний фактор.

Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу.

На практиці це означало тотальну русифікацію України.

Українська культу­ра й українська мова опинилися в критич­ному стані, поставало питання про існуван­ня українського народу.

Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінюва­лася як націоналізм і нещадно каралася. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (1963-1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті ін­тересів республіки в певних сферах, зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади за звинуваченням у ''м'якості» до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».

«... ви в центрі створили неймовірно непробивну центропробку. Нас у республіці так за­тиснуло, що ми й дихнути самі не в силі. Скажімо, десь треба перекинути греблю через річку - запитуй у Москви... Дітям потрібен піонерський палац - без Кремля ані кроку... Доводиться переобладнати якесь виробництво - знову тільки дозвіл згори. Ось до чого ми дожилися...» - з приватної розмови П.Щепеста з Л.Брежнєвим

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989 рр.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України.

З 1970 р. КДБ республіки очолив В. Федорчук, ініціатор особливо жорстких полі­тичних репресій. КДБ України мав репута­цію найбрутальнішого в СРСР.

Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідео­логії став В. Маланчук, під кураторством якого в Україні було встановлено тоталь­ний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з «українським буржуаз­ним націоналізмом».

Спираючись на допомогу Маланчука та Федорчука, Щербицький здійснив «чистку» КПУ, виключивши з неї близько 37 тис. членів.

Партійно-державне керівництво Украї­ни взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.

УЗАКОНЕННЯ БЕЗМЕЖНОЇ ВЛАДИ КПРС

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., в яких говорилося про демо­кратизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Кон­ституція формально узаконила безмежну владу комуністичної партії, оголосивши її «ядром політичної системи суспільства».

Політичне життя в СРСР у цілому і в ре­спубліці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат. У самій партії посилюється прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух.

ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем.

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість диси­дентів не виступала проти радянської вла­ди і прагнула мирних форм діяльності.

Ук­раїнські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства склали «шістдесятники» - поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграноеський, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, пере­кладач М.Лукаш. Згодом до них приєдна­лися В. Стус, В. Голобородько, Ігор та Іри­на Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші.

ЕТАПИ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його теологічне та орга­нізаційне оформлення. На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувались національної проблеми, репресій, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - «самвидав» і «тамвидав». З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи ди­сидентів. 1959 р. на Львівщині виникла Україн­ська робітниче-селянська спілка на чолі з Л. Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала «стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм «.

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація «Український націо­нальний фронт», що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники У НФ ста­вили за мету утвердження самостійної Укра­їнської держави, розробили програму пере­будови суспільства на демократичних за­садах.

1968-1976 рр. - піднесення дисидент­ського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприя­ли:

· інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

· видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу «Українсь­кий вісник «, головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

· нарада з безпеки та співробітництва в Європ і в 1975 р. Радянський Союз підпи­сав Гельсінський Акт, який передбачав га­рантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Україн­ська Гельсінська Група, яку очолив письмен­ник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами ста­лії 37 чоловік - усі найбільш активні диси­денти того часу: В.Чорновіл, ЛЛук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

3 середини 80-х рр. - з початком пе­ребудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження. Завдяки самовідданій діяльності україн­ських дисидентів визрівала ідея про не­обхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

 

 

Тема: Відновлення незалежності України та розпад Радянського союзу (1985 – 1991рр.).

План:

1. Перебудова та її особливості в Україні. Чорнобильська катастрофа. Гласність лібералізація. Пожвавлення громадської активності

2. Стан економіки. Рівень життя населення. Розгортання страйкового руху.

3. Вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 р. Декларація про державний суверенітет України. Загострення політичного протистояння. Спроба державного перевороту в СРСР.

4. Проголошення незалежності України, Референдум 1 грудня 1991 р. і вибори Президента України. Розпад СРСР і створення СНД

Фактологічний зміст: Початок «перебудови». Загострення соціально- економічної кризи, фінансове становище та рівень життя населення. Чорнобильська катастрофа. Зростання соціальної та національної активності українського суспільства наприкінці 1980-х рр. Загальноукраїнський страйк шахтарів. Політичні реформи. Формування багатопартійності, виникнення Народного руху України за перебудову, перші альтернативні вибори до Верховної Ради. Прийняття Декларації про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України. Проведення референдуму та виборів Президента України.

Основні дати: квітень 1985 р. - початок «перебудови»; 26 квітня 1986 р. - вибух на Чорнобильській АЕС; вересень 1989 р. - виникнення Народного руху України за перебудову; березень 1990 р. - перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР; 16 липня 1990 р. - прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України; 24 серпня 1991 р. - прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. - всеукраїнський референдум і вибори Президента України.

Персоналії: Л. Кравчук, В. Івашко, І. Драч.

Глосарій теми: «перебудова», «гласність», «плюралізм», «багатопартійність», «суверенітет», «інфляція», «ринкові відносини».

Основні уміння та навички:

Характеризувати зміст та основні напрямки політики «перебудови», розгортання соціального та національного руху, падіння авторитету КПУ, формування багатопартійності, зміст Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності, соціально-економічну ситуацію в УРСР.

Визначати причини та наслідки поглиблення економічної кризи, погіршення життєвого рівня населення, розпаду СРСР і його наслідки для державотворення в Україні.

Література:

1. Бойко О. Д. Історія України. К: ВЦ «Академія», 2012. - 656 с.

2. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 2010. – 424 с.

3. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Видав. Київ, «Генеза», 2012. -253 с.

4. Світлична В.В. Видав. Харків, «Каравела», 2012 – 396 с.

 

Загальна криза суспільства загострюва­лася. Питання змін перетворилося в питан­ня життя чи смерті радянської системи.

У березні 1985 р. новим генеральним секре­тарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася пере­будова суспільства.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПЕРЕБУДОВИ

1985-1988 рр. -період розробки кон­цепції перебудови І здійснення перших еко­номічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

1988-1991 рр. - період активних полі­тичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

 

УВАГА! Головними елементами цього курсу було визначено:

· науково-технічний прогрес,

· технічна переозброєння машинобудування,

· активізацію «людського фактора