Боротьба козаків проти татар і турків. Сагайдачний, Сірко та інші видатні козацькі ватажки

Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, перший з черги великих козацьких вождів і політиків, З низовим козацтвом ходив походами на татар, турків, у Волощину та Лівонію, вславився при здобуттю Кафи. Особиста сміливість і лицарськість, як теж стратегічний талант і політичний хист, винесли його на чоло козаччини в 1616— 17 рр. тобто в пору, коли польська влада почала наново думати про приборкання козаків, як зростаючої загрози для її закордонної політики й для самої Польщі.

Весною 1616 р. зорганізував Сагайдачний перший з своїх походів на турків. Розгромивши їх при Дніпровому гирлі, Сагайдачний здобув і спалив Кафу та визволив сотні невільників.

Осінню, того ж таки 1616 р. вдарили козаки на Трапезунт, а здобувши його, на Босфор. Не помогла сильна турецька флот. Козаки розбили її, потопили та попалили безліч турецьких галер.

Козацькі походи на море, не залишилися без наслідків для Польщі. Туреччина загрозила Польщі війною, якщо вона не вгамує козаків. Злякалася погрози польська влада й кинула проти козаків коронного гетьмана Жолкевського, що мав уже за собою перемогу над Наливайком. Сагайдачний, не бажаючи даремної витрати сил і кровопроливу, пішов на уступки. Він погодився обмежити кількість козаків та не вдаватися в боротьбу з степовими й південними сусідами Польщі. Зате Польща обіцяла правильно виплачувати річну плату й залишити козакам вільний вибір старшини. Полякам були козаки невигідні, але потрібні й це облегчувало політику Сагайдачного.

Коли в 1618 р. польський королевич Володислав пішов добувати собі московського престолу й застряг під самою Москвою, Сагайдачний, зібравши біля 20000 козацького війська, пішов величавим, переможним райдом крізь цілу Московщину. Піддалися йому — Путивль і сусідні міста, а тільки польсько-московське перемиря спасло Москву від козацької інвазії.

Дня 17 жовтня 1619 р. на річці Раставиці біля Паволочі, склав польський коронний гетьман Жолкевський умову з Сагайдачним і козацькою старшиною про обмеження козацького реєстру з 10.600 до 3000, про припинення козаками походів на Чорне Море й обмеження свободи вибору козацької старшини, до королівської волі.

Нова умова не принесла користі Польщі й не дуже пошкодила козакам. Легалізована частина козаків, з Сагайдачним на чолі, поспішила використати козацько-польську умову для внутрішньої консолідації й вжити козаччину для підтримки українського культурно-національного відродження в межах Польщі, решта, тобто нелегалізована частина козаків вернула на Січ. Городове козацтво не збулося ідеалів низової «голоти», а одні й другі, шанували Сагайдачного, як уособлення розважної, але рішучої, державно-творчої політики. Покищо її гаслом стає постійна боротьба за права «віри й нації руської».

1620 р. Сагайдачний пішов походом на Перекоп, козаки, ті, що їх не втягнуто в реєстр, скинули Сагайдачного з гетьманства й обрали на його місце Якова Бородавку. Сагайдачного залишено на становищі полковника. Але ця подія не мала великого впливу на дальшу кар’єру Сагайдачного.

Цецорський погром

Розбурхана козацькими походами на Чорне Море й польським втручанням у молдаво-волоські справи Туреччина, пішла війною на Польщу. Іскандер-паша, з великою турецькою армією станув літом 1620 р. на польському пограниччі. Проти нього вирушив старий уже гетьман Жолкевський. В Молдавії, недалеко Яс, на т. зв. Цецорських полях прийшло до рішаючої битви. Жолкевський, був переможений а сам наложив головою. Перед турками станула отвором дорога в Польщу. Вслід за непереможним Іскандер-пашею готовився тепер до підбою «Лехістану» сам султан Осман. Варшавський сойм вирішив притягти козаків до війни. Усталено, що козаків має бути 20.000 з 100.000 золотих річної плати. Серед козаків почалася агітація за протитурецьким походом, польський уряд почав переговори з козацькою старшиною. Палкіша частина козаків не витримала, вона виплила на Чорне Море, попустошила околиці Царгороду. Туркам вдалося тоді захопити кілька козацьких чайок й полонити кількадесят козаків.

Не вспіла ще козацька депутація вернути з переговорів у Варшаві, як і решта козаків вимарширувала в протитурецький похід, на допомогу польській армії.

Перемога під Хотином

Наприкінці серпня 1621 р. стануло 35.000 польського війська під проводом гетьмана Хоткевича й королевича Володислава під Хотином І на Поділлі. На нього сунула 150-тисячна маса добірного турецького війська.

Прийшло козаків у двоє стільки, як ухвалив варшавський сейм. Під проводом гетьмана Бородавки переправились через Дністер біля Сороки та кинулися пустошити Молдавію. Конашевич, що їздив на переговори до Варшави, прибув до польського табору, Тут зустрівся з делегатом від козаків Михайлом Дорошенком, що приїхав по інструкції. Конашевич виїхав з польського табору до козацької армії. По дорозі турки напали на невеликий його відділ; в бою з ними Конашевич був тяжко ранений в руку й ледве продерся до козаків під Могилевом.

Козаки зустріли Конашевича з великою радістю. Невдоволені з бездарного Бородавки, вони скинули його з гетьманства й вибрали гетьманом Конашевича. За Конашевичем була слава щасливих боїв на Молдаво-Волощині й під Москвою, успішні переговори з поляками й зв’язки з королевичем Володиславом. Бородавку арештували, судили й покарали смертю. Скінчивши з Бородавкою, козаки рушили з Конашевичем під Хотин.

Турки вдарили зразу на козаків. Два дні під ряд штурмували безуспішно козацький табір, на третій перейшли козаки до протинаступу». Наступ був переведений з справді козацькою бравурою. Турецькі ряди захиталися. Козаки захопили артилерію й увірвалися в турецький табір. Турки боронилися, як могли й по кривавій боротьбі вибили козаків з табору, але втрати їх були величезні. Султан, що був певний перемоги, бісився.

По кількадневній передишці, турки пішли до нового наступу, їм на допомогу наспіли татари, що відрізали польсько-козацькій армії зв’язок з Кам’янцем. Але перемогти козаків і витиснути їх з позиції, туркам не вдалося. Втративши цвіт армії в безуспішних наступах, вони запропонували переговори. Козаки були теж виснажені, полякам не усміхалася дальша кампанія й дня 8 жовтня прийшло під Хотином до перемир’я. Вирятувавши польську армію з смертельної небезпеки, козаки попробували використати свою позицію. Вони вислали до короля депутацію з домаганням затвердження козацьких вольностей і привілеїв, виплати «жолду», що його ухвалив варшавський сейм і особливої нагороди за хотинську перемогу.

Але король Жигмонт звелів комісії звести козацтво до стану з 1619 р, обмежуючи його кількість до 2—4 тисяч. Що ж до справ переслідування православної церкви, то король заявив, що як дотепер «не було українській церкві кривди, так і далі не буде»...

Для Сагайдачного був Хотин останньою з перемог. Ранений в руку, він поїхав з побоїща до Києва, хорував тут й помер 10 квітня 1622 р.

Іван Сірко брав участь у Національно-Визвольній боротьбі, зокрема під час Жванецької облоги восени 1653 р. Принаймні 15 разів його обирали кошовим отаманом на Запоріжжі. Він був видатним полководцем, який провів близько 60 битв проти військ Османської ІМПЕРІЇ, кримського ханства та ногайських орд і жодного разу не зазнав поразки. Листувався з гетьманами України, монархами Московії, Речі Посполитої, Криму й Туреччини.

Він вирушав з військом у різні напрямки: під Перекоп, на татарському замку на долішньому Дніпрі, на Очаків, Акерман, Бендери, на буджацьких татар, на Чорний і Кучмацький шлях. Але політичний світогляд Сірка був неглибокий: поза боротьбою з «бусурменами», якій присвячував усі сили, він не бачив інших проблем і мимоволі шкодив ширшим планам укр. державників.