Виникнення та діяльність братств в україні. Полемічна л-ра (друга пол. . XVI – перша пол. XVII ст. . )

Братства — православні релігійні й культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку братства носили релігійно'благодійний характер — піклувалися про церкви, улаштовували суспільні богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо. У XVI ст. братства набули великого суспільно-політичного і національно-культурного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами щодо дій польської адміністрації до судів, посилати посольства до польського короля тощо. Згодом братства ставали все більш впливовими серед усіх прошарків українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Братства підтримувалися нечисленними українськими магнатами, такими як К. Острозький і А. Кисіль.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони засновували братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найстаршим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453 р. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі й інших містах. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. До числа його членів, крім київських міщан і української шляхти, увійшло також і Запорізьке Військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним.

У 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською школою і була створена Києво-Могилянська колегія.

У числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І. Красовський, І. Борецький, П. Беринда та інші. Суспільно-політичний характер своєї діяльності братства зберегли до кінця XVII ст. На початку XVIII ст. братства занепали і перетворилися на виключно церковні організації, що піклувалися в основному про збереження церковного богослужіння.

На чоло консервативних елементів висунувся найславніший український письменник і публіцист тих часів Іван з Вишні. Пробувши багато літ на Афоні й пройнявшись духом аскетизму, він старався поборювати всякі нововведення, що поневолі втискалися в українську культуру й картаючи «світське» життя українського духовенства не спочував він і львівським братчикам, за їх нібито загрозливе для українського життя й старої культури новаторство. Та хоч як братчики поважали Івана Вишенського, хоч як подивляли його відданість справі, все ж таки не далися збити з раз обраної дороги. В славній «Пересторозі» написаній Юрієм Рогатинцем, вони дали ясну й вичерпуючу відповідь на всі закиди того роду. На їх думку українська школа, бажаючи видержати конкуренцію з аналогічними установами єзуїтів, мусить наближуватися до їх рівня й не обмежуватися єдино до пережовування непридатної вже до життя, хоча й поважаної старовини.

 

Розвиток друкарства і освіти в Україні в другій половині XVI ст. – першій пол.. XVII ст.. Києво-Могилянська колегія (1615 р.)

Друкарство

В 1569 р. появляється в друкарні Ходкевичів у Заблудові «Учительне Євангеліє», видрукуване Іваном Федоровим та Петром Мстиславцем, першодрукарями, що прогнані з Московщини, шукали захисту на українській землі. За євангелієм вийшли ще з заблудівської друкарні — Псалтир та Часослов. Книгопечатник Мстиславець перейшов до Вільно, Федоров звернув свої кроки до Львова. Львівські міщани підтримали його й започаткували друкарство на Україні. В 1574 р. вийшов у Львові славний «Апостол» Івана Федорова, перша книжка, друкована на українській землі. Федорович подався до Острога на Волині й тут на службі у українського магната князя К. Острожського. 12 липня 1580 р. покінчено в Острозі велику друкарську імпрезу — друк повної Біблії. Їй, м. і. завдячує своє існування славний «острожський гурток» українських письменників і богословів (Герасим Смотрицький, Христофор Бронський, Демян Наливайко, Клирик Острожський й і.) та не менше славна від нього острожська школа, називана деколи академією.

Князі Острожські, володіючи велетенськими маєтностями й користуючись повагою в уряді, від здавен використовували своє майно й суспільне становище на оборону рідної культури й національності. Патріархом православних вважався литовський гетьман князь Константин Острожський. Він в 70-их рр. XVI ст. організує в Острозі друкарню, школу й «острожський гурток», що йому припала честь започаткувати організацію вищого шкільництва на Україні.

Великий вплив на культурно-релігійний підйом українства половини XVI в. мав двір Андрія Курбського. Курбський, як великий прихильник книжності й фанатичний оборонець православної церкви, громадив довкола себе письменників і богословів, що перекладали писання отців церкви й усякими способами боронили прадідівський обряд від насильств і пониження. Подібний культурний осередок створився на дворі князя Юрія Слуцького. В другій половині XVI ст., була в Слуцьку друкарня й школа.

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ

Острозька академія (Острозька школа) — вища школа, заснована близько 1576—1580 рр. у м. Острозі на кошти князя К. Острозького. В академії викладалися церковнослов’янська, грецька й латинська мови, богослов’я й філософія, а також граматика, математика, астрономія, риторика, логіка тощо. Першим ректором академії був письменник Г. Смотрицький, а викладачами — видатні українські й закордонні педагоги, такі як Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос, К. Лукарис й інші. Острозька академія дуже вплинула на розвиток педагогічної майстерності й організацію національної школи в Україні, за її зразком були відкриті братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцем академії був гетьман П. Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) Острозька академія почала занепадати, а в 1640 р. припинила своє існування.