Утворення Руської держави. Перші князі

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання.

На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду.

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу.

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

РЮРИК, СИНЕУС, ТРУВОР

Рюрик, Синеус, Трувор — за давньоруськими літописними переказами три брати'конунги, проводирі варязьких дружин, нібито пкликані «через море» новгородськими слов’янами з метою припинення міжусобиць у Новгороді, які заснували Давньоруську державу. Відповідно до цієї версії, Рюрик сів у Новгороді, Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Швидка смерть середнього й молодшого братів зробила Рюрика повновладним правителем Новгородської землі. Деякі вчені ототожнюють його з датським конунгом Рериком Ютландським.

Існує думка, що Синеуса й Трувора не існувало. Рюрик правив спочатку в Ладозі. Він не був покликаний «через море», а захопив у 862 р. владу в Новгороді, скориставшись внутрішніми міжусобицями. Це викликало повстання проти варягів на чолі з Вадимом Хоробрим.

Рюрик стратив Вадима і його «радників», інші новгородці втекли до Києва. Легенда про «покликання» варягів, що склалася в Новгороді або Ладозі в XI ст., була використана при редагуванні «Повісті минулих літ» на початку XII ст. для пояснення походження й прославляння правлячої давньоруської князівської династії, засновником якої почали вважати Рюрика. Ця версія лягла в основу норманської теорії.

ПЕРШІ КНЯЗІ

АСКОЛЬД І ДІР

Аскольд і Дір — київські князі другої половини IX ст. За одними даними, вони були нащадками князя Кия, за іншими —дружинниками Рюрика. У 860 р. вони очолювали київську дружину під час походу на Константинополь (у період правління імператора Михайла III). У багатьох джерелах згадується про хрещення Аскольда й Діра, а також частини населення Київської держави.

У 867 р. візантійським імператором Василем I і константинопольським патріархом Ігнатієм на Русь були відправлені для місіонерської діяльності єпископ і священики, що створили там єпархію. Костянтин VII Багрянородний повідомляє про укладання у 873—74 рр. (за іншими даними — у 875 р.) договорів між Візантією і Київською Руссю. Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. За даними «Повісті минулих літ», обидва князі були убиті близько 882 р. у Києві Олегом, що обвинуватив їх в узурпації влади.

КНЯЗЬ ОЛЕГ

Олег (рік народження невідомий — помер, згідно з Лаврентіївським літописом, у 912 р., з Новгородським першим літописом — у 922 р.) — проводир варягів, київський князь. З 879 р. княжив у Новгороді, де, за літописними даними, був вихователем і правителем-регентом при малолітньому сині Рюрика — Ігорі. У 882 р. Олег разом з великою дружиною підкорив Смоленськ і Любеч, а потім, убивши київських князів Аскольда й Діра, захопив і Київ. У 883—885 рр. Олег підкорив древлян, жителів півночі, радимичів й інші слов’янські племена. Успішно воював проти хазар. У 911 р., якщо вірити «Повісті минулих літ», здійснив вдалий похід проти Візантії. Узяв у візантійського імператора велику контрибуцію і уклав 2 вересня 911 р. вигідний для Русі торговельний і політичний договір з Візантійською імперією (передбачав установлення дружніх зв’язків між обома державами і безмитну торгівлю з Візантією; руські купці мали право жити в пригороді Константинополя протягом 6 місяців; виходити в місто групами не більше 50 чоловік без зброї й у супроводі візантійських чиновників; русичі одержували право служити в імператорському війську; визначався порядок викупу полонених тощо)

КНЯЗЬ ІГОР

Ігор (рік народження невідомий — 945) — великий князь київський (913—945 рр.). Як пишеться у «Повісті минулих літ», він був нащадком Рюрика і з цієї причини може вважатися засновником династії Рюриковичів. Продовжував політику свого попередника князя Олега, спрямовану на зміцнення Київської держави. Підкорив племена древлян, уличів й інших, що відокремилися від Києва на початку його князювання.

За Ігоря відбулися перші напади на Русь печенігів (у 915 і 920 рр.), з якими була укладена мирна угода. У 941 р. Ігор здійснив похід проти Візантії, під час якого флот русів був знищений за допомогою так званого «грецького вогню». У 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантійську імперію, що завершився укладанням у 945 р. договору між Київською державою й Візантією. За умовами договору київський князь зобов’язався не нападати на володіння Візантії в Криму (Корсунь); не тримати військових гарнізонів у гирлі Дніпра; Київська держава й Візантійська імперія зобов’язувалися надавати одна одній у разі потреби військову допомогу; обговорювалися правила торгівлі й обміну посольствами тощо.

На думку деяких українських істориків, у 913 р. і 943 р. Ігор здійснив два походи на Кавказ, що дозволили київським купцям торгувати на Сході. Загинув під час повстання древлян у 945 р.

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

Ольга (христ. ім’я — Олена; рік народження невідомий —969) — велика княгиня київська (945—957 рр.), дружина князя Ігоря. Керувала Київською державою в пору неповноліття свого сина Святослава Ігоровича. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, які під час повстання 945 р. вбили її чоловіка, князя Ігоря. Підтримувала політичні й торговельні зв’язки з Візантією. У 957 р. їздила в Константинополь, де прийняла християнство (за іншими даними, це трапилося в 955 р. у Києві). Ольга налагодила політичні зв’язки з німецьким королем Оттоном I. Переконала Святослава не здійснювати після її смерті язичеської тризни. Канонізована православною церквою.

КНЯЗЬ СВЯТОСЛАВ

Святослав Ігорович (Хоробрий; близько 939—972 або 973) —великий князь київський (945—972 рр.), полководець. Син князя Ігоря й княгині Ольги. При Святославі державою переважно керувала княгиня Ольга (до 969 р.), тому що він більшу частину часу проводив у військових походах.

Літописні дані свідчать, що самостійна військова діяльність Святослава почалася близько 964 р. У 964—966 рр. Святослав скорив слов’янське плем’я в’ятичів, що проживало в басейні Оки, завдав поразки волзько'камським болгарам, а близько 965 р. — розгромив Хазарський каганат і зруйнував його столицю — м. Ітіль. Вів війни на північному Кавказі, де захопив хазарську фортецю Семендер і переміг племена ясів і косогів. Закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському півостровах (Тмутараканське князівство). У 967 р. (за іншими даними —у 968 р.) за пропозицією візантійського імператора Никофора Фоки Святослав почав воєнні дії в Болгарії, підкоривши майже всю територію цієї держави. У Болгарії Святослав місцем свого перебування обрав Переяславець на Дунаю, планував перенести туди столицю Русі. Стурбований успіхами Святослава в Подунав’ї, візантійський уряд підмовив кочові племена печенігів напасти на Київ. Однак напад не вдався — ще до прибуття Святослава з Болгарії печеніги зазнали поразки і змушені були відступити. Після смерті матері (969 р.) Святослав, прагнучи продовжити війну на Балканах, призначив своїх синів намісниками в окремих землях: Ярополка — у Києві, Олега — у Древлянській землі, Володимира — у Новгороді. Після повернення в Болгарію Святослав у 969 р. разом із болгарами й угорцями почав війну з візантійським імператором Іоанном I Цимисхієм. Після героїчної оборони Доростола (тепер м. Силістра, Болгарія) Святослав був змушений підписати в липні 971 р. з Візантією мирний договір, за яким відмовився від придунайських земель. Навесні 972 р., повертаючись до Києва, дружина Святослава потрапила в засідку, організовану біля Дніпровських порогів печенігами, яких підмовили візантійці. У ході бою князь Святослав загинув. Печенізький хан Куря наказав виготовити з черепа Святослава чашу.