Берестейська церковна унія та її наслідки. Ужгородська унія

Брестська унія 1596 р. — важлива подія в історії церковного життя в Україні. Укладена в Бресті в 1596 р., унаслідок чого утворилася Українська греко_католицька церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між римським папою (католицькою церквою) і константинопольським патріархатом (православною церквою), що відбувся в 1054 р. Сприяли цьому і кризова ситуація, у якій опинилася православна церква в Україні в XVI ст., і необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української еліти, і бажання зрівняти в правах українське православне духівництво з католицьким. Ідея укладення унії знайшла прихильників і в польських державних і церковних колах, що переслідували при цьому свої інтереси. Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який протягом тривалого часу конфліктував зі Львівським Ставропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ

холмський Діонісій Зборуйський, єпископ пінський Леонтій Пельчинський і єпископ луцький Кирило Терлецький, а з 1593 р. — і володимирський єпископ Іпатій Потій. Для обговорення і вирішення цього питання протягом 1590—1595 рр. єпископи провели 5 синодів і, погодивши основні питання, у червні 1595 р. доручили єпископам Потію і Терлецькому вести переговори щодо об’єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні того ж року. Після тривалих переговорів у грудні 1595 р. обидва єпископи були прийняті папою Климентом VIII і визнали католицьке віросповідання. Згодом був виданий документ, що встановлював права та привілеї уніатської церкви.

Для офіційного урочистого проголошення унії київським митрополитом Михайлом Рогозою і польським королем Сигізмундом III був скликаний церковний собор у Бресті, що відбувся 16—20 жовтня 1596 р. Для участі в його роботі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, священиків і представників мирян. Однак уже на початку собору його учасники розділилися на два угруповання. До супротивників унії, яких очолювали князь К. Острозький і представник константинопольського патріарха протосинкел Никифор, приєдналися львівський єпископ Г. Балабан і перем’янський єпископ М. Копистинський. Разом з частиною духівництва і мирян вони провели окремий православний собор, що засудив діяльність митрополита М. Рогози і єпископів, що прийняли унію.

Митрополит Рогоза і вірні йому єпископи зібрали свій собор, що довершив справу унії з Римом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпископів, частина духівництва і шляхта, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було сповіщено окремим посланням митрополита.

Відповідно до умов Брестської унії, нова греко-католицька церква зберегла східний (православний, грецький) обряд, церковнослов’янську літургійну мову, право на заміщення митрополитської і єпископських кафедр, застосування старого (юліанського) календаря, нижче духівництво зберегло і право одружуватися. Одночасно визнавалося верховенство римського папи як першоієрарха всієї християнської церкви й були прийняті догмати католицької церкви. Унаслідок укладення Брестської унії духівництво, що визнало її рішення, було зрівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків і виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана. Шляхта та міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державній і міській управлінських структурах. Після Брестського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир'Волинська, Турово'Пінська, Луцька, Холмська і Полоцька. Перемишлянська та Львівська єпархії прийняли її відповідно в 1692 р. і 1700 р.

Не випускав з поля зору Ватикан і українське населення закарпатських земель. З приходом до влади Габсбургів починається переслідування православних та протестантів. Жорсткий наступ католицизму на закарпатські землі пов'язаний з іменем власника Ужгородської домінії графа Юрія Другета. У 1612 році він запросив до своїх володінь уніатського єпископа з Перемишля А.Крупецького. центром їх діяльності став Краснобрідський монастир. Однак уже через рік населення Східної Словаччини і Закарпаття виступило проти призвідців уніатства. Влітку 1614 року в Краснобрідському монастирі зібралося понад 10 тисяч православних, котрі при спробі проголосити унію закидали А.Крупецького камінням і прогнали з церковного двору. Перша спроба запровадити унію в Закарпатті не пройшла.

Тоді Габсбурги використовують ц своїх цілях мукачівського єпископа В.Тарасовича. він підкупив кількох попів, і ті згодилися прийняти унію. Але коли про це дізналося православне населення, воно силою примусило Тарасовича відректися від унії.

Заключний етап запровадження унії припадає на 30-40-і роки XVII ст. носіями ідеології уніатства стали графиня А.Другет, Ю.Якушич. на запрошення графині 26 квітня 1646 року в Ужгородську фортецю почали сходитися попи і монахи. Очікувалося багато делегатів. Проте, із священників Закарпаття, яких нараховувалося більше тисячі, до Ужгорода прибуло лише 63. прибув Єгерський католицький єпископ Ю.Якушич та представник Ватикану – Т.Косовицький.

Церемонія проголошення унії була дуже простою. Унію схвалили незначна кількість священників і монахів. Народні маси у церемонії участі не брали і майже нічого про неї не знали. Умови унії: збереження обрядності грецької церкви; обрання єпископа єпархії руським духівництвом з наступним затвердженням Ватиканом; надання уніатському духівництву привілеїв нарівні з католиками; визнання Папи Римського «Вселенським архієреєм». Лише в 1652 році П.Партеній оформив потрібні документи про укладення унії і відправив їх папі

Римському з проханням прийнятим Мукачівське єпископство в лоно католицької церкви.

У квітні 1646 унія була проголошена в Ужгороді, але народ не прийняв її. До нього приєдналася і значна частина рядового духівництва. Перехід церков і мирян в унію відбувався дуже важко.