Данило галицький і його державотворча діяльність

III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Це період правління Данила Галицького.

У 1228 р. Мстислав Удалий залишив Галицьке князівство і передав його угорському королеві. У цей час, зміцнівши на Волині, боротьбу за галицький престол починає Данило Романович. Але тільки в 1238 р. він остаточно оволодів Галичем, відновивши єдність Галицько-волинського князівства. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Схо­ду, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

Наприкінці 1239 р. кордони держави значно розширюються. Саме тоді Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького воєводу Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия в 1240 р. Після захоплення Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Галичини й Волині. На початку монгольського нашестя Данила Галиць­кого не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки знач­ні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростис­лава. Ослаблення внаслідок цього князівської влади спричинило нові міжусобиці. У внутрішні справи князівства знову втручаються іноземці. Кінець цьому поклала битва під галицьким містом Ярославом, у якій 17 серпня 1245 р. Данило й Василько Романовичі розгромили війська угорських і польських загарбників і загони заколотних галицьких бояр під керівництвом Ярослава. Боярська опозиція була остаточно знищена, а Данило став володарем Галицько-волинського князівства і знову відновив єдність Галицько-волинського князівст­ва. На цей час припадає період найвищого його підйому.

Ще навесні 1238 р. Данило Романович розгромив німецьких лицарів Добжинського ордену під Дорогочином і тим надовго припинив їхні спроби завоювати руські землі. Перестали втручатися в справи князівства і польських князів. Був укладений мирний договір з Угорщиною. Після поїздки в Золоту Орду (1245—1246 рр.), хоча Данило Романович і змушений був визнати верховенство хана, він добився підтвердження своїх прав на Галицько-волинське князівство. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Фор­мально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна від­даленість від Орди створювала для цього сприятливі умо­ви: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкла­дення даниною; головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву. За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцнен­ні та централізації князівства. Активно укріплялися ста­рі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари). У другій половині 40'х рр. XIII ст. зовнішньополітична діяльність князя була спрямована на утворення антимонгольської коаліції держав, що, однак, не склалася. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі від­носини зі своїми колишніми ворогами - Польщею, Угор­щиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого бра­та Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох най-впливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кро­ки галицько-волинського князя не привели до утворен­ня антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Данило Романович змушений був у 1254—1255 рр. і в 1259 р. самостійно провадити воєнні дії із Золотою Ордою. Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у нас­туп проти військ Куремси, який намагався окупувати га­лицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволен­ня Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученами сина Данила - Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію - протягом 1255- 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не ма­ючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском ви­мог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Дани-лова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму.

Одночасно він втрутився в боротьбу за Австрію.

Вінцем політичної діяльності Данила Галицького було прийняття ним королівського титулу. Скориставшись скрутним становищем Данила Галиць­кого, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умо­ви. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коро­нація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хресто­вий похід проти татар, до участі в якому закликав Поль щу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку при­чин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополі­тичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) пла­ни ще одного хрестового походу так і залишилися нездій­сненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Помер князь у 1264 р. після серйозної хвороби, був похований у своїй новій столиці м. Холмі.