Роман мстиславич і його князювання

Безустанна й кривава боротьба за київський стіл, що її добром і лихом, війною та інтригами провадив Андрій Боголюбський, примусила Романового батька Мстислава Ізяславича Відректися нарешті від Києва й обмежитися до своєї володимирської отчини. Напередодні смерті умовився Мстислав з своїм братом Ярославом у той спосіб, що Володимирщина мала залишитися в родині Мстиславичів, а Луччина в родині Ярославичів. Вперше в українській історії склалася поміж князями умова, що спиралася на «отчинній» ідеї спадкоємства, яку узаконив відомий Любецький З’їзд князів. В 1170 р. перейшла Володимирщина в руки найстаршого Мстиславого сина Романа. В порівнянні з іншими українськими князями, був Роман людиною західної культури й тим можна пояснити не одно з його діянь.

Ще як його батько був великим київським князем, випросили собі в нього новгородці Романа на князя (1168), проти чого Андрій Боголюбський запротестував війною. Він не зміг виперти Романа з Новгороду. Смерть батька примусила Романа вернутись до Володимира.

Сама Володимирщина не вистарчала цьому енергійному володареві й ми вже мали нагоду розповісти, як він у 1188 р. старався захопити Галичину, для якої навіть визбувся Володимирщини. Але перша спроба не вдалася Романові. Не кидаючи думки про Галичину, він звертає увагу на Київ, у якому княжив його тесть Рюрик, Інтрига Всеволода Суздальського привела його до ворожнечі з тестем і не допустила до того, щоби Роман попробував своїх сил на широкій, загально-українській, політичній арені.

Коли ж на наприкінці 1198 чи початку 1199 р. вимерла в Галичині династія Ростиславичів, Роман рішився у друге, але тепер уже з повним успіхом, заволодіти Галичиною. Смерть Володимира Ярославича не заскочила його несподіванкою. Забезпечившись допомогою польського князя Лешка та угорського короля Андрія, а там нейтральністю Всеволода Суздальського й згодою німецького короля Пилипа IV, міг Роман спокійно рушити на Галичину.

Правда, проти Романових посягань станули сини Ігоря Святославича, що їх мати була сестрою останнього галицького князя. Вони зв’язалися союзом з тестем Романа Рюриком Київським та Олеговичами. В самому Галичі сприяла Ігоровичам партія бояр під проводом Володислава Кормильчича. Але Роман зумів впору заволодіти Галичем й заприсягнувши галичан на вірність, піти походом на Рюрика й прогнати його з Києва. Тут посадив він свого стрийного брата Інгвара Луцького, а сам скористався з нагоди й придбав собі слави успішним походом на половців. Роман, який добре розумів безвиглядне положення «матері городів українських», вернувся до Галича, що в тогочасних умовах, один міг бути підставою великодержавних задумів Романа.

По відході Романа до Галичини, тесть його Рюрик навів на Київ половців (1203 р.) та безпощадно його поруйнував. В тому кроці Рюрика була напевне рука Всеволода Суздальського, що нібито заступаючись за Рюриком, заставляє Романа привернути Рюрикові київський стіл. Правда, Рюрик не покняжив в Києві довго. Роман скинув його й постриг у ченці, в на київському столі посадив Рюрикового сина Ростислава.

Княжачи в Галичі, Роман підіймає кілька успішних походів на половців і тим задокументовує свою печаливість за цілість українських земель, що опинилися в крузі його влади й політичного впливу. По правді, то він володів усею Україною, крім Чернігівщини, й недаром зве його літописець «самодержцем». Титул, яким не наділив літопис нікого з дотогочасних українських князів.

Забезпечившись від сходу, Роман лаштувався до остаточної розправи з Всеволодом Суздальським, а тимчасом поширював границі Галицько-Волинської Держави в західному напрямі. Він відновив зв’язок Володимира Ярославича з німецьким цісарем й увійшов у протипольський союз з хрестоносцями. Як союзник німецького короля Пилипа Гогенштавфа, пішов Роман походом проти польського князя Лєшка, через якого землі хотів перебитися до Саксонії. Але при переправі через Вислу, під Завихостом, поляг Роман Мстиславич 19 червня 1205 р.

Значення Романа

Як творець об’єднаної Галицько-волинської Держави, має Роман виїмкове історичне значіння. В перших роках свого володіння на об’єднаному, галицько-волинському престолі, Роман досяг того, що Всеволод Суздальський мусів погодитися з його політичною перевагою на українському півдні, собі залишаючи володіння над північно-східними землями й так би сказати «дорадний» голос у справах української політики. В майбутньости був би Роман не стерпів і того «дорадного» голосу, а досяг повної незалежності створеного ним державного організму. Нажаль коротке, бо тільки шестилітнє (1199-1205) володіння Романа не змогло закріпити як слід його твору й забезпечити перед внутрішніми потрясіннями та зовнішніми завірюхами. Залишив по собі Роман двох нелітних синів — Данила й Василька, але ні вони ні їх мати, не могли вхопити за керму держави, де підняла голову придавлена боярська анархія та зовнішні вороги, що почали боротьбу за галицько-волинський стіл.