Функціонування телебачення в Україні на сучасному етапі

 

Законодавство України про телебачення складається з Конституції України [1], Закону України «Про інформацію» [2], Закону України «Про телебачення і радіомовлення» [8], законів України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» [7], «Про Національну раду України з питань телеба-чення і радіомовлення» [3], «Про телекомунікації» [5], «Про радіочастотний ресурс України» [4], міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року регулює діяльність телеорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Закон регламентує:

‒ повноваження державних органів щодо телебачення в Україні;

‒ порядок заснування телеорганізацій та ліцензування каналів мовлення;

‒ правові засади організації телемовлення;

‒ права і обов'язки телеорганізацій та їхніх працівників;

‒ права телеглядачів;

‒ порядок фінансування та формування матеріально-технічної бази телеорганізацій;

‒ відповідальність за порушення законодавства про телебачення;

‒ засади міжнародного співробітництва в галузі телебачення.

Телебачення – це виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження [8].

Трансляція (телетрансляція) – це початкова передача, яка здійснюсться наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу в кодованому або відкритому вигляді телевізійних чи радіопрограм, що приймаються населенням [19, с. 39].

Телеорганізація – це зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телепрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Структуру національного телебачення України становлять:

‒ державні та комунальні телеорганізації;

‒ система суспільного телебачення України;

‒ приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телеорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України [7].

Право на заснування телеорганізаній як суб'єктів господарювання в Україні належить юридичним особам України та громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності.

Державні телеорганізації можуть створюватися органами державної влади відповідно до їх функцій та повноважень.

Основними завданнями державних телеорганізацій є:

‒ оперативне інформування телеглядачів про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров'ю населення, оприлюднення офіційних повідомлень, роз'яснення рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

‒ створення та розповсюдження економічних, публіцистичних, культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва;

‒ сприяння зміцненню міжнародних зв'язків України, зростанню її авторитету у світі [19, с. 40].

Фінансування державних телеорганізацій за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється тільки через державне замовлення у порядку та формах, визначених законодавством України. Національна телекомпанія України (НТКУ) і Національна радіокомпанія України (НРКУ) є державними підприємствами.

Порядок створення, статус, діяльність, порядок формування керівних та наглядових органів суспільного телебачення і радіомовлення України визначаються Законом України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України».

Суспільне телемовлення – це телеорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка с об'єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Суспільне телемовлення ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію програмної концепції та здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю телеорганізацїї.

Громадська рада – це колегіальний позавідомчий орган, що координує розвиток і забезпечує реалізацію програмної концепції суспільного мовлення, визначає засади кадрової політики та структуру управління, контролює використання каналів мовлення та фінансово-господарську діяльність телеорганізації тощо. До складу Громадської ради входять по одному представнику від політичних партій, що мають своїх депутатів у Верховній Раді України, від зареєстрованих Міністерством юстиції України творчих спілок та громадських об'єднань, які мають статус всеукраїнських і перелік яких визначає Верховна Рада України, а також по одному представнику від Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Генеральної прокуратури України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, Дер-жавного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України [3].

Необхідність створення системи суспільного телебачення вже давно стала актуальною і гострою темою для обговорення. Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» прийнято багато років тому, проте до цього часу він фактично не діє.

Ліцензування мовлення телеорганізаціями здійснюється виключно Націо-нальною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених Законом України «Про телебачення і радіомовлення» та Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Ліцензування мовлення іноземних телеорганізацій забороняється.

Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видас ліцензії на такі види мовлення:

‒ супутникове;

‒ ефірне;

‒ кабельне;

‒ дротове;

‒ багатоканальне [10, с. 63].

Залежно від території розповсюдження програм визначається терито-ріальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу мовлення або багатоканальної телемережі:

‒ загальнонаціональне мовлення – мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України;

‒ регіональне мовлення – мовлення на регіон (область, декілька суміжних областей), але менше ніж на половину областей України;

‒ місцеве мовлення – мовлення на один чи кілька суміжних населених пунктів, яке охоплює не більше половини території області;

‒ закордонне мовлення – мовлення на територію поза межами держав-ного кордону України [17, с. 73].

Видача ліцензій на телемовлення здійснюється на конкурсних засадах (за результатами відкритих конкурсів) або без конкурсів (за заявковим принципом) у випадках, передбачених цим Законом.

На конкурсних засадах здійснюється видача ліцензій на:

‒ ефірне мовлення;

‒ багатоканальне мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Без конкурсів здійснюється видача ліцензій на:

‒ супутникове мовлення;

‒ кабельне мовлення;

‒ дротове мовлення;

‒ ефірне мовлення на каналі мовлення багатоканальної ефірної телемережі [8].

По Закону «Про телебачення і радіомовлення» ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, підлягають державній реєстрації як суб'єкти інформаційної діяльності. Державна реєстрація суб'єктів господарювання як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється Національною радою. Державна реєстрація суб'єктів госпо-дарювання, які отримали ліцензії на мовлення, здійснюється шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру телеорганізацій України у триденний строк з дня видачі ліцензії на мовлення.

Державний реєстр телеорганізацій України веде Національна рада. До зазначеного реєстру вносяться дані про теле організації, які отримали.ліцензії на мовлення або зареєструвалися як суб'єкти інформаційної діяльності в порядку, визначеному Законом.

Стосовно телеорганізацій, які отримали ліцензію (ліцензії) на мовлення, до Державного реєстру телеорганізацій України вносяться такі відомості:

‒ назва телеорганізації;

‒ позивні, логотип, товарний знак (за наявності);

‒ програмні цілі або тематична спрямованість;

‒ юридична та поштова адреси телеорганізації;

‒ контактні телефони, електронна адреса;

‒ про власників і засновників телеорганізації;

‒ про особовий склад керівних та наглядових органів телеорганізації;

‒ дата і номер рішення про видачу ліцензії на мовлення;

‒ серія та номер ліцензії;

‒ строк дії ліцензії;

‒ вид (види) мовлення, обсяги мовлення і час мовлення;

‒ територіальні характеристики мовлення (загальнонаціональне, регіо-нальне або місцеве з визначенням відповідних областей, районів і населених пунктів);

‒ про переоформлення ліцензії, внесення змін до ліцензії, видачу її копії або дубліката;

‒ про продовження ліцензії;

‒ про накладання на телеорганізацію штрафних санкцій відповідно до вимог цього Закону;

‒ дата і номер рішення про визнання ліцензії недійсною та про її анулювання [8].

Організація-ліцензіат мас право розпочати мовлення протягом року з дня набрання ліцензією чинності. Про початок мовлення вона зобов'язана у десятиденний термін повідомити Національну раду. Власник технічних засобів мовлення або організація, що їх експлуатує, не має права надавати технічні засоби мовлення в користування телеорганізаціям, які не мають відповідної ліцензії або якщо відповідна ліцензія втратила чинність.