Становлення і розвиток прикладної політології, її предмет і завдання

Політологія як наука існує не тільки на теоретичному рівні, але й на прикладному, тобто практичному рівні. Теоретичні здобутки політології, отримані нею висновки, закономірності в кінцевому рахунку спрямовані на їх ефективне застосування у повсякденному політичному житті. У той же час політична практика щодня постачає теоретичній політології новий емпіричний матеріал, що потребує його переосмислення. Діалектична взаємодія теоретичного та практичного рівнів політології забезпечують цілісність та ефективність цієї науки.

Прикладна політологія – одна із складових частин науки про політику, що спрямована на дослідження приватних політичних проблем, аналіз конкретних ситуацій політичного життя та формування тенденцій його подальшого розвитку.

Головною відмінністю теоретичної та практичної політології є насамперед цілі, що ставлять перед собою теоретики та практики від політики. Прикладна політологія завжди має визначене поле застосування досліджень, вона орієнтована на вирішення актуальних політичних завдань та передбачає наявність «соціального замовника», зацікавленого в цих наукових розвідках. Здебільшого прикладна політологія представляє собою набір теоретичних моделей, методологічних принципів, методів та практичних процедур, технологій, програм, рекомендацій, які створюються з метою досягнення певного політичного ефекту в реальному суспільному житті.

Засновником прикладної політології є американський вчений Чарлз Мерріам (1874-1953), котрий 1921 р. звернувся до науковців із закликом про створення практичного напрямку в науці про політику. Підґрунтям прикладної політології мали бути методи, що застосовуються у психології та статистиці.

Цей заклик знайшов щирий відгук серед спеціалістів різних наукових напрямків. Його підтримали соціальний психолог, психіатр, фундатор соціометрії Джекоб-Леві Морено (1892-1974), політичний психолог Гарольд Лассвел (1902-1978), спеціаліст у галузі кількісного аналізу поглядів і позицій людей Джон Геллап (1901-1984), засновник теорії груп Артур Бентлі (1870-1957) та ін.

Значний вплив на становлення прикладної політології вчинили дослідження взаємозв’язку між структурою та функціями складових соціальних систем Толкотта Парсонса (1902-1979), аналіз механізмів зворотного зв’язку між наявними результатами політичного курсу, підтримкою політичної системи населенням та вимогами громадян до неї Девіда Істона (1917-2014), вивчення подібних сторін між процесами контролю і комунікації, котрі розвиваються у людському мозку, та відповідними функціями елементів політичної системи Карлом Дойчем (1912-1992); порівняння політико-системних показників промислових та аграрних країн Габріеля Алмонда (1911-2002); зосередження на перетворенні системного мислення на новітній світогляд, який сприяв би збереженню найкращих людських цінностей фундаторів загальної системної методології К. Вінера та Л. Берталанфі.

Тривалий період формування прикладної політології відбувалося значною мірою на теренах Америки. Це пояснюється неможливістю незалежного політичного аналізу в міжвоєнній Європі (1920-1940). У більшості тогочасних європейських країн політичні дослідження підпорядковувалися ідеологічним і політико-пропагандистським завданням. Багато вчених за таких умов були змушені виїхати за океан. П. Лазарсфельд, К. Мангейм, Г. Моргентау, Л. Страусс, З. Фройд, Г. Маркузе надали нового імпульсу американській політичний науці, у тому числі й прикладним дослідженням.

Прикладні політичні дослідження в США послідовно підтримували як приватний бізнес, так і держава. Чиказька школа політології обґрунтувала та продемонструвала практичну користь наукових досліджень у політичній сфері, тим самим довівши доцільність проголошеної Ч. Мерріамом прагматичної орієнтації. Тут були розроблені перші програми емпіричних досліджень з використанням кількісних і експериментальних методів, а саме: вивчені орієнтації виборців під час виборів мера Чикаго в 1923 р., досліджений вплив цілеспрямованої агітації на результати голосування, демографічні характеристики основних груп населення.

Започаткувавши психологічну та соціологічну інтерпретацію політики, представники цієї школи виступали за точність емпіричних досліджень, аргументованість висновків при вивченні політичних проблем. Вони використали на практиці метод інституціонального вимірювання, поведінковий методологічний підхід, що вплинуло на подальший розвиток західної політології.

Наприкінці 30-х років ХХ ст. діяльність Чиказької школи була припинена у зв’язку з тим, що адміністрація університету проявляла недовіру до емпіричних досліджень у галузі суспільних наук. Проте започаткована провідними представниками цієї школи традиція поширилася на дослідження міжнародних відносин, вивчення груп інтересів, порівняльну політологію, аналіз політичних партій, електоральних процесів та громадської думки.

У роки Другої світової війни значно зросла роль прикладних політологічних досліджень. Перш за все це були роботи, спрямовані на з’ясування відношення населення до ворогів і союзників у війні, способів забезпечення високого рівня продуктивності праці в сільському господарстві та промисловості в умовах скорочення чисельності робочої сили, найвигідніших способів розміщення облігацій. Після війни з 1947 р. прикладні дослідження розвивалися на базі Мічиганського університету, при його літній школі, у якій стажувалися численні фахівці з європейських країн. Створення 1949 р. Міжнародної асоціації політичних наук сприяло перенесенню принципів та стандартів американської політологічної науки на європейський ґрунт. Прикладні політичні дослідження особливо активізувалися в 60-ті роки ХХ ст. У сер. 80-х років ХХ ст. офіційно було зареєстровано 2,5 тис. політологів, у тому числі й в сфері практичної політології.

Важливу роль у цьому процесі відіграли Американський національний комітет електоральних досліджень, Дослідницька комісія з суспільних наук (США), Міжуніверситетський консорціум політичних і соціальних досліджень (США), Європейський консорціум політичних і соціальних досліджень, який був створений на кошти фонду Форда 1970 р. За сприяння останнього було налагоджено випуск «Європейського журналу політичних досліджень».

У 70-ті роки ХХ ст. Міжнародна асоціація політичних наук координувала розгалужену систему освітніх та науково-дослідних закладів. Прикладна політологія набула статусу загальновизнаної, організаційно оформленої і самостійної дисципліни.

Сьогодні прикладна політологія забезпечує тісний зв'язок між безпосереднім суб’єктом політичної дії (замовником) і політичним консультантом (виконавцем), завданням якого є аналіз складних ситуацій та розробка рекомендацій щодо найнадійніших шляхів політичної діяльності. Практичний напрямок політології акумулює і продукує інструментальні знання, що спрямовані на вирішення конкретної проблеми у визначеній ситуації, на вироблення реалістичних, ефективних політичних рішень, виявлення оптимальної траєкторії діяльності суб’єкта політики, максимальне застосування інтелекту в розв’язанні нагальних соціальних проблем.

Сутнісною ознакою прикладної політології є прагматизм. На перший план тут виходить не ідеальне, а реальне спрямування зусиль державних інститутів, партій, груп інтересів та інших суб’єктів у вивченні та вирішенні конкретних колізій політичного життя.

Головним завданням прикладної політики є вплив на існуючий стан політичного життя. Вона зосереджується на політичних силах, які формують політику, несуть відповідальність за втілення певної політичної стратегії. В сферу інтересів практичної політології потрапляють партії, вибори, громадська думка, суспільно-політичні об’єднання, засоби масової інформації, окрім того: політичні цілі і наміри, політичні конфлікти, політичний вплив, різноманітні форми опозиційної діяльності тощо.

Практичні рекомендації і пропозиції конкретним учасникам політичного процесу, довгострокові та короткострокові прогнози розвитку політичних подій, обґрунтування переваг відповідних способів і засобів здійснення політики – це кінцевий продукт прикладної політології. Такого роду узагальнення та пропозиції адресовані особам, що наділені владними повноваженнями у сфері управління, від яких залежить спрямування державної політики. ЇЇ висновки можуть використовуватися для обґрунтування чи спростування певних установок суспільної думки, зміцнення або порушення політичної стабільності, надання політичним процесам визначеної спрямованості.

Для прикладної політології важливим завданням є не прирощення нових знань, а передусім практична користь політичних дій. Нею досліджуються:

- основні учасники політичного процесу (класи і внутрікласові утворення, партії, маси, регіональні, територіальні, релігійно-етнічні та соціально-економічні групи тощо);

- їх роль у прийнятті та реалізації політичних рішень;рівень сили і можливості учасників політичних дій;

- їх інтереси щодо здобуття та утримання політичної влади;

- політична обстановка;

- конкретно-політичні ситуації; розстановка політичних сил;

- політичне прогнозування;

- вибори в органи політичної влади;

- моделювання політичних процесів;

- управління політичними процесами;

- алгоритми прийняття політичного рішення тощо.

Суб’єктами прикладної політології є:

- аналітики;

- експерти;

- радники політичних діячів;

- працівники владних структур і установ державного управління;

- фахівці з політичної реклами;

- спеціалісти по зв’язкам з громадськістю, формуванню та реалізації виборчих технологій, політичного прогнозування, вироблення політичної лінії партійних лідерів тощо.

Прикладне дослідження з політології має здебільшого міждисциплінарний характер, оскільки до його сфери разом із моделями політичної системи належать інші фактори (економічні, соціокультурні, психологічні та ін.), які потребують застосування надбань інших наук. Проте таке дослідження не є еклектичним поєднанням висновків окремих наукових дисциплін, радше це технологічний синтез, що втілюється в єдину картину абстрактних моделей, котрі дозволяють інтерпретувати конкретну політичну ситуацію, поєднуючи тим самим теоретичні та емпіричні можливості ставлення до дійсності.

Предметом прикладної політології як соціоінженерної дисципліни є сукупність теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження, а також політичних технологій, програм і рекомендацій.

Рівнями реалізації прикладної політології є:

- загальнометодологічний (теоретична, концептуальна позиція дослідження, яка є основою інтерпретації політичної проблеми, предмета, результатів дослідження);

- методичний (проявляється в теорії виміру та заснованих на ній методах збору і оброблення первинної політичної інформації);

- процедурний, технологічний (сукупність необхідних для реалізації технології політичного аналізу організаційних, технічних та фінансових заходів).