Короткий словник політологічних термінів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Короткий словник політологічних термінів



Абсентеїзм (лат. absentiа – відсутність) – ухилення від голосування на виборах. Причиною А. є аполітичність громадян, байдужість до політичного життя та політиків, зневіра у компетентності тих, хто прагне влади.

Абсолютна монархія, абсолютизм (лат. absolutos безумовний)– форма державного правління, різновид монархії, за якого впроваджується необмежена влада однієї особи – монарха та найвища централізація державної влади.

Автократія (лат. autokrateia – самовладдя)– політичний режим, за якого вища посадова особа держави володіє абсолютною владою.

Авторитет (лат. auctoritas – влада, вплив) – визнання суспільством, соціальною групою, колективом, державою, суспільно-політичною організацією особистих і суспільних якостей певної особистості чи групи людей, що відображає їх реальний, вагомий вплив на стан справ у суспільстві й державі.

Автономія (грец. autonomia – самовладдя)– форма самоуправління соціальної спільноти. Поділяється на територіальну (автономія регіону в рамках унітарної чи федеративної держави), національно-територіальну (автономія регіону, в населенні якого переважає або становить істотну частку національна меншина), національно-культурну тощо.

Авторитаризм (лат. auctoritas – влада, вплив)– тип політичного режиму, що базується на концентрації влади в єдиному сильному центрі, максимальному розширенні компетенції виконавчої влади, обмеженні політичних прав та свобод, опозиційної діяльності, провідній ролі насильства та примусу для забезпечення влади.

Агент соціалізації – політична група, інститут, за допомогою яких відбувається політична соціалізація.

Агітація (лат. agitation – приведення в рух, спонукання)– поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій: один із поширеніших засобів політичної боротьби.

Агресія (лат. aggressio – напад) – усі види та форми незаконного, з погляду Статуту ООН, збройного нападу та застосування сили однією державою чи групою держав проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої країни, народу.

Адміністрація (лат. administration – управління, керівництво) – сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.

Адміністративне управління – діяльність органів державної влади, установ та організацій, державних службовців з управління ресурсами, спрямована на реалізацію проектів суспільного розвитку.

Анархізм (грец. anarchia – безвладдя)– ідейно-політична теорія та суспільно-політичний рух, що ставить за мету знищення інституціональних, насильницьких форм державного управління.

Антрепренерська система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступають будь-які суспільні групи.

Аристократія (грец. aristokratia – влада найкращих, найзнатніших) – форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості, вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Балотування – висунення політиком чи партією своєї кандидатури (списку) на виборах.

Біхевіоралізм (лат. behavior – поведінка) – теоретичний напрям у політології та соціології, в основі якого – уявлення про дію як реакцію на зовнішній стимул. Орієнтує на вивчення індивідуальної політичної поведінки шляхом застосування емпіричних методів.

Бонапартизм – політичний режим, який базується на авторитарних методах правління та лавіруванні між політичними силами широкого спектру, які опонують один одному.

Бюрократія (франц. bureaucratie, букв. – панування канцелярії, від bureau – бюро, канцелярія та грец. kratos – влада)– 1) система адміністративного управління, якій (за М. Вебером) властиві ієрархічність, чіткий розподіл обов’язків, система правил; призначення службовців; 2) прошарок чиновників-службовців, наділений специфічними функціями та привілеями.

Вето (лат. veto – я забороняю)– 1) інститут блокування одним органом державної влади (Президентом, парламентом) рішення іншого органу (відповідно ухваленого парламентом закону чи указу Президента). Буває відкладальним та абсолютним; 2) інститут заборони на прийняття рішення Ради Безпеки ООН одним з його постійних членів.

Вибори – спосіб формування органів влади шляхом голосування громадян. Передбачає процедури законодавчої регламентації виборчих правил, оголошення виборів, висунення кандидатів, передвиборчої кампанії, саме голосування, підрахунок голосів та оголошення результатів.

Виборча система змішана – спосіб визначення результатів виборів, за якою частина депутатів обирається за пропорційною, частина – за мажоритарною системами.

Виборча система мажоритарна – спосіб визначення результатів виборів, за результатами якої мандати депутатів отримують кандидат (кандидати), що набрали більшість голосів. Поділяються на мажоритарні вибори відносної та абсолютної більшості.

Виборча система пропорційна – спосіб визначення результатів виборів, яка передбачає розподіл мандатів між політичними силами згідно з набраними ними відсотками голосів.

Виборча інженерія – розробка суб’єктами виборів алгоритму дій під час виборчих кампаній.

Виборча система – сукупність правил і прийомів, що застосовуються на виборах. Виокремлюють пропорційну, мажоритарну та змішану виборчі системи.

Виборче право – право обирати та бути обраним до органів влади. Поділяється на активне та пасивне.

Виборчий метр (квота) – найменше число голосів виборців, необхідне для обрання одного депутата

Відкрита політична культура – політична культура, яка здатна вбирати інокультурний досвід; схильна до інновацій та модернізації.

Відчуження політичне – перетворення чинників політичного життя на чужі щодо людини сили, що панують над нею.

Війна – збройне зіткнення між державами або певними групами населення якоїсь країни.

Влада – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для першої напрямі за допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів: особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними та адміністративними повноваженнями.

Влада виконавча – одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Влада державна – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов’язкових для всього населення.

Влада законодавча – одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об’єднань за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада політична – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Влада судова – одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Внутрішня політика – сукупність напрямів діяльності держави в економічній, соціальній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій та інших важливих сферах суспільного життя. Має на меті забезпечення ефективності функціонування суспільно-політичного ладу.

Вождь – політичний лідер, який має беззаперечний авторитет в угрупованні (нації, партії, етнічній групі) з точки зору формування цілей та виступає символом його єдності.

Вождізм – владні відносини, засновані на поділі групи (організації) на керівників і підлеглих, на особистій відданості політичному лідеру, вождю. В. переважно властивий для тоталітарних і авторитарних режимів.

Воля політична – прагнення домагатися реалізації поставлених цілей незважаючи на перешкоди.

«Генералізована взаємність» – явище, коли зусилля одного члена співтовариства, спрямовані на участь у спільній справі, зустрічає відповідні зусилля інших. Введено в науковий обіг Р. Патнемом.

Геноцид (грец. genos – рід і caedere – вбиваю) – політика переслідування, гоніння, фізичного знищення етнічної, расової, культурної, релігійної спільноти.

Географічний детермінізм – теорія, яка пояснює особливості політичного процесу впливом географічної території.

Геополітика (грец. ge – земля і politike – політика)– теорія міжнародних відносин, згідно з якою зовнішня політика держави визначається геопросторовим положенням країни.

Герб (нім. erbe – спадщина) державний – символ держави, офіційно прийнята емблема, виконана на за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.

Гетерогенна політична культура – політична культура, в якій відсутня домінуюча політична культура.

Гільдійна система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступає сама еліта.

Гімн (грец. hymnos – урочиста пісня)– музичний символ держави (партії, регіону).

Глобалізація (франц. global – загальний, всесвітній)– становлення єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій та втягування більшої частини людства в цю систему (О. Вебер).

Голосування – волевиявлення громадян на виборах, референдумі, плебісциті.

Гомогенна політична культура – політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.

Громадські організації – організаційно оформлені об’єднання, створені для вираження й задоволення інтересів і потреб громадян.

Громадянська культура – термін, впроваджений Г. Алмондом та С. Вербою для позначення політичної культури суспільств, що складається з елементів патріархальної, підданської та партисипаторної культур.

Громадянське суспільство – в ліберальній політичній філософії сукупність інституціолізованих суспільних відносин, які перебувають поза межами державного втручання.

Громадянськість – здатність і прагнення людини до активної участі у справах суспільства та держави на основі усвідомлення своїх прав і обов’язків. Антитеза поняттям аполітичність, абсентеїзм.

Громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, який зумовлює володіння правами та обов’язками, зафіксованими у законах.

Групи інтересів – об’єднання, створені для вираження і задоволення інтересів індивідів у відносинах з суб’єктами політики

Групи тиску (прованс. drop – вузол, grohar – зв’язувати)– групи, що здійснюють вплив на органи влади.

Дейтократія – інформаційні еліти.

Дезінтеграція – шлях формування нової ідеології шляхом розщеплення існуючої; процес розпаду держави (країни).

Дезінформація (франц. des – заперечення та information – повідомлення) – інформація, яка не відповідає дійсності.

Деідеологізації концепція – концепція, згідно з якою у сучасному світі ідеологія поступається місцем соціальній технології. З’явилась у 1950-1960-хх рр.

Делегітимація – процес втрати легітимності.

Демократія (грец. demos – вільне населення та kratos – влада)– суспільний лад, за якого джерелом влади є народ; тип політичного режиму, якому властиві обрання органів влади, здійснення влади на засадах плюралізму, змагальний характер політичної участі, функціонування незалежного суду, дотримання прав та свобод громадян.

Демократія представницька – вид демократії, за якої розгляд та вирішення державних питань здійснюється представниками населення, наприклад, в парламенті.

Демократія пряма – вид демократії, за якої рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки громадян – на виборах, референдумах, при всенародному обговоренні законопроектів тощо.

Депортація (лат. deportatio – вигнання, вислання)– примусове виселення групи (етнічної) або індивіда з батьківщини.

Депутат (лат. deputatus – визначений, посланий)– обраний член органу законодавчої влади або місцевого самоврядування, який представляє населення чи певні його групи.

Держава – форма організації суспільного життя, управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи.

Державна політика – діяльність органів державної влади, усіх суб’єктів, наділених повноваженнями державної влади, з визначення цілей та пріоритетів розвитку суспільства, керівництва та управління суб’єктами соціальних дій щодо досягнення цих цілей.

Державне управління – сукупність адміністративного управління та проектування розвитку суспільства, його сфер.

Децентралізація управління – передача функцій управління на нижні рівні управління.

Деконцентрація управління – розподіл управлінських повноважень по горизонталі органів управління.

Диктатура (лат. dictatura – необмежена влада)– режим влади, яка спирається на насильство, придушення політичних та інших опонентів.

Дипломатія – офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, припустимих з позицій міжнародного права.

Дискримінація (лат. discrimination – розрізнення, розділення)– позбавлення чи обмеження політичних та інших прав індивідів за певними ознаками (майновими, расовими, етнічними, статевими тощо).

Діаспора (грец. diaspora – розсіяння)– частина етнічної групи, яка проживає за межами регіону, який є історичним ареалом для даної групи.

Довіра – готовність суб’єкта соціальної дії до встановлення відносин з іншими суб’єктами.

Доктрина (лат. doctrina – учення) політична – система поглядів і положень, що встановлює основні напрямки політичного розвитку. Доктрина утворює сукупність норм, що визначають реалізацію ідеологічних цінностей.

Домінуюча політична культура – комплекс політико-культурних елементів, властивих більшості соціальних груп суспільства.

Екологічна політика – діяльність у сфері регулювання відносин між суспільством та природою з метою створення життєздатного для людини навколишнього середовища.

Економічна політика – складова внутрішньої політики, спрямована на функціонування господарського механізму.

Екстремізм (лат. extremus – крайній)– політична стратегія і тактика, основний елемент яких – використання радикальних, часто незаконних та насильницьких заходів.

Електорат (лат. elector – виборець)– сукупність громадян, які володіють виборчим правом.

Електронний уряд – система електронних інституцій політичної влади.

Еліти політичні – групи, які посідають найвищі статусні позиції в політичній ієрархії, мають вирішальний вплив на розробку, прийняття і впровадження політичних рішень.

Етатизм (франц. etat – держава)– методологічний підхід до вивчення політики, а також ідеологія, які абсолютизують роль держави та передбачають підкорення інтересів особистості та соціальних груп інтересам держави.

Етнографічні групи – елементи етносу, які мають культурні особливості (наприклад, гуцули, бойки, лемки).

Етнократія – влада етносу, його представників (етнічних лідерів, етнопартій). Е. проявляється у нав’язуванні культурних цінностей даного етносу, етнічної мови тощо.

Етно (національна) політика – цілі та заходи, які здійснюють політичні суб’єкти щодо регулювання міжнаціональних відносин.

Етнонаціональні відносини – відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку (етносами, націями, етнічними групами, державними утвореннями).

Етнос (грец. ethnos – народ) (етнічна група) – усталена сукупність людей, яка характеризується спільним походженням, ареалом, етнічними властивостями (мова, культура, свідомість, самоназва).

Етноцид – політика знищення культури національної меншини та нав’язування їй культурних цінностей домінуючої етнічної групи.

Європейська інтеграція – процес поступової уніфікації та зрощування національної економіки європейських держав з метою подолання суперечностей між інтернаціоналізацією господарського життя та обмеженими можливостями внутрішніх ринків.

Європейський парламент – міждержавний і міжнаціональний політичний орган, у якому представлені 12 країн Європейського співтовариства (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Франція).

Закон – загальнообов’язковий правовий акт, який регламентує певні сфери суспільного життя. Має вищу нормативну силу в державі.

Закрита політична культура – замкнений, орієнтований на локальні цінності, зразки і норми, тип, для якого властивим є традиціоналізм свідомості та поведінки. Закриті культури не здатні до продуктивного обміну цінностями з іншими політико-культурними системами.

Засоби масової інформації (франц. inform – надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю)– індустріальні засоби поширення інформації серед масової аудиторії. Поділяються на друковані, аудіовізуальні та електронні.

Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює її відносини з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Ідентифікація (політична, етнічна) – віднесення на підставі певних ознак індивіда до політичної групи (етносу, нації).

Ідентичність (лат. identifico – ототожнення) (етнічна. національна) – усвідомлення приналежності індивіда до етнічної групи чи нації.

Ідеологія (грец. idea – поняття і logos – учення) політична – логічно впорядкована, систематизована політична свідомість і самосвідомість соціальних груп, через яку вони усвідомлюють та формулюють свої політичні інтереси, потреби, очікування, уявлення про ідеали політичного устрою.

Імперія (лат. imperium – влада, панування)– форма державного устрою, згідно з якою держава має у своєму складі інші держави.

Імпічмент (англ. impeachment – звинувачення)– дострокове припинення повноважень Президента з визначених законом підстав (державної зради, правопорушення тощо).

Індоктринація – стиль спілкування, якій повністю ігнорує свободу людини та її право на вироблення власних політичних переконань.

Інтеграція – співробітництво держав, що приводить до виникнення наддержавних утворень; об’єднання етнічних груп; спосіб виникнення нової політичної ідеології шляхом синтезу елементів існуючих ідеологій.

Інтерес політичний – ставлення до влади, інших суб’єктів, що є рушійною силою політичної дії.

Іредентизм – об’єднання людей однієї національності в межах єдиної держави.

Керівництво політичне – визначення цілей розвитку суспільства (держави, партії, організації), організація спільноти на досягнення цілей.

Колектократія – теорія В. Винниченка, згідно з якою майбутній суспільний лад ґрунтуватиметься на колективних формах власності, які він протиставляв державній власності.

Колонія – держава, політично залежна від іншої держави.

Компроміс (лат. compromissum – угода, згода)– форма врегулювання політичного конфлікту або суперечності, коли сторони йдуть на взаємні поступки.

Комунізм – політичний лад, що базується на суспільній власності на засоби виробництва та відсутності класів; політичний рух, який визнає, що суспільство у своєму розвиткові рухається до безкласового стану.

Комуніканти – особи/інститути, які оброблюють та інтерпретують інформацію.

Комунікатори – особи/інститути, які відправляють інформацію.

Комунікація політична – процес передачі політичної інформації, за допомогою якого вона циркулює між елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами

Комунітаризм – ідеологічна течія кінця ХХ ст., яка ґрунтується на прагненні до потужного громадянського суспільства, самоврядування на різних рівнях суспільного життя, захисті навколишнього середовища тощо.

Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність)– згода соціально-політичних сил щодо шляхів розв’язання політичних проблем.

Консерватизм (лат. conservare – зберігати, охороняти)– політична ідеологія, основними цінностями якої є традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність, аристократизм, політична стабільність. Поділяється на традиційний консерватизм (відрізняється залежно від історичних та етнокультурних особливостей країни), неоконсерватизм та лібертаріанство. Два останні за економічними поглядами близькі до лібералізму в частині захисту приватної власності, підприємництва та обмеження ролі держави у економічному житті.

Конституційна (парламентська) монархія – вид монархії, за якого влада монарха обмежена конституцією.

Конституція (лат. constitution – устрій, установлення)– основний закон держави, регламентує функціонування усіх сфер суспільного життя.

Конструктивізм – теоретичний напрям в етнополітології, згідно з яким етноси конструюються (елітами), зокрема, у сфері свідомості.

Контрреволюція – повернення влади або суспільного ладу, який існував до революції; сукупність політичних сил – противників революції.

Конфедерація (лат. cofederatio – спілка, установлення)– союз держав для співпраці у певній сфері.

Конфлікт політичний – зіткнення політичних суб’єктів в їх прагненні реалізувати інтереси та цілі, пов’язані з боротьбою за владу.

Конфлікт антагоністичний – конфлікт, розв’язання якого неможливе в рамках існуючої соціальної системи.

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – відмова від критичного осмислення дійсності, погодження на цінності та інтереси, які людині нав’язують.

Контент-аналіз – метод дослідження у політології, який передбачає переведення інформації в кількісні показники.

Концепція політична – це певний спосіб трактування політичних явищ та процесів, включає основні знання про об’єкт.

Корупція (лат. corruptio – підкуп, занепад)– використання особою службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, а також обіцянка чи надання неправомірної вигоди посадовій особі з метою схилити її до протиправного використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Кратологія (грец. kratos – влада і logos – учення)– наука про владу.

Криза політична – фаза політичного процесу, яка характеризується неможливістю ефективного функціонування політичної системи.

Культ особи – явище фактичного обожнення політичного лідера, пов’язування з ним усіх досягнень спільноти, віра у його безпомилкові дії.

Культура політична – сукупність позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивна сфера, яка лежить в основі політичних дій і надає їм значення.

Легітимність (лат. legitimus – законний, правомірний) – переконання підвладних у правомірності влади, в тому, що вона має право приймати рішення, обов’язкові до виконання.

Легітимність дифузна – фундаментальна, тривала, переважно афективна підтримка влади, незалежно від результатів її діяльності.

Легітимність специфічна – ситуативна, нетривала, орієнтована на результат свідома підтримка дій влади.

Лібералізм (лат. liberalis – вільний)– політична теорія та ідеологія, головною цінністю яких є індивід, його права та свободи. Роль держави вбачає у захисті прав індивідів з одночасним обмеженням її втручання до суспільних відносин.

Лібертаріанство – сучасний напрям в консервативній політичній думці, відрізняється крайнім антиетатизмом в економічних питаннях.

Ліві сили – частина спектру політичних сил, що відрізняється відданістю ідеалам соціальної солідарності, справедливості, рівності. Поділяються на ліворадикалів, яким властивий ідеологічний фундаменталізм та революціонаризм у тактиці, та лівоцентристів, які орієнтовані на співробітництво та компроміси з іншими політичними силами.

Лідер політичний – особа, яка здійснює вплив на учасників політичного процесу, організовує людей на досягнення цілей.

Лінгвоцид – політика знищення мовної основи етнічної групи.

Лобізм (англ. lobby – кулуари)– організований вплив груп інтересів на суб’єктів політичних та адміністративних рішень.

Лобісти – особи, які займаються лобіюванням.

Мандат – доручення на виконання депутатом функцій представництва в органі влади (як правило, в парламенті та органі місцевого самоврядування). Буває імперативним (передбачає виконання наказів виборців та можливість відкликання депутата) та вільним.

Маніпулювання – приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою змусити їх діяти або не діяти задля досягнення цілей політичного суб’єкту.

Медіакратія – влада засобів масової інформації.

Мерітократія – влада гідних, заслужених людей.

Метрополія – держава, яка володіє колоніями.

Міжнародні відносини – сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових, гуманітарних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації – об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру.

Міністерство – центральний орган виконавчої влади з чітко визначеною сферою компетенції (наприклад, міністерства внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, економічного розвитку та торгівлі тощо).

Місцеве самоврядування – політичний інститут, управління місцевими справами самими місцевими громадами.

Мобілізація – діяльність щодо використання ресурсів для забезпечення виконання політичних рішень.

Модернізація – вдосконалення політичної системи, пристосування її до завдань розвитку суспільства, викликаних науково-технічною революцією, новими системами політичної комунікації.

Модернізм – теоретичний підхід до вивчення міжнародної політики, згідно з яким держави є системами, схильними до зовнішніх та внутрішніх впливів, а головним завданням зовнішньої політики є політичне посилення можливостей національного суспільства з підтримки постійного контролю над його зовнішнім оточенням.

Монархія (грец. monarchia – єдиновладдя)– форма державного правління, за якої верховна влада належить одній особі (королю, князю, султану, царю, імператору), вона є довічною та успадковується.

Мультикультуралізм – принцип етнонаціональної політики, згідно з яким суспільне життя базується на полікультурності, поліетнічності.

Народ – історично змінна спільність соціальних груп, яка включає в себе на різних етапах історії класи і прошарки, що беруть участь у вирішенні проблем суспільного розвитку.

Настанови політичні – соціально-психологічне явище, яке характеризується схильністю суб’єкта до певних форм політичної активності.

Натовп – короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які знаходяться у стані емоційного збудження.

Націоналізм – у широкому значенні політичний рух та ідеологія, спрямовані на вираження та захист інтересів національної спільноти; у вузькому значенні різні варіанти націоналізму та відповідні політичні програми, презентовані партіями, організаціями, групами.

Національний характер – комплекс фізичних і психічних ознак, що об’єднують членів нації і відрізняють її від інших націй (О. Бауер).

Національні інтереси – система відносин, яка поєднує потреби функціонування та розвитку нації як єдиного організму (М. Головатий).

Національно-культурна автономія – форма самоорганізації національної меншини, спрямована на розвиток її національної культури.

Національно-територіальна автономія – форма самоорганізації національної меншини, в якій національний характер мають територіальні органи влади (місцевого самоврядування).

Нація (лат. natio – народ)– соціальна спільнота, яку об’єднують єдина держава (або прагнення до неї), єдині громадянство, юридичні права та обов’язки, усвідомлення як єдиної спільноти, спільність історії, культурних традицій.

Неоконсерватизм (грец. neos – новий і лат. conservare – зберігати)– напрям в сучасному консерватизмі, якому властиві такі цінності, як суспільні традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність. За економічними підходами близький до неолібералізму.

Неолібералізм (грец. neos – новий і liberalis – вільний) – напрям в лібералізмі ХХ-ХХІ ст., який характеризується різким антиетатизмом, відмовою від активної соціальної політики.

Некласова політична культура – тип політичної культури в умовах потужного розвитку комунікаційних систем та зближення громадських та приватних форм існування людини. Їй властиві відокремлення соціальних питань від фінансово-економічних, посилення індивідуалізму, застережливе ставлення до бюрократії, спрямування політики на розв’язання конкретних проблем, розширення участі громадян в управлінні тощо.

Носій влади – орган влади, наділений повноваженням згідно з законодавством або документами партії (громадської організації).

Опозиція (лат. oppositio – протиставлення)– політичний інститут, основними функціями якого є акумуляція протестних настроїв, тиск на владу для вдосконалення державної політики; партія чи група, що виступає проти правлячої сили та її дій.

Ордолібералізм – напрям у лібералізмі ХХ ст., в рамках якого допускається активний вплив держави на соціально-економічні процеси.

Орієнтації політичні – особливий різновид політичних настанов, заснований на системному уявленні суб’єкта про мету, план і засоби здійснення політичних дій.

Охлократія (грец. ochlos – натовп і kratos – влада)– влада, що спирається на настрої юрби.

Палавер – форма демократії, втілена в народних зборах, які мали місце у африканських та деяких інших народах на етапі становлення класового суспільства. Передбачає консенсуальне прийняття рішень, право на участь усіх в обговоренні актуальних проблем.

Панування – механізм владарювання, який передбачає нерівноправні стосунки між суб’єктами політики, підкорення, експлуатацію.

Парламент (лат. parlare – говорити, розмовляти)– орган державної законодавчої влади.

Парламентська республіка – вид республіки, за якої важелі виконавчої влади зосереджуються в уряді, який формується за наслідками парламентських виборів.

Партисипаторна політична культура – тип політичної культури, якому властиві значний інтерес громадян до політики, активне ставлення до влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Партія політична – добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, що виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Партійна програма – документ, що містить оцінку партією поточного політичного моменту, перспектив розвитку суспільства, стратегічні цілі діяльності партії, її цілі в окремих сферах суспільного життя.

Партійна система – механізм відносин партій в контексті формування державної влади та державної політики.

Партійний статут – документ, який регламентує організаційне функціонування партії.

Партія кадрова – політична партія, що не має фіксованого членства, складається переважно з професійних політиків, зокрема представників партії у парламентах та інших органах влади, партійних активістів.

Пасіонарність – енергія, що визначає здатність етнічних колективів до історичної та політичної активності. Ця активність визначається кількістю енергії у системі (пасіонарна напруга), кількістю пасіонаріїв (носіїв пасіонарності) різних рівнів.

Патронаж (клієнтелізм) – спосіб реалізації політичної влади, коли підкорення здійснюється в обмін на надання матеріальних благ.

Переконання політичні – моральні принципи, усвідомлені потреби особистості, що спонукають її до певних дій у сфері політики.

Підданська політична культура – тип політичної культури, за якого індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але не беруть активної участі у політичних процесах.

Плебісцит (лат. plebes – простолюд і scitum – рішення, постанова)– опитування думки громадян з важливої суспільної проблеми. Його результати часто не має зобов’язуючих наслідків.

Плюралізм (лат. pluralis – множинний) – принцип організації суспільного життя, згідно з яким воно функціонує на засадах множинності політичних еліт, суб’єктів політичного життя або політичних ідеологій.

Подвійна етнонаціональна свідомість – одночасна самоідентифікація індивіда з двома чи більше етнонаціональними спільнотами.

Подвійне громадянство – інститут, за якого індивід може бути громадянином водночас двох держав.

Політика (грец. politika – державні й суспільні справи) – сфера діяльності людей, яка пов’язана з взаємовідносинами між соціальними групами та ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політична контркультура – політико-культурне утворення, що існує у суспільстві, але не має спільного поля з домінуючою культурою.

Політична подія – обмежений у часі момент взаємодії політичних суб’єктів, який впливає на розвиток політичних відносин.

Політична система суспільства – інтегрована сукупність політичних інститутів, організацій та зв’язків між ними, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до політичної культури.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.174.85.205 (0.138 с.)