Громадські об'єднання. Їх класифікація та функції

У політичному процесі партії взаємодіють з громадськими об'єднаннями.

Громадське об'єднання – добровільне, самоврядні формування, створене за ініціативи громадян, що об'єдналися на основі спільності інтересів для реалізації спільних цілей.

Виділяють дві основні форми громадського об'єднання – громадську організацію і громадський рух.

Громадською організацією є засноване на членстві громадське об'єднання, створене для захисту спільних інтересів і досягнення статутних цілей об'єдналися громадян. Громадській організації властиві такі ознаки:

- навмисність створення (сформована з визначеною, наперед встановленою метою);

- офіційний характер створення;

- формальне організаційна єдність на основі статуту, стійкість структури, зв'язків між членами організації;

- система приписів, позицій і ролей, нормативно зафіксованих і визначають координацію дій членів організації.

Головною метою діяльності цих організацій є вивчення, систематизація та узагальнення соціально-політичних інтересів різних соціальних груп, пред'явлення їх державі для обліку в його політиці та практичної реалізації, гармонізація цих інтересів з громадськими інтересами і цілями.

Функції громадських організацій:

- захист прав і свобод особистості, людини і громадянина;

- розвиток політичної активності і самодіяльності людей;

- залучення громадян до управління громадськими та державними справами.

Для реалізації цілей діяльності і своїх функцій суспільно-політичні організації мають певними ресурсами (людськими, матеріальними, ціннісними) і засобами (установи, засоби масової інформації).

Основними стратегіями діяльності громадсько-політичних організацій є прямий вплив на державні органи та офіційних осіб, та непрямий вплив на них через політичні партії, впливових державних і партійних чиновників, громадську думку. Кожній з цих стратегій відповідає свій конкретний набір тактичних прийомів і методів впливу. Вплив на органи влади та офіційних осіб може здійснюватися через інформування, консультування, погрози, підкуп, фінансування виборчих кампаній і т.д. Для впливу на політичні партії і громадську думку можуть використовуватися пропаганда і агітація в ЗМІ, переконання, мітинги, пікети, демонстрації, голодовки і т.д.

Використання тих, чи інших прийомів і методів впливу на державні органи в діяльності громадських організацій залежить від що складається суспільно-політичної ситуації, рівня розвитку організацій, зрілості і активності їх членів, соціальної гостроти і суспільної значимості виниклої проблеми.

Серед громадських організацій слід розрізняти політичні та неполітичні громадські організації.

Політичні громадські організації створюються партіями, але формально не входять до організаційну структуру партії, але проводять її політику серед різних груп населення і в тій чи іншій мірі підкоряються її керівництву. Наприклад, одна з найбільших партій Німеччини – Християнсько-Демократичний союз заснував вісім громадських організацій, які покликані проводити політику партії серед молоді, жінок, осіб найманої праці, середніх верств та ін.

Неполітичні громадські організації є елементом громадянського суспільства. Вони створюються на основі ініціативи громадян і покликані задовольняти їхні потреби та інтереси. Дані організації можуть виконувати політичну функцію і беруть активну участь у політичній діяльності у разі необхідності використання владних інститутів при перерозподілі економічних, соціальних, духовно-інформаційних ресурсів (під час виборчих кампаній, в процесі лобіювання та ін.).

Як показує світова політична практика, серед громадських організацій особливе місце займають профспілки.

Професійний союз – це недержавна громадська організація людей праці однієї і тієї ж професії або зайнятих в одній галузі виробництва. Основні функції профспілок це, насамперед, – захист економічних і соціальних інтересів трудящих, культурне освіта і виховання, та представлення інтересів найманих працівників з питань їх праці та побуту.

У певних випадках люди, які прагнуть реалізувати свої інтереси і брати участь у політичному житті суспільства, не хочуть створювати власні партійні організації, підкорятися суворої партійної дисципліни. Існуючі в суспільстві партії також не користуються їх довірою. У такій ситуації громадянами створюються громадські рухи.

Громадський рух – це солідарна активність великої групи громадян, спрямована на досягнення якої-небудь значної політичної мети.

Соціальна база громадянських рухів надзвичайно строката. Це пояснюється тим, що в політику втягуються широкі верстви. У кожний з громадських рухів можуть входити люди різних соціальних, етнічних, конфесійних та інших верств. У центрі рухів може бути партія або партійний блок. Як правило, громадські рухи виникають спонтанно, висуваючи певну політичну задачу. Після її виконання вони, як правило, розпадаються.

У ґенезі громадського руху виділяються декілька взаємопов’язаних стадій:

- зародження ідеї формування суспільно-політичного руху, складання його ядра і активістів, вироблення цілей і завдань руху;

- пропаганда цілей і завдань руху, широка агітація, залучення прихильників серед різних соціальних груп і прошарків населення;

- формулювання конкретних пропозицій і вимог до інститутів влади за рішенням суспільної проблеми, проведення організованих масових дій в різних формах з реалізації висунутих цілей і завдань.

Далі за двома варіантами – оформлення в громадсько-політичну організацію чи партію і участь у політичному житті, боротьбі за владу або, якщо цілі досягнуті чи відсутні перспективи їх досягнення, рух загасає.

Рух зазвичай складається з низки елементів:

- ініціативного ядра (авангарду), яким може бути політична партія;

- суспільно-політична організація, блок партій та організацій;

- соціально-активна група людей і учасників руху, що консолідуються навколо ядра.

Існують певні відмінності громадських рухів від політичних партій.

По-перше, незважаючи на те, що дані руху з метою вирішення поставлених завдань прагнуть впливати на владу, самі вони, однак, не домагаються влади.

По-друге, суспільно-політичні рухи частіше не мають сильних центрів.

По-третє, у громадських рухах широко поширене колективне членство. У партіях ж (за рідкісним винятком) це не допускається.

По-четверте, ідейно-політична орієнтація громадських рухів набагато ширше і більш розпливчаста в порівнянні з політичними партіями. При цьому поставлена мета вже і конкретніше, ніж у партій. Це одна з причин притягальної сили громадських рухів для широких верств населення.

Громадські рухи поділяють на: національні (у рамках однієї країни); регіональні; континентальні; світові. Найбільш активними громадськими рухами є: жіночий, антивоєнний, екологічний, правозахисний, молодіжний, національний.

Жіночий рух. У цьому русі об'єднані жінки різних віків, національностей, професій, соціальних верств. Основна мета жіночого руху – захист прав жінок.

Антивоєнний рух. Об'єднує в своїх рядах мільйони представників, практично, усіх верств населення. Головна мета – ліквідація загрози війни.

Екологічний рух. Це рух на захист навколишнього середовища. «Зелені» виступають: за вдосконалення законодавства на користь охорони природи; за використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії; за закриття шкідливих виробництв; проти різних форм забруднення навколишнього середовища. Головна мета екологічного руху – запобігання глобальної екологічної кризи.

Правозахисний рух. Об'єднує організації, що борються проти утисків прав особистості.

Молодіжний рух. Виступає за права молоді, активно бере участь у боротьбі за мир проти війни, проводить акції на захист навколишнього середовища і т.п.

Національний рух. Учасники цього руху висувають вимоги відродження національної культури, мови, традицій і т.д.

Крім того, існують: рух неприєднання; рух проти расової та національної дискримінації; рух за встановлення нового економічного порядку; рух селян за землю та соціальні права; пацифістські рухи вчених, лікарів, юристів та інші громадські рухи.

Таким чином, громадські рухи не є ані альтернативою політичним партіям, ані етапом у їх становленні. Вони виконують свої завдання і функції, відмінні від завдань і функцій політичних партій.

Рухи здебільшого відображають настрої, інтереси і почуття широких мас населення, утворюють велику політичну силу, спрямовану на досягнення певної мети.

 

Контрольні питання

1. Якими є відмінні риси політичних партій? Назвіть основні функції політичних партій.

2. У чому полягає державне регулювання діяльності партій?

3. Що таке партійна система держави? Які види партійних систем вам відомі?

4. Дайте визначення поняття «політична партія». У чому полягає головна відмінність політичної партії від громадських об'єднань?

5. Що таке партійна система? Сформулюйте переваги і недоліки однопартійної, двопартійної і багатопартійної систем.

6. Якими є характерні риси та особливості партійної системи України?

7. Які функції виконують громадські рухи і партії?

8. У чому полягають основні принципи формування та функціонування громадських організацій?

9. Які етапи функціонування громадських рухів виділяють політологи?

Практичні завдання

1. Чи згодні ви з наведеним нижче визначенням політичної партії, що запропоноване філософом І. Ільїним.

«Політична партія – це союз людей, які з'єдналися для того, щоб домогтися потрібних їм усім законів». Аргументуйте свою відповідь.

2. Складіть порівняльну таблицю «Громадські рухи та громадські організації».

Громадські рухи та громадські організації

Критерії	Громадські рухи	Громадські організації
Соціальна база
Постанова цілей
Наявність структури
Сталість членів

 

3. Назвіть політичні партії та їх лідерів, що активно діють на політичній арені сучасної України. Дайте коротку характеристику їх політичним програмам.

Теми рефератів та есе

1. Політичні партії: історія, типологія, місце в політичній системі.

2. Партійні системи. Типи партійних систем.

3. Особливості становлення багатопартійності в Україні.

4. Виборчі системи. Виборча система в Україні.

5. Вибори як політичний інститут.

6. Політичні партії сучасної України: програма і діяльність.

7. Громадські організації, що здійснюють діяльність в Україні.

8. Групи тиску. Засоби політичного впливу.

9. Політичні рухи – визначні особливості.

Особистість в політиці

2.3.1 Політична соціалізація. Політична поведінка і участь.

2.3.2 Політична еліта: сутність, структура і функції.

2.3.3 Політичне лідерство. Типологія політичних лідерів.

 

Основні поняття і положення: політична соціалізація, політична поведінка, політична участь, політична еліта, політичне лідерство.