Поняття, права та функції громадських об'єднань і рухів

Громадські об'єднання є формуваннями громадян на основі їх вільного і свідомого волевиявлення та спільно­сті інтересів, їх різновидами є громадські організації та громадські об'єднання.

Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реаліза­ції та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні держа­вними та громадськими справами.

Право на об'єднання є невід'ємною частиною прав людини і громадянина. Воно проголошене Загально декларацією прав людини. Конституції демократичних держав гарантують свободу створення громадських об'єд­нань, діяльність яких має ґрунтуватися на демократич­них засадах, відповідати вимогам відкритості й гласнос­ті. Повноваження громадських об'єднань не можуть бути підставою для обмеження конституційних прав і свобод їх учасників.

У більшості країн світу громадські об'єднання для здійснення своїх цілей і завдань, передбачених статута­ми, користуються правами:

— брати участь у формуванні державної влади й уп­равління;

— реалізовувати законодавчу ініціативу;

— брати участь у виробленні рішень органів держав­ної влади і управління;

— представляти й захищати інтереси своїх членів (учас­ників) у державних і громадських органах.

Держава створює рівні можливості для діяльності усіх громадських об'єднань. Не підлягають легалізації об'єднання, метою яких є зміна конституційного ладу шляхом насильства, підрив безпеки держави діяльністю на користь іноземних держав, пропаганда війни, насиль­ства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалю­вання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань.

На основі законодавче визначених прав і обмежень громадські об'єднання виконують низку функцій. Що­правда, однозначного погляду щодо них ще не виробле­но, проте найчастіше називають опозиційну, захисну, виховну, кадрову функції.

Опозиційна функція, її роль полягає в запобіганні надмірній централізації й посиленні влади держави, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспі­льства. Для досягнення мети громадські об'єднання вда­ються до різних засобів: підтримки чи незгоди з держав­ними рішеннями, висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю тощо, завдяки чому управління «зверху» доповнюється самоврядуван­ням громадськості «знизу».

Захисна функція. Вона спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу, контроль за виконанням своїх рішень і угод з державними установами, органами, переговори з ними тощо. Чільне місце належить безпосередній допомозі чле­нам формування (матеріальна, моральна тощо), піклуван­ню про умови праці, побут, дозвілля громадян. Радикаль­ними методами тиску на адміністративні органи і захисту інтересів людей є страйки, голодування, акти громадян­ської непокори, маніфестації, мітинги, ультиматуми, піке­тування тощо.

Виховна функція. Націлена на формування в грома­дян моральної, політичної, управлінської, правової куль­тури, національної самосвідомості, відповідальності за справу і свою поведінку, свідому трудову дисципліну; ви­ховання ініціативності, творчого підходу, професіоналіз­му, підприємництва. Серед виховних методів особливу роль відведено переконанням, просвітництву, залученню до підприємницької, громадської та управлінської діяль­ності, гласності, матеріальному і моральному заохоченню тощо.

Кадрова функція. Полягає в підготовці кваліфікова­них кадрів для державних та громадських органів, уста­нов, організацій. Звичайно, при цьому не обійтися без ці­леспрямованої кадрової політики, системи відповідних навчальних закладів, семінарів, курсів тощо. У забезпе­ченні дієвості цієї політики громадськість відіграє особ­ливо важливу роль.

Непартійні громадські об'єднання виконують й інші важливі функції, зокрема в межах паблік рілейшнз (зв'яз­ків з громадськістю): інтегративну (єднання, консоліда­ція мас), комунікативну (інформаційне забезпечення, роз­ширення спілкування, підвищення ролі громадської дум­ки, підтримка нею певних починань, організацій).

На сучасному етапі в демократичних суспільствах громадські об'єднання перебирають на себе все більше функцій державних установ, борються з бюрократизаці­єю суспільного життя, здійснюють громадський контроль над ними, впливаючи на державну політику і розвиток суспільства загалом.

Класифікація громадських об'єднань

Громадські організації класифікують за різними кри­теріями. За структурною організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові громадські органі­зації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи.

Масові громадські організації. Це добровільні, орга­нізаційно оформлені об'єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законно­сті. До них належать профспілкові, кооперативні, моло­діжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації. Ці об'єднання мають довгострокові цілі, програму, статут, який зареєстрований державними органами у встановленому порядку.

Профспілки. Це найдавніші й наймасовіші організації працюючих, об'єднують понад 300 млн осіб. Існують Все­світня федерація профспілок (70 країн, 200 млн членів), Всесвітня конфедерація праці (15 млн членів). Широкого розвитку набули незалежні профспілки за галузями ви­робництва.

Профспілки водночас із захистом економічних, матері­альних інтересів своїх членів виконують широкі соціаль­ні та суспільно-політичні функції: обстоюють інтереси працюючих щодо робочого дня, відпусток, фінансової по­літики, організації виробництва, умов праці, соціально-культурних та побутових умов, безробіття, професійної підготовки тощо. У більшості країн вони наділені правом законодавчої ініціативи і виступають у ролі лояльної опо­зиційної сили стосовно держави.

У боротьбі за інтереси працюючих профспілки послу­говуються різноманітними засобами та методами: від переговорних до радикальних (вимоги, заяви, угоди, аль­тернативні рішення, контроль, експертні оцінки, страй­ки, маніфестації, голодування, мітинги тощо). Нерідко вони домагаються вагомих позитивних результатів, спри­яють набуттю вмінь і навичок самоврядування.

Молодіжні організації. Основними їхніми цілями і за­вданнями є захист різноманітних потреб та інтересів мо­лоді, мобілізація та інтеграція молодіжних структур на виконання соціальне значущих завдань, виховна робота. Молодіжні формування помітно впливають на зміцнення миру, співробітництва і дружби між народами, на збере­ження і захист природи.

Нині існує Всесвітня Федерація Демократичної моло­ді (1945 p., об'єднує 250 молодіжних організацій із 100 країн). Великий авторитет у світі має Міжнародна спіл­ка студентів (1946 p., 110 студентських спілок). У біль­шості країн світу виокремлюються два рівні груп молоді­жних організацій залежно від цілей і залучення молоді до суспільно-політичного життя, ю'-» Об'єднання молоді, предметом діяльності яких є со­ціально-економічні та політичні проблеми. Це суспіль­но-політичні клуби, національно-культурні, історико-культурні, патріотичні, екологічні, благодійні та інші організації, асоціації, союзи, а також ініціативні групи, їхня діяльність спрямована на сприяння розвитку націо­нальних культур і охорону історичних пам'яток, збере­ження природи і боротьбу за демократію, мир та певні ідейно-політичні ідеали, вирішення повсякденних гост­рих життєвих проблем («громадські ініціативи»), бороть­бу із безробіттям, за вирішення житлової проблеми (скватери) тощо.

Всесвітній молодіжний рух нині переживає відносне подолання ідеологічних розбіжностей, які спричиняли протистояння і унеможливлювали діалог між молодіж­ними організаціями різної політичної орієнтації: со-ціал-демократичної, ліберальної, консервативної, хрис­тиянсько-демократичної, комуністичної тощо. Однак це не означає злиття, нівелювання поглядів. Наприклад, до Всесвітньої федерації демократичної молоді належать со­юзи молоді соціал-демократичної, революційно-демокра­тичної, соціалістичної і комуністичної орієнтацій. Серед молодіжних організацій суспільно-політичного характе­ру СІЛА — Молоді демократи Америки, Комуністичний союз молоді, Американська рада молоді, Асоціація моло­дих християн, Асоціація ораторського мистецтва та ін. В Україні на сучасному етапі відбувається реформація мо­лодіжних організацій, їх демократизація, пошуки орієн­тирів і форм діяльності.

Об'єднання дозвільного характеру. Здебільшого вони діють у культурній сфері — образотворче мистецтво, са­модіяльний театр, література, кіно, музика (рок-клуби, джаз-клуби), танці тощо. Багато їх у спортивно-оздоров­чій сфері. Серед них формування, що культивують нетра­диційні види спорту, об'єднання фізичного і духовного вдосконалення (східні єдиноборства, воєнно-патріотичні клуби тощо).

Трапляються й об'єднання агресивної, неконструктив­ної самодіяльності молоді (фанати, люберці та ін.), епатаж-ної самодіяльності (металісти), альтернативні або контр-культурні течи (хіпі, рокери, авангардисти та ін.).

Жіночі громадські об'єднання. Вони послідовно борю­ться за рівноправність жінок, за поліпшення умов мате­ринства і дитинства, за мир, демократію, національну злагоду, соціальний прогрес. Одна тільки Міжнародна

Демократична Федерація жінок об'єднує 135 жіночих ор­ганізацій із 117 країн світу. У кожній державі існують національні організації — спілки жінок, союзи матерів, ділових жінок тощо.

Творчі об'єднання. Це добровільні союзи, що об'єдну­ють людей творчих професій (Спілка письменників, Спіл­ка художників, Спілка композиторів, Спілка журналістів тощо). На різних етапах їхня роль у суспільно-політично­му житті країн і на міжнародній арені неоднакова. Особ­ливо вагома вона на переломних етапах, які потребують консолідації національного духу, вияву міжнародної зла­годи, міжнародного діалогу. Відчутним є їхній вплив і на поведінку владних інституцій.

Добровільні товариства. Здебільшого діють вони у сфері науки, техніки, культури, освіти, спорту, соціаль­ної допомоги, розвитку дружби з народами зарубіжних країн та ін. Покликані розвивати самодіяльність грома­дян, їхню соціальну, творчу та політичну активність, за­довольняти їхні інтереси.

Релігійні організації. Вони є важливою складовою по­літичної системи суспільства. І хоча найчастіше церква відокремлена від держави, релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також вико­ристовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Церква може підтримувати або не підтримувати певні державні починання, суттєво вплива­ти на масову свідомість віруючих. Більше того, служите­лі культу мають законне право на участь у політичному житті. Міжнародні релігійні організації (Християнська мирна конференція, Всесвітній ісламський конгрес, Азі­атська буддійська конференція, Всесвітня федерація ка­толицької молоді та ін.) відіграють вагому роль у спілку­ванні народів. У їхньому полі зору перебувають не лише релігійні питання, а й турбота про збереження миру, зла­годи, високу духовність і моральні чесноти, гуманізм та любов до ближнього. Однак не завжди їм вдається мирне вирішення проблем (міжконфесійна ворожнеча).

Кооперативні організації, їх не можна ототожнювати із соціально-економічними об'єднаннями, до яких нале­жать кооперативні спілки, асоціації керівників підпри­ємств, спілок орендарів та підприємців тощо. Коопера­тивні об'єднання — особливий тип непартійних громад­ських об'єднань, які, маючи матеріальний інтерес, нале­жать до політичної системи суспільства і відіграють у ній певну роль. До кооперативних організацій відносять спо- живчу кооперацію в селі и місті, кооперативи для задо­волення житлово-побутових потреб, садівничо-городні то­вариства та ін. їм властиві певна деполітизованість, чі­тка економічна спрямованість, широкий спектр заходів для досягнення матеріальної мети. На Заході існують рі­зні підприємницькі союзи, спілки роботодавців тощо, які виконують як економічні, так і політичні функції. Най­важливіша політична функція — визначення і формуван­ня загальних корпоративних інтересів і пріоритетів біз­несу, їх реалізація з використанням найрізноманітніших засобів і каналів впливу на державні та інші структури.

Громадські самодіяльні органи, їх створюють при дер­жавних органах: комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад; вуличні, квартальні ко­мітети, різні клуби (партійні, політичні, виборців, робіт­ників, дитячі), неформальні об'єднання. Вони не мають офіційного членства, статуту, чітких програм, а цілі мо­жуть бути як соціальне значущими, так і асоціальними. Окремі з них представлені організаціями на міжнародно­му рівні: групи за звільнення в'язнів совісті, репрезенто­вані організацією Міжнародна амністія; комітети захисту миру — Всесвітньою радою Миру; жіночі комітети — Міжнародною Демократичною Федерацією Жінок та ін.

Громадські рухи. Це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов'язані систематичним співро­бітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спі­льних соціально-політичних інтересів. Рухи як вияв гро­мадської ініціативи (антифашистські, національно-визво­льні, екологічні, за мир, жіночі тощо) характеризуються відсутністю чіткої організаційної структури, спільністю інтересів, наявністю течій, неоднакових за політичними поглядами і світоглядом, відсутністю індивідуального членства, іноді нечіткою програмою. Вони не є політични­ми механізмами боротьби за владу. Чинником, що інте­грує учасників руху із не завжди ідентичними переконан­нями, є спільна діяльність.

Часто громадські рухи опиняються перед дилемою: продовжити своє існування і перейти до наступного рів­ня єдності — тіснішого згуртування за спільними ін­тересами (приміром, створення на основі руху партій) чи припинити своє функціонування, розпавшись на невели­кі за кількістю і значущістю угруповання.

В історичному аспекті виділяють такі громадські рухи:

­ антифашистські — у країнах Європи періоду 30-х—40-х років XX ст.;

­ національно-визвольні рухи країн Азії, Африки, Латинської Америки в добу антиколоніальної боротьби;

­ нові громадські рухи, утворені наприкінці 70-х —

­ на початку 80-х років XX ст. в індустріальне розвинутих країнах (антивоєнний рух);

­ рух проти загрози війни, за мир;

­ екологічний рух (захист довкілля, природи);

­ молодіжний і жіночий рухи (боротьба за поліпшення політичного і соціального становища молоді й жінок);

— альтернативні рухи (рухи громадських ініціатив: вирішення проблем повсякденного життя з ініціативи громадян; розробка соціальних програм, альтернативних муніципальним чи урядовим тощо).

— регіоналізм (рух місцевого населення за збережен­ня своєї культури, соціальної, національної самобутнос­ті, проти засилля чужих цінностей).

Серед громадських рухів особливе місце посідають по­літичні — особлива форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси й прагнення різних со­ціальних спільнот, їх організацій. Вони спрямовують свої зусилля на усунення чи поліпшення існуючих соціально-політичних та економічних умов життя через вплив на владні структури, їх вдосконалення або заміну. Прикла­дом такого руху є Народний фронт. Його вирізняє змістовність, різноплановість інтересів учасників, в тому числі партій, інших організацій; інколи керівну роль у них пе­ребирають політичні партії. Організаційно політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з'їзд), а в період між з'їздами — робочі органи, їхня діяльність унормована певними програмами, статутами. Історії відо­мо багато таких фронтів: у Європі — для боротьби з фа­шизмом; після війни — фронти за утвердження комуніс­тичних режимів у країнах Східної і Центральної Європи; з початком перебудови в колишньому СРСР — фронти, рухи за створення незалежних, суверенних держав та ін.

Громадські об'єднання класифікують і за іншими критеріями.

За спільним інтересом створюються спілки підприєм­ців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відро­дження породжує об'єднання культурного та гуманітарно­го, релігійного напрямів. Політичні мотиви спричиняють­ся до відповідних ідейно-політичних угруповань і течій.

За правовим статусом розрізняють формальні громад­ські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організа- ції (не зареєстровані юридичне, створені спонтанно за іні­ціативою «знизу», згідно з усвідомленими спільними ін­тересами; незалежні від офіційних державних органів, ді­ють без чіткої програми, за принципами самоврядування).

За легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволені законом) громадські об'єднання.

Непартійні об'єднання нарівні з політичними партія­ми різняться за соціально-класовим складом, ідейно-по­літичною спрямованістю та способами і метою суспіль­них перетворень. Безумовно, у партій цей поділ вираже­ний чіткіше, повніше і радикальніше, ніж у непартійних об'єднань, позаяк партії концентровано виражають ін­тереси соціальних сил, організації, що борються за владу.

У західній політології усі непартійні громадські орга­нізації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті здобуття влади, загаль­не керівництво державою, а лише здійснюють на неї пев­ний тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску — лобі (від англ, lobby — кулуари). Цей термін означає систему контор і агенцій крупних мо­нополій чи організованих груп при законодавчих органах США.. Вони здійснюють тиск (аж до підкупу) на законо­давців і державних чиновників з метою прийняття ними рішень в інтересах певних кіл (приміром, законопроектів, одержання урядових замовлень, субсидій). Подібні групи діють під різними назвами в багатьох країнах.

Розвиток громадських об'єднань і рухів — це шлях до зростання ролі громадянського суспільства, що сприяє поступовому соціально-культурному піднесенню народу та кожної особистості, демократизації, розширенню прав і свобод людини, зміцненню гарантій її захищеності.

Запитання. Завдання

1. Дайте визначення і поясніть співвідношення понять «громадсь­кі об'єднання», «громадські організації», «громадські рухи».

2. У чому полягають функції непартійних громадських об'єднань?

3. Дайте класифікацію громадських об'єднань за ознакою їх структурної організації (мета, статус, членство та ін).

4. Які особливості притаманні громадському руху? Охарактери­зуйте основні види громадських рухів.

5. Охарактеризуйте особливості українського лобізму.

Теми рефератів

1. Профспілки: можливості, проблеми, результати діяльності.

2. Неформальні об'єднання: структура та роль у суспільному житті.

3. Молодіжний рух у постготалітарній Україні.

Література

Антонович И. И. Общественные движения и проблемы власти // Соци­ально-политические науки. — 1991. — № 4.

Булавін О., Корнієвський О. Молодь і майбутнє сучасних політизованих громадських об'єднань // Політологічні читання. — 1992. — № 4.

Громов А. В., Кузан С. С. Неформалы: кто єсть кто? — М., 1990.

Зеленые в конце 80-х годов: Реф. Сб. — М., 1990.

Корнієвський О. А., Якушик В. М. Молодіжний рух та політичні об'єднан­ня в сучасній Україні. — К., 1997.

Литвин В. Молодіжні суспільно-політичні організації // Політика і час. —

1991. — № 3.

Массовые демократические движения: истоки, политическая роль. — М., 1988.

Массовые движения и будущее // Общественные науки и современность. — 1992. — № 6.

Массовые движения в современном мире. — М., 1990.

Молодіжний і дитячий рух в Україні. Історія і генезис. — К., 1993. Новые социальные движения и социокультурные эксперименты. Реф. сб. — М., 1989.