Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичне життя уструктурно-функціональному вимірі

Поиск

Політичне життясукупність духовних, емоційних І практичних явищ політичного буття людини І суспільства, що характеризує їх­нє ставлення до політики й участі в ній.

Політичне життя завжди існує в конкретно історич­них формах, зумовлених матеріальними й соціокультурними чинниками. Водночас воно являє собою сукупність олітичних явищ, які функціонують у суспільстві, керо­ваних і спонтанних політичних процесів; результат дія­льності соціальних суб'єктів — класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів і створюваних ними політичних інститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, що концентрують у собі корінні потреби та ін­тереси соціальних суб'єктів; взаємодію і зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів усіх соціальних груп.

Політичне життя тісно пов'язане з найрізноманітні­шими формами політичної діяльності.

Політична діяльністьІндивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб'єктів, яка прямо чи опо­середковано випливає з іересів великих суспільних груп і н­ностей, що ix вони поділяють.

Ця діяльність відбувається в межах існуючих відно­син з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями, її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-полі­тичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоюван­ня, використання та утримання влади. У вузькому зна­ченні політична діяльність — це методи й засоби вико­нання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.

Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяль­ність.

Для теоретичної основними формами є пізнаваль­на, прогностична та ціннісне орієнтована.

Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація вну­трішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій, громад­сько-політичних об'єднань, рухів. Основні її форми — ух­валення політичного рішення, вибори, політична рефор­ма, страйк, демонстрація, дипломатичні, міжурядові пе­реговори, офіційний візит тощо.

Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної дифере­нціації суспільства і вияву інтересів великих суспільних груп. Суб'єктами політичних відносин є класи, нації, соціальні групи, індивіди, політичні інститути й органі­зації. Політичні відносиниреальні практичні відносини, взаємозв'яз­ки соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснює­ться політична діяльністьспівробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Вони охоплюють зв'язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб'єктів визначає політичну ситуацію, стра­тегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб'єк­ти можуть здійснювати політичну діяльність через полі­тичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.

У процесі суспільного розвитку нові потреби та ін­тереси зумовлюють необхідність виходу за межі існую­чих норм, пошук нових методів і засобів діяльності, про­цедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб'єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетво­рень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потре­би та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схо­жість, близькість, збіг інтересів соціальних суб'єктів за­безпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, ан­тагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв'язання конфліктів є влада, яка вико­ристовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологіч­ний примус, традиції тощо.

Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, ін­тереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об'єктивної реальності дося­гаються у процесі активної політичної діяльності.

Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супрово­джується певним типом політичної поведінки. Така по­ведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний суспільний ін­терес, розумінням співвідношення з ним інтересу прива­тного, групового, вмінням їх поєднати. Політична пове­дінка охоплює як внутрішні реакції — думки, сприйнят­тя, судження, настанови, переконання, так і конкретні

дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, вибор­ців, індивідів, політичних партій, владних структур, по­літичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній си­туації — сім'ї, бізнесі, церкві тощо, але обов'язково в межах або через посередництво держави.

Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунту­вання правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідноси­ти свої наміри з інтересами й позиціями інших учасни­ків політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід'ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб'єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (полі­тична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бу­ти конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.

Політична участьзалучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виража­ють інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Культура політичної участі визначається рівнем воло­діння соціальними суб'єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства; прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування; ка­р'єра, задоволення честолюбних намірів. Політичну па­сивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Розрізняють: індивідуальний і колективний, доброві­льний і примусовий, активний і пасивний, традиційний і новаторський, законний і нелегальний типи політичної участі. Конкретними формами політичної участі є вибо­ри, референдуми, участь у діяльності політичних партій, зборів підписів, мітинги, демонстрації, страйки тощо.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-пре­зидент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політи­ки, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими суспільними інститутами, тісно пов'я­заними з політичною культурою і традиціями країн, ві­дображають історію, характер суспільства, його потреби.

Виборча система

Виборча системасукупність правил і прийомів, які забезпечу­ють певний тип участі суспільства у формуванні державних пред­ставницьких, законодавчих, судових виконавчих органів, втілення волі тієї частини суспільства, котрої, згідно із законодавством, до­статньо для визнання виборів дійсними.

Виборча система у вузькому розумінні — це механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до під­сумків голосування, механізм визначення «середньої» во­лі виборців. Правила визначення підсумків голосування, встановлення меж виборчих округів можуть впливати на результати виборів. Тому ці питання стають предметом політичної боротьби. Партія, яка перебуває при владі, намагається утворити виборчі округи в такий спосіб, щоб збільшити своє представництво в парламенті й інших ви­борних органах влади.

Існують такі види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система — такий порядок організації ви­борів і визначення результатів голосування, коли обраним вважа­ється кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості, коли для обрання необхідно отримати більше половини голосів (теоретично: 50% + один голос) і від­носної більшості, коли достатньо зібрати більшу кіль­кість голосів порівняно з іншими кандидатами. Мажори­тарна виборча система відносної більшості працює на великі партії, дає двопартійну систему і протидіє появі третьої партії або відсторонює її. В цілому мажоритарну систему нині використовують у 76 країнах світу. Вона добре функціонує там, де партійна структура вже склала­ся, але має й суттєві вади, позаяк може дати викривлене співвідношення сил у суспільстві на час виборів. За цієї системи партія, за яку на виборах сукупно проголосува­ло виборців менше, ніж за її основного суперника, може отримати більшість місць у законодавчому органі, що не раз спостерігалося в історії світового парламентаризму. В особливо несприятливі умови ставить вона дрібні партії, прибічники яких позбавляються представництва у парла­менті, місцевих органах влади. Тому інколи в окремих країнах використовували обмежено мажоритарні систе­ми, які передбачали квоти (напр., третина місць у парла­менті) для меншості. Але мажоритарна система уможли­влює створення стійких урядів, бо вони спираються на стійку більшість у парламенті.

Усунути невідповідність між кількістю поданих за партію голосів і кількістю отриманих нею депутатських місць значною мірою дає змогу пропорційна виборча си­стема.

Пропорційна виборча систематакий порядок організації ви­борів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представ­ницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Для проведення виборів за пропорційною системою створюються великі за кількістю виборців округи. Кож­на партія подає на вибори списки кандидатів. Для визна­чення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Розподіл мандатів усередині списку партії здій-' снюється або відповідно до порядку, у якому розташова- ні в списку прізвища кандидатів, або визначається кіль­кістю голосів, відданих за кандидатів виборцями. Про­порційна система дає змогу повніше відобразити розста­новку політичних сил у країні, дає можливість неве­ликим за чисельністю і впливом політичним партіям отримати парламентське представництво, сприяє в ціло­му збільшенню кількості головних, впливових партій, а також появі коаліційних урядів. Щоправда, за цієї системи невід'ємними рисами політичного життя країни стають труднощі у формуванні парламентських коаліцій, нестабільність уряду. За пропорційною системою вибори відбуваються в 48 країнах світу.

Змішана виборча систематакий порядок визначення резуль­татів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.

Ця система здатна забезпечити конфігурацію політич­них сил у парламенті відповідно до співвідношення сил у суспільстві на час виборів, реалізуючи переваги та певною мірою долаючи недоліки мажоритарної та пропорційної систем. За змішаної системи до однопалатного парламен­ту найчастіше одну половину обирають за пропорційною системою, іншу — за мажоритарною; до двопалатного за­конодавчого органу одну палату, здебільшого ту, яка складається з представників адміністративних територій, обирають за мажоритарною системою, другу — за пропо­рційною. Виборець, отримавши два бюлетені, одним голо­сує за особу, іншим — за партію. Ця система сприяє укрупненню партій та їхніх блоків і водночас істотно не порушує представництва населення та принципів пропор­ційності.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; просмотров: 182; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.14.204.52 (0.008 с.)