Різновиди та типи політичної активності та діяльності.

Різновиди та типи політичної активності та діяльності.

 

Активністю у політиці позначена діяльність професійних політиків, у т.ч. депутатів, чиновників вищої ланки, лідерів політичних партій, організацій та їх членів, самих партій та організацій, націй та інших соціальних спільнот, аж до держав. Розрізняють такі форми політичної активності: міжнародна
(дипломатична, громадська); суспільна (регіональна, місцева, колективна); особистісна (відставка, голодування, абсентеїзм та ін.).

Політична активність може бути легітимною, тобто законною, і незаконною. У першому випадку мається на увазі діяльність офіційних політиків – від президента до лідера первинного осередку
зареєстрованої партії та її членів. Сюди входять також активність легальної опозиції та санкціонована активність самодіяльних громадян. У другому випадку активність включає політичну діяльність “непримиренної опозиції” (наприклад, терористичних організацій типу “червоних бригад”). В основі політичної активності, як правило, лежать неординарні психологічні та соціальні якості суб’єкта (сильна воля, характер, холеричний і сангвінічний тип темпераменту), або за іншою класифікацією – екстравертність, завищені претензії.

Політична діяльність – невід’ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп (класів, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади [5, с. 163]. Політична діяльність характеризується свідомими діями, цілеспрямованістю, задоволенням політичних інтересів, виступає однією з найважливіших умов існування суспільства. Має два рівні: перший, нижчий – політична участь. Реальними формами цього рівня є: вибори, мітинги, збори, маніфестації, голодування, альтернативні рухи, страйки і т.ін. Серед інших форм політичної діяльності як способу здійснення суспільно-політичної взаємодії, варто згадати демонстрацію та маніфестацію.

Другий – вищий рівень політичної діяльності – це політичне функціонування, тобто професійна діяльність, яку здійснюють члени уряду, депутати парламенту, керівники партій, рухів, політичних інститутів. Політична взаємодія, діяльність у стилі узгодження інтересів будуються на принципах толерантності (визнання й терпиме ставлення до інтересів та позицій інших політичних сил при загальній незгоді з ними), плюралізму (визнання правомірності існування та здійснення будь-яких інтересів і цілей, що не суперечать правам людини та чинному законодавству), компромісу (готовності поступитися якоюсь часткою своєї позиції заради досягнення взаємної прийнятності намірів).

Політична участь та її типи.

 

Політична участь - скадне багатовимірне явище яке включає в себе найширший набір заходів повязаних з реалізацією політичного впливу окрім цього ці концепції вивчають взаємозалежність політичної участі від факторів психологічного, соціального, економічного культурнноісторичного та іншого характеру.

Найбільш широкий план П.У. - індивідуальні боо групові дії з метою впливу на владубудь-якого рівня.

Нагель Політична участь - усі дії за допомогою яких пересічні члени буд якої політичної системи впливають або намагаються впливати на результати її діяльності.

ПУ - Будь які переважно добровільні дії індивідів або груп які повязані з їхньою відносно ефективною чуастю безпосередньою або опсередкованою у розробці ухваленні та здійсненні політичних рішень або курсів.

Типологізація політичної участі:

1.згідно з одним підходом:

-несвобідна та неусвідомлена(на спонтанному вольовому імпульсі, може детермінована традиціями, або певним примусом);

- усвідомлена але не свобідна(тут людина керується усвідомленою потребою керуватись або слідувати суворим нормам та регламентам);

- Свідома та свобідна політична участь(людина керується власними потребами і сама вирішує чим їй керуватись);

Верба Алмонд виззначають першу призначають приходський тип політичної культури - характеризується абсолютно індеферентним ставленням людей до національної політичної системи, що знаходить свій вияв у відсутності реакції громадян на дії політичних інститутів, у відсутності інтересу до дій центральної влади, на томість люди за такого типу зацікавлені політичним життям на місцях.

Другий тип участь співпадає з піданським або залежним типом політичної культури (Верба Алмонд) - більша зацікавленість в діях влади громадяни мають власне враження про владу, але вони їй повністю підпорядковуються навіть за тих умов коли результати діяльності мають негативний наслідок.

Третій тип участі співпадає з партиципаторною учасницькою типом політичною культури цей тип політичної культури характеризується високим ступенем залученості громадян у пол життя, вони усвідомлюють своє право впливати на владу, здійснюють це втручання беручи участь у виборах, беручи участь у політичних партіях та груп тиску.

2. легітимна учась(вибори мітинги,) не легітимна(непокора повстання)

3.інституалізована(участь у голосуванні) не інституалізована(масові політичні виступи, участь у невизнаних групованнях які мають політичні цілі);

4.місцева аббо загальнонаціональна;

активну пасивну

традиційну

5.Верба Пай повністю пасивні форми пол участі; участь людей лише у виборах представницьких органів влади, заллучення індивідів лише у рішення місцевих проблем; політична участь активних субєктів пердвиборчих кампаній; участь політичних активістів які поширюють свою діяльність на всю сферу поітики; участь як форму професійної діяльності;

Критерії умови

1. це має бути конкретний політичний акт, включно з його слвесним або вербальним виявом, а не просто певна емоція яка не просто певна емоція яка немає жодного конкреного вияву.

2. в більшості випадків, за виключенням деяких моментів, це є добровільна участь.(це не сплачування податків, не святкова демонтрація)

3.участь є справжньою а не фіктивною, коли є наявність реальноого вибору або алтернативи;

тип політичної участь визначається типом політичного режиму.

Теорії впливу соціальних характеристик на політичну участь.

Вік та політична участь. Політичні покоління.

Статус місця проживання як фактор політичної участі.

Вплив громадянської освіти на політичну участь.

Загальні риси політичної мобілізації

Механізм і процес політичної мобілізації

Політична мобілізація за різних типів політичних режимів

Політична мобілізація на сучасному етапі

Етапи політичного руху.

Оскільки причин виникнення соціальних рухів є багато, кожний рух будує власну діяльність по-своєму, різною виявляється й активність громадян, що входять до того чи іншого руху, природно, що існує велика кількість різноманітних рухів. Проте, незалежно від того, про який рух іде мова, вони проходять приблизно одні і ті ж стадії свого розвитку, до яких можна віднести:

1. Створення передумов руху — виникнення в суспільному житті таких умов, які не сприймаються значною частиною людей, що зумовлює появу суспільного руху. Натоміть дуже часто буває, що виникає і протилежний рух, що прагне зберегти усталений суспільний порядок. Типовим прикладом може бути діяльність двох протилежних молодіжних рухів, що діяли під час "помаранчевої" революції в Україні — руху "Пора", котрий виступав за зміну існуючого політичного ладу і руху "Досить", що прагнув його зберегти.

2. Стадія об'єднання — усвідомлення прагнень окремих індивідів стимулює активізацію їхньої діяльності, знайшовши своїх прихильників, вони ще більше посилюють свою активність, чіткіше визначають власні цілі та інтереси. Таким чином утворюється ядро руху, формується загальна мета і виробляються шляхи діяльності руху.

3. Стадія агітації — залучення прихильників. На цьому етапі рух починає різко активізувати свою діяльність і в різний спосіб (через ЗМІ, мітинги, демонстрації, акції протесту) намагається розширити коло своїх учасників.

4. Точка максимального піднесення. На цій стадії рух досягає апогею своєї діяльності. Вирішується доля руху — він або досягає або не досягає поставлених цілей та завдань. Найчастіше здійснюється тиск на владу, котра може на вимогу руху внести певні соціальні зміни, що лежать в її компетенції, або ж відмовитись від подібних змін.

5. Завершення — досягнення рухом тих цілей, які він перед собою поставив, або усвідомлення того, що досягнення їх за даних умов є неможливим. Ще однією з причин розпаду руху є його формалізація, тобто перетворення на громадську чи політичну організацію.

Виборчий протест

Електоральний абсентеїзм як виборчий протест громадян та як різновид їх політичної апатії. Аналізуючи політологічні дослідження у сучасній західній політичній науці варто сформувати три основні підходи в розумінні абсентеїзму, в яких започатковано розв’язання даної проблеми,це є: а) підхід, в рамках якого абсентеїзм трактується з точки зору теорії раціональної дії; б) підхід, в рамках якого абсентеїзм розглядається як вид поведінки, що відхиляється; в) підхід, в рамках якого абсентеїзм інтерпретується як показник, що свідчить про стабільність соціальної системи.

У політичній науці абсентеїзм оцінюється неоднозначно, це складне і багатовимірне явище, його прояви, причини та наслідки не можна оцінювати прямолінійно і лише за допомогою політичних критеріїв, бо це буде невірно з методологічної точки зору. Так з одного боку він розглядається як свідчення кризи представницької демократії, загроза політичній стабільності суспільства, як негативне для держави явище, що знижує легітимність влади і свідчить про відчуження від неї громадян; чи то як криза політичної системи, свідчення індиферентності людей до виборів, політичних подій, З іншого боку ж, навпаки, в абсентеїзмі бачиться прояв розвиненості незалежного від держави громадянського суспільства, приватного життя, а також свідчення наявності у населення можливостей вільно, самостійно визначати свою поведінку по відношенню до політики і в такому разі можна вже ствердити, що абсентеїзм виникає тоді, коли зникає зовнішній примус до політичної діяльності, коли у людини з’являється право і реальна можливість утриматися від політичних дій

«протестне голосування» (електоральний протест) та «вуличні акції протесту» (мітинги, демонстрації, петиції, страйки тощо). З цільової точки зору, електоральний протест є системнішим явищем, ніж вуличні акції. Протестне голосування знаходиться в площині легітимності всієї сукупності політичних відносин, «вуличний протест» більше спрямований на розв’язання конкретної проблеми суспільства. Але ці прояви політичного протесту тісно пов’язані. Соціальні вимоги можуть переростати в тиск на політичну систему загалом.

Активні масові протести

Масовий протест- це активна форма конфліктної поведінки. Він може виражатися в різних формах. Організаторами масових протестів можуть бути політичні організації і так звані «групи тиску», які об'єднують людей з економічних цілям, професійним, релігійним і культурним інтересам.

Існує багато форм вираження протесту, кожна з форм вживається в певних цілях, є ефективним засобом вирішення цілком конкретних завдань.

Форми протесту: насильницькі і ненасильницькі.

Ненасильницькі

Проти всіх кандидатів, або кандидат «Проти всіх» - останній пункт у виборчих бюлетенях для голосування на виборах, що дозволяє взяти участь у голосуванні, не вибравши жодного з кандидатів у бюлетені. Застосовується як на партійних виборах, так і на виборах з конкретних кандидатів (президентських, мерських, і т. Д.). У деяких країнах пункт включається в бюлетені. У Росії застосовувався з 1991 року, з 2006 року був виключений з бюлетенів. У СРСР при виборах з однією кандидатурою використовувалося голосування «за» і «проти» кандидата. Голосування проти всіх - одна з форм протестного голосування.

Мітінг- масові збори для обговорення злободенних питань поточного життя, на підтримку певних вимог, так і для вираження солідарності або протесту. Звичайно проводиться на відкритому повітрі і, як правило, доступний як для однодумців, також і для будь-яких охочих або цікавляться осіб. Мітинг закінчується прийняттям резолюції.

Мовчання - утримання від мови, використання голосу. Ігнорування.

Флешмоб або флешмоб - це заздалегідь спланована масова акція, в якій велика група людей (мобери) раптово з'являється в громадському місці, проводять п'ятихвилинний мітинг, виконуючи заздалегідь обумовлені дії (сценарій) і потім одночасно розходяться.

Флешмоб абсолютно добровільне заняття. Учасники одного і того ж заходу можуть переслідувати різні цілі.

Серед можливих варіантів:

розвага;відчути себе вільним від суспільних стереотипів поведінки;справити враження на оточуючих;самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»)спроба отримати гострі відчуття;відчуття причетності до спільної справи;отримати ефект, як від групової психотерапії;емоційна підзарядка;придбання нових друзів

Пікет - невелика група людей, яка зібралася для вираження якого-небудь протесту.

Бойкот- форма політичної та економічної боротьби, передбачає повне або часткове припинення відносин з окремою особою, організацією, підприємством, наприклад відмова найматися на роботу, купувати продукцію даного підприємства. У міжнародних відносинах, за Статутом ООН, - одна з примусових заходів (без застосування збройних сил) для підтримання миру. Полягає у відмові держави підтримувати відносини з якою-небудь державою або групою держав. Бойкотом може називатися будь-яке припинення відносин з ким-небудь на знак протесту проти чого-небудь.

Петиція (Клопотання, Звернення; лат. Petitio) - індивідуальне або колективне прохання, що подається до органів державної влади чи органи місцевого самоврядування в письмовому вигляді. У деяких країнах петиція може подаватися не тільки громадянином, але і будь-якою людиною (як особисто, так і спільно з іншими людьми). На право подавати петицію також можуть бути встановлені обмеження для деяких категорій громадян (наприклад, для військовослужбовців в Іспанії).

Масовий рух великої групи людей, що охоплює сквери, площі, вулиці. Хода має мирний характер. Метою є залучення до проблеми уваги громадськості.

Забастовка- колективне організоване припинення роботи в організації чи підприємстві з метою домогтися від роботодавця поступок і забезпечення соціальних гарантій.

Польська страйк (звана також окупаційної) - захоплення підприємства самими робітниками. Назву отримала через те, що вперше увійшла в практику в Польщі.

Італійська забастовка- протест, що полягає в пунктуальному виконанні працівниками своїх посадових інструкцій, аж до безглуздих параграфів.

Насильницькі

Бунт(він крч може мати форму як насильницьку так і ненасильницьку)- масове незгоду і неприйнятність народом існуючого порядку правління, що виражається у фізичній і, як правило, кривавої формі. Крім того, бунт має також інші значення. Наприклад, є таке поняття як Цивільний бунт, запропоноване Інститутом Альберта Ейнштейна.

Ненасильницький бунт - цивільний бунт, що включає в себе загальне заперечення законності даного режиму, масові страйки, великі демонстрації, припинення економічної активності, повсюдна відмова від політичної співпраці. Відмова від політичного співробітництва може включати в себе акції державних службовців та непокору армії і міліції. На заключних етапах зазвичай створюється паралельний уряд. У разі успіху шляхом громадянського бунту можна домогтися повалення існуючого режиму протягом декількох днів або тижнів, на відміну від тривалої боротьби, яка може затягнутися на місяці й роки. В результаті громадянського бунту повалені лідери зазвичай бувають змушені залишити країну. Прикладом може служити вигнання з країни Фердинанда Маркоса (1986) та іранського шаха Мохаммеда Реза Пехлеві (1979).Створення перешкод транспортному руху на жвавих магістралях.

Захоплення адміністративних будівель. Ця форма протесту використовується для здійснення зустрічі з виконавчим або законодавчим представником влади. Зазвичай ставить своєю метою підписання якого-небудь документа, що відображають інтереси страйкуючих і має юридичну силу.

Повстання - відкрита акція опору групи людей проти державної влади. Найбільш важливим видом повстання є збройне повстання. Учасники повстання називаються повстанцями. Повстання, в якому бере участь більшість населення, називається народним повстанням. Найбільш кровопролитним повстанням в історії стало повстання тайпінів на півдні Китаю в XIX столітті, який забрав життя 30 мільйонів людей.

Революція -радікальное, корінне, глибоке, якісна зміна, стрибок у розвитку природи, суспільства або пізнання, поєднане з відкритим розривом з попереднім станом. Революцію як якісний стрибок у розвитку, розрив поступовості, відрізняють і від еволюції (де розвиток відбувається поступово) і від реформи (в ході якої проводиться зміна будь-якої частини системи без зачіпання існуючих основ). Соціальні революції призводять до зміни одного соціально-економічного ладу іншим;

Конформізм.

Відчуження і конформізм. В. - процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людино, пригнічують її. П.В. фіксує наявність розриву між суспільством і людиною, воно проявляється у безсиллі індивіда впливати на розвиток політичних подій, сприйняття людиною політичних інститутів як ворожих її інтересам. П.В. зумовлене й такими причинами, як втрата соціальних ідеалів, зневіра в будь-яких владних структурах, психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії, непродуманих рішень та відверто цинічної брехні. Проявами відчуження є конформізм, соціальна апатія, абсентеїзм, відсутність інтересу до політичних знань, подій, відмова від виконання громадського обов’язку як форма протесту проти політики, влади, її лідерів. К.- морально-політичний термін, що означає пристосування, пасивне прийняття існуючого стану речей, законів, пануючих думок. К. означає відсутність власної позиції, безпринципове і некритичне наслідування певній моделі, що володіє найільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція).

Конформí́зм (від пізньо лат. conformis — «подібний», «схожий») — морально-політичний термін, що означає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючого стану речей, законів, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами, ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань естетичних та інших смаків окремих людей і т. д.

Конформізм означає відсутність власної позиції домінантності, безпринципна і некритична покора певній моделі, що володіє найбільшою силою тиску (думка більшості, визнаний авторитет, традиція).

Конформізм, як один із основних видів девіантної поведінки виділив Роберт Мертон.

Умберто Еко розглядає конформізм як прояв «нездатності середньої людини звільнитися від формальних систем, що нав'язані їй ззовні, а не набуті завдяки власному дослідженню реальності, … результат пасивного засвоєння тих норм розуміння і судження, які ототожнюються з «хорошою формою» як в моралі, так і в політиці, як в дієтиці, так і в моді — на рівні естетичних смаків і педагогічних принципів».

ЗМІ і політика.

Засоби масової інформації та комунікації - це складна система джерел повідомлень і їх одержувачів, пов'язаних між собою різноманітними каналами руху інформації. У ЗМІ включені періодична преса, радіо, телебачення, звукозапис, відеозапис, комп'ютерні накопичення, обробка, передача і прийом інформації, доступ до Інтернету та ін Дія ЗМІ полягає в систематичному розповсюдженні політичної інформації серед різних за чисельністю, розосереджених аудиторій з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства або його правлячих груп, надання ідеологічного, культурного та політичного впливу на одержувачів інформації. Внаслідок науково-технічної революції ЗМІ увійшли буквально до кожного будинку, надають практично постійний вплив на членів будь-якої спільноти. [c.317] У силу їх значимості і впливу засоби масової інформації вже давно визначають, як "Четверту владу" в суспільстві, після законодавчої, виконавчої та судової влади. (Цікаво, що "п'ята влада - влада знання, науки" своїм походженням і впливом також "зобов'язана" науково-технічної революції, вступом людства в інформаційну епоху.)

Відмінні риси ЗМІ - наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; публічність, тобто необмежений, звичайно, надперсональний коло її споживачів і користувачів; цілеспрямований і, як правило, односпрямований: від ЗМІ до споживачеві, завжди контрольований ними потік інформації, навіть при можливості зворотного зв'язку; різний, мінливий характер їх аудиторії в часі і просторі; розділене взаємодія комунікаційних партнерів.

Серед провідних суспільно-політичних напрямків функціонування ЗМІ необхідно відзначити функції забезпечення суспільства як конкретної політичної інформацією, так і інформацією в різних політичних цілях, за різними напрямками і для різноманітних політичних процесів; політичне маніпулювання інформацією. Засоби масової інформації служать для збору, поширення інформації; формування громадської думки; легітимності політичних структур; виступають важливим атрибутом опозиційної політичної діяльності, і служать джерелом стабільності або нестабільності суспільства.

Комунікаційна політика держави включає:

-- розробку і вдосконалення законодавства, що забезпечує не тільки свободу інформації, а й захист державної інформації від зловживання інших засобів масової комунікації, як міжнародних, так і національних - незалежної друку, радіо і ТБ, що належать приватним організаціям та власникам;

-- власну комунікаційну діяльність держави: установа і розвиток всіх видів власних ЗМІ;

-- широкий розвиток інформаційної державної інфраструктури (прес-центрів, служб "паблік рілейшнз" і т.п.);

-- різноманітні форми, методи та способи впливу державних органів на масову комунікацію, включаючи прийоми інфільтрації державної інформації в масову політичну комунікацію.

Основні ЗМІ зазвичай контролюються державою, фінансово-промисловими групами, різними кампаніями, багатими власниками, суспільно-політичними організаціями і т.п. У демократичних державах засоби масової інформації мають різних власників, в авторитарних - знаходяться під повним державним контролем. [c.318] Велике значення мають закони про діяльність ЗМІ, які встановлюють правила їх володіння, функціонування та контролю за змістом інформаційних потоків у суспільстві. Характер і спрямованість діяльності ЗМІ багато в чому залежить від політичної орієнтації їх власника (власників), характеру суспільства та відповідних законів.

За своєї об'єктивної природі процеси інформатизації, в принципі, мають сприяти демократизації суспільства, Проте існують негативні тенденції - Концентрація інформації в руках окремих осіб і груп, її монополізація, а також використання для обмеження прав особистості. При несприятливій розстановці політичних сил можливості сучасних інформаційних технологій можуть бути використані силами регресу. У зв'язку з цим процеси інформатизації повинні перебувати під постійним контролем громадськості, в поле зору відомств, які безпосередньо їх здійснюють.

 

 

Різновиди та типи політичної активності та діяльності.

 

Активністю у політиці позначена діяльність професійних політиків, у т.ч. депутатів, чиновників вищої ланки, лідерів політичних партій, організацій та їх членів, самих партій та організацій, націй та інших соціальних спільнот, аж до держав. Розрізняють такі форми політичної активності: міжнародна
(дипломатична, громадська); суспільна (регіональна, місцева, колективна); особистісна (відставка, голодування, абсентеїзм та ін.).

Політична активність може бути легітимною, тобто законною, і незаконною. У першому випадку мається на увазі діяльність офіційних політиків – від президента до лідера первинного осередку
зареєстрованої партії та її членів. Сюди входять також активність легальної опозиції та санкціонована активність самодіяльних громадян. У другому випадку активність включає політичну діяльність “непримиренної опозиції” (наприклад, терористичних організацій типу “червоних бригад”). В основі політичної активності, як правило, лежать неординарні психологічні та соціальні якості суб’єкта (сильна воля, характер, холеричний і сангвінічний тип темпераменту), або за іншою класифікацією – екстравертність, завищені претензії.

Політична діяльність – невід’ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп (класів, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади [5, с. 163]. Політична діяльність характеризується свідомими діями, цілеспрямованістю, задоволенням політичних інтересів, виступає однією з найважливіших умов існування суспільства. Має два рівні: перший, нижчий – політична участь. Реальними формами цього рівня є: вибори, мітинги, збори, маніфестації, голодування, альтернативні рухи, страйки і т.ін. Серед інших форм політичної діяльності як способу здійснення суспільно-політичної взаємодії, варто згадати демонстрацію та маніфестацію.

Другий – вищий рівень політичної діяльності – це політичне функціонування, тобто професійна діяльність, яку здійснюють члени уряду, депутати парламенту, керівники партій, рухів, політичних інститутів. Політична взаємодія, діяльність у стилі узгодження інтересів будуються на принципах толерантності (визнання й терпиме ставлення до інтересів та позицій інших політичних сил при загальній незгоді з ними), плюралізму (визнання правомірності існування та здійснення будь-яких інтересів і цілей, що не суперечать правам людини та чинному законодавству), компромісу (готовності поступитися якоюсь часткою своєї позиції заради досягнення взаємної прийнятності намірів).