ТОП 10:

Поняття та структура політичної системи суспільства



Основним при розгляді сучасних політичних проблем є поняття політики, яке має відповідати суворим критеріям наукового підходу до проблематики політичної життєдіяльності суспільства, висвітлення якої слід чітко корегувати в напрямку пріоритету гуманітарних загальнолюдських цінностей.

Тривалий час у вітчизняній політичній та юридичній літературі панувало спрощене розуміння сутності політики та політичних відносин, яке зводило їх лише до боротьби класів та здійснення класової волі. Воно було зумовлене об’єктивними чинниками, серед яких слід відзначити передусім неструктурованість політичних інтересів, нерозвиненість масової політичної свідомості, а також певними суб’єктивними факторами — насамперед зацікавленістю привілейованих соціальних прошарків у консервації устоїв тоталітарного політичного режиму.

Отже, в межах цього параграфа політика розглядатиметься як суспільна діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загально значущих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь в управлінні державою, прагнення до оволодіння державною владою як організацією, що здатна використовувати політичний ресурс суспільства в загальнонаціональному масштабі.

Переваги запропонованого підходу до розуміння політичних явищ та процесів полягають у тому, щоб, не відкидаючи положення про різноманітність і суперечливість політичних інтересів окремих соціальних груп, класів, етносів, які можуть привести за умов відкритої конфронтації до взаємного їх знищення і розпаду держави, привести, проте, ці інтереси шляхом демократичного дискурсу до компромісної точки зору, засадами якої можуть і повинні стати спільні потреби суспільства на ґрунті загальновизнаних людських цінностей.

Результатом застосування системної методології до вивчення політичних явищ, використання арсеналу структурно-функціонального підходу став розгляд політики як системного утворення, що характеризується цілісністю, виконує певні функції, має певну структуру, складається з відповідних елементів. Усі ці пізнавальні конструкції знайшли своє відображення в теорії політичної системи суспільства, яка посідає одне із провідних місць у вітчизняній політології, має значний методологічний потенціал для суміжних галузей соціальної науки.

З огляду на тематику державознавства провідною при висвітленні питання про політичну систему стає теза про те, що в сучасному демократичному суспільстві держава, що є стрижневим суб’єктом відносин політичної влади, більше не повинна претендувати на монополію у вирішенні проблем політичного розвитку країни. Проголошення політичної багатоманітності однією із засад державного устрою, функціонування та розвитку сучасної державності (дивись, наприклад, ст. 15 Конституції України) включає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрямки соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині потреб громадянського суспільства, яке передбачає різноманітність і вільну конкуренцію політичних поглядів.

Можливе формулювання різних понять політичної системи суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства. З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної системи:

1) суб’єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);

2) політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб’єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;

3) політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;

4) політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;

5) політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психологічне становлення до політики;

6) політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.

Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому — неюридичне, придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально присвячена вивченню політики з різних її боків — політології. На цьому рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в загальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у політичній системі суспільства з даної точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний механізм функціонування політичної влади за умов функціонування демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парламенті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опозиції.

Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє широке розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією суспільства. В такому розумінні політична система являє собою цілісний механізм формування та реалізації узгодженої волі основних своїх складових елементів. Не менш важливою в з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації життєдіяльності суспільства.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загальнонаціональному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об’єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної системи в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про невизначеність та неструктурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, які тільки формуються, а з другого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов мають бути на рівні відносин громадянського суспільства. Охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими суб’єктами і політичними інститутами свідчить аналіз новітнього законодавства, яке регулює статус і діяльність різних неполітичних об’єднань громадян — громадських і релігійних організацій, профспілок, передбачаючи їхню незалежність від політичної діяльності. Не викликає сумніву з точки зору сучасних демократичних критеріїв організації життєдіяльності суспільства і держави положення про необхідність відокремлення церкви від держави, політики від підприємництва тощо.

 

§ 4. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання

статусу та діяльності

Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпосередньо була спрямована на завоювання державної влади. Прообрази сучасних політичних партій сформувалися ще за античних часів — у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія — це об’єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утворюється для участі у виробленні та здійсненні державної політики, виборах органів влади, представництва у їх складі.

Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, опредмечений у її визначенні, наведеному вище. Політична партія є різновидом об’єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об’єднань громадян (громадських організацій, об’єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але — і це основне — неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб’єктами політичної системи.

Роль політичних партій у політичній системі демократичного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі.

Політичні партії за умов демократичного політичного режиму виконують такі функції:

1) виявлення та акумуляції політичних настроїв;

2) представництво політичних інтересів різних соціальних груп;

3) формування політичних програм щодо можливих напрямків розвитку суспільства та держави;

4) забезпечення конкуренції політичних поглядів;

5) підготовка кадрів для політичної діяльності;

6) реалізація політичних програм через загальнонаціональні інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах);

7) політичне опонування (у разі поразки на виборах).

Політичні партії є невід'ємним складовим елементом сучасної демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед — гарантій політичної свободи. Останнє приводить до того, що сама сутність політичних систем сучасних економічно розвинутих країн визначається зарубіжними політологами як "правління політичних партій" або як "партійна демократія".

Непересічна роль політичних партій в організації та здійсненні політичної влади передбачає порівняно з іншими видами об’єднань громадян певні особливості правового регулювання їх становища та діяльності, а саме:

особливі умови участі в політичних партіях, членами яких можуть бути лише громадяни країни, які пов'язані з державою єдиним політичним інтересом, спільною політичною долею;

певні законодавчі обмеження щодо можливості їх антиконституційної діяльності;

спеціальні правила та процедури легалізації політичних партій (в Україні — політичні партії офіційно визнаються шляхом їх реєстрації в Міністерстві юстиції України);

вимоги щодо прозорості політичних партій для суспільства і держави, їх функціонування на демократичних засадах — добровільності, гласності, підконтрольності, відповідальності, законності;

вимоги щодо несуперечливості статуту та програм партій, які не повинні суперечити чинному законодавству;

гарантії щодо невтручання з боку держави, зокрема примусового розпуску політичних партій, який допускається тільки на законних підставах і за особливою процедурою (в Україні — за рішенням судових органів);

фінансову підтримку з боку держави.

У багатьох розвинутих країнах основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Конституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяльності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії.

В Україні на сьогодні є чинним Закон "Про об'єднання громадян", який присвячується різним їх видам — політичним партіям та громадським організаціям. Нещодавно був прийнятий закон, який став окремим комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій.

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах законом забороняється організація і діяльність радикальних політичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, національну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини.

Політичні системи сучасних західних демократій вибудовуються таким чином, що вони функціонують, як правило, у дво- чи трипартійному режимі, коли найвпливовіші партії або партійні блоки змінюють одне одного біля керма державної влади та управління. Законодавство може підтримувати і стимулювати такий порядок зміни партій шляхом встановлення певних відсоткових бар’єрів, що створює для партій, які набрали незначну кількість голосів на виборах, перешкоди щодо можливостей партійного представництва в парламенті.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у виборчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об’єднуватися в певні блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об’єднання громадян, які створюються для акумуляції зусиль щодо вирішення актуальних конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий характер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.62.144 (0.01 с.)