ТОП 10:

Функції і принципи правотворчості



Правотворча діяльність закріплює економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини у вигляді формально визначених правил соціально-правового змісту, які мають переважно формально-визначений характер. У державі така діяльність повинна відбуватися з обов’язковим дотриманням певних принципів, основних ідей, які обумовлюють сутність, найхарактерніші риси і властивості правотворчості.

Правотворчість як процес з формування і розвитку єдиної системи правових норм являє собою офіційну діяльність компетентних органів та організацій у здійсненні правового регулювання. Основним призначенням правотворчості є надання формальної визначеності юридичним нормам шляхом їх формулювання, зміни та скасування, удосконалення їхньої редакції з метою формування внутрішньо узгодженої системи правових норм.

Функції правотворчості — це основні напрямки діяльності компетентних органів по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню і розвитку системи законодавства.

До функцій правотворчості належать такі:

1) функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності; здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів;

2) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або відміну тих нормативно-правових актів, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства;

3) функція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання правил поведінки;

4) функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акту.

Принципи правотворчості бувають загально правові, що становлять основу правового регулювання (принципи законності, демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, доцільності тощо), і спеціальні (науковості, професіоналізму, оперативності, поєднання динамізму і стабільності тощо), що мають особливе значення саме для правотворчості як особливої форми діяльності компетентних нормотворчих органів та держави.

Головними загальнолюдськими і загальноправовими принципами правотворчості є такі:

1) принцип законності.Він відіграє велику роль як у додержанні процедури прийняття нормативно-правових актів, так і у формулюванні їх змісту. Реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, повинна відбуватися винятково в рамках їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності до встановленої процедури. Зміст нормативно-правових актів повинен відповідати конституційним засадам, ідеалам правової держави і міжнародним стандартам захисту прав людини;

2) принцип демократизму.Одним з напрямків розвитку політичної системи на сучасному етапі повинна бути зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами. У правотворчості це особливо яскраво реалізується шляхом прийняття найважливіших законів на референдумі. Незважаючи на окремі організаційні недоліки, властиві інститутам безпосередньої демократії, референдум дозволяє максимально врахувати і виразити в законі побажання різних верств населення;

3) принцип гласності. Він передбачає вільне і конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість правотворчого процесу. Залучення широких мас населення і громадських інституцій до обговорення законопроектів сприяє найбільшій легітимності майбутнього закону, запобігає появі можливих помилок, спрощує процедуру реалізації закону;

4) принцип гуманізму. Він вимагає врахування в правових актах загальнолюдських цінностей, забезпечення гарантій захисту прав і свобод людини, максимального задоволення їх матеріальних і духовних потреб. Людина та її інтереси повинні бути в центрі правотворчої діяльності держави, закріплюватися на законодавчому рівні.

До спеціальних принципів правотворчості належать:

1) принцип науковості та професіоналізму.Вінпередбачає залучення фахівців високої кваліфікації до правотворчої діяльності, використання наукових досягнень, врахування альтернативних проектів нормативних актів, які виражають інтереси різних прошарків суспільства. Недостатнє врахування цього принципу негативно впливає на якість змісту нормативно-правового акта і ефективність його реалізації після прийняття;

2) принцип планування правотворчої діяльності. Цей принцип дає можливість виключити випадкові, непродумані кроки в правотворчості, усунути дублювання та колізії в нормативних актах, узгодити роботу державних органів різних рівнів, ліквідувати поспіх у правотворчості, створити необхідні умови для підготовки документів високої якості, дає час, щоб провести теоретичні консультації з провідними науковими та навчальними установами;

3) принцип оперативності. Цей принципвимагає постійного оновлення правового матеріалу, швидкого реагування на нові тенденції в суспільстві, на появу нових суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності. Принцип оперативності в правотворчому процесі забезпечує також своєчасне скасування нормативно-правових актів, що застаріли, суперечать чинному законодавству, створюють юридичні колізії;

4) принцип поєднання динамізму і стабільності. Він вимагає дотримання необхідного балансу між прийняттям нових нормативно-правових актів і внесенням змін і доповнень у діючі акти. Основною метою правотворчої діяльності повинно бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшої тривалості дії законів і підзаконних актів у державі. Прийняття нових нормативних актів, зміна або скасування діючих актів повинні бути обґрунтованими і доцільними, змістовно зваженими і конструктивними.

Види правотворчості

У сучасних державах соціально-демократичної орієнтації за суб’єктами правотворчості виокремлюють такі її основні види: 1) безпосередню правотворчість народу (прийняття законів на референдумі); 2) правотворчість компетентних державних органів і посадових осіб, як головний; 3) делеговану державою правотворчість громадських об’єднань та організацій; 4) правотворчість інших суб’єктів права, які встановлюють правові приписи нормативного характеру.

Найпоширенішою серед цих видів є правотворчість компетентних державних органів і посадових осіб, тобто прийняття ними нормативних актів. В Україні до державних правотворчих органів належать: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства та державні комітети, які здійснюють загальнодержавну нормотворчість. У межах своїх повноважень нормотворчими функціями наділені державні адміністрації і органи місцевого самоврядування з питань, що їм делеговані державою, а також адміністрації державних підприємств та установ.

Особливим видом правотворчості є укладення угод нормативного характеру між окремими суб’єктами права, які відповідно мають різну юридичну силу. Нормативні угоди можуть укладатися на міжнародному, галузевому та місцевому рівнях, а також між суб’єктами державного устрою.

Референдум являє собою народне голосування з питань найважливішого державного значення. Рішення, які приймаються на референдумі, мають порівняно із звичайними законами вищу юридичну силу і не потребують подальшого затвердження парламентом, змінити або скасувати їх можна тільки шляхом проведення повторного референдуму.

Участь корпоративних організацій у правотворчому процесі може здійснюватися двома шляхами: а) делегуванням їм правотворчих повноважень; б) санкціонуванням актів, прийнятих цими організаціями. Делегування правотворчих повноважень повинне мати тимчасовий характер, відбуватися в суворій відповідності з законом встановленою процедурою видання нормативних актів, за чітко визначеним питанням.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.1.126 (0.006 с.)