ТОП 10:

Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних



Та інших суспільних наук

Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, базову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною правовою наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв’язок. Це питання є важливою частиною більш широкої проблеми, що має загальносуспільний характер, проблеми, про співвідношення теорії і практики. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагальнення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів являють собою базу для формування загальнотеоретичних висновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, правильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керівними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйматися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий характер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних питань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних норм.

Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, загальна теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, наприклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Загальна теорія держави і права відкидає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не обмежуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних положень вона повинна використовувати й інші знання. При формулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопорушення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про загальні ознаки права і законності.

Загальна теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в науку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загальнотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільного права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб’єктів права.

Незважаючи на загальний і навіть абстрактний характер теорії держави і права, вона невідривна від суспільної і, особливо, юридичної практики. Її положення є результатом не тільки логічних висновків і теоретичних узагальнень матеріалів інших правових наук, але й наукового осмислення державного управління і правового регулювання як сучасного, так і минулого та накопиченого на цій базі державно-правового досвіду. З цього боку юридична практика виступає як джерело формулювання і розвитку понять, категорій та закономірностей у державно-правовій сфері, як основа загальнотеоретичних висновків. Суспільна практика постійно ставить перед наукою певні завдання, висуває проблеми, які вимагають наукових рішень, в тому числі прогнозування. Так, робота по розбудові правової демократичної соціальної держави, формуванню громадянського суспільства, інтегруванню в міжнародне співтовариство висунуло на передній план ряд досліджень. Йдеться про аналіз принципів поділу влади і верховенства права, формулювання рекомендацій щодо удосконалення законодавчого процесу, створення такого за змістом законодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам щодо прав людини, про налагоджування процесу імплементації міжнародно-правових норм у національне право. Великого значення набуває в сучасних умовах дослідження судової практики при застосуванні норм різних галузей права. У процесі її удосконалення вирішуються загальнотеоретичні питання про можливості і співвідношення правоутворення, правотлумачення і правозастосування в діяльності судової системи.

Зворотний вплив теорії держави і права на юридичну практику може здійснюватись у двох напрямках. Загальні категорії теорії впливають на практику опосередковано. Так, наприклад, загальнотеоретичне поняття і визначення права дає можливість розрізняти право і законодавство, створюючи таким чином критерії для визнання правового чи неправового характеру окремих законодавчих актів. Деякі висновки, що формулюються з позицій теорії держави і права, безпосередньо містять рекомендації які мають практичне значення, визначають напрямки практичної діяльності. До них можна віднести положення про порядок прийняття законів, правила юридичної техніки, рекомендації в галузі державного будівництва і т. ін.

Не можна також применшувати значення юридичної практики як критерію правильності і наукової цінності окремих концепцій. Цінність цих концепцій залежить від ефективності практики, що відбиває їх.

Аналіз матеріалів окремих юридичних наук є недостатнім для формулювання загальнотеоретичних висновків і положень. Функціонування держави і права є частиною суспільного життя, отже воно пов’язане з політичним, економічним, соціальним і культурним розвитком суспільства. Тому для створення категорій загальної теорії держави і права необхідним є широкий підхід з використанням матеріалів не тільки юридичних, але й інших суспільних наук — філософії, політології, соціології, економічної теорії, психології, кібернетики і т. ін. Особливо великого значення в цьому зв’язку набуває співвідношення загальної теорії держави і права з філософією, соціологією і політологією. Отже, передусім державно-правова дійсність потребує свого осмислення з боку філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія формулює лише найзагальніші положення про державу й право, шукає шляхи по забезпеченню розгорнутого і детального аналізу державно-правових явищ, формулює критерії того, якими повинні бути право і держава.

Зв’язок загальної теорії держави і права з філософією відбувається у трьох напрямках. По-перше, філософія озброює юристів науковою методологією дослідження. Саме нею вироблені матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, антропологічний, метафізичний та інші підходи до наукових досліджень, що використовуються і в загальній теорії держави і права. По-друге, філософія формулює найзагальніші закони суспільного розвитку, які поширюються і на державу та право. По-третє, філософські дослідження безпосередньо торкаються держави і права, і передусім визначення їхнього місця і ролі в суспільстві. Так, у ХІХ столітті видатний філософ І. Кант дав праву характеристику, яка застосовується і нині, як такої міри свободи, що здатна забезпечувати поєднання свободи однієї особи зі свободою усіх людей. Тісний зв’язок теорії держави і права з філософією привів до формування на їх стику філософії права, що значна частина науковців розглядає як систему філософських знань про право. Філософія права є засобом осмислення права з філософських позицій із використанням філософських категорій. Визнаючи позитивне значення такого підходу, водночас слід зауважити, що фактично філософія права є складовою частиною як філософської, так і державно-правової науки і не має чітко означеного власного предмета дослідження.

Так само стоїть справа з питанням про зв’язок вивчення проблем держави і права з соціологією — наукою, об’єктом дослідження якої є поведінка людей, практика окремих суспільних структур і груп, усі соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Ці процеси безумовно впливають і на зміст діяльності і розвиток держави і права і повинні враховуватися при загальнотеоретичних дослідженнях. Деякі з них є типовими для державно-правової сфери і пов’язані з особливостями юридичної практики — діяльності державних та самоврядних органів, поведінкою посадових осіб, правопорушеннями, судовою практикою, конфліктами, що виникають у державно-правовій сфері, і т. ін. Все це привело до проведення в рамках загальної теорії держави і права емпіричних за своєю природою соціальних досліджень, заснованих на науковому узагальненні різних видів юридичної діяльності, і передусім правомірної і неправомірної поведінки людини та інших суб’єктів права, з’ясуванню причин юридичних конфліктів і шляхів їх подолання, експериментальних перевірок окремих наукових гіпотез тощо. Багато хто вважає, що це свідчить про наявність спеціальної галузі наукового знання — соціології права. Такі висновки мають, на наш погляд, дещо умовний характер. Проведення відповідних стикових наукових досліджень є необхідною і невід'ємною складовою частиною як загальної соціології, так і юридичної науки. При всьому величезному значенні використання соціологічного інструментарію для правових досліджень соціологія права не має власного, тільки їй властивого предмета дослідження і саме тому не може бути визнана самостійною міжгалузевою юридичною наукою.

При юридичних дослідженнях, особливо в галузі державознавства, загальна теорія держави і права спирається і на політологію — науку про політику, політичні системи, політичні процеси, владовідносини, методи досягнення політичної влади, структуру соціальної основи суспільства. Політологія розглядає державу і право в практичному плані як результат боротьби за владу і як засоби її завоювання. Загальна теорія держави і права широко використовує матеріали політології для формулювання своїх узагальнень і наукових абстракцій, які відсутні в політології. Таким чином, існує тісний зв’язок цих двох галузей наукового знання. Але кожна з них має свій специфічний предмет дослідження. Це свідчить про відсутність наукових підстав для тверджень про доцільність концентрації наукової розробки всіх питань теорії держави винятково в межах загальної теорії держави і права або політології.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.245.125 (0.004 с.)