ТОП 10:

Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку



 

Родовід прав і свобод людини і громадянина слід вести від ідеї про природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції. У середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лицарями завершилося прийняттям у 1215 році Великої хартії вільностей, яка обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності провини і покарання, презумпції невинуватості, проголошувала право вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатись до неї тощо.

На шляху ствердження прав і свобод людини було чимало яскравих юридичних документів, серед яких такі, як англійська Петиція про права 1628 року та Білль про права 1689 року. Декларація незалежності США від 4 липня 1776 року проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя, і що уряди встановлюються для того, щоб забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управляють. Французька Декларація прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами суспільних бід. У ній робився акцент на природному характері рівноправності і свободи людей і проголошувалися як природні і невід’ємні права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню. Вже в перших 10 поправках до Конституції США, які дістали назву Білля про права, права і свободи людини і громадянина набувають конституційного авторитету.

Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948, виходить з того, що саме визнання гідності, яка властива всім людям, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості і загального миру. У 1966 році ООН приймає два провідних Міжнародних пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, які разом з Декларацією складають так звану Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких документів приймалося й іншими міжнародними організаціями — ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становлення сучасного інституту прав і свобод людини помітна роль належить Документам Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ, Заключному документу Гельсінської наради держав (1992 рік) і низці інших важливих документів.

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України 1996 року був включений окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: "Права, свободи і обов’язки людини і громадянина". Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які характеризуються підвищеними конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядається Конституцією України як головний обов’язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина прийнято розділяти три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій ХV1 — ХV111 століття — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов’язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. На межі ХХ століття були висунуті нові ідеї соціального реформування суспільства з метою пом’якшення класового протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в Німеччині законодавчо впроваджується єдина система соціального страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал-демократичних політичних течій, ідей соціальної державності. У міжнародно-правових документах, і передусім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинутих країн Європи та Америки соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юридичне закріплення.

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на соціальний і економічний розвиток, на міжнародне спілкування тощо.

§ 3. Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Їх система в Конституції України 1996 року

Класифікація прав, свобод і обов’язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і може проводитися в залежності від різних критеріїв.

У Конституції України, так само як у конституційному законодавстві багатьох інших країн, застосовуються терміни “право людини”, “свобода людини”, Ці два поняття слід розрізняти. Їх термінологічні відмінності сформувалися історично з часів французької Декларації 1789 року, але значною мірою були нівельовані більш пізніми документами про права людини, наприклад Декларацією прав людини 1948 року.

Передусім слід підкреслити, що між "правами" і "свободами" як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити різницю на основі ступеня визначеності можливої поведінки і механізму державного гарантування. Термін "право" застосовується тоді, коли йдеться про конкретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанту поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін "свобода".

Тож не випадково Конституція України визначає правові можливості людини через "свободу" тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від потенціалу та рис особистості. Але, з іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось певного державного механізму. Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб’єктів. Таке положення, наприклад, сформульовано у частинах 1, 2 ст. 32 Конституції України: “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди…”.

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначаються в Конституції через “право” — можливість конкретної поведінки, що гарантується певними юридичними засобами та формами, в тому числі — через “право на свободу” (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо). В останньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а право — як категорію юриспруденції.

Залежно від належності до громадянства країни слід розрізняти (1) права і свободи людини і (2) права і свободи громадянина.

Такий підхід до розуміння сутності правових надбань людини і громадянина в суспільстві відповідає проголошеному Конституцією України курсу на визнання людини найвищою соціальною цінністю, оскільки правомочними визнаються не тільки громадяни України, але й інші категорії осіб, що перебувають на її території, — іноземні громадяни та особи без громадянства. Так, відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Тому при формулюванні статей, що стосуються прав і свобод людини, Конституція використовує терміни “кожний”, “усі”, “ніхто”, “особа”, “ті, хто”. Таким чином визначаються права і свободи людини як автономного індивіда, реалізація яких обумовлена передусім приватним інтересом і здійснюється за допомогою інститутів громадянського суспільства. До таких прав і свобод належать — право на життя, на свободу, особисту недоторканність, на вільний розвиток своєї особистості, на свободу думки, свободу світогляду і віросповідання тощо.

Разом з тим частина прав і свобод розглядається Конституцією України як юридичні можливості тільки громадян України, правовий статус яких обумовлений наявністю постійного політико-правового зв’язку між особою і українською державою — громадянством. Тому ці права і свободи громадянина охоплюють сферу взаємовідносин індивіда і держави, і насамперед — публічних інтересів. Це, зокрема, права і обов’язки, які стосуються участі в управлінні державою: право на громадянство і на зміну громадянства, на свободу об’єднання в політичні партії, на участь у референдумах, право збиратися мирно, без зброї, рівного доступу до державної служби тощо. Крім того, виключно надбаннями громадян Конституція України вважає також деякі неполітичні права і свободи: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на захист інтелектуальної власності.

Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і свободи людини і громадянина. Якщо свободу розуміють як відсутність примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і передусім держави, — такі права і свободи вважаються негативними. До таких прав і свобод слід віднести право на життя, на повагу гідності, на свободу та особисту недоторканність, на житло, на судовий захист і т. ін. Негативні права і свободи людини і громадянина вважаються основними в тому розумінні, що є фундаментом для існування людини як такої, розвитку її особистості, а їх визнання і забезпеченість (невтручання з боку держави) є абсолютно необхідним для держави, сформованої на засадах демократії і верховенства права. Саме тому ч. 2 Конституції України встановлює неможливість обмеження таких прав і свобод людини за будь-яких умов, в тому числі — за умов воєнного або надзвичайного стану.

Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові надбання відносять до категорії позитивних прав і свобод. До них включають так звані соціальні права, які інколи ще називають соціальними намірами держави: право на працю, відпочинок, соціальний захист, на охорону здоров’я і т. ін. Реалізація позитивних прав чи соціальних намірів залежить від рівня економічного розвитку держави, наявності певних матеріальних ресурсів, виконання державою спеціальних соціальних функцій.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямованості її потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особисті, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, не безпечне для життя і здоров’я довкілля, на охорону здоров’я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім’ї. До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування і вибору місця проживання. Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об’єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби. Розглядають як економічні права право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк. Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права. До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

Оскільки відносини між людиною, державою та суспільством передбачають наявність як прав та свобод людини і громадянина, так і їх певних обов’язків, то залежно від потреб інших людей, держави і суспільства, відповідно до окремих сфер суспільних відносин, обов’язки людини і громадянина розподіляються так само, як і права і свободи людини на фізичні (утримувати та захищати своїх неповнолітніх дітей), особистісні (поважати честь і гідність, погляди і думки інших людей), політичні (вдаватися тільки до мирних засобів політичної боротьби), економічні (віддавати частину прибутку на загально соціальні потреби), гуманітарні (поважати пам’ятки історії і культури)[12].

Окрім того, важливим є виокремленням в особливу групу конституційних обов’язків людини і громадянина, до яких Конституція України 1996 року відносить:

захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військової служби відповідно до закону;

не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки;

сплачувати податки і збори, подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.208.66 (0.006 с.)