Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 131

порядку в'їзду в країну тощо. Наприклад, такі угоди розповсю­джені між державами—учасницями СНД, і стосуються вони умов в'їзду в країну, освіти, соціальної політики тощо.

У зв'язку зі зростанням міграційних потоків в Україну особ­ливої аткуальності набуло питання щодо конституційно-право­вого регулювання статусу біженців.

Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. та до Протоколу, що стосується статусу біженців 1966 р. Крім того, в Україні діє Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 p., зі змінами і доповненнями. Відповідно до ст. 1 цього Закону біженець — це особа, яка не є громадянином Украї­ни і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національнос­ті, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захи­стом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом уна­слідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (піддан­ства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього по­стійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Дослідники проблеми зауважують, що таке визначення гро­міздке і містить багато фраз, що мають більше моральне, ніж правове значення («не бажає користуватися», «не бажає повер­нутися»). У цілому ж даний Закон відповідає міжнародній та національній практиці демократичних держав, однак поки що існують проблеми з реалізацією його положень. Тому подальше вдосконалення цього Закону має відбуватися в напрямку поси­лення гарантій статусу біженців¹.

Новелою для вітчизняного конституційного законодавства с конституційно-правове регулювання правового статусу закор­донних українців.

Відповідно до ст. 12 Конституції України Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Задля розвитку цієї норми було ухвалено Закон України • III») правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р.

Шукліна Н. Г. Зазнач, праця. — С. 324.

 

Глава IV

(набрав чинності з 03.10.2004 р.), відповідно до якого закордон­ний українець — це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне по­ходження або є походженням з України.

Рішення про надання, відмову або припинення статусу за­кордонного українця приймає Національна комісія з питань за­кордонних українців, яка створюється при Кабінеті Міністрів України. У разі позитивного рішення щодо надання статусу за­кордонного українця Національна комісія видає особі посвід­чення встановленого зразка. Посвідчення закордонного україн­ця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює пас­порт. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією.

В'їзд в Україну та виїзд з України закордонних українців здійснюються відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому закор­донні українці — громадяни держав, з якими Україна має візо­вий режим, мають право на безкоштовне оформлення багатора­зової візи для відвідання України без надання відповідного за­прошення терміном дії на 5 років на підставі посвідчення закор­донного українця.

Закордонниіі українець може іммігрувати в Україну для по­стійного проживання за умови отримання в установленому за­коном порядку дозволу на імміграцію для постійного прожи­вання поза межами квот на імміграцію.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на закон­них підставах, користується такими самими правами і свобода­ми, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Конституції України іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у поряд­ку, встановленому законом.

Конституції демократичних держав (Німеччини, Італії), від­повідно до Загальної декларації прав людини, зазвичай перед­бачають можливість надання притулку іноземцям, які переслі­дуються, як правило, за політичні та інші переконання, якщо

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 133

вони не є злочинними з точки зору міжнародного права. Надан­ня притулку не означає автоматичного надання громадянства¹. Щодо осіб, яким надається притулок, застосовуються більш сприятливі умови для їх перебування у країні порівняно з бі­женцями.

В Україні поки що немає спеціального закону, який би ви­значав статус цієї категорії осіб.

У законодавстві зарубіжних країн (наприклад, Російської Федерації) є також така категорія осіб, як вимушені пересе­ленці. Ними називають тих громадян країни або інших осіб, які постійно проживають на її території, які внаслідок стихійного лиха, військових дій тощо залишили місце свого постійного про­живання і прибули на нове місце проживання, але в межах те­риторії цієї ж країни.

З огляду на періодичне виникнення надзвичайних ситуацій в окремих регіонах України, з нашої точки зору, така категорія потребує свого законодавчого закріплення у вітчизняному за­конодавстві з метою врегулювання обсягу прав і свобод, якими повинні користуватися зазначені особи, та забезпечення їх на­лежних гарантій.

Контрольні питання та завдання

1. Охарактеризуйте поняття, структуру та принципи конститу­ційно-правового статусу людини і громадянина.

2. Дайте поняття громадянства і належності до громадянства України.

3. Охарактеризуйте принципи громадянства України.

4. Які підстави та порядок набуття та припинення громадян­ства України?

5. Визначте повноваження державних органів України, які бе­руть участь у вирішенні питань громадянства.

6. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, закордонних українців та іммігрантів в Україні. Розкрийте зміст поняття «право при­тулку в Україні».

¹ На/лай М. В. Зазнач, праця. — С. 101.

 

134 Глава IV

Нормативно-правові акти

і. Конституція України від 28 червня 1996 p., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-1V // Відомості Верховної Ради України. -2005. - № 2.

2. Закон України «Про правонаступництію України» від 12.09.1991 р.// Голос України. — 1991. — 24 вересня.

3. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 p., зі змі­нами і доповненнями // Урядовий кур'єр. — 2001. — 1 березня.

4. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 p., зі змінами і доповненнями// Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 18.

5. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства» від 04.02.1994 p., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23.

6. Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 p., зі змінами і допов­неннями // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47.

7. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 p., зі змінами і до­повненнями // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №41.

8. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р. // Урядовий кур'єр. - 2004. - 3 квітня.

Література

1. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Нау­кова думка. 2000.

2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. — М.: БЕК. 2000.

3. Волинка К. Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. - К.: РННЦ «ДІНІТ», 1998.

4. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. - X.: Факт, 2002.

5. Копиленко О. Л. З історії законодавства про громадянство Украї­ни. — К.: Новий парламентський ін-т, Парламентське вид-во, 2001.

6. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту нрав громадян Украї­ни за кордоном: Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К.: Омбудсман України, 2003.

7. Лотюк О. С. Теоретичні основи інституту громадянства України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К, 1998.

 

Конституційно-п равовий статус людини і громадянина в Україні 135

8. Альбертіні Л. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К.. 1999.

9. Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правові осно­ви: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Національна академія внут­рішніх справ України. — К., 2005.

 

10. Добрянський С. П. Актуальні проблеми загальної теорії прав люди­ни: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Одеська націонаїьна юри­дична академія. — Одеса, 2005.

11. ЄрмоленкоД О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Націо­нальний університет внутрішніх справ. - X.. 2002.

 

 

Глава V

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА,

СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ

І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

§ 1. Поняття і види основних прав,

Свобод та обов'язків людини

І громадянина в Україні

Такі поширені поняття, як «основні», «фундаментальні», «конституційні» права, — це терміни-синоніми.

Під основними правами слід розуміти права, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових актах з прав люди­ни. Виокремлення категорії основних прав не означає, що всі інші права є другорядними і такими, що вимагають менш знач­них зусиль з боку держави для їх реалізації. Йдеться про те, що основні права і свободи є стрижнем правового статусу індивіда, в них укорінюються можливості виникнення інших багаточисель-них прав і свобод, необхідних для нормальної життєдіяльності людини¹.

Основні права є суб'єктивними, тобто вони належать особі як учаснику суспільного життя і залежать від неї, принаймні в частині їх використання².

Характеризуючи історичний розвиток прав та свободи лю­дини і громадянина, дослідники виділяють три його хвилі (по­коління).

Перша хвиля виходить від витоків конституціоналізму. У пер­ших конституційних актах фіксувалися, як правило, дві групи прав і свобод, обумовлені дуалізмом громадянського і иолітич-

¹ Лукашева Е. А. Структура прав человека и гражданина // Права челове­
ка: Учебник/ Отв. ред. Е. А. Лукашева. - М.: НОРМА (Издательская группа
НОРМА-ИНФРА-М), 2001. - С. 134-136.

² Рабинович II. М. Суб'єктивне право // Юридична енциклопедія: В 6 т. /
Редкол.: Ю. С. Шемшученко та in. - К.: Укр. енцикл., 2003. — т. 5. — С. 681.

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 137

ного суспільства: громадянські (особисті) права і свободи (недо­торканність особи з її процесуальними гарантіями) та політичні (виборче право, свобода слова, друку тощо). Ці права виража­ли так звану «негативну свободу»: вони зобов'язували державу утриматися від втручання у сферу особистої свободи і створю­вали умови для участі громадян у політичному житті.

Друга хвиля проявилася на початку та у середині XX ст.; во­на характеризується включенням у конституції соціально-еко-номічних прав (право на працю та пов'язані з ним гарантії), а також прав соціально-культурного характеру (право на освіту, на доступ до досягнень науки і культури). Це так звані «пози­тивні права», для реалізації яких вимагається відповідна діяль­ність держави з їх забезпечення.

Третя хвиля обумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, насамперед екологічних, та всту­пом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси виникли такі права, як: право на здорове навколишнє середови­ще, на інформацію, на мир тощо.

Юридичне розмежування між правом (суб'єктивним) і сво­бодою провести складно. Суб'єктивним правом є міра можли­вої поведінки суб'єкта. Це ж визначення можна застосувати і до поняття «свобода».

У більшості випадків, коли йдеться про суб'єктивне право, передбачається наявність більш або менш визначеного суб'єкта, на якому лежить обов'язок, що відповідає даному праву (напри­клад, право на охорону здоров'я повинно забезпечуватися мере­жею відповідних медичних установ). Коли ж йдеться про сво­боду, мається на увазі заборона відкидати або обмежувати цю свободу. Така заборона звернена до невизначеного кола суб'єк­тів, зобов'язаних поважати дану свободу (наприклад, свобода слова передбачає право людини вимагати від держави захисту від будь-якого суб'єкта, що цю свободу порушує). Але наведене розмежування між правом та свободою досить умовне, оскільки є такі свободи, дотримання яких покладається на визначене ко­ло осіб, наприклад, це академічна свобода, тобто свобода викла­дацької діяльності.

Говорячи про співвідношення прав і свобод, слід додати і те, що вживання терміна «свобода» найбільш характерне для країн:і англосаксонською системою права.

 

 

Глава V

Існують два основні способи конституційного формулюван­ня прав і свобод:

1) позитивний спосіб, коли конституція встановлює чи кон­статує, що суб'єкт має певне право. Наприклад, відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту;

2) негативний спосіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати певне право або певну свободу. Наприклад, відповідно до ст. 32 Конститу­ції України ніхто не може зазнавати втручання в його особис­те і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У багатьох конституціях поєднуються обидва способи фор­мулювання прав і свобод, однак негативний спосіб більш ха­рактерний для країн з англосаксонською системою права, тоді як позитивний — для правових систем країн континентальної Європи.

Обов'язок — це міра належної поведінки. Конституційні обов'язки також, як і права та свободи, характеризуються пев­ним дуалізмом (про дуалізм прав та свобод людини і громадя­нина йшлося у попередній главі). Є обов'язки людини і обов'яз­ки громадянина. Так, наприклад, відповідно до ст. 65 Консти­туції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'яз­ком громадян України. Тоді як згідно із ст. 66 Конституції Украї­ни кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культур­ній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Необхідність класифікації конституційних прав, свобод та обов'язків зумовлена їх значною кількістю. Однак слід мати на увазі, що ця класифікація досить умовна, оскільки одне й те саме право може потрапляти до двох і більше класифікаційних груп. Наприклад, свобода совісті належить до особистих свобод, хоча у деяких країнах вона набуває політичного характеру.

Отже, виділяють такі групи прав та свобод людини і грома­дянина:

1) права людини і права громадянина (цю класифікацію бу­ло охарактеризовано в попередній главі);

2) індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки. Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійсню­ватися колективно, а от право колективне індивідуально здійс-

Конституці йні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 139

нюватися не може. Наприклад, відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту сво­їх економічних і соціальних інтересів. Дане право може реалізо­вуватися тільки колективно, оскільки індивідуальний страйк — це прогул. Більшість конституційних прав і свобод за своєю сут­тю є індивідуальними. Що ж до колективних прав, то у більшості випадків це права різного роду меншин. Наприклад, відповідно до ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний іюзвиток, використання і захист російської, інших мов національ­них меншин України;

3) основні і додаткові права, свободи та обов'язки. Так, у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами — це ос­новне право, а похідними від нього є закріплені цією ж статтею Конституції України права громадян брати участь у всеукраїн­ському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади та органів місцевого самовря­дування;

4) найбільш важливою визнається класифікація конститу­ційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за зміс­том на:

 

- особисті (громадянські) (право на життя, право на сво­боду та особисту недоторканність, свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

- політичні (публічні) (право брати участь в управлінні дер­жавними справами, у всеукраїнському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації тощо);

- економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)¹.

¹ Основа для написания даної частини параграфа — робота Маклако- М Н І)., Страшуна Б. Л. Конституционно-правовой статус человека и граж-панина // Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В І і: Тома 1—2. Часть общая / Ото. ред. Б. А. Страніун. - М.: REK, 2000. -Г ПК 129.

 

140 Глава V

§ 2. Міжнародні стандарти прав та свобод

Людини і громадянина та їх