Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 145

Активна евтаназія, як правило, заборонена. Пасивну евтана­зію дозволено в Австралії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, де­яких штатах США. Існування такого права дає підстави ставн­ій питання про те, чи можна розглядати припинення власного життя як право людини¹.

Відповідно до ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу України забо­роняється задоволення прохання фізичної особи про припинен­ня її життя.

Із правом на життя тісно пов'язані проблеми щодо: викорис­тання ембріонів у медичних цілях, летаргічного сну, трансплан­тації органів та інших анатомічних матеріалів людини, суїциду, клонування, сурогатного материнства.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ця норма є логічним продовженням припису, зафіксованого у ст. З Конституції України, згідно з яким, зокрема, честь і гідність людини, поряд з іншими правами, ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому під гідністю людини у науці конституційного пра­на розуміють сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дозволяє кожній людині стати, бути і залишатися особистістю. 1 Іа захист гідності людини спрямована ціла низка конституцій-ио-правових гарантій, серед яких зокрема:

1) ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не­людському або такому, що принижує його гідність, поводжен­ню чи покаранню;

2) жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам;

3) право на недоторканність приватного життя;

4) право на недоторканність житла;

5) право на невтручання в особисте і сімейне життя;

6) право на свободу думки і слова;

7) право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (ірганів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх по-Садових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

¹ Эвтаназия // Конституционное право. Словарь / Отв. ред. В. В. Мак-ІМКОВ. -М., 2001.-С. 536.

 

 

Глава V

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ця ж стаття встановлює гарантії реалізації зазначеного права:

1) ніхто не може бути заарештований або триматися під вар­тою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на під­ставах та в порядку, встановлених законом;

2) у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть засто­сувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняєть­ся, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затриман­ня їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою;

3) кожному заарештованому чи затриманому має бути невід­кладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яс­нено його права та надано можливість з моменту затримання за­хищати себе особисто та користуватися правовою допомогою за­хисника;

4) кожний затриманий має право у будь-який час оскаржи­ти в суді своє затримання (процедура, яка у зарубіжних країнах називається «хабеас корпус» і застосовується практично в усіх країнах континентальної Європи);

5) про арешт або затримання людини має бути негайно по­відомлено родичів заарештованого чи затриманого.

В Україні кількість підозрюваних та обвинувачених осіб, до яких застосовується взяття під варту, становить 45% (напри­клад, у ФРН — лише 5%), середній строк перебування під вар­тою — 4 місяці. При цьому зазначені особи ще не визнані вин­ними, однак через застосування згаданих заходів вони не мають належної правової допомоги, втрачають роботу, зв'язки з близь­кими, а 72% зазнавали катувань з боку працівників правоохо­ронних органів¹.

Слід звернути увагу на те, що право на життя, право на по­вагу до гідності та право на свободу та особисту недоторканність належать до особистих прав, які, відповідно до ст. 64 Конститу-

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 147

і (її України, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Розглянемо другу групу особистих прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Згідно із ст. ЗО Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщен­ня, призначені та придатні для постійного проживання в них. відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р. № 12 житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (приватний бу­динок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), л також ті його складові частини, які використовуються для від­починку, зберігання майна або задоволення інших потреб лю­дини (балкони, веранди, комори тощо).

Не допускається проникнення до житла чи до іншого воло­діння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за имотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'я­заних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, мож­ливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку (ст. ЗО Конституції України).

Відповідно до статей 31 та 32 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції та невтручання в його особис­те і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Зміст цих статей встановлює так зване право на приватне життя людини і громадянина. Під приватним життям людини у теорії конституційного права розуміють той аспект життя лю­дини, який не пов'язаний з її службовою або громадянською ді­яльністю і який вона не бажає зробити надбанням інших¹.

При цьому серед особистих таємниць, які відповідно до за­конодавства не підлягають розголошенню особами, яким вони

 

Шукліна Н. Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод лю­дини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. — К.: Центр навчальної літератури —2005. — С. 224—225.

¹ Шукліна Н. Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод лю­тиш і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. — К\: Центр навчальної літератури. — 2005. — С. 229—231.

 

Глава V

довірені, розрізняють професійні таємниці, до яких належать: ме­дична таємниця, таємниця судового захисту і представництва, таємниця сповіді, таємниця усиновлення, таємниця поперед­нього слідства, таємниця нотаріальних дій та записів актів гро­мадянського стану. Деякі автори пропонують виділяти ще редак­ційну, банківську, депутатську таємниці.

Найважливіші гарантії реалізації цих прав установлені Кон­ституцією України:

1) винятки щодо таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобіг­ти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримі­нальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31 Конституції України);

2) не допускається збирання, зберігання, використання та по­ширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Кон­ституції України);

3) кожен громадянин має право ознайомлюватися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32 Конституції Украї­ни). У світовій практиці зазвичай дане право встановлюється конституціями колишніх тоталітарних держав;

4) кожному гарантується судовий захист права спростову­вати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та пра­ва вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиран­ням, зберіганням, використанням та поширенням такої недо­стовірної інформації (ст. 32 Конституції України);

5) цензура заборонена (ч. З ст. 15 Конституції України);

6) стаття 55 Конституції України визначає порядок захисту прав та свобод людини і громадянина.

Конституції деяких держав (наприклад, Португалії), форму­люючи зміст даних прав, додають до нього заборону привласню­вати громадянам єдиний у національному масштабі номер¹.

¹ Маклаков В. В., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 153.