Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 185

нові. Перші, у свою чергу, включають судові та позасудові га­рантії¹.

Найбільш ефективним інститутом судового захисту прав людини у сучасній демократичній державі і суспільстві є кон­ституційне правосуддя².

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено особливості провадження у справах, що стосуються захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Підставами для порушення питання про відкриття прова­дження у справі щодо відповідності норм чинного законодав­ства принципам і нормам Конституції України стосовно прав Та свобод людини і громадянина є:

1) наявність спірних питань щодо конституційності прий­нятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів;

2) виникнення спірних питань щодо конституційності пра­вових актів, виявлених у процесі загального судочинства;

3) виникнення спірних питань щодо конституційності пра­ні тих актів, виявлених органами виконавчої влади в процесі їх.іастосування та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності.

У разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється.

За таких умов відкривається конституційне провадження у справі, і справа розглядається Конституційним Судом України Невідкладно.

Предметом конституційного провадження у справах щодо конституційності норм законів, якими суперечливо регулю-ВТЬСЯ порядок реалізації конституційних прав та свобод лю­дини і громадянина, є вирішення спірних питань конституцій­ності норм двох чи більше законів або актів міжнародного права, Визнаних обов'язковими на території України, що встановлюють

¹ Шукліна Н. Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод лю­
дини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. —
І. І Ц'нтр навчальної літератури, 2005. — С. 332—339.

² Колесова Н. С. Зазнач, праця. — С. 410.

 

Глава V

різний порядок реалізації одних і тих самих конституційних прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх вико­ристання.

У рішенні Конституційного Суду України визначається, нор­ми якого закону є конституційними, а якого — неконституцій­ними і нечинними.

Суб'єктами права на конституційне подання у зазначених справах є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практич­на необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтер­претації положень Конституції України та законів України.

Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його консти­туційних прав і свобод.

У резолютивній частині висновку Конституційного Суду України офіційно тлумачаться положення Конституції України та законів України, щодо яких було подано конституційне по­дання чи конституційне звернення.

У разі якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) було встановлено наявність ознак його невідповід­ності Конституції України, Конституційний Суд України у цьо­му ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захис­ту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до органів міжнародних орга­нізацій, членом або учасником яких є Україна.

Розрізняють універсальний та регіональний міжнародний захист прав людини. Універсальний захист здійснюється в ме­жах ООН та її спеціалізованих установ, а регіональний — в ме-

Конституційні права, свободи та обов'язки люди ни і громадянина 187

жах міжамериканської, європейської та африканської систем. Європейська система вважається найбільш досконалою; засно­вана вона на підставі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод¹.

Органом, який розглядає скарги, відповідно до згаданої Єв­ропейської конвенції, є Європейський суд з прав людини. Про­тягом часу свого існування суд постановив понад 500 рішень, пов'язаних з порушенням прав і свобод в європейських дер­жавах. Судовий процес торкнувся практично всіх прав та сво­бод, передбачених Конвенцією, що призвело до змін національ­них законодавств².

Спеціалізованою установою ООН, на яку покладався захист прав та основних свобод людини, донедавна була Комісія з прав нодини при ООН. Сьогодні її замінено Новою Радою, на яку покладається обов'язок здійснювати моніторинг ситуації щодо прав людини та допомагати окремим державам щодо вдоскона-киня законодавства у цій галузі³.

Аналіз нормативної бази України в галузі гарантій прав та свобод людини і громадянина, на думку деяких авторів, дає під­стави дійти висновку про необхідність прийняття Кодексу прав і а свобод людини і громадянина в Україні та видання система­тизованого законодавчого збірника чинних законів з цієї проб-іеми⁴.

Серед механізмів захисту прав та свобод людини і грома­дянина в Україні від свавілля державних органів та посадових осіб при здійсненні ними владних повноважень особливе міс­це посідає інститут омбудсмана, який було вперше запровадже­но в 1809 р. у Швеції. На початку 50-х pp. XX ст. даний інсти­тут існував лише у двох країнах — Швеції та Фінляндії. Нині пін є у понад 40 країнах світу. Практично у кожній державі ця посада має свою назву: Адвокат народу — в Румунії, Парламент­ський комісар у справах адміністрації — у Великобританії, По­середник (Медіатор) — у Франції, Захисник народу — в Іспа­нії тощо.

¹ Маклаков В. В.. Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 138.

² Баглай М. В. Зазнач, праця. — С. 114—115.

¹ Інформація за: Урядовий кур'єр. — 2006. — 17 березня. ¹ Заворотченко Т. М. Зазнач, праця. — С. 9.

 

Глава V

У багатьох державах омбудсман наділений правом законо­давчої ініціативи.

У зв'язку зі збагаченням та універсалізацією каталогу прав та свобод людини на міжнародному й національному рівнях де­далі помітнішою стає необхідність спеціалізації правозахисної діяльності омбудсмана. Запроваджується омбудсман з питань рів­ноправ'я чоловіків і жінок (Фінляндія), у справах національних та етнічних меншин (Угорщина), з питань захисту прав спожи­вачів і контролю за конкуренцією (Фінляндія), з питань нагля­ду за станом справ в армії (ФРН, Данія)¹.

Призначає омбудсмана і Європейський парламент. Він на­діляється повноваженням приймати скарги від будь-якої особи, яка знаходиться під юрисдикцією держави—члена ЄС або за­реєстрованої в ньому юридичної особи, що стосуються випадків поганої організації інститутів та органів ЄС (крім Суду ЄС). Ге­неральною Асамблеєю ООН призначається близький за функ­ціями Верховний комісар з прав людини².

Отже, до сфери діяльності Уповноваженого належать від­носини між громадянином і представниками держави (органами, посадовими і службовими особами). До його компетенції не на­лежать справи, в яких громадяни взаємодіють між собою.

Згідно із ст. 101 Конституції України парламентський конт­роль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні здійснює Уповноважений Верховної Ра­ди України з прав людини (далі — Уповноважений). Порядок його діяльності визначається Законом України «Про Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р.

Відповідно до зазначеного Закону сферою його застосуван­ня є відносини, що виникають при реалізації прав та свобод лю­дини і громадянина лише між громадянином України, незалеж­но від місця його перебування, іноземцем чи особою без грома­дянства, які перебувають на території України, та органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадо­вими і службовими особами.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від ін­ших державних органів та посадових осіб. Його діяльність до-

Колесова Н. С. Зазнач, праця. — С. 430—435. ² Баглай М. В. Зазнач, праця. — С. 110.