Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 153



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 153



4) він засуджений за вчинення злочину — до відбуття пока­рання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань;

6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відо­мостей;

7) він підлягає призову на строкову військову службу — до ішрішення питання про відстрочку від призову;

8) щодо нього подано цивільний позов до суду — до закін­чення провадження у справі;

9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним ре­цидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом мі­ліції — до погашення (зняття) судимості чи припинення на­гляду.

Громадянинові України, який має паспорт, може бути тим­часово відмовлено у виїзді за кордон у згаданих випадках.

У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з під­став, передбачених пунктами 1,2 і 6—8, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання.

Відмова у виїзді з України з підстав, визначених пункта­ми 3—5 і 9, оскарженню не підлягає.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гаранту­ється право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.Дане право розглядається одно­часно як особисте та як політичне.

При цьому деякі автори слушно зазначають, що думка є зав­жди вільною, не потребує законодавчого регулювання.

Стосовно свободи слова, то, як зазначає М. В. Баглай, всі де­мократичні конституції світу закріплюють цю свободу, вбачаю­чи в ній основу для свободи друку, опозиції, критики, інакомис­лення і прав меншин1.

Гарантією свободи слова є передбачене ст. 34 Конституції України право кожного вільно збирати, зберігати, використо­вувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший

1 Цит. за Шукліна Н. Г. Конституційно-правове регулювання прав і сво­бод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Моногра­фія. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — С. 240.


 

Глава V

спосіб — на свій вибір. Ця гарантія знайшла свій розвиток, зокрема, у таких законах: Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 p., зі змінами і доповненнями, Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.2003 p., зі змінами і до­повненнями, Закон України «Про державну підтримку засо­бів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 p., зі змінами і доповненнями тощо.

Однією з найдієвіших гарантій свободи слова є заборона цен­зури, що передбачено ч. З ст. 15 Конституції України. Цензура— це постійний контроль офіційної влади за змістом, випуском і поширенням друкованої, аудіовізуальної та іншої продукції1.

Здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вира­ження своїх поглядів і переконань може бути обмежене зако­ном в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту ре­путації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Проблема обмеження зазначених прав завжди мала гострий характер. Обмеження зловживання свободою слова здійснюють­ся, головним чином, шляхом встановлення складів таких злочи­нів, як: погроза знищення майна, розголошення комерційної та­ємниці, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, розголошення державної таємниці (дані склади злочи­нів передбачені Кримінальним кодексом України) тощо.

У деяких країнах (США, Великобританія, Австралія) перед­бачено високу матеріальну відповідальність та кримінальні по­карання за порушення законів про друк. У законодавстві окре­мих країн передбачено порядок конфіскації публікацій, що міс­тять неприпустиму інформацію2.

Колесова Н. С. Политические права и свободы // Права человека. Учеб­ник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. - М.: НОРМА (Издательская груп­па НОРМА-ИНФРА-М), 2001. - С. 156.

Баглай М. В. Основы правового положения личности. Конституцион­ные права и свободы граждан // Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. - М.: НОРМА, 2005. - С. 131.


Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 155

За даними американської правозахисної організації «Free­dom House» Україна посідає 113 місце зі 194 держав за рів­нем свободи преси (це місце найвище серед держав—учасниць СНД)1.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має правона свободу світогляду і віросповідання.Це право включає сво­боду сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релі­гійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійс­нення цього права може бути обмежене законом лише в інте­ресах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності на­селення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмо-и йтися від виконання законів за мотивами релігійних переко­нань. Якщо виконання військового обов'язку суперечить релі­гійним переконанням громадянина, воно має бути замінене аль­тернативною (невійськовою) службою.

При цьому світогляд і думка — споріднені категорії, а тому право кожного на свободу світогляду слід сприймати як один із різновидів права на свободу думки2.

Порядок реалізації даного права деталізує Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 p., ЗІ змінами і доповненнями. Відповідно до нього в Україні всі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релі­гійних організацій, регулюються законодавством України. Гро­мадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культур­ного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Ні­хто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Україна є світською державою, а тому відповідно до ч. З ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Украї-

1 Зі свободою преси — зміни на краще // Урядовий кур'єр. — 2006. —
•1 травня.

2 Шукліна Н. Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод лю­
дини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. —
К.І Центр навчальної літератури, 2005. — С. 242.


 

Глава V

ні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релі­гія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Відповідно до зазначеного Закону держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за озна­кою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігій­ної організації щодо інших не допускається. Релігійні організа­ції не виконують державних функцій.

У той же час є держави, які віддають перевагу певній релі­гії. Так, у Греції східно-православна церква оголошена Консти­туцією панівною, в Болгарії ця ж релігія є традиційним віроспо­віданням. При цьому держава гарантує свободу всіх церков та відправлення релігійних культів, а також їх участь у суспільно­му житті. Церква має значний вплив на політику правлячих кіл у Латинській Америці, у мусульманських державах. Вона тісно взаємодіє з громадськістю та урядами Західної Європи, США, Японії. Існування державної релігії означає фінансування церк­ви та її шкіл за рахунок державного бюджету, визнання її прав у вирішенні низки питань щодо регламентації особистого жит­тя громадян (регламентація шлюбів, реєстрація народжень тощо). У такому становищі перебувають, наприклад, англіканська церк­ва у Великобританії, лютеранство у Скандинавських країнах, католицизм у країнах Латинської Америки; в ісламських дер­жавах (Іран, Йорданія, Пакистан, Лівія) інститути релігійного права мають юридичну силу, створюються релігійні суди тощо. У ФРН, Бельгії, Голландії діє інститут юридичного визнання церкви державою, що мало відрізняється від статусу державної релігії. Однак важливо те, що таке пріоритетне положення од­нієї з релігій не тягне за собою обмеження свободи віроспові­дання для інших релігій1.

Релігійними організаціями в Україні відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є релігій­ні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а та­кож об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних

1 Баглай М. В. Зазнач, праця. — С 126.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.011 с.)