ТОП 10:

Поняття і соціальна цінність демократії



Демократія являє собою одне з величезних завоювань світової цивілізації. Вона є політичним державним феноменом, і її не слід змішувати з суспільним самоврядуванням, що існує при родовому ладі, в суспільних організаціях.

Виходячи з дослівного перекладу терміна "демократія" з грецької мови (demos — народ і kratos — влада), її часто-густо ототожнюють з народовладдям. Але насправді демократія є лише способом формування і здійснення влади народа, з яким вона тісно пов'язана. Народовладдя є суттю послідовно демократичної держави, а демократія — його внутрішньою формою на відміну від форм правління і державного устрою, які характеризують форму держави ззовні.

У цілому демократія — це форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян і їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю. Використовуючи свої права і свободи, громадяни повинні сприяти соціальному прогресу, брати участь у розробці, прийнятті і реалізації державних рішень, забезпеченні нормального функціонування громадянського суспільства.

Необхідно, щоб демократія була заснована на певних властивих громадянському суспільству передумовах, в основу яких покладено забезпечення свободи і рівності громадян і їх об'єднань у всіх сферах суспільного життя. Йдеться про свободу володіти і розпоряджатися власністю, вільне підприємництво, створення і діяльність політичних партій і об'єднань, можливість для них брати участь у формуванні і діяльності державних органів, здійсненні контролю за ними. Демократії властива відсутність будь-якої монополії в ідеологічній сфері. У Конституції України (ст. 15) говориться про те, що "жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова". Таким чином, створюється можливість рівного змагання різних політичних сил, поглядів, концепцій, у тому числі з використанням засобів масової інформації.

Рівень демократії залежить від соціальної бази, на яку спирається держава. Так, у Стародавній Греції рівень демократії в Афінах, де державна влада спиралася на більшість вільного населення, був набагато вищим, ніж у Спарті, де панувала і, відповідно, користувалася демократичними установами тільки аристократична верхівка рабовласників. Формування розвинутої демократії поступово відбувається в умовах буржуазного суспільства, на базі ліквідації феодалізму, свавілля, нерівності, офіційних привілеїв для окремих верств населення.

Борючись за вільні ринкові відносини, за рівні можливості для всіх на базі ліквідації привілеїв і свавілля в економіці і політиці, буржуазія створює найважливіші інститути демократії — вільні вибори, парламент, поділ влади, проголошує рівність усіх перед законом та інші демократичні принципи.

Демократія не може існувати поза законом. Як проголошував ще Ш. Монтеск'є під справжньою свободою слід розуміти "право робити все, що дозволено законами". Завдяки обмеженню демократії рамками законності вона здатна і повинна сприяти зміцненню порядку і стабільності, узгодженню різних думок, пануванню миру і злагоди в суспільстві. Згідно з демократичними правовими установами демократія не повинна перетворюватися на засіб здійснення політичного тиску, викликати протистояння в суспільстві. Вона призначена для реалізації загальнолюдських принципів — гідності особи, свободи, рівності, гуманізму і т. ін. Демократія має бути спрямована на запобігання конфліктам, поступове зближення точок зору різних політичних сил. Це досягається шляхом узгоджувальних процедур, компромісів, консенсусу. Політичний підхід до розв'язання невирішених проблем повинен здійснюватися виключно в рамках закону і не повинен підміняти юридичний підхід. Демократії слід бути ефективним засобом втілення в життя правових принципів свободи і пріоритету прав особи, рівності всіх перед законом, гарантованості прав. Жодна політична діяльність не повинна йти всупереч цим принципам.

Саме тому демократія високо оцінюється за шкалою суспільних цінностей. Чим значущіша її роль у життя суспільства, тим більша її соціальна цінність. Невмируща загальноісторична цінність демократії полягає в тому, що вона є втіленням багатовікової мрії людства про забезпечення в суспільстві для кожної людини справжньої свободи і рівних прав у економічній, соціальній, політичній сферах. Вона здатна безпосередньо впливати на економічні, соціальні відносини, сприяти найбільш ефективному перетворенню в життя державної волі, прийняттю оптимальних рішень, досягненню політичних компромісів. Демократія є надійним засобом волевиявлення волі народу, урахування суспільної думки, забезпечення громадянського миру, підвищення громадської активності.

 

Форми демократії

Демократія має різні зовнішні прояви, тобто форми. По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених правом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Отже, йдеться про права фундаментальні (конституційні); верховенство права; права природні (невідчужені) (право на честь і гідність) і здобуті (похідні) (право утворювати об'єднання, партії); соціально-економічні права (право на працю); права соціально-культурні (право на освіту); політичні права (брати участь у виборах); особисті права (правокористування); галузеві права — цивільні (право купівлі-продажу); трудові (на забезпечення спецодягу); сімейні (право вести спільне господарство) та інші. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів гласності для всіх політичних партій, виборності і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються і прогресивні перетворення.

По-третє, демократія знаходить свій вияв і в тому, що громадяни беруть участь у вирішенні державних справ. Народовладдя має два різновиди:

1) безпосередня (пряма) демократія, яку здійснюють пересічні громадяни (через вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення і т. ін.);

2) представницька демократія, яку здійснюють обрані народом депутати державних представницьких органів.

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії. Передусім слід пам’ятати, що провідна роль у здійсненні демократії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також функціонуванню системи правових органів на основі демократичних принципів.

В історії вчень про державу та право ще з часів Ш. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницької демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійсненні народовладдя є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають перевагу представницькій демократії. Вони виходять з того, що представницька демократія дає можливість більш детального обговорення питань, які вирішуються народним представництвом, попереднього одержання необхідних обґрунтувань і консультацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування точки зору меншості. Пряма демократія позбавлена переваг представницької демократії, які надають можливість досягнення політичних компромісів і прийняття на цій основі зваженого і раціонального рішення. Ці переваги відсутні у такому, наприклад, прояві прямої демократії, як референдум, що може бути проведений як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні і являє собою затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішення. Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати "за" чи "проти" на поставлені на референдумі питання без права внести поправки, доповнення, виказати незгоду з певними положеннями запропонованого проекту. У практиці найбільш ефективними є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою формою.

Так, проведення обговорення в засобах масової інформації і консультативних опитувань населення має на меті урахування громадської думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні певного питання.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.004 с.)