Поняття та ознаки громадянського суспільства

Більш конкретно ознайомитися з громадянським суспільством, його особливостями та характерними рисами дозволить формулювання його поняття та визначення суттєвих ознак.

У філософській, політологічній та правовій науці пропонується чимало визначень поняття “громадянське суспільство”, які наголошують на тих чи інших важливих його аспектах. На перший план можуть виступати такі ознаки громадянського суспільства, як “сукупність індивідів”, “неодержавлені суспільні відносини”, “реалізація прав та свобод людини” тощо. Такі підходи можна оцінити як виправдані з точки зору тих конкретних завдань, які стоять перед дослідженням громадянського суспільства в межах різних соціальних дисциплін. При дослідженні поняття “громадянське суспільство”, в контексті юридичної проблематики слід робити акцент на інституціональній його характеристиці.

Отже, громадянське суспільство — це сукупність громадських інститутів, що сформовані на добровільних засадах і діють у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Розглянемо головні ознаки громадянського суспільства.

1. Громадянське суспільство, його інститути обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей.

Автономний індивід з його персоніфікованими потребами та інтересами є антропологічним виміром, активним чинником як формування окремих інститутів громадянського суспільства, так і його функціонування як цілісної системи відносно виокремлених суспільних відносин. Життя, свобода, безпека особистості, приватна власність є елементарними потребами людини і громадянина, які роблять можливим її існування як людини, цивілізоване спілкування з іншими людьми, визначають соціальні форми життєдіяльності, а тому й становлять основні цінності громадянського суспільства.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, яких відносять до так званого "середнього класу", становлять якісну характеристику гуманітарну складову функціонування та розвитку інститутів громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання. Наприклад, згідно з Законом України "Про об’єднання громадян" визнається добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

2. Громадянське суспільство відображає факт встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Як відомо, сумісне існування людей неможливе без того, щоб вони вступали у взаємини між собою. Отже, наявність певних соціальних відносин між окремими індивідами є характерною ознакою виникнення та існування такої первинної, а тому й елементарної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство. В цій елементарній формі спілкування, яка виступає “першоклітиною” суспільства, закладені прототипи усіх можливих складних взаємин людей, різних видів соціальних, в тому числі — політичних відносин. Тому становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від ізольованого існування, так би мовити, їх природного стану, до цивілізованих форм соціального спілкування.

У свою чергу держава як система публічних відносин в загальнонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних міжлюдських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою інтеграції, яка отримує внаслідок цього додаткові прерогативи, що надають додаткові можливості для владного впливу на суспільні відносини. Однак держава отримує і певні ресурси для узурпації владних повноважень.

3. Громадянське суспільство охоплює суспільні відносини, пов'язані з реалізацією основних прав і свобод людей.

До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, духовні та деякі інші. Особливе місце серед відносин громадянського суспільства посідають політичні відносини, які опосередковують процеси формування політичних пріоритетів суспільства (первинні політичні відносини). Стосунки громадянського суспільства становлять фундамент суспільної та державної організації, опосередковуючи глибинні пласти життєдіяльності як окремо взятого індивіда, так і суспільства та держави в цілому. На відміну від централізованої системи державно-владних відносин, стосунки в межах громадянського суспільства складаються як горизонтальні, на засадах координації, і залежать від прояву особистої ініціативи. Тому ці стосунки функціонують у вигляді правових, насамперед приватноправових відносин зі всіма їхніми атрибутами — свободою договору, формальною рівністю сторін тощо.

4. Громадянське суспільство є системою соціальних відносин, де здійснюються основні права людини — на життя, свободу, безпеку, власність, реалізація яких за звичайних умов не потребує безпосереднього втручання з боку державно-владних інститутів.

На теренах громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний індивід, пасивний об'єкт владних відносин, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юридичними нормами прав і свобод. За умов демократичної правової державності потреби та інтереси індивіда, його соціальні запити та воління знаходять своє предметне втілення і юридичне оформлення в певних юридичних домаганнях у вигляді прав і свобод людини і громадянина, насамперед в основних правах — на життя, власність, безпеку, свободу.

Людина володіє, користується та розпоряджається майном, є членом трудового колективу, створює сім'ю, задовольняє культурні та духовні потреби в межах взаємин та інститутів громадянського суспільства, в яких держава в особі своїх державно-владних атрибутів присутня лише потенційно як гарантія їх визнання, охорони та захисту. Коли ж за певних конкретних обставин виникають конфліктні ситуації, які перешкоджають безпосередньому здійсненню основних прав і свобод людини, нормальному ходу реалізації права, з’являється необхідність реального втручання з боку держави, примусового здійснення правових норм, практичного застосування примусових заходів для охорони та захисту прав і свобод людини. Така конструкція відповідає фундаментальним засадам Конституції України 1996 року, яка проголошує, що права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, коли утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядається як головний обов'язок держави, і отже, держава повинна відповідати перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3).

Громадянське суспільство опредмечується у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів у контексті даної проблематики є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, їх реальне функціонування — показник громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Воно відображає реальні можливості форм громадської діяльності, заснованих на своїх власних підставах. Саме від ефективності інститутів громадянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості впливу на владні інститути держави.

З огляду на наш предмет, який висвітлює основні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави та права, серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною "перехідною ланкою" від потреб і інтересів громадянського суспільства, які від того стають політичними, до організації і здійснення державної влади, про що в подальшому буде сказано більш детально. З одного боку діяльність політичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та сподівання населення, а з другого — на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи.

6. Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності — добровільно формують певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

7. Відносини громадянського суспільства регулюються правом, яке передбачає унормування свободи та рівності учасників громадянського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від прямого управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки^[4] учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

У цьому плані сам термін "громадянське суспільство" є не досить вдалим, оскільки передбачає за визначенням у якості учасника відносин громадянського спілкування громадянина, а поняття “громадянина” співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють як членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та громадянином. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин у контексті з державою. Сфера громадянського спілкування як така, що охоплює саме громадські стосунки та самоврядні інститути на відміну від політичних відносин, безпосереднім суб’єктом яких виступають державно-владні інститути, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, — власність, підприємництва тощо, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права.