ТОП 10:

Поняття відносної самостійності права



Усі так чи інакше пов’язані між собою явища соціальної дійсності доповнюють і збагачують одне одного. Завдяки цьому можливе пізнання права як конкретного цілого ы всієї системи різноманітних відносин.

Дуже поширене до розпаду Союзу РСР твердження про те, що зміст права є похідним від економіки, було проявом вульгарного економізму. Однак слід відхилити спрощене уявлення про те, що норми тільки юридично виражають економічні процеси суспільного життя, протоколюють економічну діяльність. Насправді на формування права і його зміст впливають спадковість, міжнародні, організаційно-управлінські, демографічні, релігійні фактори, загальний рівень культури суспільства тощо. Не випадково в науці відмежовують юридичні відносини від інших соціальних відносин, оскільки вони мають свою власну, “паралельну” історію. З моменту свого виникнення право набуває відносної самостійності щодо суспільства, держави, економіки, волі правлячих сил, звичаїв, моралі, корпоративних та інших соціальних норм.

Відносна самостійність передбачає наявність не менше двох компонентів, які перебувають у причинній або функціональній взаємодії. Відносна самостійність права вказує на його чільну роль, першість стосовно інших явищ дійсності. При цьому абсолютної, самодостатньої самостійності, відокремленості від зовнішніх чи внутрішніх факторів у складних соціальних системах бути не може. Така властивість права дозволяє без обмежень використовувати набутий корисний досвід у регулюванні суспільних відносин.

Право і економіка

Залежність між адекватністю економічних відносин і їх правовим опосередкуванням є аксіомою в юридичній науці.

Економіка — це система відносин щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економіка певним чином визначає, детермінує потребу в появі, існуванні і зміні правових форм. У свою чергу правова форма є способом існування, виразу, розвитку і перетворення економічного змісту.

Взаємодія між цими двома складними системами відбувається таким чином, що зміни в одній з них спричиняють порушення стабільності в іншій.

Кожна з систем являє собою цілісне утворення із самостійною логікою свого розвитку. Право не просто оформляє економічний зміст, а є його найважливішим елементом, свого роду опорною конструкцією. Повторюваний і підтримуваний державою порядок економічних відносин — один з найважливіших проявів права. Встановлення зв’язків права і економіки потребують пошуків, обґрунтованих висновків, а це означає, що ці зв’язки не вкладаються у просту схему причина — наслідок. Виходячи тільки з економічної структури суспільства, неможливо відтворити систему правового регулювання в цілому, її окремі структурні елементи, характер її зворотного впливу на економічні відносини.

У суспільстві не існує абсолютного протиборства і абсолютної гармонії між правом і економікою, але мають місце часткові суперечності і пристосування економічної і правової сторін одна до одної. Право активно впливає на регульовані відносини: прискорює, гальмує (і навіть блокує) розвиток економіки або ж забезпечує її звичайне відтворення. Такий вплив здійснюється через законодавство — систему нормативно-правових актів, що існують у державі.

Розглянемо на прикладах ці положення. Протягом тривалого часу діяльність суб’єктів малого підприємництва стримувалася доволі громіздкою системою оподаткування, обліку і звітності. До суб’єктів малого підприємництва належать фізичні і юридичні особи з невеликою кількістю найманих працівників і обсягом реалізації продукції (товарів, послуг). Після введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в 6,1 раза порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усунення причин їх штучного стримування.

Уведення ж додаткових форм фінансової звітності, нових засобів обліку розрахункових операцій, навпаки, для таких суб’єктів малого бізнесу потягне за собою припинення зазначеної тенденції.

Наявність у цивільному законодавстві досить статичних, відомих ще з часів Давнього Риму норм про договори купівлі–продажу, доручення, міни, застави та багатьох інших протягом століть забезпечує звичайне відтворення економічних відносин.

Можливості передбачення розвитку соціально-економічних явищ з метою їхнього правового оформлення втиснуті в досить вузькі межі. Економічні явища перебувають під впливом не тільки стихійних соціально-економічний процесів, але й раціональних факторів, як, наприклад, вплив державної влади через законодавство тощо.

Коли певні тенденції, які намітилися в економіці, знаходять своє адекватне відображення в правовій формі, процес функціонування економіки відбувається нормально, що свідчить про ефективність діючих у цій сфері правових норм.

З часом економічні відносини і правова форма, яка їх забезпечує, застарівають, що, у свою чергу, вимагає реформування усієї економіки або її окремих сторін і нового законодавчого забезпечення цих економічних відносин.

При цьому вирізняють тенденції абсолютні, довгострокові і короткострокові, такі, що з’являються й зникають за певних умов, і універсальні, необхідні, неминучі, що випливають з економічного життя і не можуть бути усунуті ніяким втручанням у соціальну сферу.

Щоб пізнати економічні тенденції, виявити і врахувати їх у відповідній правовій формі, необхідно якомога точніше визначити умови, за яких вони зникають. Річ у тім, що цих умов можна просто не помітити. Наприклад, існує економічна тенденція до нагромадження засобів виробництва. Але навряд чи можна сподіватися на те, що вона збережеться там, де швидко зменшується кількість населення. Зменшення засобів виробництва, у свою чергу, може залежати від неекономічних факторів. Це означає, що якщо в основу законодавчих рішень будуть покладені недостатньо вивчені економічні тенденції, то не буде жодних підстав посилатися на право як основну причину недоліків, які є в економіці.

Оскільки за допомогою правової форми не завжди одержують очікуваний результат, склалася думка про певну її другорядність. Наприклад, Закон України від 21 листопада 1995 року “Про промислово-фінансові групи в Україні”, незважаючи на численні зміни до нього, досі не дістав потрібної реакції у системі економічних відносин. На цей час в Україні не зареєстровано жодної промислово-фінансові групи, хоча в Росії їх майже 75.

Правова форма не повинна і не може бути визнана рівнозначною з економічною системою та її якостями. Законодавство виступає фактором, який спрямовує розвиток економіки не аби-куди, а відповідно до потенційних її можливостей у даний період. Причому взаємодія між цими двома системами здійснюється не просто, так би мовити, лінійно: нормативний припис — очікуваний економічний результат. Правовий припис передбачає в заданих межах безліч можливих способів організації економічного змісту. Правова форма надає економічним відносинам нових якостей, у чому і полягає її регулятивна роль.

Прогнозування руху економічної системи, в чому великого значення набувають правові форми її опосередкованості, може бути достовірним лише на відносно коротких часових проміжках. За будь-яких суспільних умов окремі особи, групи людей, держава завжди обмежені наявним майновим багатством суспільства, кількістю засобів виробництва і предметів споживання, існуючим рівнем техніки, системою суспільного розподілу праці, розподілом робочої сили між різноманітними галузями господарства, системою особистих потреб та іншими умовами. Досить вагомим фактором, що обумовлює межі прийняття економічних і правових рішень, є нині «екологічний імператив», що ставить під питання саме існування людини.

Розглядаючи процес взаємодії права й економіки, слід враховувати не тільки фактичний стан економіки, але й економічну політику, яку проводять органи влади, а також і вплив наукових шкіл, теорій на зміст рішень, які ці органи приймають. Так, ідеї “свободи ринка”, безконтрольної ринкової економіки з часом змінилися на більш зважені підходи “соціально орієнтованої економіки”, пов’язаної з активним втручанням держави в її регулювання. Недоторканність приватної власності, як з’ясувалося, повинна узгоджуватися з суспільними інтересами. Досить корисною виявилась ідея планування і економіки та правових рішень, що її регламентують. Отже, і роль законодавства на сучасному етапі розвитку економіки України, на відміну від інших держав, може бути викладена в таких напрямках.

Передусім слід забезпечити правовими засобами різноманітність форм власності, рівність правового становища суб’єктів ринкових відносин, приватизацію державної власності, підлеглість державного сектора загальним правилам ринкової економіки, скорочення бюджетних витрат.

Ще одним напрямком визначення ролі законодавства на сучасному рівні розвитку економіки є гарантування свободи підприємництва, що знаходиться у свободі здійснення чи нездійснення правової дії, а також у змісті та формі правової дії. З цим пов’язане завдання зменшення оподаткування для стимулювання економічного росту і збільшення збирання податків.

Обмеження монополізму і неприпущення недобросовісної конкуренції є також важливою складовою ринкових відносин. При цьому більш продуктивним є не стільки забезпечення добросовісної (егоїстичної) конкуренції, скільки поступове витиснення конкуренції і заміна її на колективне співробітництво, співпрацю на благо суспільства між різними соціальними групами, служіння суспільству. Успіх Європейського співтовариства є безумовним прикладом міжнаціонального, міждержавного співробітництва на противагу економічній конкуренції.

Право покликане забезпечити оптимізацію державного втручання в економіку. Це завдання не має кількісної оцінки. Воно спрямоване на збільшення ефективності виробництва, зайнятості населення, вирівнювання деструктивних явищ ринку (безробіття, коливання цін, зниження життєвого рівня), на посилення охорони інтересів споживача і, нарешті, соціальної стабільності в суспільстві.

Впливовою умовою функціонування ринкових відносин є також послідовне втілення в життя принципу “дозволено все, що не заборонено законом”. Наявність у суспільстві різних соціальних груп з протилежними інтересами робить актуальним завдання встановлення правових гарантій різних способів розв’язання соціальних конфліктів.

Ринкова економіка має не лише плюси. Вона соціально суперечлива і у зв’язку з цим тягне за собою негативні явища. Відомо, що свобода більш криміногенна, ніж тоталітаризм. При тоталітаризмі є можливість контролювати будь-які вчинки особи, задіяної в економічній сфері, у такий спосіб стримуючи економічну злочинність на припустимому рівні. У розвинутих демократичних державах рівень економічної злочинності більш високий (з поступовою динамікою приросту), ніж у державах з недемократичними політичними режимами. У зв’язку з цим для ефективної боротьби з економічною злочинністю необхідне формування належної правової бази, потрібної кількості кваліфікованих кадрів, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, які б існували в межах відповідного правового режиму.

Право і політика

У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним з факторів формування права. Право закріплюється в законодавстві, яке виражає державну політику. Законодавство встановлює правові форми здійснення політики і, у свою чергу, сприяє здійсненню певної політичної лінії.

У перекладі з грецької мови слово “політика” (politika) означає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Термін “політика” має широкий спектр значень: влаштування державної влади; вираз економіки; мистецтво спільного життя; сукупність установок та мети різних соціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети; мистецтво досягнення можливого і необхідного; участь у справах держави для досягнення соціальної згоди і т. ін.

Іноді до широкого спектра значень терміна “політика” приєднується ще одне: політика як явище, сумнівне у моральному відношенні. Не випадково існує розхожа фраза: політика — це брудна справа.

У найширшому значенні поняття політика — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, профспілками з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названі соціальні суб'єкти реалізують свої інтереси як у політичних, так і в неполітичних формах. При цьому все, що хоч якось пов'язане з питаннями завоювання, відмежування влади і її взаємодії з державою, несе в собі політичний зміст.

Політика — це облік і поєднання всіх інтересів, що мають місце в суспільстві. У міру того, як соціальні групи усвідомлюють свої класові, національні, партійні, групові та інші інтереси, вони починають діяти відповідно до них, влада ж як центральний елемент політики потрібна для проведення тих чи інших інтересів у життя. Тобто політика підштовхує індивідів до певних політичних дій. При цьому соціальні групи, масові рухи покладаються не тільки на розум, а й піддаються емоціям, інстинктам, жаху, впливу вірувань, міфів, тобто певному психологічному впливу.

Основна мета політики — маніпулювати великими групами людей, спонукати їх іти у визначеному нею напрямку. Макіавелі вважав, що лише незначна частина народу прагне до свободи, основна ж маса прагне до безпеки. Отже, щоб не допустити масових політичних рухів, держава шляхом прийняття відповідних правових рішень впливає на хід політичних подій, тобто знижує тиск політичних рухів на владу (наприклад, встановлює мінімальний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму).

Існування масових рухів передбачає наявність політичного лідера, вождя чи іншого керівника. Він підтримує цілісність мас, виступає як втілення ідеї нації, волі, соціальної справедливості. Однак будь-які дії мас і їх лідерів повинні базуватися на верховенстві закону, їхньої поваги до нього, поваги до прав окремої особи, контролі за проведенням політики в інтересах суспільства, що є можливим лише в умовах демократичних політичних режимів.

У сучасному суспільстві соціальні суб'єкти здійснюють свою діяльність через систему політичних об'єднань — партій, професійних спілок, громадських рухів. Всі вони реалізують власні завдання через посередництво державних інститутів шляхом суворого дотримання вимог правових норм. У свою чергу, право впливає на політику через законодавство.

За умовами демократичної організації суспільства учасники політичних відносин поставлені в рівні межі правового спілкування. Це дозволяє підтримувати баланс різних соціальних сил у стані конструктивної взаємодії. Водночас історія людства, так само як і практика сучасного державно-правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах.

У деспотичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархіях Азії й Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політики над правом забезпечувався відповідно обожнюванням волі правителя, свавіллям феодальної влади, релігійно-общинними і моральними традиціями або ідеологічними юридичними конструкціями, вираженими в спільних актах партійних і державних органів. Політичне насильство ставало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, законодавчі акти часто набували неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом суттєво змінилося в період буржуазних революцій у Європі та Північній Америці, коли поряд із ідеями рівності, прав та свобод сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони, що приймаються парламентом, все більше набувають правового змісту, стають обов'язковими для виконавчої та судової гілок влади. У свою чергу, виборці під час виборів парламенту голосують за ту чи іншу партію, а значить, визначають напрямок політики держави. Партії, які перемогли на виборах, реалізують політичні інтереси соціальних суб'єктів через механізми державної влади. Тобто співвідношення політики, права і законодавства залежить відступеня розвитку громадянського суспільства, його можливості впливати на формування політичного курсу держави і здійснення прав та свобод людини.

Враховуючи викладене, можна визначити такі напрямки взаємодії політики і права, що виражаються у станах єдності, розбіжності, у взаємопідтримці, протиборстві, солідарності, блокуванні.

Право і політика передусім мають єдине джерело розвитку і функціонування — суспільні відносини і насамперед відносини власності, на підставі яких виникають політико-правові зв'язки.

Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників громадських відносин, включаючи політичні відносини між соціальними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об’єктивно впродовж розвитку суспільних відносин.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формуються у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб’єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди мають ознаку формальної визначеності і можуть бути закладеними в політичних поглядах, ідеях, уявленнях політичних діячів, засобах підтримки, нейтралізму, насильства, які використовує державна влада. Крім того, в політичних нормах відсутня ієрархічна структура — всі політичні норми, ідеї, програми перебувають у співвідношенні конкуренції, їхня різноманітність обмежується правом. У системі права, навпаки, існують норми, які мають вищу юридичну силу.

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і цінності орієнтації, що відбивають інтереси і потреби соціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство формою виразу, здійснення захисту, переконання на користь певної політики. Шляхом прийняття нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна, екологічна, економічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певної світової політики.

Коло суб’єктів сучасної світової політики значно розширилося. З другої половини ХХ століття на політику почали помітно впливати так звані нетрадиційні фактори — транснаціональні корпорації (ТНК), неурядові організації та рухи, засоби масової інформації і т. ін. Отже, якщо предметом міжнародних відносин є суто міждержавні відносини, правове регулювання взаємодії між державами, то світова політика включає більш широкий спектр проблем, що пов’язані з діяльністю нових, недержавних суб’єктів. Водночас у сучасному світі існує глобальний взаємозв’язок — політичний, економічний, соціальний, ідейно-психологічний. Внутрішні процеси в одних країнах впливають на відносини в інших країнах, і навпаки, фактори зовнішньої політики роблять значний вплив на внутрішньополітичні події. Це досить легко простежити. Вирішення суто внутрішньої проблеми з боку держави — встановлення плати за комунальні послуги (воду, опалення, газ) для населення, обмежило надання Україні зовнішніх кредитів, а позиція Ради Європи стала основою для припинення виконання вироків у вигляді смертної кари або її відміни в більшості країн СНД. Водночас, незважаючи на давні демократичні традиції, Сполучені Штати Америки вважають застосування смертної кари внутрішньополітичною справою своєї держави.

У праві закріплюються політичний устрій суспільства, політичні права і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів, причому, як правило, — в нормативних актах, що мають вищу юридичну силу в системі законодавства: конституціях або конституційних (органічних) законах.

Вимоги правових норм є обов'язковими не тільки для громадян, але й для депутатів, керівників держави, державних службовців, які здійснюють політичну владу, і це є важливою складовою правової політики держави.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.57.84 (0.008 с.)