Принципи сучасної демократії

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Сучасна демократія вимагає: межами дозволеного законом влада застосовуватись не може, оскільки за цими межами починається свавілля. Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи діють за принципом “заборонено все, що прямо не дозволено правом” (інакше “дозволено лише те, що прямо передбачено правом”). Відповідно такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу свободи підпорядкованих владним суб’єктам суб’єктів підвладних. Останні є вільні в тому, в що влада втручатись не може (оскільки це протиправно) і діють за іншим принципом: “дозволено все, що не заборонено законом”. Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної влади. Саме таким чином і будується в умовах демократії система юридичних гарантій прав і свобод людини. Отже, взаємозв’язок принципів верховенства закону та верховенства права в умовах демократії простежується у правовій формі функціонування державних структур та визнанні прав людини пріоритетною цінністю перед усіма іншими можливими політичними цінностями, що, між іншим, означає створення максимального простору і можливостей для вільних дій і самореалізації особи.

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без виключення громадян перед законом та дотримання принципу: одна людина – один голос.

Це насамперед означає, що органи державної влади повинні формуватись і діяти у відповідності з чітко фіксованими в законі процедурами, які б дозволяли без будь-яких перешкод виражати і захищати позиції, інтереси, прагнення усіх зацікавлених осіб і груп. Демократія передбачає, що всі особи, які контролюють політичні владні структури, мають бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично, через строго встановлений термін переобиратись. Виборці повинні мати можливість організовуватись у партії для реалізації своїх цілей.

Основоположне значення для теорії демократії мало формування й утвердження сучасної ідеї народного представництва, у відповідності з якою представницькі органи влади обираються не пожиттєво, а на певний, строго визначений конституцією строк. Важливим елементом сучасної демократії є періодична підзвітність виборного представника перед виборцями. Якщо демократія дійсно означає самоуправління народу, то недостатньо, що на державні пости посадові особи тільки обирались народом, навіть загальним голосуванням, вони повинні також періодично звітуватись перед народом за свої дії. Сутність принципу представництва полягає в тому, що в політичній сфері виборці визначають мету, а обраний ними представник вибирає найбільш придатні, на його погляд, засоби для її досягнення.

Одним із принципів демократії є утвердження принципу плюралізму в усіх сферах суспільного життя. Такий плюралізм гарантує умови для боротьби між різними соціально-політичними силами, розв’язання конфліктів, які виникають між ними, досягнення рівноваги і компромісу в суспільстві. Принцип плюралізму разом із принципом стримувань і противаг утворюють головний механізм досягнення балансу сил, який забезпечує найоптимальніший режим для підтримки демократії.

Виключаючи монополію на владу зі сторони певної особи, соціальної групи, партії, тощо, ліберальна демократія пропагує ідею самого широкого вибору у всіх сферах суспільного життя. Основоположне значення з даної точки зору має свобода економічного вибору та відповідно, наявність альтернативних засобів існування, як матеріальна передумова людської свободи. Ліберальна демократія в якості самоочевидних, таких, що самі собою розуміються принципів проголошує ідеї приватної власності, вільного ринку, вільного підприємництва і т.д.

Демократія покликана створити умови для безперешкодної конкуренції різних соціально-політичних сил за свою долю влади. Вона існує тільки там, де керівники політичної системи відбираються у процесі такої відкритої справедливої конкурентної боротьби, в якій можуть приймати участь у якості активних чи пасивних суб’єктів основні категорії дорослого населення.

Сучасна демократія включає принцип “права не погоджуватись” із думками і позиціями інших членів чи груп суспільства.

Там, де відсутнє право незгоди чи панує принцип однодумства, там не має і не може бути демократії. Демократія відкидає можливість вольового нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. З цієї точки зору суттєвою ознакою демократії, як форми правління більшості, є дотримання інтересів і прав меншості, адже там, де зникає меншість, там зникає і більшість, яка підмінюється просто масою.

Це, зокрема, виражається в наявності лояльної і конструктивної опозиції в якості законного партнера в демократичному процесі. Відкидаючи будь-яку монополію окремої партії, демократія характеризується власним методом прийняття взаємоприйнятних рішень, який ґрунтується на діалозі, відкритості, терпимості, критичному дослідженні та компромісі.

Демократія вимагає, щоб усі учасники політичного процесу: влада, опозиція, партії, зацікавлені групи тощо дотримувались демократичних принципів співробітництва, що передбачає загальноприйняту згоду на мирний перехід влади від однієї партії (переможеної) до іншої, яка перемогла в ході виборчого процесу, в ротації державних службовців на всіх рівнях влади. Різним незалежним як від держави, так і одна від одної організаціям, асоціаціям, групам тиску повинні бути надані конституційні гарантії мирної конкуренції за доступ до влади.

Якщо в тоталітарних і авторитарних системах держава домінує над суспільством, то в умовах демократії, навпаки, суспільство домінує над державою чи принаймні суспільство користується значною автономією відносно держави.

Особливо важливе значення має те, що на відміну від тоталітарної і авторитарної моделей, де сила займає статус першого, чи головного аргументу, покликаного вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві шляхом нанесення супротивній стороні поразки, в демократичній моделі сила – це останній аргумент, який може використовуватись лише в тому випадку, коли альтернативи відсутні.

 

 

Недоліки демократії

Демократія являє собою винятково актуальний і одночасно складний і суперечливий об’єкт дослідження Те, що демократія - це одне з найвидатніших досягнень людства, не викликає в більшості дослідників особливих заперечень. Але те, що вона вкрай недосконала звичайно також не викликає сумнівів.

Демократія реалізує свої функції дуже неефективно. По суті справи вона виступає політичним вираженням ринкового принципу організації суспільства. Демократія – це форма існування політичного ринку, що перебуває в дуже сильній залежності від економічного ринку, що обмежує свободу вибору, конкуренцію політиків і ідей, а також захист прав і свобод, стабільність суспільства й ефективність влади.

Політичний аспект демократії означає, що вона виступає формою здійснення влади на основі вільного й рівноправного вибору представника в орган влади. Вона являє собою єдність прямої й представницької форм. Основна її проблема полягає в тім, що демократичні вибори схильні до популізму. Вони досить часто забезпечують перемогу тому кандидатові на владну посаду, що вміє багато обіцяти й подобатися виборцям. При цьому цілком імовірний вибір непрофесійного, некомпетентного й аморального політика, що неминуче призводить до деформації управлінської діяльності.

Утилітарний аспект демократії полягає в її здатності забезпечувати раціональну, корисну для громадян форму громадської організації. Мова йде про те, що вона дозволяє різним соціальним і політичним групам об’єднана свої інтереси, являє собою механізм відбору соціальних альтернатив, робить суспільство сприйнятливим для будьяких ідей або варіантів розвитку. Утилітарна недосконалість демократії проявляється в її бюрократизації, більшість обіцянок, які були дані на виборах, негайно забуваються при владі, відбір соціальних альтернатив здійснюється не відповідно до принципу суспільного блага, а для задоволення інтересів політико-олігархічних груп. Демократія при всій її високій цінності повинна забезпечувати задоволення утилітарних потреб людей в одержанні якісних і своєчасних послуг від органів державної влади й місцевого самоврядування, захисту прав і свобод, реалізації можливості впливати на органи влади. Для цього вона повинна мати всебічне технологічне забезпечення, реалізовуватися в конкретні технологічні процедури задоволення політичних і соціальних потреб людей.

Інституціональний аспект демократії полягає в тім, що вона являє собою різновид цілераціональної діяльності, реалізованої через розвинену систему інститутів, серед яких особливо важливу роль відіграють закони, владні інститути, організації, що здійснюють управління й самоврядування, різноманітні символи. Основна проблема демократії в цьому аспекті полягає в нерозвиненості її інститутів, у слабкій інституціональній можливості для регуляції прав і свобод людей. Нерідко інституціональна нездатність демократії обумовлена тим, що її інститути досить сильно відстали у своєму розвитку від досягнень передових країн і народів. Демократична модернізація одна із серйозних тенденцій нашого часу, що пробиває собі дорогу в життя через традиційність, консерватизм і тоталітаризм.

Гносеологічний аспект демократії полягає в тім, наскільки пронизуюча її інформація є об’єктивною. Насправді ця інформація є дуже часто необ’єктивною. Мова йде про тотальну необ’єктивність інформації про характеристики кандидатів, програми політичних партій, про діяльність органів і посадових осіб державного управління та місцевого самоврядування. Проблема тут у тім, що найчастіше ця інформація являє собою специфічний різновид омани. Ті характеристики претендентів, за які вибирають, принципово не збігаються з реальними їхніми характеристиками.

Причина відсутності істини зумовлена тим, що вона ідентифікується за допомогою масового вибору. Однак у суспільстві всі люди не можуть бути однаково компетентними. Компетентним завжди у всіх країнах і у всіх народів була меншість. Більшість не може добре розбиратися у всіх проблемах управління. Але саме вона виносить рішення щодо прийнятності, а отже, правильності й об’єктивності вибору. Тому чим складніше рішення, що має бути прийняте більшістю, тим імовірніше помилка вибору. Ще гірший може бути вибір, якщо свідомість виборців піддається масовому маніпулюванню. Таким чином, у демократію споконвічно закладена схильність до помилок і омани.

Класичною гносеологічною проблемою демократії є закритість від громадськості діяльності органів і посадових осіб, неповнота інформації, що використовується в системі зв’язків із громадськістю не для максимально об’єктивного інформування населення, а для прикрашання ситуації.

Сучасна демократія має потребу в підвищенні її компетентності. У ХХІ ст. ключові політичні рішення не повинні забезпечуватися майданними й вуличними її формами. Необхідний усебічний розвиток національного інтелекту, формування експертних рад, груп й інших інституцій з учених і досвідчених керівників з ключових питань суспільного розвитку й забезпечення популяризації їхньої думки.

Гендерний аспект демократії пов’язаний з необхідністю дотримання гендерної рівноваги в органах управління й самоврядування. Проблема полягає в тім, що жінки недостатньо представлені у вищих органах і на високих посадах. Демократія в пострадянських країнах значною мірою є демократією чоловіків. Без забезпечення гендерного паритету шляхом установлення спеціальних квот на представництво жінок в органах державної влади й місцевого самоврядування демократія залишиться неефективним інструментом реалізації інтересів жінок.

Технологічний аспект демократії полягає в тім, що демократичні процеси обов’язково реалізують технології, серед яких найбільш важливими є виборчі технології, технології прийняття управлінських рішень, конкурсних відборів на посаду та інші. Під впливом інформаційно-комп’ютерної революції ці технології здобувають електронний, мережевий характер. Сьогодні вихід на сайт органу державного управління не тільки для одержання інформації, а й для оцінки його роботи стає поширеною процедурою, доступною сотням тисяч користувачів Інтернет. Що буде завтра важко передбачити. Ймовірно, у найближчі десятиліття відбудеться повна електронізація демократичних процедур. Проблемне поле демократії в цьому питанні містить у собі: недостатню електрону технологізацію демократичних процесів, повільність волевиявлення, незахищеність технологій від стороннього втручання. Необхідне технологічне пророблення всіх форм, напрямів і аспектів прояву демократії. Прийняті органами влади рішення не повинні зависати в повітрі, а забезпечуватися не тільки законодавчо, але й технологічно, опиратися на детально пророблені механізми їхньої реалізації.

Ресурсний аспект демократії часто не враховується. Мова йде про те, що сучасна демократія вимагає значних витрат на створення й підтримку функціонування демократичних інститутів, на розробку та техніко-технологічне оснащення технологій демократії, навчання громадян як активних суб’єктів державного управління й місцевого самоврядування. Розвинена, оснащена технікою й забезпечена ресурсами демократія можлива тільки у високорозвиненому суспільстві. У бідному суспільстві з його обмеженими ресурсами демократичні акти й процеси занадто дорогі. Вони виснажують суспільство, підривають економіку.

Актуальною проблемою нині є необхідність зниження економічності витрат на демократію, особливо невиправдані великі витрати на парламентські й президентські вибори. Гроші тут виявляються витрачені даремно, тому що в більшості випадків вибір буває невдалим. Оскільки в парламентське або президентське крісло потрібно посадити людину, яка не має навіть мінімальних гідностей, то витрати повинні бути просто колосальними. Повторні вибори знекровлюють суспільство, прохолоджують економіку, знижують темпи економічного зростання, змушують брати й навіть намагатися виконувати завищені зобов’язання щодо соціальних виплат населенню, що сприяє наростанню його утриманства.

Висновки

Підбиваючи підсумки роботи можна сказати що демократія це— політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія існує в різних значеннях:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень.

Існують дві форми демократії Пряма — представницька демократія і Непряма — безпосередня демократія

Пряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).

Непряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни Афін почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Інший класичний приклад демократії - республіка Древнього Риму. З вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300 сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи влади людей, що представляють їхні інтереси.

Можна побачити що з встановленням демократичного режиму влада в державі переходила до рук простого народу, який міг обиратись до органів державної влади.

Сучасна демократія від античної суттєво не відрізняється, хоча під час свого розвитку виробила принципи з якими ісує в наш час.

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Отже, ящо б небуло суттевих недоліків у демократії її можна було б назвати ідеальною політичною організацією влади народу.