Поняття та ознаки демократії.

Зміст

Вступ......................................................................................................................3

 

Розділ І. Теорія демократії

1.1. Поняття та ознаки демократії......................................................................5

1.2. Принципи та функції демократії..................................................................9

1.3. Види демократії............................................................................................12

 

Розділ ІІ. З історії демократії

2.1. Виникнення демократії................................................................................18

2.2. Демократія в історіях кран світу.................................................................20

 

Розділ ІІІ. Сучасний стан і проблеми демократії

3.1. Становлення сучасної демократії...............................................................24

3.2. Принципи сучасної дмократії....................................................................28

3.3. Недоліки демократії....................................................................................32

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ

Поняття та ознаки демократії.

 

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися найвидатніші вчені людства, розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джеф-ферсон (СІЛА, XVIII ст.), І. Франко (Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Ґете писав: «Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма Держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб’єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при

прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;,

(3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

(4) верховенство закону;

(5) поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належні йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок —партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру та ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу;

2) рівність при виборах;

3) таємне голосування;

4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само — й їх обов'язки відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії Прав людини (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p. Набрали сили від 23 березня 1976 p., та ін.).

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства — до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конституції України наголошено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. З ІСТОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ

Виникнення демократії

 

Людям давно відкрилися помилки деспотичної влади, побудованої за принципом військово-бюрократичної ієрархії. Вчені шукали спосіб як організувати владу в державі, щоб вона залежала від народу і служила йому.

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни давньогрецьких міст-держав вважали основою основ волю людини, невідчужувані права, що належать їй від народження. Цю волю гарантувала приватна власність на майно, у тому числі на землю. Тому в Греції розвився вільний ринок, що забезпечував її жителям більш високий рівень життя, чим у сусідніх народів.

Почуваючи себе вільними, знаючи свої права і можливості, греки вірили у свої сили, знали, що зможуть поліпшити життя своєю працею.

Громадяни почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Оскільки громадяни брали участь у роботі таких зборів особисто, а не через своїх представників, демократія була безпосередня. У наш час пряма демократія теж має місце, наприклад, у формі волевиявлення громадян на референдумі.

Для виконання рішень, прийнятих загальними зборами громадян, призначалися посадові особи, відповідальні за збір податків або командування військом. Вони не обиралися, а визначалися по жеребу. Афиняни думали, що будь-який громадянин здатний займати державну посаду.

Але при цьому тільки лише п'ята частина жителів мала громадянство. Цих прав не було в жінок, вільновідпущеників і імігрантів, хоча вони були особисто вільні і мали землю у власності.

Недоліком давньогрецьких демократій було те, що збори простою більшістю голосів могли вирішити практично будь-яке питання без усяких правових обмежень. Не було конституції, зводу законів, суди звершувались присяжними (у складі 501 громадянина), більшістю голосів вирішували винна людина чи ні. Не зв'язана рамками закону демократія в Афінах часом приводила до парадоксальних результатів - демократичні Афіни за критику на своїй адрес присудили до смерті філософа Сократа.

Інший класичний приклад демократії - республіка Древнього Риму. З вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300 сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи влади людей, що представляють їхні інтереси.

Найбільшим внеском римлян у розвиток демократії стало римське право. У 450-451 роках був прийнятий перший в історії Риму звід законів - Дванадцяти таблиць. Вони містили головні правила, за якими повинні були здійснюватись угоди, дозволятися суперечки, установлюватися покарання за карні злочини. Тексти цих законів відлили в бронзі і вивісили у виді таблиць на центральній площі Риму - Форумі.

У європейських країнах у міру відмирання феодальних відносин і становлення вільного ринку середньовічне феодальне право замінялося класичним римським правом. Сьогодні його норми тією чи іншою мірою включені в національні правові системи всіх розвинутих країн світу.

 

Англія – ХІІІ ст.

В англійській монархії, зрозуміло, влада зосереджувалася в руках короля, але рицарі були зацікавлені в тому, щоб вона була обмеженою. Коли король Джон Безземельний підвищив податки, мало не дійшло до відкритого бунту баронів, духовенства й міщан. Король, якому загрожувало скинення з трону, в 1215 році видав Велику Карту Свобод, яка стала фундаментом англійської демократії. Вона забороняла впровадження нових податків без згоди Великої ради, а, крім того, ув’язнення і кару конфіскацією майна вільних людей без судового вироку. Отож, в цих ситуаціях королівська влада повинна була уступати правопорядку. Велика Карта Свобод підтримувала право протесту підданих правителю, який правив несправедливо й нарушив признані привілеї. Майже через п’ятьдесят років виник новий конфлікт між королем та його підданими. Його наслідком було скликання перших зборів представників різних станів; збори мали розширити свої уповноваження й стати двопалатним парламентом, який складався б з Палати лордів і Палати громад.

Польща – ХVІ-ХVІІ ст.

Коли скінчилася ягелонська династія (1572), перед польською шляхтою постала проблема престолонаступництва. Вирішили обрати короля шляхом вільних виборів, у яких можуть взяти участь всі шляхтичі, незалежно від їх багатства й суспільного становища. Новообраний правитель, Генрик Валєзи, змушений був визнати зобов’язання щодо дотримання певних устроєвих засад. “Генриківські статті” суттєво обмежили королівську владу. Король повинен був раз на два роки скликати сейм, згодитися зі всіма дотихчасовими привілеями й законами Речіпосполитої під загрозою непослуху підданих. Його політика поточно котролювалася радою шістнадцяти сенаторів. Шляхта зажадала також визнання права віросповідання: боялися, що король, який походить із роздертої релігійними війнами Франції, може проігнорувати цю чинну для Польщі засаду. Шляхетська демократія істотно відрізнялася від інших відомих демократичних режимів – грунтувалася вона не на волі більшості, а на згоді всіх. На загальному сеймі рішення приймалося не більшістю голосів, а згодою всіх трьох станів, що брали участь у сеймі. Спочатку цей принцип не заважав роботі сейму, оскільки дотримувалися його не надто суворо. Однак з часом висловлення відвертого заперечення (liberum veto – “вільно, не дозволяю”) що раз частіше вело до зірвання сейму без прийняття будь-яких рішень.

Франція – XVIII ст.

У XVIII ст. філософів захоплювала ідея суспільного договору, згідно з якою суспільство треба було розуміти як добровільне об’єднання розумних індивидів, які домовляються в справі покликання політичної влади. Право на правління, таким чином, виникало виключно за згодою підлеглих. Цю ідею старалися втілити в життя під час французької революції, коли було схвалено Декларацію Прав Людини та Громадянина, яка гарантувала всім громадянам свободу й рівність перед правом. Потверджувала вона також, що метою правителів мусить бути збереження натуральних прав людини – свободи, власності, безпеки й протесту проти гноблення. Декларація формулювала також принцип суверенності народу: вся влада мала походити тільки й виключно з надання народом. Під час революції були прийняті дві конституції: перша давала громадянам виборчі права, але робила їх залежними від майнового цензу, друга поширювала їх на всіх чоловіків, незалежно, чи багатими були, чи бідними.

Сполучені Штати – XVIII ст.

Англійські колонії в Америці, об’єднані в боротьбі за незалежність з англійською монархією, утворили нову федеративну державу – Сполучені Штати. Побоюючись, що така велика держава не буде тривкою, Отці Засновники Сполучених Штатів залишили більшу частину влади в руках окремих штатів (колишніх колоній). Федеральна влада, тобто центральна, мала займатися лише необхідними справами. Їхні завдання й уповноваження були записані в конституції. Було впроваджено принцип поділу влади на три гілки, згідно з яким законодавча влада мала займатися насамперед ухваленням законів, виконавча влада – дійсним правлінням, а суд повинен був залишитися незалежним арбітром, який розв’язує всі спори. З часом Найвищий суд почав виконувати ще одну, дуже істотну функцію: провіряв, чи постанови законодавчої влади не суперечать конституції. Якщо виявляв, що справді суперечать, вони втрачали свою чинність. Таким чином, влада більшості стала обмеженою – вона не могла представляти довільних прав, а лише такі, які узгоджувалися з конституцією. До прийнятої в 1787 році конституції через рік було долучено десять поправок, у яких записані фундаментальні права, що належать американським громадянам.

Недоліки демократії

Демократія являє собою винятково актуальний і одночасно складний і суперечливий об’єкт дослідження Те, що демократія - це одне з найвидатніших досягнень людства, не викликає в більшості дослідників особливих заперечень. Але те, що вона вкрай недосконала звичайно також не викликає сумнівів.

Демократія реалізує свої функції дуже неефективно. По суті справи вона виступає політичним вираженням ринкового принципу організації суспільства. Демократія – це форма існування політичного ринку, що перебуває в дуже сильній залежності від економічного ринку, що обмежує свободу вибору, конкуренцію політиків і ідей, а також захист прав і свобод, стабільність суспільства й ефективність влади.

Політичний аспект демократії означає, що вона виступає формою здійснення влади на основі вільного й рівноправного вибору представника в орган влади. Вона являє собою єдність прямої й представницької форм. Основна її проблема полягає в тім, що демократичні вибори схильні до популізму. Вони досить часто забезпечують перемогу тому кандидатові на владну посаду, що вміє багато обіцяти й подобатися виборцям. При цьому цілком імовірний вибір непрофесійного, некомпетентного й аморального політика, що неминуче призводить до деформації управлінської діяльності.

Утилітарний аспект демократії полягає в її здатності забезпечувати раціональну, корисну для громадян форму громадської організації. Мова йде про те, що вона дозволяє різним соціальним і політичним групам об’єднана свої інтереси, являє собою механізм відбору соціальних альтернатив, робить суспільство сприйнятливим для будьяких ідей або варіантів розвитку. Утилітарна недосконалість демократії проявляється в її бюрократизації, більшість обіцянок, які були дані на виборах, негайно забуваються при владі, відбір соціальних альтернатив здійснюється не відповідно до принципу суспільного блага, а для задоволення інтересів політико-олігархічних груп. Демократія при всій її високій цінності повинна забезпечувати задоволення утилітарних потреб людей в одержанні якісних і своєчасних послуг від органів державної влади й місцевого самоврядування, захисту прав і свобод, реалізації можливості впливати на органи влади. Для цього вона повинна мати всебічне технологічне забезпечення, реалізовуватися в конкретні технологічні процедури задоволення політичних і соціальних потреб людей.

Інституціональний аспект демократії полягає в тім, що вона являє собою різновид цілераціональної діяльності, реалізованої через розвинену систему інститутів, серед яких особливо важливу роль відіграють закони, владні інститути, організації, що здійснюють управління й самоврядування, різноманітні символи. Основна проблема демократії в цьому аспекті полягає в нерозвиненості її інститутів, у слабкій інституціональній можливості для регуляції прав і свобод людей. Нерідко інституціональна нездатність демократії обумовлена тим, що її інститути досить сильно відстали у своєму розвитку від досягнень передових країн і народів. Демократична модернізація одна із серйозних тенденцій нашого часу, що пробиває собі дорогу в життя через традиційність, консерватизм і тоталітаризм.

Гносеологічний аспект демократії полягає в тім, наскільки пронизуюча її інформація є об’єктивною. Насправді ця інформація є дуже часто необ’єктивною. Мова йде про тотальну необ’єктивність інформації про характеристики кандидатів, програми політичних партій, про діяльність органів і посадових осіб державного управління та місцевого самоврядування. Проблема тут у тім, що найчастіше ця інформація являє собою специфічний різновид омани. Ті характеристики претендентів, за які вибирають, принципово не збігаються з реальними їхніми характеристиками.

Причина відсутності істини зумовлена тим, що вона ідентифікується за допомогою масового вибору. Однак у суспільстві всі люди не можуть бути однаково компетентними. Компетентним завжди у всіх країнах і у всіх народів була меншість. Більшість не може добре розбиратися у всіх проблемах управління. Але саме вона виносить рішення щодо прийнятності, а отже, правильності й об’єктивності вибору. Тому чим складніше рішення, що має бути прийняте більшістю, тим імовірніше помилка вибору. Ще гірший може бути вибір, якщо свідомість виборців піддається масовому маніпулюванню. Таким чином, у демократію споконвічно закладена схильність до помилок і омани.

Класичною гносеологічною проблемою демократії є закритість від громадськості діяльності органів і посадових осіб, неповнота інформації, що використовується в системі зв’язків із громадськістю не для максимально об’єктивного інформування населення, а для прикрашання ситуації.

Сучасна демократія має потребу в підвищенні її компетентності. У ХХІ ст. ключові політичні рішення не повинні забезпечуватися майданними й вуличними її формами. Необхідний усебічний розвиток національного інтелекту, формування експертних рад, груп й інших інституцій з учених і досвідчених керівників з ключових питань суспільного розвитку й забезпечення популяризації їхньої думки.

Гендерний аспект демократії пов’язаний з необхідністю дотримання гендерної рівноваги в органах управління й самоврядування. Проблема полягає в тім, що жінки недостатньо представлені у вищих органах і на високих посадах. Демократія в пострадянських країнах значною мірою є демократією чоловіків. Без забезпечення гендерного паритету шляхом установлення спеціальних квот на представництво жінок в органах державної влади й місцевого самоврядування демократія залишиться неефективним інструментом реалізації інтересів жінок.

Технологічний аспект демократії полягає в тім, що демократичні процеси обов’язково реалізують технології, серед яких найбільш важливими є виборчі технології, технології прийняття управлінських рішень, конкурсних відборів на посаду та інші. Під впливом інформаційно-комп’ютерної революції ці технології здобувають електронний, мережевий характер. Сьогодні вихід на сайт органу державного управління не тільки для одержання інформації, а й для оцінки його роботи стає поширеною процедурою, доступною сотням тисяч користувачів Інтернет. Що буде завтра важко передбачити. Ймовірно, у найближчі десятиліття відбудеться повна електронізація демократичних процедур. Проблемне поле демократії в цьому питанні містить у собі: недостатню електрону технологізацію демократичних процесів, повільність волевиявлення, незахищеність технологій від стороннього втручання. Необхідне технологічне пророблення всіх форм, напрямів і аспектів прояву демократії. Прийняті органами влади рішення не повинні зависати в повітрі, а забезпечуватися не тільки законодавчо, але й технологічно, опиратися на детально пророблені механізми їхньої реалізації.

Ресурсний аспект демократії часто не враховується. Мова йде про те, що сучасна демократія вимагає значних витрат на створення й підтримку функціонування демократичних інститутів, на розробку та техніко-технологічне оснащення технологій демократії, навчання громадян як активних суб’єктів державного управління й місцевого самоврядування. Розвинена, оснащена технікою й забезпечена ресурсами демократія можлива тільки у високорозвиненому суспільстві. У бідному суспільстві з його обмеженими ресурсами демократичні акти й процеси занадто дорогі. Вони виснажують суспільство, підривають економіку.

Актуальною проблемою нині є необхідність зниження економічності витрат на демократію, особливо невиправдані великі витрати на парламентські й президентські вибори. Гроші тут виявляються витрачені даремно, тому що в більшості випадків вибір буває невдалим. Оскільки в парламентське або президентське крісло потрібно посадити людину, яка не має навіть мінімальних гідностей, то витрати повинні бути просто колосальними. Повторні вибори знекровлюють суспільство, прохолоджують економіку, знижують темпи економічного зростання, змушують брати й навіть намагатися виконувати завищені зобов’язання щодо соціальних виплат населенню, що сприяє наростанню його утриманства.

Висновки

Підбиваючи підсумки роботи можна сказати що демократія це— політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія існує в різних значеннях:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень.

Існують дві форми демократії Пряма — представницька демократія і Непряма — безпосередня демократія

Пряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).

Непряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни Афін почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Інший класичний приклад демократії - республіка Древнього Риму. З вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300 сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи влади людей, що представляють їхні інтереси.

Можна побачити що з встановленням демократичного режиму влада в державі переходила до рук простого народу, який міг обиратись до органів державної влади.

Сучасна демократія від античної суттєво не відрізняється, хоча під час свого розвитку виробила принципи з якими ісує в наш час.

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Отже, ящо б небуло суттевих недоліків у демократії її можна було б назвати ідеальною політичною організацією влади народу.

 

 

Зміст

Вступ......................................................................................................................3

 

Розділ І. Теорія демократії

1.1. Поняття та ознаки демократії......................................................................5

1.2. Принципи та функції демократії..................................................................9

1.3. Види демократії............................................................................................12

 

Розділ ІІ. З історії демократії

2.1. Виникнення демократії................................................................................18

2.2. Демократія в історіях кран світу.................................................................20

 

Розділ ІІІ. Сучасний стан і проблеми демократії

3.1. Становлення сучасної демократії...............................................................24

3.2. Принципи сучасної дмократії....................................................................28

3.3. Недоліки демократії....................................................................................32

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ

Поняття та ознаки демократії.

 

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися найвидатніші вчені людства, розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джеф-ферсон (СІЛА, XVIII ст.), І. Франко (Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Ґете писав: «Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма Держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб’єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при

прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;,

(3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

(4) верховенство закону;

(5) поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належні йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок —партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру та ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу;

2) рівність при виборах;

3) таємне голосування;

4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само — й їх обов'язки відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії Прав людини (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p. Набрали сили від 23 березня 1976 p., та ін.).

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства — до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конституції України наголошено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.