Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теоретичні і конституційно-правові основи демократії.

Поиск

Сучасні демократичні держави мають конституції, в яких визначені демократичні основи державного устрою.

Перш за все, преамбула (вступ) Конституції України мету державного будівництва визначає як “розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу”, а не як розбудову будь-якої держави. Ця визначена мета послідовно проводиться через весь зміст Конституції.У розділі I Конституції України, де містяться загальні засади конституційного ладу, стаття 1 наголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.” Першим принципом України як демократичної держави стаття 3 формулює принцип визнання і захисту прав людини. Наведемо текст цієї статті повністю: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.” У розділі IIКонституції наводиться детальне визначення прав і свобод людини в нашій державі, яке ми будемо розглядати в наступному розділі підручника.У статтях 5, 7, 17, 69, 70, 71, 72, 124 (п.4) міститься визначення другого принципу демократичної держави – принципу народного суверенітету і розкриваються способи його реалізації. У статті 5 принцип народного суверенітету сформульований так: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.”Стаття 6 визначає третій принцип, а саме принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Детально зміст цього принципу розкривається уIV – IX розділах Конституції України, де визначаються повноваження відповідних гілок державної влади.Стаття 8 містить визначення четвертого принципу -принципу верховенства права: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. У визначенні принципу верхо-венства права в нашій Конституції важливим є те, що вищі конституційні норми проголошені нормами прямої дії, тобто такими, які не потребують прийняття додаткових законів, що введуть їх у дію. Слід також підкреслити, що правам і свободам людини, визначеним у Конституції, гарантується судовий захист. Це право людини на судовий захист своїх прав є важливою складовою принципу верховенства права і детально визначено у статтях 55, 56, 59, 62, 63.До складу конституційних основ демократії в Україні належить також п’ятий принципвизнання прав власності і рівності перед законом усіх форм власності (приватної, колективної, державної, комунальної) (статті 13, 14).Нарешті, шостим принципом демократії в Україні є принцип політичного, економічного, ідеологічного і культурного плюралізму (різноманітності). Зміст цього принципу викладений у статтях 15, 10 і 11. При чому реалізація цього принципу державою передбачається у двох формах: 1) держава бере на себе обов’язок не нав’язувати громадянам і суспільству одноманітність ідеології (Ст.15, п. 2: “Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”); 2) держава підтримує різноманітність (Ст. 11: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.”). Шість принципів (основ) демократії, закріплені у Конституції України, втілюють найкращий світовий досвід розвитку демократичних держав. Вони утворюють достатні правові основи, необхідні для подальшого розвитку демократії в нашій країні.Сучасні демократичні держави мають конституції, в яких визначені демократичні основи державного устрою. Наша країна, яка обрала шлях демократичного розвитку, у цьому відношенні не становить винятку.Преамбула (вступ) Конституції України мету державного будівництва визначає як “розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу”, а не як розбудову будь-якої держави. Ця визначена мета послідовно проводиться через весь зміст Конституції.

 

12.Безпосередня демократія: поняття і конституційна природа, форми.
Безпосередня демократія – це форма безпосереднього волевиявлення всього народу або будь-яких груп населення. Французькі вчені-конституціоналісти А. і Ф. Демішель і М. Пікемаль зазначають, що демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зібраннях, якщо немає відмінності між правлячими і керованими. Звичайно, проблема полягає тут у з’ясуванні “обсягу” безпосередньої демократії. Так, в окремих випадках народ бере участь разом з його представниками у вирішенні питань законодавчого або конституційного порядку: він може володіти або правом законодавчої ініціативи, або правом вето (в останньому випадку незгода частини населення із законом, прийнятим представниками, вимагає консультації з усім народом з метою з’ясування, чи повинен даний закон набрати чинність). В інших випадках право прийняття ухвали передається народові або частково (всенародний референдум з метою підтвердження того, що було зроблено представниками, цей інститут особливо часто використовується при перегляді конституцій), або у повному обсязі, коли представники зовсім усуваються від участі у з’ясуванні питання, винесеного на референдум.Звернемо увагу на те, що теорія і практика конституціоналізму переважної більшості зарубіжних країн висловлюються не на користь панування народу в розумінні ідентичної демократії. Західнонімецький професор Конрад Хессе, аналізуючи ст. 20 абз. 2 Основного закону країни, зауважує, що демократія не може виходити з одностайної волі народу як передумови самоврядування, а виходить тільки з її реальної основи: відмінність і протилежність думок, інтересів, волевиявлень і прагнень і при цьому існування конфліктів всередині народу. Звідси, наголошує він, випливає положення про те, що вся державна влада походить від народу за умови, що вказані багатоманітності і протилежності постійно роблять необхідним утворення політичної єдності як умови виникнення та дії державної влади. Оскільки єднання означає наявність мінімального консенсусу між усіма сторонами, то повинен існувати певний модус (лат. modus – міра, спосіб, норма), який дозволяє у разі необхідності приймати рішення по суті і без наявності єднання. Таким модусом є принцип більшості, оскільки при вирішенні питання більшістю не буде небажаної реакції несхвалення.
У Західній Європі процес управління, тобто прийняття ухвал за волею більшості отримав розвиток у відповідній концепції правління більшості. Обгрунтовуючи своє розуміння цієї концепції, вказані вище французькі вчені зазначають, що коли виникає необхідність приймати рішення, то тільки кількість голосів може служити належним критерієм при здійсненні вибору між різними думками.К. Хессе виділяє декілька форм безпосереднього політичного волевиявлення народу: 1) це парламентські вибори; 2) голосування під час проведення плебісциту або референдуму; 3) за допомогою спеціальних органів (асоціації та політичні партії). Додамо, що згідно з п. 8 ст. 29 основного закону в ФРН передбачається можливість також і проведення народного опитування та народної ініціативи. Конституція Італії (ч. 2 ст. 71) також передбачає і таку форму безпосередньої демократії, як законодавча ініціатива народу: “народ здійснює законодавчу ініціативу шляхом внесення від імені не менш, ніж п’ятдесяти тисяч виборців законопроекту, складеного у формі статей закону”. Російський учений Н.О. Михальова до названих додає такі форми безпосередньої демократії, як з’їзди народів, місцеве самоврядування, в т. ч. сільські сходи, національно-культурну автономію.Указані форми використовуються у зарубіжних країнах по-різному. Якщо вибори, які були передбачені вже у самих перших конституціях, стали звичною практикою для більшості держав, то інші форми безпосередньої демократії застосовуються не повсюдно. Наприклад, у Великобританії до цього часу йде дискусія щодо доцільності референдуму в умовах парламентарної демократії. Або той факт, що у конституціях колишнього СРСР 1936 р. (п. “д” ст. 49) і 1977 р. (ст. 5) передбачалось проведення союзного референдуму, але він був застосований лише один раз – 17 березня 1991 р. Водночас сам факт включення тих чи інших форм безпосередньої демократії до числа конституційних інститутів може засвідчити про ставлення органів державної влади даної країни щодо ролі громадян у прийнятті найважливіших рішень.Підсумовуючи сказане, можна зробити таке резюме: 1. Усі форми безпосередньої демократії сприяють активізації політичного життя будь-якої країни. 2. Питома вага і значення кожної з названих форм безпосередньої демократії різні і залежать від багатьох історичних, національних, політичних та інших обставин, які найбільш характерні для кожного суспільства. 3. Найбільш розповсюдженими формами безпосередньої демократії є: вибори, референдуми (плебісцити), народна ініціатива, місцеве самоврядування.

13. Поняття і конституційно-правова регламентація референдумів. Закон України "Про всеукраїнській та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).Термін "референдум" у перекладі з латині означає "те, що має бути повідомлене". На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в одиничних випадках (Велика Британія, Бельгії). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.Референдум - це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.У законодавстві і філософській доктрині права термін "референдум" тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни "референдум" (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія. Іспанія. Словаччина) і "плебісцит" (Чилі Еквадор, Коста-Ріка),
Перший у світі референдум було проведено 1439 р, у швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III "Вибори, Референдум", а також статтями 5,75, 106,138,143, 156). Детальна регламентації - це предмет законодавчого регулювання. В Україні діє Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня: 1991 р.Референдуми можна класифікувати ж різними ознаками: територія проведення; юридична сипа рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму: час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведенні референдуму.Так. за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону "Про всеукраїнські та місцеві референдуми" референдуми в Україна поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим: в) місцеві референдуми.За правовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні.Імперативним вважається референдум, рішення якого мають вищу юридичну силу, є обов’язковими для виконання на всій території України та не потребує затвердження з боку державних органів. Дане визначення відповідає традиційному розумінню суті цього інституту та грунтується на принципі народного суверенітету, закріпленому в ст. 5 Конституції України. Питання ж визначення консультативного референдуму потребує більш детального обговорення стосовно його законодавчого закріплення. З метою дослідження правової природи консультативного референдуму необхідно звернути увагу на його визначення вченими-юристами.За визначенням В. Погорілка та В. Федоренка консультативний референдум проводиться органом державної влади перед прийняття ним певного рішення з метою виявлення ставлення громадян до цього рішення. Автори справедливо наголошують на тому, що ототожнення в українському законодавстві консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування є явищем соціологічним.В. Шаповалов визначає рішення консультативного референдуму як політичну пораду, висловлену виборчим корпусом. На думку автора, хоча така порада не має юридичної сили, об’єктивно державні органи не можуть не враховувати народне волевиявлення на референдумі. Але слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, таке врахування народної волі носить суто політичний характер і знаходиться поза межами конституційно-правового регулювання. Згідно із законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значенняПерший відрізняється від другого тим, що рішенні імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, та є остаточними. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності за найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються з враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада ж правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водночас В.Ф. Погоріпко і В.Я. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, що на них виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їхні результати.За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними, Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73} та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що вів гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державотворення.За часом проведення загальнодержавний референдум може бути законодавчим або не законодавчим. Законодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер. Не законодавчі референдуми спрямовані на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту.За суб'єктами ініціювання референдуми поділяють на ініціативні та імперативні Ініціативні референдуми призначаються парламентом та Президентом України, а імперативні - на вимогу не менш ЯК трьох мільйонів громадян, наділених виборчим правом. Проведення ініціативних референдумів може бути скасованим тим органом, що його ініціював, а проведення імперативних референдумів є обов'язковим.За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. 3 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. 3 Закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"); з питань довіри (недовіри) Верховній Раді Україна та Президенту України (ст. 13 Закову "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").На конституційному референдумі обговорюються проекти нового Основного Закону або пропозиції з часткової зміни чинної Конституції, Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референдумів з міжнародно-правових питань є проблеми входження країни до відповідних міждержавній структур, співтовариств. На адміністративні референдуми виносяться питання управлінського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про зміну адміністративно-територіального подіту. З погляду юридичної сили рішень, що прийняті шляхом голосування на референдумі мають різкі юридичні наслідки.Будь-яка класифікація суспільних явищ є умовною. Наведена вище класифікація референдуму за різними ознаками дає можливість усвідомити багатогранність такого соціального явища, як референдум, однією з провідних форм безпосередньої демократії. Таким чином, однією з найдавніших форм безпосередньої демократії в України є вибори. Саме вибори дозволяють перетворити волевиявлення громадян України у волю українського народу при формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Вибори – одна з найдавніших форм прямого народовладдя, відома ще з часів так званої „вічової демократії”. Вибори стали не тільки найбільш поширеною формою безпосередньої реалізації народного суверенітету, а й показником рівня розвитку громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина тощо.Під виборами слід розуміти форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян України.Також одним із видів безпосередньої демократії є референдум.Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об’єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо при виборах таким об’єктом є кандидат або список кандидатів, то об’єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної частини належних народів або територіальній громаді владних повноважень, у той час, як мета референдуму – прийняття рішення по суті винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму більш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владних повноважень.Сьогодні референдум слід розуміти як пріоритетну форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті або затвердженні громадянами України Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.

14.Види референдумів: всеукраїнський і місцевий. Референдум – це голосування всього населення держави або певної частини її населення з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя. Брати участь в референдумі можуть особи, які досягли 18 років.Залежно від певних ознак референдуми поділяються на ряд видів. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і факультативний референдуми.Нормативний акт, ухвалений імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження ніякими іншими суб’єктами. Консультативний референдум ставить за мету виявлення точки зору населення з приводу якогось питання, яка не має обов’язкової юридичної сили для органів держави.Конституційний референдум вирішує питання щодо прийняття Конституції чи внесення до неї поправок.Обов’язковий референдум проводиться для вирішення питань, які, відповідно до Конституції, можуть бути розв’язані тільки шляхом референдуму.Відповідно до ст. 73 Конституції обов’язкові референдуми мають призначатися Верховною Радою для вирішення питань щодо зміни території України або Президентом – для затвердження змін до розділів І, ІІ, ХІІІ Основного Закону.Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, які мають право голосу.Предметом всеукраїнського референдуму може бути:– затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;– прийняття, зміна або скасування законів України чи їх окремих положень;– прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.Предметом місцевого референдуму може бути:– прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування;– прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів.Даний закон визначає порядок призначення референдумів, їх підготовку, принципи участі громадян у референдумах, порядок голосування, визначення підсумків та інші питання.Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається.

15. Порядок призначення організації і проведення референдумів. Законами України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію" де­тально регламентуються повноваження цих комісій, ор­ганізація їх роботи. Вельми важливою з точки зору за­хисту прав суб'єктів референдуму є норма, яка передба­чає можливість оскаржити рішення і дії комісії з рефе­рендуму у вищестоячу комісію з референдуму, а у ви­падках, передбачених Законом, і в суд (ст. 31).По аналогії із законодавством про вибори у законо­давстві про референдуми вирішено питання про право на оскарження помилок у списку громадян, які мають брати участь у референдумі (ст. 34 Закону).На стадії підготовки референдуму відбувається також широка кампанія по роз'ясненню населенню мети ре­ферендуму, змісту питань, що виносяться на нього, оз­найомленню з порядком голосування тощо. Відповідно до ст. 8 Закону про референдум, громадянам, політич­ним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право вільної агітації за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти прийняття закону чи рі­шення.Всі рішення щодо референдуму, а також проекти за­конів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. Останні висвітлюють хід підготовки і проведення рефе­рендуму, їхнім представникам гарантується вільний до­ступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.Найбільш відповідальну стадію референдуму ста­новить голосування і визначення підсумків референ­думу. Саме на цій стадії виявляється воля народу і відбувається ухвалення закону чи іншого рішення. То­му суворе і неухильне дотримання вимог процедури, всіх процесуальних гарантій набуває тут особливого зна­чення.Для забезпечення повної свободи волевиявлення на референдумі Законом передбачена система певних за­ходів і правових гарантій щодо організації і прове­дення голосування, які сприяють дотриманню таємниці голосування, недопущенню різних порушень законо­давства.У загальному порядку голосування проводиться в день референдуму із 7 до 20 години. Також існує проце­дура дострокового голосування, голосування у місцях перебування громадян, коли вони за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування.Голосування відбувається у спеціально відведених і обладнаних за законом належним чином приміщеннях. Кожний громадянин голосує особисто. Бюлетені для го­лосування заповнюються голосуючим у кабіні або кімна­ті для таємного голосування.Законом передбачається низка вимог щодо змісту і форми бюлетенів.Важлива роль у здійсненні контролю за дотриман­ням встановленого порядку голосування належить гро­мадськості.Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям підсумків голосування на референдумі.В українському законодавстві про референдуми де­тально врегульовані порядок підбивання підсумків голо­сування, умови дійсності бюлетенів і ті вимоги, яким мають відповідати протоколи голосувань.
Визначаються недійсними бюлетені для голосування невстановленого зразка, а також бюлетені, які не містять точно встановленого рішення громадян. Якщо виника­ють сумніви щодо дійсності бюлетеня, питання ви­рішується дільничою комісією з референдуму шляхом голосування її членів (ст. 40 Закону).Відповідна комісія з референдуму може визнати ре­зультати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону про референдум (ст. 41).Проект Закону, рішення вважається ухваленим гро­мадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, вне­сених до списків для голосування, а референдум з пи­тань дострокового припинення повноважень Верховної Ради та Президента визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше двох третин від за­гальної кількості громадян, внесених до списків для голо­сування.Закон, прийнятий шляхом референдуму, не потребує видання спеціального акту про введення його в дію. Згідно із ст. 44 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, закони, інші рішення, прийняті референ­думом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у са­мому законі, рішенні не визначено інший термін.Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.На відміну від виборчого законодавства, яке перед­бачає кілька підстав для призначення повторних вибо­рів, ст. 43 Закону про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми передбачає єдину умову, яка дає право Верхов­ній Раді призначити повторний всеукраїнський рефе­рендум — якщо під час його проведення були допущені грубі порушення Закону. Визнання ж референдуму та­ким, що не відбувся, не є умовою для призначення по­вторного референдуму. Оскільки очевидно, що грома­дян, які проігнорували голосування, не цікавить, яке рішення буде прийнято, і вони згодні підтримати будь-яке з них. З іншого боку, неучасть у референдумі може свідчити про негативне ставлення громадян до самого законопроекту. Тому будь-який результат (як позитив­ний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їх­нім волевиявленням.

16.Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії. Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення вла­ди народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (на­родне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють2. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум. Представницька демократія - це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народно­го представництва, розроблена в XVIII-XIX ст., базується на та­ких вихідних положеннях: 1. Конституцією держави засновується народне представ­ництво. 2. Орган народного представництва (парламент) здійснює за­конодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням. 3. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані наро­дом (представників народу). 4. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата). 5. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи. 6. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер.За Конституцією основними принципами державного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління.Але головне в демократизмі держави – це забезпечення державою реального демократизму. Це досягається як конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і характером організації діяльності держави.Виборним представницьким органом державної влади є лише один орган державної влади – Верховна Рада України.Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування.Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ – громадян України всіх національностей – і виступати від його імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України.


17. Український парламентаризм: історія становлення, сучасний етап розвитку
Першим конституційним попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом видання Універсалів. IV Універсалом ЦР проголосила (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сейму. Однак Сейм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження.Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки.Верховна Рада УРСР — найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган колишньої УРСР. Законодавчо визначена Конституцією УРСР 1937 року замість Всеукраїнського центрального виконавчого комітету.Верховна Рада УРСР обирала підзвітну їй Президію, утворювала уряд УРСР — Раду Міністрів УРСР та обирала Верховний Суд УРСР. Також депутатами обиралися голови облвиконкомів та частково їхні заступники, перші чи другі секретарі обкомів, вищий командний склад розташованих на території України військових округів.На перших порах Верховна Рада України продовжувала діяти як вищий владний орган держави. Вона призначала вибори народних депутатів і затверджувала склад Центральної виборчої комісії, призначала Прем'єр-міністра і уряд. Окрім того, вищий законодавчий орган обирав суддів Верховного Суду, обласних і Київського міського судів, призначав арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора, голову правління Національного банку України. Щоправда, протягом 1991-1993 pp. її функції були дещо змінені. Так, вона затверджувала не весь склад уряду, а лише міністрів закордонних справ, оборони, внутрішніх справ, фінансів, юстиції, голову СБУ, голову Держкомітету у справах охорони державного кордону та голову Державного митного комітету.Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону "Про статус народного депутата України". Закон установлював права народних депутатів: обирати й бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загальнонародне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них тощо. Визначалися також обов'язки народних депутатів: бути присутнім і брати участь у засіданнях Верховної Ради і її органів; дотримуватися регламенту Верховної Ради; підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми тощо.Закон регламентував процедуру депутатського запиту і встановлював обов'язок органів або посадових осіб, до яких звернуто запит, дати офіційну письмову відповідь не пізніше як у семиденний або інший установлений Верховною Радою термін.Чітко визначався зміст та обсяг недоторканності народного депутата. Зокрема зазначалося, що "народний депутат не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, яке накладається в судовому порядку без згоди Верховної Ради... Не допускаються обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата... Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України. Така справа підлягає розгляду Верховним Судом України".Закон установлював право народного депутата України вимагати усунення порушення законності, й обов'язок посадових осіб, адміністрацій, працівників міліції негайно вживати заходів до усунення порушення, а за необхідності — притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата.
Внаслідок неокресленості повноважень Президента, Прем'єр-міністра, неузгодженості функцій законодавчої та виконавчої влади, центральної влади і регіонів державний апарат працював із перебоями. Верховна Рада намагалася здійснювати управління державою, часто-густо втручаючись у розв'язання поточних питань. Законодавча діяльність парламенту не встигала за життям. Президент прагнув, не обмежуючись сферою виконавчої влади, взяти на себе частину повноважень Верховної Ради. Через те зокрема відбувалося гальмування демократичних перетворень і економічних реформ.У цій ситуації було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Відповідно до Указу Президента від 25 лютого 1992 р. міністерства позбавлялися права безпосередньо управляти підприємствами і мали відповідати за реалізацію державної політики у відповідних галузях. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Уряд отримав тимчасове право ухвалювати декрети з економічних і соціальних питань, які мали силу законів.Указом Президента Л. Кравчука від 28 лютого 1992 р. було утворено новий постійно діючий орган — Державну Думу України. Цей орган мав виконувати консультативні функції при Президентові з питань стратегії державної політики, принципів і напрямів діяльності органів виконавчої влади. Дума мала чотири колегії, керівниками яких було призначено радників Президента України. Хоча за персо<



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 510; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.139.164 (0.019 с.)