Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конс­титуційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро­мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо­середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли­ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі посідає Президент України гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те­риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зо­крема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла­ментського контролю, що його здійснює Уповноважений:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України;
2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадяни­на органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу.
Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхні­ми посадовими і службовими особами, які порушували своїми дія­ми (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод лю­дини і громадянина.
32)Обов’язки людини і громадянина згідно з Конституцією України.

Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).

 

За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.

 

Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

 

Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.

 

Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює на постійній основі парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого є субсидіарною, тобто доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України. Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Повноваження Уповноваженогопочинаються з моменту складення присяги на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

- відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

- набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

- набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

- складення присяги новообраним Уповноваженим;

- смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку,

на який його було обрано, здійснюється ВРУ у разі:

- порушення присяги;

- порушення вимог щодо несумісності діяльності;

- припинення громадянства України;

- неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності,

Види виборів.

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасо-віший процес, який знає право.
Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.
За територіальною ознакою вибори бувають:
1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;
2) вибори на посаду Президента України;
3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:
1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;
3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрата депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України. Принагідне зазначимо, що на відміну від старого порядку проведення виборів в Україні, коли цей вид виборів був характерним для виборів депутатів всіх представницьких органів, за новим виборчим законодавством України вибори замість депутатів, що вибули, відбуваються тільки в разі обрання депутатів безпосередньо у одномандатних виборчих округах, а заміна депутатів, що обирались за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України, а також за виборчими списками місцевих осередків партій (блоків) на виборах органів місцевого самоврядування відбувається шляхом надання депутатського мандата першому за черговістю необраному кандидату із відповідного списку. Якщо у відповідному спискові кандидатів у депутати не залишилося кандидатів для заміщення вакантного мандата, такий мандат залишається вакантним до чергових або позачергових виборів;
5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;
2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.
З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;
2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

Президія сесії визначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради, організовує роботу парламенту та підписує прийняті акти до обрання Голови Верховної Ради. З обранням Голови Верховної Ради Президія сесії припиняє свою діяльність.

Лічильна комісія організовує підведення підсумків голосування.

Мандатна комісія перевіряє законність повноважень народних депутатів. Повноваження народних депутатів визнаються шляхом голосування.

Верховна Рада України працює сесійно, тобто основними організаційно-правовими формами діяльності Верховної Ради є сесії та засідання.

Сесії Верховної Ради можуть бути:

- чергові, які починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року;

- позачергові, які скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента України;

- у разі введення воєнного або надзвичайного стану Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання.

Сесії проводяться у формі пленарних засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій.

Засідання Верховної Ради проводяться, як правило, відкрито. За рішенням більшості від конституційного складу Верховна Рада може проводити закриті засідання. Рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом особистого голосування народних депутатів у звичайному чи поіменному режимі.

 

Апарат Верховної Ради України — внутрішній допоміжний орган Верховної Ради України який складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності парламенту, його структурних підрозділів і народних депутатів. Співробітники парламентського апарату самі ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, їх підготовку і виконання.

Парламентський апарат, вирішуючи допоміжні завдання, надає можливість народним депутатам зосередитись на кваліфікованому здійсненні перш за все законодавчої, а також контрольної діяльності. Через об'єктивну неможливість особи бути компетентною у всіх сферах знань, в той час, як закони, що приймаються депутатами, регулюють відносини практично у всіх сферах суспільного життя країни, парламентарям надається можливість розраховувати на допомогу професійного допоміжного апарату, який складається з кваліфікованих фахівців різного профілю. За даних умов на депутата покладається відповідальність за прийняття остаточних рішень, а допоміжний апарат покликаний створити найбільш сприятливі (інформаційні, матеріально-технічні, організаційні тощо) умови для того, щоб прийняті рішення були обґрунтованими і оптимальними за змістом.

Апарат Верховної Ради України не має статусу самостійного органу державної влади, а є лише необхідною допоміжною структурою, яка забезпечує функціонування парламенту як єдиного органу законодавчої влади. Саме таке призначення парламентського апарату закріплене Регламентом Верховної Ради України. За визначенням українського державознавця Олексія Ющика, допоміжна роль апарату Верховної Ради України при відсутності у нього статусу самостійного державного органу означає, що «він не може функціонувати відокремлено від Верховної Ради України, в автономному режимі, а утворює разом з останньою специфічну цілісність, а саме парламент як державну установу».^[1]

Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конс­титуційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро­мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо­середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли­ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі посідає Президент України гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те­риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зо­крема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла­ментського контролю, що його здійснює Уповноважений:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України;
2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадяни­на органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу.
Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхні­ми посадовими і службовими особами, які порушували своїми дія­ми (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод лю­дини і громадянина.
32)Обов’язки людини і громадянина згідно з Конституцією України.

Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства. Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).

 

За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.

 

Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

 

Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.