Тема 8. Політична система суспільства.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 8. Політична система суспільства.



 

1. Поняття політичної системи. Основні положення теорії політичної системи.

2. Структура та функції політичної системи.

3. Типологія політичних систем.

 

Різні політичні події, явища, процеси тісно пов'язані між собою, становлять певну цілісність, що має відносну самостійність у взаємодії з іншими сферами суспільного життя. Цю особливість відображає поняття політичної системи. Погляд на політичну сферу суспільства як систему утверджується у зв'язку з успіхами системного підходу в біології, кібернетиці, соціології. Згідно загальної теорії систем головною ознакою системи є взаємопов'язаність елементів, що утворює єдність.Система має внутрішні механізми самозбереження, підтримки рівноваги між елементами, встановлює взіємодію з іншими системами.

Принципи системного підходу виявився плідними і в політології. Політична система визначається як соціально-політичний механізм, завдяки якому приймаються та реалізуються загальнообов'язкові владні рішення, що забезпечують функціонування й розвиток суспільства, керованого політичними інститутами. Цей механізм включає державу, політичні партії, різноманітні політичні асоціації та об'єднання, засоби масової інформації, політичну культуру, політичну свідомість, а також взаємозв'язки між всіма цими елементами.

Виникнення категорії "політична система" нерозривно пов'язане із запровадженням системного аналізу суспільства класиком американської соціології Т.Парсонсом. Теорію систем для дослідження політичних процесів використав американський політолог Д.Істон, зокрема, у своїй базовій монографії “Системний аналіз політичного життя” (1965).Він розглядав умови, необхідні для самовиживання політичного організму, аналізуючи такі категорії: політичну систему, оточуюче середовище, реакція та зворотній зв'язок. Взаємодія політичної системи з соціальним довкіллям здійснюється за принципом "вхід-вихід": вона взаємодіє з суспільством через "вхід" - канали впливу середовища на політичну систему та "вихід"- звіротній вплив системи на суспільство. Істон розрізняє два типи "входу": вимоги і підтримку. Вимоги, претензії - це звернення до владних органів з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. До них, наприклад, належать вимоги підвищення заробітної плати, збільшення асигнувань на соціальну сферу тощо. Істон вважав, що вимоги послаблюють політичну систему, підтримка ж, навпаки, зміцнює потужність політичної системи, підсилює її потенціал. Формами прояву підтримки є сплата податків, виконання військового обов'язку повага до державних інститутів, патріотизм, лояльність.

Перехід розвинутих країн до інтенсивного використання інформаційних технологій, масове застосування комп'ютерної техніки у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяв залученню математичних моделей для аналізу соціальних систем . Першим уподібнив політичну систему кібернетичній машині американський політолог К. Дойч. Він розглядав політичну систему в контексті "комунікативного підходу". Політику К.Дойч тлумачив як процес управління та координації зусиль людей для досягнення поставленних цілей. Формулювання цілей, їх корекція здійснюється політичною ситемою на основі інформації про ставлення суспільства до визначених цілей, про результати попередньої діяльності, про перешкоди на шляху до тієї чи іншої мети. Відтак, функціонування політичної системи залежить від обсягу та якості інформації, що надходять із зовнішнього середовища, та інформації про власну динаміку ситеми. На основі цих двох потоків інформації приймаються важливіші політичні рішення. В умовах взаємодії розгалужених комунікаційних систем інформація є вирішальним чинником, “нервами управління”, діяльність яких знічною мірою визначає ефективність політичної влади.

Отже, розуміння політичної реальності як системи, де вирішальну роль відіграють взаємодії та взаємовідносини між державою, партіями, об'єднаннями, елітою, дозволяє проаналізувати динаміку владних процесів, внутрішні механізми функціонування політики, краще зрозуміти політичне життя в цілому.

Структура політичної системи - це сукупність її елементів та взаємовідносин між ними. Політична система як цілісність функціонує завдяки взіємодії елементів, що її складають. Диференціація та структурування елементів політичної системи здійснюється за різними критеріями. Найбільш поширеним є системний метод, у відповідності до якого політична система розглядається як складена із необхідних підсистем, а їх взаємоузгодженність забезпечує єдність всієї системи.

Основним елементом політичної ситеми виступає інституційна підсистема , тобто сукупність інститутів (державних, партійних, громадських, політичних), що представляють різні інтереси - від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтересів є держава. Максимально концентруючи владу і соціальні ресурси, держава розподіляє цінності й стимулює громадян до обов'язкового виконання своїх рішень.

Крім держави, до інституційної підсистеми входять як політичні (партії, групи тиску), так і неполітичні, але такі, що мають вплив на владу та суспільство, організації – мас-медіа, церква, інші. Ефективність інституційної підсистеми визначається ступенем диференціації та спеціалізації ролей і функцій її компонентів.

Інститути влади виконують свої повноваження на основі різних регулятивів, правил, норм (політичних, правових, моральних). Вся сукупність норм, регламентуючих політичні відносини, формує нормативну підсистему .Норми впорядковують діяльність всіх акторів політичної взаємодії, встановлюючи чіткі межі дозволеного, допустимого, належного. Норми, як правило, фіксуються у вигляді законів, нормативних актів, а також у формі звичаїв, традицій, усталених стереотипів поведінки , знаково-символічної комунікації.

Керуючись формальними та неформальними нормами, суб’єкти політики постійно взаємодіють між собою. Способи таких взаємодій, що грунтуються на узгодженні або конфліктах, їх інтенсивність та спрямованість, складають комунікативну підсистему. Розгалужена система комунікацій, активних взаємовідносин характеризує відкритість влади, її здатність вести діалог, прагнути консенсусу, реагувати на актуальні вимоги, запити різних груп, забезпечувати канали обміну інформації з суспільством.

Політичні взаємодії обумовлюються, значною мірою, особливостями культурно-духовного довкілля, його однорідністю. Сукупність зв’язків між домінуючою культурою, субкультурами, конфесійною системою, що визначають пріоритетні цінності, переконання, політичну ментальність, стереотипи політичної поведінки, характеризують діяльність культурної підсистеми. Чим вища ступінь культурної гомогенності (однорідності), тим вища результативність діяльності політичних інститутів.

Бажана модель суспільства, відображена у системі культурних цінностей та ідеалів, визначає комплекс способів і прийомів реалізації влади.Такий набір політичних технологій складає функціональну підсистему. Перевага методів примусу або переконання, згоди у реалізації владних функцій визначає характер взаємовідносин між владою й громадянським суспільством, методи його інтеграції та консолідації.

Всі підсистеми політичної системи взаємопов’язані та взаємозалежні. Взаємодіючи між собою, вони забезпечують життєздатність політичної системи, сприяють ефективній реалізації її функцій у суспільстві. Щодо зовнішнього середовища політична система виконує такі найважливіші функції:

1) визначення цілей, завдань діяльності всього суспільства, обгрунтування доцільності програми його розвитку;

2) мобілізація ресурсів для досягнення поставлених цілей;

3) інтеграція всіх елементів суспільства з допомогою пропаганди загальних цілей та цінностей, використання владного потенціалу;

4) розподіл соціальних цінностей і ресурсів в інтересах громадян, забезпечення суспільної рівноваги, соціального миру й злагоди.

Імманентними (внутрішніми, власними) функціями політичної системи виступають: досягнення спільних цілей; адаптація системи; самозбереження системи; інтеграція елементів системи.

Політична система складається з багатьох різноманітних елементів, які можуть мати власні цілі та спрямованість. Між тим, закономірності функціонування системи вимагають належного рівня узгодженості дій основних суб’єктів політичного процесу, що гарантує реалізацію, досягнення спільних, загальних цілей.

Функція реагування та адаптації означає спроможність політичної системи сприймати сигнали, що надходять від інших систем суспільства й адекватно реагувати на них, пристосовуючись до соціальних змін. Адаптивна функція виявляється у поведінці та рішеннях політичних лідерів, ініційованих ними заходах. Слабкість адаптації може виявлятися у втраті зв’язку між владою і суспільством, що призводить, врешті, до її переродження та занепаду.

Функція самозбереження забезпечує відповідність діючих суб’єктів базовим принципом політичної системи. Проявом цієї функції є запобігання насильницький трансформації існуючого порядку та відповідних настроїв. Цю функцію виконуть законодавство, правові норми, силові структури, система політичної соціалізації, освіти та виховання. Політична система, як правило, всіма можливими засобами відтворює такі політичні установки як лояльність, повага до влади, державної символіки.

Функція інтеграції підтримує високу інтенсивність зв’язків між елементами політичної системи. Особливо значуща ця функція в період складних перетворень, або в ситуаціях, коли суспільство поділене на антагоністичні, агресивні групи. Тоді політична інтеграція має сприяти національному єднанню, подоланню труднощів та перешкод.

Таким чином, політична система являє собою досить складний комплекс взаємопов’язаних та взаємозалежних структурних елементів, які через свою взаємодію забезпечують реалізацію надзвичайно важливих для суспільства функцій.

Політичні системи, будучи складними, багатими за змістом, явищами, можуть різнитися за певними ознаками, зокрема, за характером зв’язку з зовнішнім середовищем, за домінуючим типом політичної культури, за типом політичного режиму, іншими критеріями.

Поширена типологія політичних систем за ознакою їх взаємодії з середовищем, відповідно до неї системи можуть визначатися як відкриті та закриті.Закриті політичні системи мають обмежені зв’язки з довкіллям, несприятливі до цінностей інших систем, самодостатні, тобто знаходять ресурси розвитку всередині самої системи. Відкриті системи активно обмінюються інформацією з зовнішнім світом, успішно засвоюють цінності інших систем, вони рухомі й динамічні.

Типологія Г.Алмонда грунтується на особливостях політичної культури та рольової структури.

1. Політичні системи англо-американського типу вирізняються однорідною світською політичною культурою, орієнтованою на ліберальні цінності, розгалуженою рольовою структурою, що представлена автономними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації

2. Континентально-європейські системи виокремлюються диференціацією політичної культури на значну кількість ізольованих субкультур, різних систем цінностей, ідеалів, програм, цілей, притаманних конкретним соціальним групам (класу, етносу, конфесійний або територіальній спільності). Фрагментарність та гетерогенність (неоднорідність) політичної культури спричиняють її нестабільність, що виявляється у частих парламентських та урядових кризах.

3. Доіндустріальні, або частково індустріальні політичні системи характеризуються пануванням закритої, локальної політичної культури. Члени суспільства не сприйнятливі до глобальної політичної культури, орієнтуються на місцеву політичну підсистему (клан, плем’я, населення).Множинність таких підсистем ускладнює досягнення згоди та компромісу, породжує насильство як засіб пригнічення.

4. У тоталітарних політичних системах домінує одна, пов’язана з офіційною владою, політична культура, цінності, стереотипи та зразки політичної поведенки. Політична культура має класову або національну специфіку. Існування інших субкультур неможливе. Влада контролює всі сфери життєдіяльності особистості.

Досить простою, проте глибокою за смислом , є класифікація політичних систем відповідно до типу політичного режиму, їх поділ на тоталітарні, авторитарні та демократичні. Критерієм вирізнення виступає характер та способи взаємовідносин влади, суспільства і особистості. У найзагальнішому вигляді для тоталітарної політичної системи притаманне повне підкорення суспільства і людини владі, всеохопний контроль за громадянами з боку держави. Авторитаризм визначається необмеженою владою особи або групи осіб над іншими громадянами при збереженні автономії суспільства та індивіда у неполітичних сферах. Демократична політична система передбачає контроль громадянського суспільства над державою, реалізацією конституційних прав і свобод вільної особистості.

Досить популярною у сучасних політичних науках є типологія французького політолога Ж.Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні, популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні.

Використовують й інші класифікації. Слід усвідомлювати, що всі вони є умовними, адже не існує „чистих типів” політичних систем, вони завжди є комбінацією тих чи інших форм в залежності від конкретного періоду, особливостей соціокультурного розвитку, національних традицій.

Отже, аналіз політичних систем у їх різноманітних формах є надзвичайно важливим та продуктивним, зокрема, для суспільств, що перебувають на стадії політичної трансформації, реформування, модернізації політичної системи

.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.231 (0.013 с.)