ТОП 10:

Структура і функції соціології



Вирішення питання про об’єкт, предмет, закони і специфіку соціології безпосередньо пов’язане з одержанням даною наукою всіх атрибутів соціального інституту. У цьому процесі можна виділити ряд необхідних моментів, кожний з яких послідовно поглиблює інституціоналізацію науки:

1. Формування самосвідомості вчених, що спеціалізуються в даній царині знання. Вчені усвідомлюють, що вони мають свій специфічний об’єкт і свої специфічні методи дослідження.

2. Створення спеціалізованих періодичних видань.

3. Введення даної наукової дисципліни у навчальні плани різних типів навчальних закладів: ліцеїв, гімназій, коледжів, університетів і т.д.

4. Створення спеціалізованих навчальних закладів за даними галузями знань.

5. Створення організованої форми об’єднання вчених даної дисципліни: національних і міжнародних асоціацій.

Крім зовнішньої, соціологія, як і будь-яка інша наука, проходить внутрішню інституціоналізацію.

Внутрішня інституціоналізація означає вдосконалення організаційної структури науки, наявність чіткого поділу праці всередині дис-ципліни, формування правил і норм професійної етики, розробку ефективних дослідних методів і прийомів. Усе це має забезпечити дійсний процес виробництва і систематизації знань у визначеній сфері. При цьому важливе значення має наявність в організаційній структурі соціології чотирьох відносно незалежних рівнів:

1. Рівень фундаментальних досліджень, завданням яких є збільшення наукового знання про суспільство шляхом побудови теорій, що розкривають універсальні закономірності і принципи його функціонування.

2. Рівень спеціальних соціологічних теорій, що дозволяє досліджувати відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільства і соціальні процеси, що в них протікають: соціологія праці, економічна соціологія, соціологія організацій, соціологія дозвілля, соціологія охорони здоров’я, соціологія міста, соціологія села, соціологія освіти, соціологія сім’ї тощо.

3. Рівень прикладних (емпіричних) досліджень, у яких ставиться завдання вивчення актуальних проблем, що мають безпосередню практичну цінність на основі існуючих фундаментальних знань.

4. Соціальна інженерія – рівень практичного впровадження наукових знань з метою конструювання різних технічних засобів і удосконалення наявних технологій.

Дана класифікація дозволяє вичленити в структурі соціології три рівні: теоретичну соціологію, спеціальні соціологічні теорії, емпіричні соціологічні дослідження (два останні часто поєднують у понятті «прикладна соціологія») (рис. 1.2).

 

  Структура соціологічної науки  
 
Теоретична соціологія   Спеціальні соціологічні теорії   Емпіричні соціо- логічні дослідження
І рівень ІІ рівень ІІІ рівень
Це різноманітні концепції, що розробляють соціальні аспекти розвитку суспільства, а саме концепції розвитку: · соціальних спільнот; · соціальних відносин; · соціальних процесів; · соціальних інститутів   Це галузі соціологічного знання, що досліджують відносно самостійні підсистеми суспільного цілого і со- ціальні процеси: · соціологія праці; · соціологія міста і села; · соціологія управління; · соціологія родини; · соціологія молоді; · соціологія суспільної думки тощо   Це встановлення й узагальнення соціальних фактів шляхом прямої або непрямої їхньої реєстрації із застосуванням спеціальних методів соціології: · аналіз документів; · спостереження; · опитування; · експеримент; · соціометричний метод; · тестування тощо
                 

 

Рис. 1.2. Структура соціології та її основні рівні

 

Розмаїття зв’язків соціології з життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед функціями, які вона виконує.

Однією з найважливіших функцій соціології, як і будь-якої іншої науки, є пізнавальна. Соціологія на всіх рівнях і у всіх своїх струк-турних елементах забезпечує насамперед приріст нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває закономірності та перспективи соціального розвитку суспільства. Цьому служать як фундаментальні теоретичні дослідження, що виробляють методологічні принципи пізнання соціальних процесів і узагальнюють значний фактичний матеріал, так і емпіричні дослідження, що поставляють цей багатий фактичний матеріал, конкретну інформацію про ті або інші сфери громадського життя.

Характерною рисою соціології є єдність теорії і практики. Значна частина соціологічних досліджень орієнтована на розв’язання практичних проблем. У цьому плані на перше місце виходить при-кладна функція соціології. Соціологічні дослідження подають конкретну інформацію для здійснення діючого соціального контролю над соціальними процесами. Без цієї інформації зростає можливість появи соціальної напруги, соціальних криз і катаклізмів. У переважній більшості країн органи виконавчої і представницької влади, політичні партії й об’єднання широко використовують можливості соціології для проведення цілеспрямованої політики у всіх сферах громадського життя. У цьому виявляється функція соціального контролю.

Практична спрямованість соціології виражається й у тому, що вона здатна виробити науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому. У цьому виявляється прогностична функція соціології. Дуже важливо мати такий прогноз у перехідні етапи розвитку суспільства. У цьому плані соціологія здатна:

1) визначити діапазон можливостей, імовірностей, що відкриваються перед учасниками подій на даному історичному етапі;

2) подати альтернативні сценарії майбутніх процесів, пов’язані з кожним з обраних рішень;

3) розрахувати ймовірні втрати по кожному з альтернативних варіантів, включаючи побічні ефекти, а також довгострокові наслідки і т. ін.

Велике значення в житті суспільства має використання соціологічних досліджень для планування розвитку різноманітних сфер громадського життя. Соціальне планування незалежно від соціальних систем розвинене в усіх країнах світу. Воно охоплює різноманітні сфери: від певних процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих країн і регіонів до соціального планування життя міст, сіл, окремих підприємств і колективів.

Соціологія, незважаючи на особисті установки вчених-соціологів, виконувала і продовжує виконувати ідеологічну функцію. Результати досліджень можуть використовуватися в інтересах будь-яких соціальних груп для досягнення ними визначених соціальних цілей. Соціологічне знання найчастіше є засобом маніпулювання поведінкою людей, формування певних стереотипів поведінки, створення системи ціннісних і соціальних переваг і т. ін.

Але соціологія може служити і поліпшенню взаєморозуміння між людьми, формуванню в них почуття близькості, що сприяє удос-коналенню суспільних відносин. У такому разі мова йде про гума-ністичну функцію соціології.

Також необхідно зазначити важливість вивчення соціології ке-рівниками і економістами. Не потребує особливих доказів той факт, що економіка спрямована на суспільство й обумовлена суспільством. Будь-яке виробництво товарів і послуг орієнтується на реальні або можливі в майбутньому потреби людей: їх смаки, примхи, захоплення. Для ділових людей це стає предметом докладного аналізу. Маркетингова діяльність містить соціологічні дослідження сегментів ринку, а також груп покупців зі специфічними життєвими орієнтаціями, стилями споживання і т.п. Реклама для ефективного функціонування також має спиратися на вивчення соціокультурних особливостей
суспільства та структури дозвілля людей, виявляти пануючі соціально-психологічні стереотипи, естетичні цінності.

У сфері управлінської діяльності особливу актуальність набувають проблеми, пов’язані з організацією виробничого колективу, умовами його стабільності, стимулюванням високопродуктивної праці, ут-вердженням здорового соціально-психологічного клімату. Усі види управлінської діяльності припускають наявність інтенсивних соціоло-гічних досліджень. Аналогічна ситуація складається і в будь-якому іншому виді діяльності, пов’язаному з організацією і управлінням.

Таким чином, соціологія дає можливість вивчити суспільство як соціально-економічне, політичне і духовне середовище діяльності соціальної групи, індивіда. Соціологічний аналіз дозволяє зробити вис-новки щодо характеру і умов різних видів діяльності, потенційної поведінки людей та їх соціальних утворень, перспектив цієї діяльності і відповідного ризику в ній.


Історія соціологічної думки.
Основні школи і концепції соціології

 

1. Становлення соціології як науки. Постановка і розвиток основних ідей.

2. Особливості становлення і розвитку соціологічної думки в Україні.

3. Посткласичний період розвитку соціології (30–50-ті роки XX ст.).

4. Розвиток соціології в другій половині ХХ – на початку ХХI століття.

 

Ключові поняття. Соціальна філософія. Географічний напрямок у соціології. Расово-антропологічна школа. Біоорганічна школа. Соціальний дарвінізм. Психологічна школа. Слов’янська соціологічна школа. Сучасна західна соціологія. Біхевіоризм. Необіхевіоризм. Психологізм і соціологізм. Географічна школа. Розуміюча соціологія. Структурно-функціональний аналіз. Феноменологічна соціологія. Французька соціологічна школа. Франкфуртська школа. Символічний інтеракціонізм. Позитивізм. Неопозитивізм. Теорія індустріального і постіндустріального суспільства. Теорія історичного круговороту. Теорія культурно-історичних типів. Теорія модернізації. Теорія ролей. Серія соціальної дії і соціального обміну. Доктрина людських відносин.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.220.230 (0.006 с.)