ТОП 10:

Поняття суспільства і системи



З моменту усвідомлення людиною самої себе як істоти біосо-ціальної проблема суспільного буття, людського суспільства стала однією з найважливіших наукових проблем.

Наукове пізнання суспільства має давню традицію в нагромадженні знань, а також у розробці методології дослідження соціальних процесів, виражених у таких ключових поняттях, як «суспільство», «суспільна система», «людська цивілізація», «суспільний прогрес» і ін. Методологічною основою соціологічного аналізу суспільства як цілісної системи виступають різні філософські концепції.

У контексті соціальної філософії дається обґрунтування ідеї про те, що жива і соціально-організована матерія відомі поки лише на Землі. Їх виникнення – результат природного і закономірного саморозвитку матерії.

Жива матерія – уся сукупність організмів, здатних до самовідтворення з передачею і нагромадженням у процесі еволюції генетичної інформації.

Соціально-організована матерія – вища форма розвитку життя, сукупність мислячих індивідуумів і співтовариств різних рівнів, що свідомо перетворюють дійсність. Всі ці види матерії також мають системну організацію.

Структура соціальних систем містять також і різні технічні, матеріальні системи, створені людьми для реалізації поставлених цілей. Такий загальнометодологічний підхід до з’ясування специфіки со-ціальної форми руху матерії, який радикально змінювався в ході розвитку людського суспільства.

Великим представником соціологічної думки, який багато уваги приділяв вивченню суспільства, був І.Г. Гердер (1744-1803 рр.), який розглядав суспільний розвиток як безпосереднє продовження історії природи, отже, закони розвитку суспільства мають природний характер. В історичних явищах, згідно з Г. Гердером, необхідно знаходити не якусь таємну приреченість, а причини, що породили ці явища. Природу людини Г. Гердер бачив у його невіддільності від суспільства, розуміючи останнє як єдине органічне ціле, тобто «людина породжена для суспільства».

І. Гердер вперше порушив питання про спадкоємність у розвитку культури. Живі людські сили, здібності – це джерело руху історії, основний закон якої є взаємодія людських діянь і природних умов. Головним стимулом суспільного розвитку є діяльність людей, спрямована на задоволення їх потреб, а його вищий критерій – принцип гуманності. Вся історія народів є школою змагання у якнайшвидшому досягненні гуманності.

Існує велика кількість різних течій і шкіл, які важко узагальнити. Найвпливовіші з них: неофрейдизм (Е. Фромм, Д. Рісмен та ін.) і технологічний детермінізм (Т. Веблен, Дж. Бернхем, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, О. Тофлер і ін.).

У 30-ті роки XX ст. у Франкфурті-на-Майні на базі Інституту соціологічних досліджень виникла так звана Франкфуртська школа неомарксизму (М. Хоркхмаер, Т. Адорно, Е. Фромм, Г. Моркузе, Ю. Хабермас). У теоретичному відношенні соціологічна концепція суспільства цієї школи являє собою еклектичне сполучення деяких положень марксизму, витлумачених у негегельянському дусі, фрейдизмі, сюрреалізмі та ін. з антропологічною орієнтацією

У 20–30-х роках XX ст. виникли такі течії, як емпірична соціологія і соціологія структурно-функціонального аналізу (Р. Нортон, Т. Парсонс і ін). Перший напрямок сконцентрував увагу на емпіричному матеріалі, що безпосередньо бере участь у стабілізації й удосконаленні соціальних відносин, а представники другого – зосередили увагу на функціях суспільства.

У цілому можна зазначити, що жодна з існуючих концепцій не може бути універсальною, вичерпною, але в кожній є конструктивні елементи, знання яких формує об’єктивне (наукове) бачення різноманітних соціальних форм.

Найбільш послідовну і логічну відповідь на питання про те, що таке суспільство, дає діалектичний підхід. У його трактуванні су-спільство – це найбільш складна за своєю сутністю і структурою жива система. Поняття суспільства охоплює не тільки людей, що живуть зараз, але і всі минулі й майбутні покоління, тобто все людство в його історії і перспективі. З буття взагалі виділене суспільне буття – матеріальне життя суспільства та історично сформовані, об’єктивні, незалежні від свідомості і волі окремих людей виробничі відносини.

Діалектичний підхід визначає об’єктивний критерій, виділяючи виробничі відносини і надаючи можливість застосувати до цих відносин загальнонауковий критерій повторюваності. Життєвою основою суспільства є праця, трудова діяльність людей. Саме в цьому полягає відмінність історії суспільства від історії природи: першу роблять люди, а друга функціонує незалежно від їхньої волі. При цьому люди діють не як сліпі знаряддя, а виходячи зі своїх потреб, мотивів і інтересів, переслідують визначені цілі, керуються різними ідеями, тобто діють свідомо.

У суспільстві переплітаються економічні, політичні, ідеологічні, правові, сімейні, духовні та інші відносини. Причому суспільство розвивається і рухається не хаотично, а на основі дії визначених законів. Закони розвитку суспільства – це об’єктивні, істотні, необхідні, повторювальні зв’язки явищ громадського життя, які характеризують основну спрямованість соціального розвитку від нижчого до вищого. З даного визначення випливає, що в розвитку суспільства діють об’єктивні і суб’єктивні чинники.

Об’єктивні чинники – це насамперед матеріальне виробництво і форми суспільних відносин, які значною мірою є кристалізацією попередньої діяльності людей. Різноманітна діяльність людей, їх жива праця і є те, що складає сутність суб’єктивного чинника. Зміст суб’єктивного чинника розкриває механізм впливу людей на об’єктивні умови їх життя, сутність рушійних сил розвитку суспіль-ства. Цей процес передбачає зворотний вплив політичних, соціальних, ідеологічних відносин на економічний лад суспільства.

Розвиток суспільства у певному розумінні являє собою картину його взаємодії, що змінюється, із природою. Однак суспільство не існує споконвічно. Воно має історію свого виникнення, невід’ємну від історії становлення самої людини. Становлення людини (антропогенез) і становлення суспільства (соціогенез) – два боки єдиного процесу, що відбувається у взаємозв’язку, взаємозумовленості одного іншим.

Ще О.І. Герцен відзначав, що між природою і суспільством немає прірви: суспільство залишається частиною більш великого цілого – природи.

Людина живе на Землі в межах тонкої її оболонки – географічного середовища. Вона є зоною проживання людини і сферою прикладання її сил. Географічне середовище – це частина природи (ріки, канали, озера, моря, ліси, гори, ґрунт, клімат, рослинний і тваринний світ). Вона складає необхідну умову життя суспільства. Географічне середовище впливало на розвиток людини, а який впливав на нього. Відображенням складної і суперечливої взаємодії природи і людини стали такі концепції, як географічний детермінізм і геополітика.

Сферу всього живого в науці прийнято позначати словомбіосфера. Людина – частина біосфери. З виникненням людства здійс-нився перехід до якісно нового стану біосфери – ноосфери(від грецьк. nоо – розум), що являє собою сферу живого і розумного.Таким чином, ноосфера – це історично закономірна ступінь розвитку біосфери.

На жаль, тривала взаємодія людини і природи, і особливо в XX ст., призвела до явища, що набуло глобального характеру. Суть його полягає в тому, що людство своєю діяльністю порушило рівновагу в середовищі свого перебування –екологію(від грецьк. еiкo – житло, місцеперебування). На сьогодні глобальність екологічних проблем, що ставлять людство на межу загибелі, потребує від людини іншого способу мислення, нової форми її самосвідомості – екологічної.

Також природним чинником розвитку людського суспільства є народонаселення. Постійне відтворення людей як суспільних індивідів, людського життя, людського роду, здійснюваного у рамках демографічної системи суспільства і складає предмет демографії (від грецьк. demos – народ і grapho пишу). Зараз у демографічній системі склалася тенденція до порушення її рівноваги і стабільності, що породило ще одну глобальну проблему людства – демографічну. Виникнення такої проблеми пророкував ще на початку XIX ст. англійський економіст і священик Т. Мальтус.

Суспільство як надзвичайно складне (надскладне) ціле поділяється на визначені сфери або підсистеми – економічну або вихідну (базис), що обумовлює всі соціальні процеси в їх історичному роз-витку; соціальну, політичну і духовну (надбудова). Межі цих сфер досить умовні, вони органічно взаємозалежні і взаємообумовлені. Однак кожна з них має відносну самостійність, розвивається за своїми власними законами.

Глибоке розуміння сутності і специфіки кожної з зазначених сфер слід розглядати як необхідну умову розуміння суспільства як цілісної системи. Система (від грецьк. – ціле, складене з частин; з’єднання) – сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Зазнавши тривалої історичної еволюції, поняття «система» в середині XX ст. стає одним із ключових понять науки в цілому, а також різних спеціальних теорій системи: у кібернетиці, системотехніці, системному аналізі й ін.

Істотним аспектом розкриття змісту поняття «система» є виділення типів систем. У загальному плані типи систем поділяють на матеріальні та абстрактні. Матеріальні поділяються на системи неорганічної природи і живі системи. Особливий клас матеріальних систем утворюють соціальні системи, надзвичайно різноманітні за своїми типами і формами (починаючи від найпростіших соціальних об’єднань і аж до соціально-економічної структури суспільства).

Сформульовані загальні положення, що характеризують поняття системи, ми переводимо в русло системного підходу до аналізу суспільства. Це означає, що соціальна система – є цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії і відносини, які мають стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Соціальний зв’язок – це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність у конкретних спільнотах і конкретний час для досягнення будь-якої мети. Соціальні зв’язки встановлюються не за бажанням людей, а об’єктивно. Встановлення цих зв’язків диктується соціальними умовами, у яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв’язків виявляється в змісті та характері дій людей, які складають дану соціальну спільноту. Соціологи виділяють зв’язки взаємодії, відносин, контролю, інституціональні та ін.

Соціальна взаємодія – це процес, у якому люди діють і випробують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії містить наступні елементи:

· індивідів, що роблять ті або інші дії,

· зміни в соціальній спільноті або в суспільстві в цілому, викликані цими діями,

· вплив цих змін на інших індивідів, що складають соціальну спільноту;

· зворотну реакцію індивідів на різні взаємодії.

Таким чином, взаємодія приводить до становлення нових со-ціальних відносин.

Соціальні відносини – це відносно стійкі та самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.

Водночас суспільство не є простою сумою індивідів, їх зв’язків і взаємин. Системний підхід підтверджує теза про те, що суспільство не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини утворюють нову, системну якість. Кожен індивід, народжуючись, застає вже сформовану до нього систему зв’язків і взаємин і в процесі соціалізації включається в неї. Отже, суспільство – це система, яка: по-перше, первинна щодо окремого індивіда; по-друге, вона має визначену самостійність; по-третє, суспільні відносини і взаємодії носять надіндивідуальний, надособистісний характер.

Суспільству, як цілісній системі, властива безліч зв’язків, взаємодій і відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв’язки взаємодії і відносини, що містять координацію і субординацію елементів. Координація – це визначена узгодженість елементів, той особливий характер їх взаємної залежності, що забезпечує збереження цілісної системи. Субординація – це підпорядкованість і співпідпорядкованість, що вказує на конкретне, специфічне місце різних елементів у цілісній системі, причому така специфіка обумовлюється особливостями тих функцій, які виконує кожен елемент, що складає цілісну систему.

Таким чином, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає в жодного з включених у нього елементів. Внаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває визначеної самостійності стосовно складових її елементів, а також відносно самостійний спосіб свого розвитку.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.202.194 (0.006 с.)