ТОП 10:

Інтерпретація та уточнення поняття «трудовий колектив»



 

Особистісні фактори Соціально-побутові, організаційні та виховні фактори
соціально-демографічна характеристика професійна підготовка вдоволеність професією побутові умови, потреби
· Вік; · освіта; · спеціальність; · стать; родинний стан · Професійна кваліфікація; · володіння суміжними спеціальностями; · підвищення професійної кваліфікації · Вдоволеність обраною професією; · вдоволеність оплатою праці; · вдоволеність умовами і стимулю-ванням праці; · вдоволеність формою організації праці · Забезпеченість працівника житлом; · своєчасне надання відпустки; · нормування робочого дня; · рівень інформованості про стан справ у колективі

 

Ступінь деталізації характеристик досліджуваного об’єкта в
кожному конкретному дослідженні різна. Вона визначається тими задачами, що ставить перед собою дослідник і, виходячи з цього, втілюється в інструментарії збору первинної соціологічної інформації.

Розгортання робочих гіпотез. Особливе місце в дослідній програмі займає гіпотеза.

Гіпотеза – це наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, які необхідно підтвердити чи спрос-тувати. Звідси випливає, що попереднє висування гіпотез може визначити внутрішню логіку всього процесу дослідження. У соціоло-гічному дослідженні розрізняють наступні види гіпотез:

по-перше, стосовно центральних задач дослідження гіпотези можуть бути: основні і неосновні;

по-друге, за ступенем наукової обґрунтованості гіпотези можуть бути: первинні (робітники) і вторинні, які можуть висуватися замість первинних, якщо ті спростовуються емпіричними даними. Іноді первинні гіпотези називають робітниками, у тому розумінні, що вони використовуються як «будівельні ліси» для виведення більш ґрунтовних вторинних гіпотез;

по-третє, за змістом припущень про предметну сферу можна виділити: описові гіпотези, що містять, як правило, припущення про характерний набір елементів досліджуваного об’єкта і форми зв’язку між ними і пояснювальні гіпотези, що являють собою припущення про причинно-наслідкові зв’язки досліджуваного об’єкта, що вимагають експериментальної перевірки.

Таким чином, методологічна роль гіпотези полягає в тому, що вона є ланкою між теоретичною концепцією і емпіричною базою дослідження.

Необхідно також відзначити, що добре продумана гіпотеза в самому своєму формулюванні містить завжди чітку вказівку на спосіб її перевірки в конкретному соціологічному дослідженні. Це припускає, щоб гіпотеза була виражена у чітких, науково розроблених поняттях і термінах; щоб вона чітко виражала очікуваний зв’язок подій; щоб гіпотезу можна було перевірити відомими соціологічними методами і процедурами збору й аналізу соціологічних даних. Гіпотеза не повин-на містити поняття, які не одержали в програмі емпіричної інтерпретації, оскільки в такому разі вона не може бути перевіреною.

У запропонованому прикладі соціологічного дослідження «Взає-мини в трудовому колективі», дослідники як основну гіпотезу висунули припущення, що причиною конфліктної ситуації в трудовому колективі між керівником і підлеглими є різний інтелектуальний рівень і відношення до моральних і етичних норм. У неосновній гіпотезі висунуте припущення, що на конфлікти в трудовому колективі впливає невпевненість людей у завтрашньому дні, а також вплив нашого часу, який сприяє озлобленості людей, що і призводить до різних конфліктів у колективі.

З висуванням робочих гіпотез закінчується методологічний розділ програми соціологічного дослідження. Соціолог розпочинає розробку процедурного розділу програми.

Процедурний розподіл програми соціологічного дослідження
містить у собі:

а) визначення загального плану дослідження (розвідувального, описового, експериментального);

б) обґрунтування системи вибірки (якщо проводиться вибіркове, а не суцільне чи монографічне дослідження);

в) попереднє визначення основних методів збору даних і їх аналізу.

Визначення загального плану дослідження. У соціологічному дослідженні розрізняють три основні варіанти стратегічного плану дослідження:розвідувальний, описовий, експериментальний.

Розвідувальний – застосовується соціологом у тих випадках, якщо про об’єкт і предмет дослідження немає чітких уявлень, тобто коли соціолог не в змозі висунути робочу гіпотезу. Основна мета даного плану: уточнення проблеми дослідження і формулювання робочої гіпотези. Даний план застосовується в тій сфері соціологічного дослідження, де немає чи зовсім дуже мало теоретичних знань з досліджуваної проб-леми. Можливі методики одержання емпіричних даних при роботі з таким планом: вивчення документів, інтерв’ю, спостереження.

Описовий (аналітичний) – застосовується соціологом тоді, коли наявні знання про досліджувану проблему дозволяють виділити об’єкт дослідження і сформулювати описову гіпотезу. Мета описового плану – перевірити описову гіпотезу і у разі її підтвердження одер-жати точні якісно-кількісні характеристики досліджуваного об’єкта. При роботі з даного плану можуть бути використані наступні методики і техніки збору емпіричних даних: статистичні методи, вибіркове чи монографічне дослідження, кореляційний аналіз, анкетування.

Експериментальний – застосовуються тоді, коли дані, які є про об’єкт, дозволяють сформулювати пояснювальну гіпотезу. Мета даного плану – встановити причинно-наслідкові зв’язки в об’єкті. Як методику збору емпіричних даних при роботі з експериментального плану може бути використаний соціальний експеримент.

Обґрунтування системи вибірки. Визначенням об’єкта дослідження (наприклад, колективу чи окремої групи його членів) не завер-шується питання про кількість і якість тієї сукупності людей, що мають бути охоплені цим дослідженням. Опитування всіх людей, які складають об’єкт дослідження (наприклад, жителів такого регіону як Донбас по проблемі регіонального самоврядування) був би нераціональний. Довелося б опитати кілька мільйонів осіб, що подовжило би терміни дослідження і одержання потрібної інформації, потребувало б значних фінансових витрат, відвернуло велику кількість дослідників, а дослідження виявилося б громіздким.

Соціологи знайшли вихід з цього становища. Вони стали проводити вибіркові дослідження.

Першими застосували дану методику американські соціологи Г. Геллап і Е. Роупер. У 1935 році, незалежно один від одного вони використовували вибірковий метод при організації вивчення суспільної думки виборців щодо кандидатів у президенти США. Г. Геллап опитав 40 тис. представників різних груп виборців, а Е. Роупер – 5 тис. Результати обох досліджень фактично не відрізнялися одне від одного. Це і визначило використання вибіркового методу у визначенні кількості людей, достатнього для проведення даного соціологічного дослідження.

Таким чином, метод вибіркового дослідження (якщо він використовується в програмі) дозволяє дати висновок про характер досліджуваних ознак генеральної сукупності на підставі розгляду деякої її частини, яку називають вибірковою чи сукупнісною вибіркою.

Застосування вибіркового методу в соціологічному дослідженні – процес досить важкий, який потребує спеціальної підготовки. У даному навчальному посібнику не ставиться задача навчити студентів застосуванню вибіркового методу в соціологічному дослідженні. Бажаючим більш детально ознайомитися з застосуванням даного методу, можна порадити звернутися до «Рабочая книга социолога»
[8]. Також важливо відзначити, що під вибірковим методом розуміється процедура, що підпорядковується суворим правилам добору визначеної кількості людей, згрупованих за соціально-демографічними ознаками та іншими характеристиками, що відбиває структуру досліджуваного об’єкта.

При відображенні в програмі соціологічного дослідження того чи іншого виду вибірки вказується:

· принцип виділення з об’єкта дослідження тієї сукупності, у якій і буде проведене опитування;

· обґрунтовується техніка проведення опитування;

· позначаються підходи до визначення вірогідності інформації, отриманої в результаті дослідження.

У програмі соціологічного дослідження, розглянутій нами для прикладу, студенти проводили вивчення відносин у групі інженерів одного з НДІ м. Донецька. Група нараховує 10 осіб. Тому дослідники мали реальну можливість охопити всю генеральну сукупність для того, щоб одержати повні і достовірні відповіді на висунуті в програмі гіпотези. Вибірковий метод тут не застосовувався, про що було зроблене обґрунтування в програмі соціологічного дослідження.

Нарис основних процедур збору й аналізу вихідних даних. У процедурну частину програми соціологічного дослідження включається також характеристика застосовуваних методів збору первинної соціологічної інформації (аналіз документів, спостереження, анкетне опитування, інтерв’ю і т.д.). Крім цього, у програмі описується: логічна структура застосовуваного інструментарію, з якої видно, на виявлення яких характеристик предмета дослідження спрямований той чи інший блок питань; порядок розташування питань в інструментарії. Соціологічний інструментарій додається до програми як самостійний документ.

У програмі соціологічного дослідження з проблеми «Взаємини в трудовому колективі» студенти-дослідники методами збору первинної інформації використовують анкетне опитування і метод структур-ного аналізу малих соціальних груп, що, на їхню думку, дає можливість більш повно виявити причини конфліктів у трудовому колективі, лідера колективу і осіб, яких колектив відкидає.

Застосування цих методик обґрунтовується. Інструментарій описується. Анкета, соціоматриці і соціограми додаються як самостійні документи до програми. Крім опису методики застосування інструментарію для збору соціологічної інформації, у процедурній частині програми нерідко подаються логічні схеми, графіки, шкали, які використовуються при обробці зібраної соціологічної інформації.

Завершується програма соціологічного дослідження визначенням методів обробки і аналізу отриманих даних.

Обробка даних соціологічного дослідження може проводитися:

· вручну (при невеликих масивах інформації – до 100 анкет);

· з використанням обчислювальної техніки, що є основним засобом обробки соціологічної інформації.

Аналіз даних може здійснюватися за допомогою математичних і статистичних методів. Вибір методу описується в програмі соціологіч-ного дослідження. У нашому прикладі студенти-дослідники проводили обробку даних вручну з використанням міні-ЕОМ. Аналіз отриманих даних здійснювався за допомогою математичних методів, що були обґрунтовані в програмі дослідження.

Робочий план соціологічного дослідження відбиває основний порядок і послідовність проведення даного дослідження. Практика переконливо свідчить, що грамотно побудований план соціологічного дослідження – гарна підмога для його організаторів. Він дозволяє заздалегідь передбачити і точно визначити обсяг наукових праць; організаційні і фінансові витрати, допомагає уникнути суєти, додає дослідженню ритмічність на всіх етапах його проведення.

Структурними елементами робочого плану соціологічного дослідження є його етапи, а також різні за видами і формами науково-дослідні й організаційно-технічні процедури й операції.

Усі вони можуть бути згруповані в наступні чотири блоки:

Перший блок. У ньому визначаються:

· порядок розробки, обговорення, твердження програми й інструментарію соціологічного дослідження;

· формування і підготовка груп збору первинної інформації;

· порядок проведення спробного (пілотажного) дослідження;

· порядок внесення коригувань за підсумками спробного дослідження в програму і інструментарій збору первинної інформації;

· порядок тиражування інструментарію для польового дослідження;

· складання кошторису і розрахунок матеріальних витрат на дослідження.

Другий блок. Фіксує в плані всі організаційні питання і методичні види робіт зі збору соціальної інформації. У другому блоці передбачається вибір відповідного місця і часу для опитування, а також засоби попереднього інформування респондентів про цілі, задачі та практичне значення дослідження.

Третій блок. Охоплює визначення всіх операцій, пов’язаних з підготовкою первинної інформації до обробки на ЕОМ, порядок цієї обробки. На даному етапі дослідна група взаємодіє з працівниками обчислювальних центрів і лабораторій. Він припускає також кодування відкритих питань, вибракування зіпсованих анкет, іншу підготовку даних для роботи ЕОМ.

Четвертий блок. Містить усі види робіт, пов’язані з аналізом результатів обробки отриману даних, підготовку текстів попереднього і підсумкового наукового звітів, вироблення практичних рекомендацій і т.д.

У загальному виді робочий план має такий вигляд:

 

№ пор. Проведені заходи Дата проведення Відповідальний за проведення Примітки
         
         
         

 

Таким чином, підготовка програми соціологічного дослідження – справа не проста. Вона вимагає серйозної теоретичної підготовки з проблеми, яка досліджується, значних витрат часу і зусиль. Практика показує, що на розробку програми йде набагато більше часу, ніж на проведення самого дослідження. Однак шкодувати сил на це не варто, тому що ретельно продумана програма соціологічного дослідження є неодмінною умовою проведення його на високому науковому рівні.

 

2. Методи збору даних у соціологічному дослідженні

Як вже відзначалося, метод збору інформації обирається залежно від специфіки об’єкта, а також характеру наявної інформації про досліджуваний об’єкт. Основними і найбільш розповсюдженими методами збору інформації в соціологічному дослідженні можуть бути:

а) аналіз документів;

б) спостереження;

в) опитування;

г) соціальний експеримент;

ґ) соціометричний метод (метод структурного аналізу малих соціальних груп);

д) тестування.

Кожний з перерахованих методів має свої особливості, тому необхідно розглянути кожний з них окремо.

Аналіз документів як метод соціологічного дослідження. Перш ніж розпочати розгляд даного методу, необхідно визначити, що розуміють під документом у соціології. У «Робочій книзі соціолога» дається наступне визначення: «Документом у соціології називається спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи збереження інформації».

Досвід соціологічних досліджень показує, що практично кожне дослідження починається з аналізу документів по проблемі, яка досліджується. Плинність кадрів на підприємстві, стан трудової дисципліни і т.д. можна вивчити, досліджуючи документи у відповідних відділах підприємства. Отже, первинна інформація, яку одержує соціолог на початковому етапі свого дослідження, найчастіше буде документальною.

Приступаючи до проведення соціологічного дослідження, необхідно визначити коло документів, які можна використовувати, визначити їх цінність і надійність. Для цього необхідно класифікувати документи. За формою викладу матеріалу документи можуть бути: статистичними і вербальними.

Статистичні документи – це документи, що містять у собі дані та судження в числовій формі. Звичайно ці дані систематизовані і зведені в таблиці, графіки, схеми.

Вербальні документи – це документи, що описують соціальні явища, ознаки і процеси у формі тексту. Як правило, такі документи містять велику кількість докладних і додаткових відомостей, яких немає в інших документах (звіти, описи і т.д.).

За загальною значущістю розрізняють також два види документів: офіційні та неофіційні.

Офіційні документи – це всі документи, що мають «службовий» характер, тобто були викликані, складені і затверджені державними органами, громадськими організаціями, установами і т.д. За характером охоплення матеріалу, офіційні документи поділяються на поточну документацію (переписування, накази, директиви і т.д.), періодичну звітність і документи, які мають неперіодичний характер (доповіді, акти комісій і т.п.).

Неофіційні документи. Це документи, що складені з особистого приводу і не мають «офіційного» підтвердження їх правильності. Серед неофіційних документів розрізняють суспільні та особисті документи. Суспільні документи відбивають ті соціальні процеси і явища, що виявляються в суспільстві в цілому чи в його окремих сферах (економіка, політика і т.д.). Особисті документи належать до сфери життя і діяльності тієї чи іншої особи чи групи осіб (листи, мемуари, щоденники, автобіографії і т.д.).

За способом фіксації інформації розрізняють наступні види документів:

· письмові;

· іконографічні;

· статистичні;

· фонетичні;

· оригінали і копії.

Письмові – це матеріали центральних і державних архівів, матеріали архівів підприємств і організацій, преса, особисті документи і т.д.

Іконографічні – це документи, у яких міститься інформація про деякі характеристики життя минулих років (картини, кіно, фотодокументи).

Статистичні – ступінь використання статистичних даних у соціологічному дослідженні залежить, по-перше, від мети кожного конкретного дослідження, а по-друге, від організації статистичного обліку.

Серед джерел статистичної інформації можна виділити наступні документи: перепис населення; вибіркові опитування населення, проведені державними статистичними організаціями; спеціальні вибіркові опитування населення, проведені науково-дослідними установами; статистична звітність державних і громадських організацій і т.п.

Фонетичні – це документи, подані у виді магнітофонних записів, грамплатівок і призначені для одержання інформації історичного, лінгвістичного характеру і т.д.

Таким чином, соціологічний документ відбиває різні форми суспільних зв’язків і відносин між індивідом і суспільством на всіх рівнях людської діяльності і є важливим джерелом інформації, особливо на початковому етапі дослідження, коли ще не зовсім зрозуміла проблема дослідження.

Методи аналізу документів також різноманітні. Це обумовлено практичними потребами, специфікою дослідження, його метою і особ-ливостями документа. У соціології розрізняють:

· традиційний, класичний (якісний) метод;

· формалізований (кількісний) метод, який часто називають контент-аналізом.

Під традиційним, класичним аналізом документів розуміється все різноманіття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію (роз’яснення відомостей, що містяться в документі, з певної точки зору, прийнятої дослідником у кожному конкретному випадку). Основний недолік даного виду аналізу документів – можливість суб’єктивного судження щодо того чи іншого матеріалу, який міститься в документі.

Традиційний аналіз документів може бути зовнішнім і внутріш-нім. Зовнішній аналіз документа має на меті проаналізувати «історичний контекст» документа і всі обставини, що сприяли його появі, а саме: тип документа (офіційний, неофіційний), час і місце появи, автор, мета створення і т.д.

Внутрішній аналіз документа пов’язаний з дослідженням змісту документа, а саме: соціальних факторів, що обумовили появу документа, соціальної ефективності документа, розробкою практичних рекомендацій. Практично вся основна робота соціолога спрямована на проведення внутрішнього аналізу документа.

Необхідність позбутися суб’єктивності традиційного, класичного методу обґрунтувала пошук нових форм аналізу документів. Цією новою формою став формалізований або кількісний метод – метод контент-аналізу.

Суть даного методу зводиться до того, щоб знайти ознаки, риси, властивості документа, які б легко підраховувались і з потреби відбивали б визначені істотні сторони його змісту.

Найбільш доцільне застосування контент-аналітичного методу аналізу документів може бути в наступних випадках:

· коли потрібен високий ступінь точності чи виявлення вимірів соціальних фактів, викладених у документах;

· при наявності великого і не систематизованого матеріалу;

· коли текстовий матеріал не можна обхопити без сумарних
оцінок.

Найчастіше об’єктами контент-аналітичного дослідження використовують: повідомлення преси, радіо і телебачення, протоколи зборів громадських організацій, листи громадян у різні органи управління, накази і розпорядження органів управління, дані вільних інтерв’ю і відкриті питання анкет.

У розробці і практичному застосуванні контент-аналізу виділяють кілька етапів:

Перший – формулювання теми, мети, задач і гіпотез дослідження.

Другий – визначення емпіричних об’єктів дослідження, що включає формування репрезентативної вибірки і добір необхідних джерел (об’єктів контент-аналізу).

Обсяг вибірки залежить від цілей і задач дослідження, а також від надійності та вірогідності документів.

Найчастіше контент-аналіз проводиться на річній вибірці: якщо вивчаються протоколи зборів, то їх має бути не менше 12 (за кількістю місяців у році); якщо вивчаються виступи засобів масової інформації, то досить 12-16 номерів газети чи журналу. Як правило, вибірка повідомлень ЗМІ складає 200-600 текстів різних джерел.

Третій – розробка методики контент-аналітичного дослідження, що містить у собі визначення категорій і вибір одиниці аналізу, тобто найбільш загальних ключових понять, що відповідають дослідним задачам. Категоріями аналізу можуть бути використані: знаки, що пов-торюються в тексті, цінності, тема, герой, автор, жанр і інші. При виборі категорій контент-аналізу необхідно уникати двох крайнощів: не застосовувати числові і дробові категорії, що майже повторюють текст і не вибирати занадто великі категорії, тому що це може при-вести до занадто спрощеного і поверхового аналізу.

У контент-аналітичному дослідженні одиницями аналізу
можуть бути: слово, проста пропозиція, судження; тема, виражена в значеннєвих образах, статтях, частинах тексту; соціальна ситуація і т.д.

Четвертий – встановлення одиниці рахунку, тобто кількісних мір взаємозв’язку текстових і позатекстових явищ. Найбільш вживаними одиницями рахунку є: час-простір (число рядків, образів, знаків, час, протягом якого висвітлюється досліджуваний факт); поява ознак у тексті; частота появи одиниць рахунку (інтенсивність).

П’ятий – проведення пілотажного (спробного) дослідження як умови перевірки розробленої методики на надійність. Звичайно, при проведенні пілотажного дослідження використовують 30-50 % документів від загальної вибірки.

Збір інформації і реєстрація одиниць аналізу в контент-аналітичному дослідженні проводиться в спеціально розроблених таблицях, які називаються кодовані матриці, у яких кожна категорія (питання) припускає наявність ряду ознак (відповідей). При невеликому обсязі вибірки (до 100 одиниць) кодована матриця, як правило, заповнюється вручну. Якщо обсяг вибірки великий (більш 100 одиниць) – заповнення кодованих матриць здійснюється за допомогою ЕОМ.

По вертикалі записується назва кожного окремого документа, використовуваного як об’єкт дослідження. По горизонталі зазначається наявність тих чи інших ознак (одиниць аналізу).

Наприкінці дослідження визначається питома вага тієї чи іншої категорії в дослідженні. Найбільш спрощено цю операцію можна здійснити, використовуючи формулу:

 

.
ДО =

кількість одиниць аналізу, фіксуючих дану категорію
загальна кількість одиниць аналізу

 

Таким чином, головна перевага методу контент-аналізу полягає в тому, що він забезпечує можливість уникнути впливу дослідника на досліджуваний об’єкт та забезпечує досить високий ступінь надійності отриманої інформації. Основний недолік даного методу – його складність і громіздкість.

Метод спостереження в соціології.Припустимо, що адміністрації підприємства чи установи необхідно уточнити обсяг втрат робочого часу працівниками в цехах (відділах) підприємства (установи). У такому разі можна використовувати два шляхи: перший шлях – аналіз документів адміністрації, у яких офіційно зареєстровані втрати робочого часу (наприклад, відпустка без утримання і т.д.). Однак, очевидно, що існують такі види втрат робочого часу, які фіксувати за допомогою офіційних документів практично неможливо (запізнення, передчасні відходи на перерву, бездіяльність під час роботи і т.д.). У цьому випадку можна використовувати другий шлях – метод спостереження, що дозволить виявити втрати робочого часу.

Що ж являє собою спостереження як метод соціологічного дослідження? Спостереження – це метод збору первинної соціо-
логічної інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпо-
середнього сприйняття і прямої реєстрації подій, що стосуються досліджуваного об’єкта, важливих для мети дослідження.

Кожний з нас у своєму повсякденному житті робить масу спос-тережень, спостерігає всілякі сторони соціального життя людей і їхньої поведінки. Але не кожне з цих спостережень може бути використане в наукових цілях. У соціології розрізняють:

· повсякденне спостереження (на вулиці, в аудиторії, у колективі);

· наукове спостереження, що від повсякденного відрізняється тим, що має певну дослідну мету і задачі, планується за заздалегідь придуманою процедурою, усі дані такого спостереження фіксуються в протоколах, щоденниках і т.д.

Інформація, отримана в ході наукового спостереження, має перевірятися на обґрунтованість і сталість.

Спостереження як метод соціологічного дослідження має свої особливості.

По-перше, у спостереженні завжди існує зв’язок спостерігача і об’єкта спостереження, тобто між дослідником і об’єктом спостереження встановлюється прямий контакт, що дає можливість одержання об’єктивної і оперативної інформації. У цьому головна перевага методу спостереження.

По-друге, емоційність сприйняття соціологом об’єкта дослідження. Емоційність – це загальнолюдська риса. Безсторонніх спостерігачів немає. Тому іноді відбувається мимовільне втручання дослідника в природний хід подій, що може стати однією з причин перекручування інформації. У цьому виявляється один з недоліків методу спостереження.

По-третє, складність повторного спостереження.

Будь-який об’єкт соціологічного спостереження, як правило, завжди піддається впливу різних факторів. Отже, до спостереження необхідно ретельно готуватися. Підготовка до спостереження пов’язана з тим, що дослідник, який проводить спостереження, повинен відповідати наступним вимогам:

· бути сумлінним;

· постійно контролювати свої дії, щоб не впливати на ситуацію, яка спостерігається;

· постійно пам’ятати не тільки про інтереси дослідження, але і про людей, за якими ведеться спостереження.

Тільки після кількаразового спостереження за досліджуваним соціальним об’єктом можна вважати інформацію про нього практично достовірною. Свою діяльність спостерігач повинен здійснювати відповідно до інструкції, у якій визначений порядок його роботи від першого кроку до закінчення спостереження.

Виходячи з перерахованих особливостей, у соціології виділяють: включене спостереження, що припускає безпосередню присутність і участь спостерігача в досліджуваній ситуації і невключене спостереження, пов’язане з тим, що дослідник не бере особистої участі в діяльності об’єктів, за якими спостерігає.

Запрограмоване чи стандартизоване спостереження застосовується тоді, коли дослідник заздалегідь визначає, які елементи досліджуваної ситуації мають найбільше значення для спостереження. Як документи фіксації результатів спостереження використовуються спеціально розроблені картки.

У частково стандартизованому спостереженні дослідник визначає лише деяку частину ознак об’єкта, що можуть вплинути на результати проведеного дослідження. Запис результатів здійснюється за допомогою протоколів чи щоденників спостереження.

При неконтрольованому (нестандартизованому) спостереженні заздалегідь не визначаються ті елементи, які підлягають спостереженню. Найчастіше такий вид спостереження використовується на початку дослідження для того, щоб усвідомити проблемну ситуацію. Його результати використовуються як щоденникові записи.

Для проведення лабораторного спостереження об’єкти можуть запрошуватися в окремі приміщення, де створюються відповідні умови, а результати, як правило, фіксуються за допомогою кіно-, відео- і фотоапаратури. Основний недолік даного методу полягає в тому, що штучна ситуація не завжди дозволяє виявити щирі дії учасників спостереження.

Польове спостереження проводиться в природних умовах дії об’єкта спостереження. Його основний недолік у тому, що різні зовнішні фактори, не характерні для даної проблемної ситуації, можуть впливати на випробуваних. Наприклад, втрата робочого часу в цеху, робота міського транспорту, проблеми, що виникають у людей поза сферою виробництва (дитячий садок, школа, магазин, перукарня і т.д.).

При проведенні лабораторно-польового дослідження починаються спроби уникнути недоліків, властивих як лабораторному, так і польовому спостереженню.

Систематичне спостереження проводиться із чітко визначеною періодизацією реєстрації досліджуваних ознак: щодня або раз на
тиждень, або раз на місяць і т.д.

Епізодичне спостереження здійснюється за досліджуваним об’єктом з незаданою програмою регулярністю реєстрації ознак. При випадковому спостереженні досліднику доводиться дуже часто мати справу із заздалегідь незапланованим явищем, несподіваною ситуацією, що не передбачені програмою дослідження.

Спостереження будується відповідно до програми, що містить:

· визначення цілей і задач спостереження;

· вибір об’єкта, предмета і ситуації спостереження;

· вибір способу спостереження, який найбільше забезпечує збір необхідної інформації;

· вибір способу реєстрації об’єктів, що спостерігаються (спеціальні картки, блокноти, щоденники, протоколи спостереження і т.д.);

· інтерпретацію й обробку отриманої інформації;

· написання звіту.

Таким чином, метод спостереження широко застосовується в соціологічному дослідженні, зокрема, на його початкових етапах.

Соціальний експеримент як метод збору соціологічної ін-формації. Одним з добре відомих у соціології методів збору соціальної інформації є експеримент. Спочатку експериментальний метод розвивався тільки в природничих науках. Саме в них він одержав класичне визначення своїх ознак і методологічних основ. Першим, хто висунув ідею про можливість застосування експериментального методу в соціальних науках, був французький вчений П’єр Сімон Лаплас. Ідея Лапласа полягала в тому, щоб використовувати у вивченні суспільства такі прийоми ймовірного підходу, як: вибірка, створення рівнобіжних і контрольних груп і т.д. Найбільш широке поширення експеримент як можливість дослідження соціальних проблем одержав на межі 60–70-х років у США. З цього моменту починається масове використання експерименту в соціологічній науці.

Що ж таке «соціальний експеримент»? Соціальний експериментце спосіб одержання інформації про кількісну і якісну зміну показників діяльності і поведінки соціального об’єкта в результаті впливу на нього деяких керованих і контрольованих факторів (змінних).

Соціальний експеримент як метод соціологічного дослідження має свої особливості.

По-перше, у будь-якому соціальному експерименті вивчається реакція людей на певні впливи. Один із засновників експериментальної медицини, французький вчений Клод Бернар, сформулював правило, яке стосується і соціального експерименту: «...З експериментів, які можна проводити на людях, заборонені ті, котрі можуть завдати шкоди. Дозволено ті, які необразливі, які можуть принести користь».

По-друге, обов’язкова активність об’єкта соціального експериментування. Якщо в природничо-науковому експерименті активність виявляє суб’єкт пізнання (експериментатор, вчений), а сам об’єкт активності не виявляє, то в соціальному експерименті люди, колективи, обрані як об’єкти дослідження, повинні, як правило, самі ставати його активними учасниками. Якщо людина, колектив не зрозуміє суті експерименту, то він неминуче приречений на провал.

По-третє, соціальний експеримент виявляється у своїй відтворюваності. У природничо-науковому експерименті вимога відтворюваності, як правило, завжди однозначна: за даних умов, при відповідній методиці результати експерименту повинні відтворюватися завжди і скрізь (наприклад, експерименти з фізики, хімії і т.д.). Для соціального експерименту така ультимативна вимога неприйнятна. Адже в соціальному експерименті як об’єкти виступають люди, відносини між ними, тому не завжди вдається відтворити первісний результат при повторному експериментуванні.

По-четверте, соціальний експеримент викликає різні реакції об’єкта на фактори, що впливають, у спектрі від позитивних до негативних реакцій.

З перерахованих особливостей видно, що для проведення кожного, у тому числі і соціального експерименту необхідні відповідні елементи:

· експериментатор. Як експериментатори найчастіше виступає група вчених, що розробляє експерименти в теорії і керує ходом експерименту на практиці;

· експериментальний фактор (незалежна змінна). Вони являють собою умову чи систему умов, що вводяться соціологом з метою проведення експерименту;

· експериментальна ситуація. Це ситуація, у яку ставиться об’єкт дослідження відповідно до програми, передбаченої експериментом;

· експериментальний об’єкт. Він являє собою особу чи групу осіб, що поставлені в експериментальні умови.

У ході підготовки і проведення соціального експерименту дослідники повинні пройти ряд етапів:

Перший етап – теоретичний. На даному етапі експериментатор формує проблему дослідження, визначає об’єкт і предмет дослідження, визначає експериментальні задачі дослідження, висуває гіпотези.

Другий – етап розробки програми проведення експерименту. На даному етапі розробляються всі процедури експерименту, найважливішими з яких є: розробка методик дослідження і побудова плану створення експериментальної ситуації.

При розробці методик експерименту дослідники здійснюють:

· вибір експериментальних і контрольних груп;

· складання плану і сіткового графіка експериментальних робіт;

· проектування інструментарію по збору і реєстрації інформації (протокол експерименту, картки спостереження, анкети, тести й ін.);

· підготовку технічних засобів контролю, реєстрації, обробки й аналізу інформації;

· складання інструкцій учасникам експерименту;

· підготовку експериментаторів (інструктаж, навчання, репетиції експерименту).

Третій – етап реалізації програми експерименту. Найважливішою ланкою даного етапу є створення експериментальної ситуації і безпосереднє експериментування, що містить у собі: введення експериментального фактора і наступне управління його дією відповідно до програми експерименту; спостереження, контроль і реєстрацію змінних; контроль за ходом виконання програми експерименту, інструкцій і сіткового плану-графіка.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.167.166 (0.035 с.)