Соціальна структура і соціальна

Стратифікація суспільства

 

1. Соціальна структура суспільства: основні види і елементи.

2. Теорія соціальної стратифікації.

3. Трансформація соціальної структури українського
суспільства.

 

Ключові поняття. Соціальна структура. Соціально-класова структура. Соціально-професійна структура. Соціально-територіальна структура. Соціально-демографічна структура. Соціальна ієрархія. Соціальна диференціація. Соціальні позиції. Соціальна стратифікація. Соціальний статус. Соціальний престиж. Класи. Соціальні шари. Маргінальні шари. Соціальна дистанція. Соціальні переміщення. Соціальні ролі.

 

1. Соціальна структура суспільства: основні
види і елементи

 

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, що утворюють різні елементи, компоненти, підструктури, котрі також мають визначений рівень організованості й упорядкованості власної структури. Усе перераховане дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства – це ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Інакше кажучи, це внутрішній устрій суспільства, що складається з певним чином розташованих, упорядкованих елементів, які взаємодіють між собою.

Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організа-ційний і стратифікаційний аспекти.

Відповідно до системно-організаційного аспекту основний зміст соціальної структури визначають соціальні інститути, насамперед, економіка, політика (держава), наука, освіта, родина. Ці соціальні інститути зберігають і підтримують існуючі в суспільстві відносини і зв’язки.

Як вже зазначалося, соціальні інститути нормативно регулюють, контролюють і направляють поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворені рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій.

Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в ній. Соціальний статус особистості обумовлений професією, віком, освітою, матеріальним статком і т.п. Наприклад, структура сім’ї поєднана взаємозалежними позиціями: чоловік, дружина, діти; у системі освіти – це вчитель, учень; в економіці – підприємець, робітник і т.д. Соціальні позиції (статуси) і зв’язки між ними визначають характер соціальних відносин у суспільстві. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються більш складні структурні елементи су-спільства – соціальні групи.

Соціальна група – це відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Поняття соціальна група є родовим щодо понять клас, соціальний шар, колектив, нація, етнічні, територіальні, релігійні та інші спільноти, оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими утвореннями людей у процесі поділу праці і його результатів. В основі соціальних відмінностей лежить ставлення до засобів виробництва, влади, специфіки роботи, спеціальності, освіти, рівня і структури доходів, статі, віку, національній належності, місця проживання, стилю життя і т.п.

У кожному суспільстві існує визначена кількість соціальних груп, утворення яких обумовлене:

· загальною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті в сфері політичної, економічної і духовної діяльності);

· загальним просторово-тимчасовим існуванням (середовищем, територією, комунікаціями);

· груповими установками і орієнтаціями.

У соціальні групи люди поєднуються на підставі загальних соціальних інтересів, що визначають їх дії. Формуються соціальні групи з представників різних утворень залежно від їх становища і ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця розрізняються між собою, то вони реально складають різні соціальні групи.

Однак, соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, що є втіленням інтегрованих, загальних інтересів індивідів, які належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її місця в суспільстві.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх розділяють на малі і великі соціальні групи.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані загальною діяльністю і знаходяться у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних відносин, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Основною ознакою малої соціальної групи є наявність безпосередніх і тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, родині, виробничій бригаді, студентській групі, колективу космічної або арктичної станції, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів і т.п. Мінімальний розмір малих груп – дві людини, максимальний – кілька десятків.

Велика соціальна група – численна за складом група людей, об’єднаних для здійснення загальної діяльності, взаємодія між якими формальна.

До великих соціальних груп можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Основними критеріями диференціації або інтеграції елементів соціальної структури суспільства є:

· позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність),

· функції, які виконуються в суспільстві (соціальна роль),

· соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві),

· єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) і ін.

Чинників, що визначають структурну організацію суспільства, багато. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню, та інші підструктури суспільства.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства знаходиться в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність – це міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність або готовність до соціальних пересувань.

Соціальні переміщення є проявом соціальної мобільності, які виражаються: у зміні класової приналежності індивідів, у переходах від однієї внутрішньокласової групи до іншої, у міграції сільських жителів у місто і навпаки та ін.

За напрямками переміщення розрізняють:

1) вертикальну соціальну мобільність – посадове, кваліфікаційне зростання або декваліфікацію, перехід до групи або шару з вищим або нижчим статусом;

2) горизонтальну соціальну мобільність – рух між соціально однорідними позиціями і категоріями населення.

Обидва види переміщення переплітаються і взаємодіють один з одним.

Соціальну мобільність визначають об’єктивні обставини, а саме: структурні зрушення в економіці; зміни характеру і змісту суспільного поділу праці і відносин власності; ослаблення закріпленості працівників за соціальними й економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальні переміщення між групами складні, супроводжуються визначеними соціальними наслідками, істотними з яких є постійна наявність перехідних (маргінальних) шарів щодо визначених соціальних співтовариств.

Соціальна структура не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції». Вона насамперед є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури. Непрямою ознакою (за рівністю, тотожністю елементів системи) є відсутність основ для положень про громадську організацію і структуру. Тому соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» – це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, шарів, класів (нерівних ресурсів, якими володіє со-ціальна система).

Факт нерівності, як свідчить досвід, визначає розвиток і зміна соціальної структури. Нерівність людей виявляється в різних аспектах їхнього буття. Однак не усе, що різнить їх, є соціально значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціонально як базовий принцип верти-кальної класифікації людей.

Наприклад, у простих (доіндустріальних) суспільствах соціально значущими були: приналежність до певного роду, вік, стать, які згодом трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп.

У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зростає, тому соціологія розглядає соціальну нерівність як результат соціальної стратифікації.