Соціальні інститути та організації

 

1. Соціальні інститути: поняття, типи і функції.

2. Сутність соціальної організації і її роль у розвитку сус-
пільства як цілісної системи.

 

Ключові поняття: Соціальний інститут. Соціальна організація. Соціальні функції. Потреби. Інтереси. Соціалізація. Діяльність. Соціальна поведінка. Соціальні норми. Соціальний контроль. Економічні соціальні інститути. Політичні соціальні інститути. Формальні організації. Неформальні організації.

 

 

1. Соціальні інститути: поняття, типи і функції

Соціальний інститут – це форма закріплення і засіб здійснення діяльності, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм і санкцій соціальні інститути виконують організаційні, регулюючі, управлінські і виховні функції в суспільстві.

Узявши дане визначення як базове, потрібно розглянути як і чому виникають соціальні інститути і організації. Знаючи відповідь на це питання, вирішити дві пізнавальні задачі:

по-перше, чітко визначити об’єктивні і суб’єктивні передумови виникнення соціальних інститутів і організацій;

по-друге, зрозуміти механізм їх функціональної залежності і взаємодії.

Об’єктивною основою (причиною) виникнення соціальних інститутів і організацій є соціальні інтереси і потреби.

Соціальний інтерес (від лат. interest – мати значення) одна з найважливіших рушійних сил поведінки і діяльності соціального суб’єкта. Відбиваючи соціальний стан індивідів і соціальних груп, інтерес виконує роль головного спонукального стимулу дії і рушійної сили суспільного прогресу. Інтереси тієї або іншої соціальної групи обумовлюють її місце в суспільстві, що визначається насамперед економічним становищем.

Інтерес, на відміну від соціальної потреби, спрямований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, установи, норми взаємин, від яких залежить розподіл матеріальних і духовних благ, здатних задовольнити соціальні потреби.

Соціальність інтересів обумовлена тим, що в них завжди при-сутній елемент зіставлення положення соціальних суб’єктів в умовах даної суспільної системи. З юридичної точки зору важливо враховувати, що звичайні інтереси, які визнаються суспільною думкою і не підлягають обговоренню, набувають статусу законних інтересів. Спроби обмежити останні, сприймаються як замах на життєві основи соціальних груп, спільнот, а то і суспільства в цілому.

Історичний досвід свідчить, що кожна із соціальних груп не поступається своїми інтересами добровільно, просто через морально-етичні погляди або заклики до гуманізму. Навпаки, кожна з них прагне до експансії своїх інтересів і максимального задоволення своїх потреб. Взаємодія і співробітництво класів, соціальних груп і інших спільнот можливе лише на основі спільності або хоча б близькості їх корінних інтересів (наприклад, інтерес до проблеми виживання
людства або вирішення глобальних проблем), формування загальних соціальних потреб, в основі яких – прагнення до самозбереження і саморозвитку.

Не менш важливе значення у виникненні соціальних інститутів і організацій мають соціальні потреби. Це те, що споконвіку примушує людей до діяльності, спрямованої на усунення недостатності умов, що забезпечують нормальну життєдіяльність соціального суб’єкта. Це форма вираження його прагнення до чого-небудь життєво важливого, значущого для нього. Деякі з цих умов потреба спонукає привласнювати і споживати, інші – створювати і збільшувати. Однак лише усвідомлені потреби стають дійсно чинником, який стимулює до діяльності через управління в мотивах, бажаннях, цілях та інтересах людей.

Історичний досвід, починаючи з первіснообщинного ладу, свідчить, що люди не можуть існувати, не створюючи колективів, со-ціальних груп і соціальних систем, існування яких розраховане на тривалий час. Ця тенденція пояснюється біологічною потребою і залежністю людей установлювати взаємини шляхом символічної комунікації. Суспільство зберігає свою цілісність не автоматично. Його стабільне існування потребує значних цілеспрямованих зусиль всіх елементів соціальної системи. Соціальні інститути здійснюють з одного боку регулювання складних відносин між елементами системи, а з іншого – між самими системами.

Намагаючись зрозуміти природу соціальних інститутів, причини, які викликали їх появу, представники різних поколінь соціологів, різних соціологічних шкіл і напрямів намагалися визначити, що необхідно для стабільного існування соціуму.

У марксизмі, наприклад, в основі суспільства лежать матеріальні потреби, які забезпечують життєдіяльність суспільства і колективно організовані. Інакше трактував ідею соціальних потреб Герберт Спенсер. Він бачив головну потребу суспільства в «активній обороні» від ворогів і грабіжників, в діяльності, що забезпечує основні способи існування людей, обсяг виробництва і споживання продукту, а також у координації усіх видів діяльності. Тобто в необхідності і нормальному функціонуванні держави.

Можна навести приклад того, як американський соціолог Н. Дж. Смелзер визначив перелік основних елементів, необхідних для підтримки цілісності соціальної системи:

· комунікація між суб’єктами соціального життя;

· виробництво товарів і послуг, необхідних для нормальної життєдіяльності суспільства;

· розподіл товарів і послуг;

· захист членів суспільства від внутрішніх і зовнішніх посягань на їхні інтереси, забезпечення їхньої безпеки (природних катаклізмів, епідемій, військових зіткнень, злочинності і т.п.);

· заміщення членів суспільства, що вибувають, як шляхом біологічної репродукції, так і за допомогою соціалізації індивідів у рамках певної культури;

· контроль за поведінкою членів суспільства, що гарантує виконання соціальних функцій і попереджає розвиток різних соціальних конфліктів.

Перераховані соціальні потреби задовольняються не автоматично, а тільки організованими зусиллями членів суспільства, що формуються і регулюються соціальними інститутами.

Характеризуючи соціальні інститути, потрібно відзначити, що процес інституалізації взаємин між людьми виник стихійно, на основі культових, сімейних, моральних норм і регламентацій. Далі вони на-
бувають форми соціальності, опредмечуються в системі політичних, правових, ідеологічних, освітніх, дозвільних і інших установ, покликаних забезпечити ефективне функціонування всієї системи суспільних відносин.

Розвиток соціальних інститутів виражається в послідовній зміні їхніх конкретно-історичних типів, що обумовлені пануючими в суспільстві відносинами, серед яких визначальними є матеріальні. Формування нових суспільних відносин неминуче спричиняє ліквідацію старих і виникнення нових соціальних інститутів.

Конституюючись у закладах і установах, соціальні інститути виступають як певним чином організовані групи людей з винятково широким спектром форм прояву: від родини до держави і міждер-
жавних організацій.

Як спосіб здійснення спеціалізованої групової діяльності і суспільних відносин, соціальні інститути характеризуються сукупністю виконуваних при цьому функцій, що і визначають їх видову специфіку і якісну визначеність.

Структуру соціальних інститутів обумовлює насамперед со-ціальний статус людей, суб’єктів певної сфери діяльності і сукупність виконуваних ними ролей. Чим ефективніше люди виконують свої спеціалізовані ролі, тим більш дієвий соціальний інститут, більш стабільні суспільні відносини і вся система в цілому.

Соціальний статус людей і виконання ними певних ролей обумовлюється наявністю соціальних норм у внутрішній структурі інституту. Соціальні норми (закони, статути, правила, директиви, інструкції і т.п.) визначають стандарти поведінки людей, що входять до складу соціального інституту. За їх допомогою оцінюється якість і спрямованість діяльності людей, визначаються санкції до тих, кому властива відхилена поведінка. Політичні, правові, моральні, естетичні й інші норми одночасно обумовлюють рольову поведінку, організовують, упорядковують діяльність і взаємини в рамках окремого соціального інституту, додаючи тим самим йому стійкості як складній соціальній системі. Необхідно зазначити, що кожен статус, як правило, містить низку ролей. Людина, що має статус викладача ВНЗ, може бути одночасно батьком і чоловіком у сім’ї, членом будь-якої політичної партії, музикантом або поетом, завідувачем кафедри і членом профспілки. Сукупність ролей, що випливають з одного статусу, називають рольовим набором.

Перелік формальних ролей у суспільстві практично нескінченний. Соціологічній науці відомі кількаразові спроби їх систематизації. Така спроба була розпочата Т. Парсонсом у середині 50-х років ХХ ст. Він вважав, що та або інша роль може бути описана за допомогою п’яти основних характеристик: емоційності, способу одержання ролі, масштабу (міри суспільної значущості, рівень контактів і т.п.), формалізації, мотивації. Розробка методології аналізу соціальних статусів і ролей є, на думку Т. Парсонса, важливим елементом розуміння сутності соціальних інститутів і виконуваних ними функцій.

Суспільство складається з безлічі інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базисних і надбудовних суспільних відносин. Кожен інститут має орієнтацію на мету діяльності, конкретні функції, що забезпечують її досягнення, набір соціальних позицій і ролей, а також систему санкцій, які забезпечують стимулювання бажаної і придушення девіантної (відхиленої) поведінки людей.

На основі функціонально-рольового критерію соціальний інститут поділяють на чотири головні підсистеми: 1) економічну; 2) соціальну; 3) політичну; 4) культурологічну.

У рамках кожної основної підсистеми міститься великий набір специфічних соціальних інститутів (наприклад, соціальні інститути: сім’я, система освіти, соціального забезпечення, охорони здоров’я і т.д.; специфічні інститути – армія, поліція, церква та ін.).

В економічну підсистему входять всі інститути, що забезпечують процес виробництва і відтворення матеріальних благ і послуг, необхідних для життя людини (виробництво, обмін, розподіл і споживання).

Основним інститутом політичної підсистеми є держава з усіма властивими йому атрибутами й елементами. Саме держава, що реалізує владні, законодавчі, виконавчі, контрольно-примусові й управлінські функції забезпечує стабільність, життєздатність усього суспіль-ства як цілісної системи.

 

2. Сутність соціальної організації і її роль у розвитку