ТОП 10:

Суспільства як цілісної системи



 

У тісній єдності із соціальними інститутами вивчаються соціальні організації. Наука розглядає соціальну організацію як інструмент досяг-нення певної мети: економічної, політичної, ідеологічної і т.п.

Соціальна організація дає людині можливість реалізувати свої потреби й інтереси, але у чітко визначених межах. Соціальна організація – це своєрідна «клітинка» соціальної структури, її мала сукупність. В організаціях закладений величезний потенціал ефективності суспільного відтворення. Перебудова структури організаційних відносин може дати результат не менший, ніж запровадження досягнень науково-технічного прогресу, хоча особливих матеріальних витрат для цього не потрібно.

Особливості організації полягають насамперед у ієрархічності її елементів, тобто це пірамідально побудовані системи. Інші соціальні системи такими, як правило, не є, хоча і можуть мати деякі риси іє-рархічності. Крім того, організації – це цільові соціальні системи. Вони створюються суспільством для вирішення якихось соціальних задач. Вони – інструменти суспільства. Завдання організації можуть задаватися як ззовні, так і вироблятися всередині самої організації. У будь-якому разі, організації будуються з розрахунком на досягнення певної мети.

Таким чином, соціальні організації є не що інше, як ієрархічні цільові системи. Їх елементами, як і елементами всіх соціальних систем, є люди, взаємопов’язані між собою на основі ієрархії соціальних статусів і соціальних ролей. Соціальною організацією є цільова спільність, ієрархічне поєднання елементів якої обумовлюється досягненням спільної (групової) мети. Це означає, що люди поєднуються заради досягнення такої мети, яка не може бути досягнута ніким з них окремо, хоча і важлива для кожного. Досягнення цієї мети змушує людей розподілятися за ролями, завданнями (горизонтально), керівництвом, підпорядкуванням статусам (вертикально). Логіка досягнення бажаного ефекту така, що в організаціях «одиниці» (елементи) компонуються за принципом: частини працюють на ціле. Виходить одночасний вплив у єдиному напрямку. Для організації кожен її елемент є насамперед працівником, органом, і тільки вона сама – орга-
нізмом.

Отже, суть організаційного ефекту полягає в спеціалізації, синх-ронності та односпрямованості дій, включених у функціонування даної організації індивідів. Ефект може бути великій або малий. Це залежить від того, як побудовані внутрішні зв’язки, які соціальні якості індивідів (професіоналізм, компетентність і т.д.) є реальними носіями цих зв’язків.

Як уже зазначалося, соціальна організація набуває стійкості, єдності мети й ефективності насамперед за рахунок ієрархічної побудови. Водночас саме ця соціальна якість є потенційною основою можливої нестабільності. Передача кожним з її елементів частини своєї свободи «вгору» створює умови для нагромадження влади в міру підвищення рівня організації. Оскільки кількість статусів, що визначають носіїв цієї влади, від рівня до рівня скорочується, концентрація її при цьому зростає.

Специфічною стороною соціальної організації є її зовнішня поведінка. Дуже часто у повсякденному житті можна почути фрази: «завод не зацікавлений», «міністерство не задовольняє», «фірмі не вигідно» і т. ін. У повсякденній свідомості формується стереотип, образ, ніби «організації-людини», що, як видно з попередніх міркувань, має під собою об’єктивні підстави.

Є й інша точка зору, що пояснює діяльність соціальної організації. Передбачається, що це «відкрита система», яка прагне підтримувати рівновагу з зовнішнім середовищем, для чого здатна (або готова) на різні зміни всередині себе.

Ці підходи (з одного боку, психологізація, а з іншого – кібернетизація), звужують погляд на соціальну організацію, заважають зрозуміти її потрійну природу: здатність бути одночасно суспільним інс-трументом, формальною системою і соціальною спільністю.

На наш погляд, ключовою характеристикою організації є мета, оскільки для її здійснення організація й існує. Однак, соціальні цілі мають ціннісно-раціональний зміст. Чим вони масштабніші, тим більше в них ціннісне начало, тим менш точно і конкретно вони описуються. Це обумовлює протиріччя між елементами організації на рів-нях: індивід – колектив – суспільство. Таке протиріччя може знаходитися одночасно в площині як мети, так і інтересів. Гармонізувати розбіжності, запобігти цільовим конфліктам покликане соціальне управління, що спирається на соціологічне знання.

Вже відзначалося, що різноманітні зв’язки і відносини у всіх організаціях мають інституціональний характер (регламентуються нормами, статутами, інструкціями і т.п.), тобто формалізуються по горизонталі і вертикалі. Однак формалізовані організаційні відносини завжди часткові, в них сфальцьовані лише деякі аспекти реальних відносин між індивідами, що входять у соціальні організації. Оскільки реальні соціальні відносини нескінченні, остільки організаційна стандартизація стикається з нездоланними для неї перешкодами. Тому організація не може формалізувати усі види поведінки і соціальних відносин індивідів, які входять до неї.

Усі види відносин і поведінки всередині організації, не обговорені тим або іншим регламентом, називають неформальними. В основі останніх лежать соціально-психологічні чинники. Вони обумовлюють механізм спілкування в рамках соціальної організації, виробляють особливу структуру, пов’язану із саморегулюванням і само-
відтворенням організації. Це дозволяє усувати консерватизм соціальної організації і певною мірою переборювати постійно виникаючу невідповідність між формою і змістом як самої організації, так і її функцій.

Неформалізовані організаційні відносини існують нарівні з формалізованими організаційними відносинами, немов паралельно з ними. Іноді перші істотно «перекроюють» формальну структуру організації і завдають чимало клопоту її керівництву, стають дезорганізуючим чинником розвитку.

Тому, важливою задачею керівництва і управління соціальною організацією є досягнення мінімального розриву між формальними і неформальною організаційними структурами.

З усього вищесказаного можна зробити наступні висновки.

1. Будь-які соціальні організації є органічними частинами су-спільства і відбивають його основні особливості. Це насамперед стосується принципів суспільного устрою.

2. Усі розглянуті компоненти і виміри соціальної організації функціонують одночасно, взаємозалежно. Соціальна організація є багатомірною структурою. Усі її внутрішні утворення мають бути максимально погоджені з урахуванням специфіки і функцій кожної. Інакше кожна окремо і всі її елементи разом будуть впливати на со-ціальну систему.

Одним з основних чинників дестабілізації організації виступає конфлікт, що іманентно властивий соціальній організації. Саме він забезпечує глибокі якісні зміни в структурі, взаємозв’язках і функціях соціальної організації, визначає напрямок її відновлення і прогресу. Вирішення безперервних виникаючих конфліктів – необхідна умова саморозвитку організації, підвищення її ефективності. Конфлікти оголюють протиріччя, наприклад, між формою і змістом, методами управління і задачами, між формальною і неформальною соціально-психологічною структурами соціальної організації.

Проблема перебудови соціальної організації за допомогою радикально-ліберальних реформ є актуальною проблемою всіх країн, які вступили у третє тисячоліття.

Аналіз розвитку сучасної цивілізації показує, що соціальна організація в глобальному масштабі здійснює перехід від постіндустріальної до інформаційної стадії розвитку. І тільки ті країни, що справляться з таким завданням, забезпечать собі право і можливість існування в XXI ст.

У сучасному суспільстві, у взаємодії енергії, речовини й інформації, що складають триєдність усього того, що існує у світі, особливе місце і значення набувають інформаційні процеси і ресурси. Саме вони є першопричиною багатьох глобальних катастроф і соціальних катаклізмів. Стало очевидним, що порушення інформаційних законів світогляду може сьогодні виявитися фатальним для існування людства. Саме ці закони найменш вивчені. Проблема полягає в тому, як направити стихійні потоки інформації на організацію і розбудову, а не на дезорганізацію і руйнування. Таким чином, інформаційний простір стає одним із суспільних інститутів.

Процес становлення інформаційного суспільства має глобальний характер. Він може змінюватися залежно від того, на якому рівні його аналізувати: супер- , макро- або мікроструктури. На рівні суперструктури можна говорити про закони розвитку світового співтовариства. На рівні макроструктури – про особливості розвитку окремих держав або їх об’єднань, блоків. На рівні мікроструктури – про розвиток окремих регіонів всередині держави.

Зрозуміло, ці рівні взаємозалежні і проникають один в одній. Усі складні системи викликані протиріччями і гинуть через брак або надлишок протиріч. Тому для їх існування і розвитку необхідно підт-римувати гомеостаз, тобто динамічну сталість і рівновагу життєво важливих параметрів. Оскільки соціальні системи є гомеостатичними, остільки механізм організації і управління (через систему соціальних інститутів) у них представляє собою цілеспрямоване регулювання внутрішніх протиріч (конкуренції протилежностей). Відбувається це на основі сприйняття і перетворення інформації, яка використовується для розпізнавання ситуації, аналізу і прогнозу подій, прийняття і виконання рішень.

У зв’язку з цим необхідно зазначити, що соціальні інститути і організації, з одного боку, мають визначену стійкість до зовнішнього впливу, а з іншого – мають «гарячі точки», «небезпечні ланки», тобто такі критичні зв’язки в механізмах організації і управління, розриви яких призводять до виникнення кризових станів і катастроф. Такий стан свідчить про те, що виникла невідповідність, з одного боку, між формою і змістом, між методами і принципами організації, а з іншого – між об’єктивними потребами розвитку і прогресу соціальної системи. Саме такі процеси і відбуваються в сучасному українському суспільстві, що прагне здійснити перехід до іншої системи соціальної організації, інших принципів і методів управління соціальними процесами.

Засновник кібернетики Н. Вінер не випадково вказував на те, що з усіх антигомеостатичних суспільних чинників маніпуляція інформацією є найбільш сильною. У суспільстві, орієнтованому на споживання, заснованому на купівлі і продажі, експлуатації, придушенні і насильстві, інформаційна система, що, здавалася б, більше за всіх має сприяти суспільному гомеостазові (через інформування суспільства), сама попадає в руки тих сил, що більш за все зацікавлені і процвітали в боротьбі за гроші, власність і владу. В їх руках інформація стає чинником соціальної дезорганізації.

Отже, якщо ми хочемо перетворити Україну в процвітаючу, вільну і демократичну державу, тоді першочергову увагу необхідно звернути на чинники і умови, що підвищують життєздатність су-спільства, що забезпечують його стійкий розвиток, прояв творчої енергії народу, його здатності до самостійного вирішення складних і важких проблем перехідного періоду. Серед цих умов і чинників особлива роль належить соціальній інформації, що відбиває дійсний стан у суспільстві. Тільки на її основі є можливим подолання:

· дезорієнтації потреб і інтересів, ідеалів і цінностей суспіль-ства, помилкового сприйняття «інших»;

· дискредитації історії, сьогодення і майбутнього країни;

· некомпетентності керівництва і незацікавленості людей у творчій діяльності;

· посилення їх залежності й експлуатації;

· руйнування інтелектуального потенціалу;

· дезорганізації системи охорони здоров’я, освіти, науки і
культури;

· нерозумного ставлення до навколишнього середовища, до власності, до природних та інших ресурсів.

Водночас потрібно враховувати, що соціальна інформація сама по собі не панацея від криз і потрясінь, але вона за своєю природою і потенціалом є однією з основних підвалин суспільного світогляду і важливим загальнолюдським ресурсом. Її розумне використання сприяє усвідомленню справжніх інтересів і потреб суспільства, подоланню різних зовнішніх і внутрішніх меж і бар’єрів, що перешкоджають його перебудові та нормальній життєдіяльності. На основі об’єктивної соціальної інформації істотно розширюються можливості для формування широкої соціальної бази реформ, для виділення з маси найбільш активної, авангардної її частини, здатної взяти на себе відповідальність за проведені реформи, за їх фізичне, матеріальне й інтелектуальне забезпечення. Мова при цьому йде про створення умов не тільки для виживання окремих держав, зокрема України, але і стійкого розвитку людської цивілізації в цілому.

Такий загальний висновок, що випливає із системного викладу теорії соціальних інститутів і організацій.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.137.159 (0.01 с.)