ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ



Основні міжнародні документи,

Що регламентують організацію і діяльність

Інституту адвокатури

2.1.1.Міжнародно-правові документи щодо забезпечення дотримання праві свобод людини

На сьогодні у світі вироблено фундаментальні засади щодо правового захисту людини, її прав та основних сво­бод. Наприклад, Статут Організації Об'єднаних Націй під­тверджує право людей усього світу на створення умов, за яких законність буде додержуватися, і проголошує як од­ну з цілей досягнення співробітництва у створенні та під­триманні поваги до прав людини й основних свобод без поділу за ознаками раси, статі, мови та релігії.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини, яка утвер­джує принципи рівності перед законом, презумпцію неви­нуватості, право на неупереджений відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також усі га­рантії, що є необхідними для захисту будь-якої особи, об­винуваченої у вчиненні караного діяння.

4 листопада 1950 р. у Римі держави — члени Ради Єв­ропи прийняли Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує, що кожна людина, зви­нувачена у скоєнні кримінального злочину, має щонай­менше такі права:

Основні принципи організації і діяльності адвокатури

а) бути негайно і детально проінформованою зрозумі­лою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;

б) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

в) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одер­жувати таку допомогу безплатно, коли цього вимагають ін­тереси правосуддя;

г) допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вима­гати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї;

д) отримувати безоплатну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовуєть­ся в суді.

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями, затверджені ЗО серпня 1955 р. І Конгресом ООН з профілак­тики злочинності і поводження з в'язнями, рекомендують га­рантувати для осіб, що перебувають в ув'язненні, юридичну допомогу та конфіденційність у процесі її здійснення.

16 грудня 1966р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, а також Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права проголошує право бути вислуханим без тяганини та право на неупереджене і відкрите слухання справи компетент­ним, незалежним і справедливим судом.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культур­ні права проголошує обов'язок держав відповідно до Стату­ту ООН сприяти загальній повазі до людини та додержан­ню її прав і свобод.

Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади, прийнята Організа­цією Об'єднаних Націй 29 листопада 1985р., рекомендує вжиття заходів на міжнародному та національному рівнях Для поліпшення доступу до правосуддя і справедливого

Розділ 2

ставлення, відшкодування шкоди, компенсації І допомоги жертвам злочину.

Резолюція 43/173 від 9 грудня 1988р. Генеральної Асамблеї ООН, яка проголосила Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, фіксує, що затримана особа має право на отримання юридичної допомоги від адвоката. Ця особа невдовзі після арешту інформується компетентним органом про своє пра­во, і їй надаються розумні можливості для здійснення цьо­го права. Якщо затримана особа не має адвоката за своїм вибором, вона у всіх випадках, коли цього потребують ін­тереси правосуддя, має право користуватися послугами ад­воката, призначеного для неї судовим чи іншим органом, без оплати його послуг, якщо ця особа не має достатніх коштів. Крім того, проголошується, що затримана чи ув'язнена особа має право зв'язуватися та консультувати­ся з адвокатом, для чого їй надаються необхідний час і умо­ви. Побачення затриманої чи ув'язненої особи зі своїм ад­вокатом можуть відбуватися в умовах, які дають мож­ливість посадовим особам правоохоронних органів бачити їх, але не чути.

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про пра­ва та основні свободи людини від 26 травня 1995 р. затвер­джує, що кожний обвинувачений у вчиненні злочину має як мінімум право захищати себе за допомогою обраного ним самим захисника або мати призначеного йому захис­ника, коли інтереси правосуддя того потребують, а також користуватися у випадках, визначених національним за­конодавством, безплатною допомогою адвоката.

Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999р. "Прозасади державної політики України в галузі прав лю­дини" середосновних напрямів державної політики Украї­ни в галузі прав людини називає створення належних умов, вироблення механізмів і процедур для повної та без­перешкодної реалізації кожною особою своїх прав і закон­них інтересів, розроблення механізмів реалізації консти­туційного положення про право людини і громадянина на кваліфіковану правову допомогу, у тому числі безоплатну.

Основні принципи організації і діяльності адвокатури

-^— ~~

За статтею 21 Конституції України права людини є не-відчужуваними та непорушними.

Отже, права та основні свободи людини забезпечуються в економічному, соціальному, культурному, суспільному, політичному житті. Усі люди повинні мати реальну ефек­тивну можливість користуватися юридичного допомогою, яку б здійснювали незалежні юристи-професіонали.

2.1.2. Міжнародно-правові документи, які регламентують діяльність адвокатури

У сучасних демократичних державах неодмінним і голов­ним чинником системи правового (юридичного) захисту осо­би, її прав і свобод є адвокатура. Саме вона становить спе­ціалізовану інституцію для здійснення цієї гуманної місії.

Така роль адвокатури набула широкого міжнародного визнання. Про це свідчить хоча б те, що основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її органі­зації та діяльності, отримали нормативне обґрунтування і були закріплені на світовому рівні. Так, як уже зазначало­ся, VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 р. у Нью-Йорку, прийняв "Основні положення про роль адвокатів".

У цьому документі на світовому рівні вперше було за­кріплено основні засади, які стосуються соціального при­значення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи формування, функціо­нування, легалізації та діяльності адвокатів.

Цей документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх відповідність світовим стан­дартам, світовому рівню організації і діяльності цього важли­вого інституту захисту основних прав і свобод людини1.

Немає сумніву, що "Основні положення" мають значний морально-політичний, ідеологічний вплив на національну

 

Святоцький ОД., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і су­часність. — К.: ІнЮре, 1997. — С. ЗО.

Розділ 2

політику багатьох держав стосовно принципів діяльності адвокатури. Але наскільки викладені в "Основних поло­женнях" "світові стандарти" діяльності захисників є обов'яз­ковими для різних держав?

"Основні положення" - це своєрідний міжнародно-пра­вовий акт світового співтовариства. Юридично-обов'язковий характер багатьох його приписів зумовлений не лише тим, що він прийнятий інституцією, утвореною і санкціонованою Організацією Об'єднаних Надій. О.Д. Святоцький та В.В. Мед-ведчук, оцінюючи соціальне-правову (юридичну) природу "Основних положень", наводять ще кілька аргументів: "По-перше, адресатами акта є уряди та інші державні органи (за­конодавчі, судові, адміністративні) країн - - членів ООН. По-друге, його нормативну основу, базу складають чинні нормативні акти ООН, на які посилається преамбула Основ­них положень (зокрема, Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і полі­тичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Звід принципів для захисту всіх осіб, за­триманих або перебуваючих в умовах тюремного ув'яз­нення, Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади). По-третє, він — поряд із загальнополітичними й етичними деклараціями, постула­тами, констатаціями — містить досить конкретні приписи, сформульовані у вигляді прав і обов'язків. І нарешті, у ряді приписів цього акта прямо зазначено, що він може викори­стовуватися як самостійний критерій (поряд із національним законодавством) для оцінки правомірності дій адвокатів (п. 19, 29)"2.

Цілком слушним є, що в Преамбулі "Основних поло­жень" вміщено вимогу про те, що вони повинні братися до уваги як адвокатами, так і суддями, прокурорами, пред­ставниками законодавчої та виконавчої влади і суспіль­ством у цілому; ці принципи мають також застосовуватись до осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержан­ня формального статусу адвоката. О.Д. Святоцький та

3 Святоцький ОД., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і су­часність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. ЗО —31.

Основні принципи організації і діяльності адвокатури

R.B. Медведчук справедливо вважають, що з викладеними в "Основних положеннях" принципами слід порівнювати всі національні системи адвокатури, якщо прагнути забез­печення їх відповідності світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього інституту, захисту ос­новних прав і свобод людини.

З "Основними положеннями" узгоджується ще один доку­мент, прийнятий у вересні 1990р. міжнародною, але неуря­довою організацією - - Міжнародною асоціацією юристів — "Стандарти незалежності юридичної професії".

У жовтні 1988 р. у Страсбурзі на пленарному засіданні делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято За­гальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Кодекс визначає місце адвоката в суспіль­ному житті, основні принципи адвокатської діяльності, регламентує відносини адвоката з клієнтами, судом та взаємовідносини адвокатів.

Кабінет міністрів Ради Європи прийняв цілу низку до­кументів, які стосуються забезпечення права особи на на­дання правової допомоги (Резолюцію 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консуль­тації від 2 березня 1978 p.; Рекомендацію R (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 p.; Рекомендацію R (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи де­ржавам-членам відносно принципів цивільного судочин­ства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984р.; Рекомендації R (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 p.).

Розділ 2

Основні принципи організації І діяльності адвокатури





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-28; просмотров: 224; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.006 с.)