Правові основи функціонування органів, які здійснюють адвокатську діяльність

в Україні

1.6.1. Міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, які регламентують здійснення адвокатської діяльності в Україні

Дотриманню прав та свобод людини присвячено цілу низку міжнародно-правових документів:

• Статут Організації Об'єднаних Націй, який був ухва­лений у Сан-Франциско 26 червня 1945р. і набрав чин­ності 24 жовтня 1945 p.;

• Загальна декларація прав людини, прийнята Гене­ральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p.;

• Конвенція про захист прав і основних свобод людини, прийнята державами — членами Ради Європи 4 листо­пада 1950 p.;

• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями, затверджені І Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями ЗО серпня 1955 p.;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра­ва, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня

1966р.;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16

грудня 1966 p.;

• Резолюція 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 p.;

• Рекомендація R (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 p.;

• Рекомендація R (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судо-

Поняття та сутність інституту адвокатури

чинства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 p.;

• Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади, прийнята Організа­цією Об'єднаних Націй 29 листопада 1985 p.;

• Загальний кодекс правил для адвокатів країн Євро­пейського Співтовариства, прийнятий у жовтні 1988 p.;

• Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриман­ню чи ув'язненню в будь-якій формі, затверджений Резо­люцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р. №43/173;

• Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН щодо запобігання злочинам 1 серпня 1990р.;

• Стандарти незалежності юридичної професії, прий­няті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 p.;

• Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 p.;

• Рекомендації R (2000) 21 Комітету міністрів держа­вам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення про­фесійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.

На особливу увагу заслуговують Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН щодо запобі­гання злочинам 1 серпня 1990 р. У цьому документі на світо­вому рівні вперше було закріплено основні засади, які стосу­ються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи форму­вання, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів.

На думку фахівців, цей документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх від­повідність світовим стандартам, світовому рівню організа­ції і діяльності цього важливого інституту захисту основ­них прав і свобод людини⁹⁵.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992р., діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодав­чими актами України і статутами адвокатських об'єднань.

^а Святоцький ОД., Мкдведчук В.В. Адвокатура: історія і су­часність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. ЗО.

Розділ 1

Стаття 59 Конституції України проголошує, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової до­помоги у вирішенні справ у судах та інших державних ор­ганах в Україні діє адвокатура. Саме це конституційне по­ложення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та пов­новаження.

Зазначена норма єдина в Основному Законі, в якій мі­ститься слово "адвокатура". Проте ще кілька статей Кон­ституції в тому чи іншому аспекті стосуються діяльності ук­раїнської адвокатури з надання правової допомоги. Так, частина четверта статті 29 Конституції України передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися пра­вовою допомогою захисника. Стаття 63 Конституції Украї­ни гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудно­му право на захист.

Закон України "Про адвокатуру" не містить згадки про правове регулювання діяльності адвокатури іншими нор­мативними актами, крім законодавчих. Проте термін "за­конодавчі акти", який при цьому вживається, дещо за­старів, і сьогодні більш коректним слід вважати термін "акти законодавства", який крім законів охоплює і норма­тивні акти уряду, міністерств і відомств.

Таким чином, правове регулювання діяльності адвока­тури в Україні здійснюється як законами, так і указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів Украї­ни, іншими підзаконними актами, серед яких:

• Конституція України;

• Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 p.;

• Кримінальний кодекс України;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Цивільний процесуальний кодекс України;

• Господарський процесуальний кодекс України;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;

• Кодекс адміністративного судочинства України;

• Кримінально-виконавчий кодекс України;

Поняття та сутність інституту адвокатури

• Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002р.;

• Рішення Конституційного Суду України від 16 листо­пада 2000р. № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конститу­цій України, статті 44 Кримінально-процесуального кодек­су України, статей 268, 271 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення (справа про право вільного вибо­ру захисника);

• Ухвала Конституційного Суду України від 1 жовтня 2002 р. № ol-y/2002 про відмову у відкритті конституцій­ного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина США Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Конститу­ції України, Закону України "Про адвокатуру" і статті 1 Закону України "Про підприємництво" та визнання некон­ституційними положень статей 2, 17 Закону України "Про адвокатуру";

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302 "Про порядок реєстрації адвокатських об'єд­нань";

• Указ Президента України від 5 травня 1993 р. Ms 155/93 "Про положення про кваліфікаційно-дисциплінарну ко­місію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури";

• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві";

• Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфі­каційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів Украї­ни 1 жовтня 1999 p., протокол від 1—2 жовтня 1999р. Ms/VI;

• Постанова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 р. № 1 "Про затвердження Положення про єдиний реєстр адво­катів України";

• Вказівка Головної державної податкової інспекції Украї­ни від 17 січня 1994 р. № 1 "Про оподаткування доходів ад­вокатів";

Розділ 1

• Лист Державної податкової адміністрації України від 20 лютого 1998 р. № 1852/10/17-0117 "Щодо реєстрації як платників податку на додану вартість адвокатів і приват­них нотаріусів";

• Лист Державної податкової адміністрації України від 16 червня 1998 р. № 7200/10/16-1118 "Щодо сплати подат­ку на додану вартість адвокатами та адвокатськими об'єд­наннями";

• Статут громадської організації "Спілка адвокатів Украї­ни", зареєстрований Міністерством юстиції Української РСР 14 листопада 1990 p., свідоцтво № 6.

Звичайно, зазначений перелік нормативних документів не є вичерпним (див. дотатки).

1.6.2. Форми здійснення адвокатської діяльності в Україні

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про адвокатуру", адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гу­манізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднува­тися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон­тори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільнос­ті, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстра­ція адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юсти­ції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатись адвокатською

діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та лікві­дації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції,

Поняття та сутність інституту адвокатури

порядок витрачання коштів, права і обов'язки керівних ор­ганів, порядок обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адво­катські об'єднання є юридичними особами. Адвокати і ад­вокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — їв іноземних банках, мають печатку і штамп зі своїм найменуванням.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокату­ру", адвокати та адвокатські об'єднання можуть створюва­ти регіональні, загальнодержавні й міжнародні спілки та асоціації.

Спілки та асоціації адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах і об'єднаннях громадян, за­хищають соціальні та професійні права адвокатів, здійсню­ють методичну й видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть організувати спе­ціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Створення адвокатських об'єднань передбачено також Основними положеннями про роль адвокатів. Так, у пунк­тах 24, 25 цього документа зазначається, що адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва своїх інтересів, постійного навчання, пере­підготовки і підтримання професійного рівня. Виконавчі органи професійних асоціацій обираються їх членами і здійснюють свої функції без зовнішнього втручання.

Професійні асоціації мають кооперуватися з урядами для забезпечення права кожного на рівний та ефективний доступ до юридичної допомоги з тим, щоб адвокати були здатні за відсутності недоречного стороннього втручання давати пора­ди та допомагати своїм клієнтам згідно із законом і визнани­ми професійними стандартами й етичними правилами.

Організаційне оформлення української адвокатури від­булося у вересні 1990 p., коли було створено Спілку адво­катів України. Метою Спілки згідно з її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової дер­жави, поліпшення юридичної допомоги, яка надається громадянам, установам, організаціям (у тому числі інозем­ним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі й ав-

³ Адвокатура України

Розділ 1

торитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку ін­дивідуальної адвокатської практики, а також набуттю ад­вокатурою повної самостійності та самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про істо­ричні традиції української адвокатури, розвиток і поглиб­лення міжнародних зв'язків та ін⁹⁶.

Статутом Спілки передбачено її завдання, форми діяль­ності, структуру, джерела формування коштів і майна, права та обов'язки членів тощо. Членство в Спілці може бути як індивідуальним, так і колективним, її почесними членами є адвокати зі США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії⁹⁷. Керівними органами Спілки є з'їзд, конферен­ція, правління, ревізійна комісія. Керують Спілкою прези­дент і три віце-президенти.

В областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створено відділення Спілки адвокатів України.

Слід зазначити, що Спілка адвокатів України не є єди­ного формою об'єднання українських адвокатів. Існують також окремі спілки та асоціації адвокатів, які входять до складу Міжнародної спілки адвокатів⁸⁸.

1,6.3. Відносини адвокатури України з державними органами

Питання відносин між адвокатурою і державою є склад­ними та спірними. Дискусії з цього приводу тривають і сьо­годні.

В юридичній літературі висловлювалася думка про те, що державне керівництво адвокатурою не потрібне".

^Святоцький ОД,, Михеєнко MM. Адвокатура України: Навч. посіб. для студ. юрид. ВНЗ фак. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 83, 202—211.

⁹⁷Там само. — С. 84.

⁹⁸ Адвокат, — 1992. — №5—6.

^дэСтецовскии Ю.И. Советская адвокатура. — М.: Высш. шк., 1989.— С. 77.

Поняття та сутність Інституту адвокатури

Й.Д. Перлов, навпаки, вважає, що за допомогою Міні­стерства юстиції потрібно посилювати роль державного керівництва адвокатурою, оскільки остання виконує фун­кцію, що має державне значення¹⁰⁰.

Деякі інші вчені також вважають, що адвокатура здійс­нює державні функції, і тому ототожнюють ЇЇ з державни­ми органами. Так, М.О. Чельцов стверджує, що адвокат здійснює функцію державного представництва прав і закон­них інтересів окремих громадян, що виступають як підсуд­ні, позивачі та відповідачі у кримінальному та цивільному процесах¹⁰¹. С.В. Натрускін також вказує на державний характер адвокатури і відзначає публічно-правові особли­вості її діяльності¹⁰².

О.Д. Святоцький підкреслює, що діяльність адвокату­ри, безумовно, має державний характер, адже адвокатура як елемент політичної системи виконує функцію особливої державної ваги — захищає права і законні інтереси грома­дян. Більше того, в адвокатури і державних органів багато спільних завдань (у тому числі побудова демократичної правової держави); вони розвиваються в напрямі всебічно­го розгортання демократії; разом виконують важливі со­ціальні функції. Крім того, державні органи надають допо­могу адвокатурі. У свою чергу, вона активно допомагає їм у розв'язанні завдань, які стоять перед суспільством (на­приклад, зміцнення законності і правопорядку)¹⁰³.

Водночас О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук стверджу­ють, що тісна взаємодія адвокатури і державних органів, державний чи публічно-правовий характер її діяльності не можуть у цілому характеризувати правову природу адво­катури. За своєю сутністю, як уже зазначалося, вона є

^жСтецовский Ю.И. Советская адвокатура. — М.: Высш. шк., 1989. — С. 77.

¹¹¹ Чельцов МЛ. Об адвокатской профессии и юридической природе советской адвокатуры // Сов. гос-во и право. — 1980. -№7. —С. 124.

¹¹⁾² Натрускин С.В. Новый Закон об адвокатуре в СССР // Сов. гос-во и право. —- 1980. — №10. — С. 25,

"'"Святоцкий АД. Адвокатура и защита прав граждан. — Львов: Світ, 1992. — С. 6.

 

Розділ 1

вільною професією, а отже, — має громадський характер. Українське законодавство про адвокатуру вперше зробило крок у напрямі визнання її громадською організацією, ви­значивши поняття адвокатури як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надава­ти їм різноманітну юридичну допомогу (ст. 1 Закону Ук­раїни "Про адвокатуру")¹⁰⁴.

Яка ж думка з цього приводу переважає в основних су­часних світових системах адвокатури?

В Англії і США поняття та суть адвокатури норматив­ними актами не розкриваються. В Англії у деклараціях ад­вокатських організацій та публічних виступах адвокатів висловлюється думка про те, що адвокатура служить справі "правильного регулювання суспільних процесів владними рішеннями", зміцненню режиму "панування права", захисту прав людини тощо¹⁰⁵. У США адвокатура визначається такою, що приватно практикується, комер­ційною діяльністю¹⁰⁶. Законодавство Франції розглядає ад­вокатуру як ліберальну незалежну професію¹⁰⁷. Федераль­не положення про адвокатуру Німеччини визначає адвока­туру як незалежну організацію в системі правосуддя, а ад­вокатів — як вільних підприємців¹⁰⁸.

З приводу відносин адвокатури з державними органами не можна не погодитися з думкою Ю.І. Стецовського, який зазначає, що відносини між громадськими організаціями та державними органами залежать від завдань і характеру діяльності тих чи інших громадських організацій, від їх місця та ролі в житті суспільства. Ці відносини можуть

¹⁰⁴ Святоцький О.Ц., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 48.

^10S Власов И.С.,ПулъяновВ.З. Организация адвокатуры в зару­бежных странах. —М., 1972. — С. 44.

¹⁰⁶Там же. — С. 66.

¹⁰⁷ Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 48.

¹⁰⁸ Федеральное положение об адвокатуре ФРГ // Материалы МЮ России. — М., 1992.

Поняття та сутність Інституту адвокатури

ґрунтуватися на принципах координації та узгодження в загальних рамках правового режиму, установленого де­ржавою. Однак вони можуть ґрунтуватися і на принципах загального або безпосереднього керівництва. Стосовно ад­вокатської діяльності Ю.І. Стецовський зазначає, що її можна розглядати як вільну професію лише з певними об­меженнями. Вона є такою, оскільки доступ до неї відкри­тий будь-кому, хто бажає і достатньо до неї підготовлений, і тому, виконуючи професійні обов'язки, адвокат повинен користуватися якомога більшою незалежністю. Адже го­ловне завдання адвоката — захищати приватних осіб у правовому спорі з державою. Необхідність для громадяни­на мати в спорі з державою помічника — автономного, про­фесіонального юриста — вимагає формування адвокатури як добровільного, самокерованого та незалежного об'єднання. Представляючи обвинуваченого або іншу осо­бу, адвокат здійснює публічно-правові функції. Тому суть проблеми полягає не в тому, чи слід відмовитися від де­ржавного керівництва адвокатурою, а в тому, якими є межі і форми цього керівництва¹⁰⁹.

Між адвокатурою і державою в основних сучасних сві­тових системах адвокатури складаються різні відносини.

Наприклад, у США і Франції жодного контролю з боку держави за діяльністю адвокатів немає¹¹⁰.

В Англії загальне керівництво адвокатурою здійснює лорд-канцлер (член Верховного суду)¹¹¹.

У Німеччині державні органи зберігають низку елементів нагляду за діяльністю адвокатури. Так, контроль за діяльні­стю Федеральної палати адвокатів здійснює міністр юстиції. Міністерство юстиції має право встановлювати межі тарифів оплати юридичної допомоги. Управління юстиції земель роз­глядають заяви громадян, які висловили бажання займатися

"^s Стщовский Ю.И. Советская адвокатура. — М.: Высш. шк., 1989. — С. 76— 78.

¹¹ Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і су­часність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 51.

¹¹ Власов И.С., Пулъянов В.З. Организация адвокатуры в зару­бежных странах. — М„ 1972. — С. 47.

Розділ 1

 

адвокатською діяльністю, вивчають щорічні звіти палат ад­вокатів про зміст їх діяльності та ін.¹¹²

В Україні порядок відносин адвокатури з державою ви­значений Законом "Про адвокатуру". Закон гарантує неза­лежність і самостійність адвокатури. На Міністерство юс­тиції покладено обов'язки щодо забезпечення оплати праці адвокатів у випадках участі останніх у кримінальних спра­вах за призначенням та у разі звільнення громадян від опла­ти наданих їм юридичних послуг, а також узагальнення статистичної звітності про адвокатську діяльність, сприян­ня підвищенню професійного рівня адвокатів. Місцеві ор­гани державного управління в межах своєї компетенції сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирі­шенні соціальних питань, забезпечують їх службовими приміщеннями.

Повертаючись до "Основних положень про роль адво­катів" та "Стандартів незалежності юридичної професії", слід зазначити, що завдання державних органів полягає в тому, щоб забезпечити належну роль адвокатів, яка має поважатися й гарантуватися урядами у процесі розроблен­ня національного законодавства та його застосування. Уря­ди мають надати адвокатам можливість виконувати про­фесійні обов'язки без залякування і перешкод, а також можливість вільно переміщатися та консультувати клієн­та як у своїй країні, так і за кордоном.

Уряди повинні виключити загрозу застосування ад­міністративних, економічних та інших санкцій за будь-які дії, до яких вдаються адвокати відповідно до професійних обов'язків, стандартів й етичних норм. У разі загрози без­пеці адвокатів у зв'язку з виконанням професійного обо­в'язку вони мають бути адекватно захищені властями. Ад­вокати не можуть ідентифікуватися з їх клієнтами та спра­вами клієнтів у зв'язку з виконанням першими професій­них обов'язків. Суд чи адміністративний орган не повинні відмовляти у визнанні права адвоката, що практикує, представляти інтереси свого клієнта, якщо цього адвоката

^ш Сучасні системи адвокатури / За ред. О.Д. Святоцького. — К-: Право України, 1993. — С. 27.

Поняття та сутність інституту адвокатури

не було дискваліфіковано відповідно до національного за­конодавства і практики його застосування. Компетентні представники влади зобов'язані забезпечити адвокату можливість своєчасно отримувати інформацію, документи та матеріали справи, зокрема у кримінальному процесі -не пізніше закінчення розслідування. Уряди мають визна­вати та додержувати конфіденційності комунікацій і кон­сультацій за виконанням своїх професійних обов'язків (Пре­амбула та п. 16—19, 21, 22 "Основних положень"). Має бу­ти забезпечений захист звичайної та електронної систем адвокатського діловодства (досьє), а також захист від втру­чання в електронні засоби зв'язку й інформаційні системи, що використовуються адвокатами (п. 13 "а" "Стандартів")¹¹³.