Українська адвокатура за часів Козаччини

У період польсько-литовської доби (XrV—XVI ст.) в Украї­ні формувалася професійна адвокатура. Тут виник новий тип захисника — "прокуратор", або "речник"³³. Така поява була зумовлена запровадженням магдебурзького права, а в подальшому — прийняттям Литовського статуту, який діяв на українських землях в усіх своїх трьох редакціях (1529, 1566 та 1588 pp.) аж до 1842 р.

Стаття 10 Першого Литовського статуту передбачала об­меження для іноземців виступати як прокуратор (адвокат) у суді. Третій Литовський статут у розділі IV встановив, що захисником могла бути кожна вільна людина (навіть не шляхтич), за винятком духовних осіб та судового персона­лу замкових і земських судів у своїх округах. Прокуратор повинен був подати судді засвідчений письмовий документ на право представляти інтереси сторони. Якщо ця сторона була присутня в суді, то вона лише усно це підтверджува­ла. Був передбачений спеціальний урядовий захисник для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли самі себе захища­ти. Передбачались і досить гострі санкції за порушення за­хисником адвокатської етики — від позбавлення права займатися адвокатською діяльністю до смертної кари³⁴. Артикул 61 визначав співвідношення повноважень адвока­та й особи, яку він представляв³⁵.

³³ Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Л., 1934. — С. 32.

³¹ Статут Великого княжества Литовского 1588 г.: Тексты. Справочник. Комментарии. — Минск, 1989,

•*⁼ КасецкиіІ ИИ,-, Впгилрв^кая RJ!. Защитник в уголовном процессе. — Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. — С. 10.

Адвокатура України

Розділ 1

Норми Литовського статуту і магдебурзького права дія­ли і під час Гетьманщини, але в тогочасній Україні вони не могли знайти повного застосування. У 1743 р. закінчилася кодифікація українського права, у результаті чого було вироб­лено проект кодексу українського права під назвою "Права, по которым судится малороссийский народ" (далі - "Пра­ва..."). Цей законопроект так і не був прийнятий царським урядом, але застосовувався на практиці. Основу "Прав..." становили чи не найпрогресивніші на той час нормативні акти — Статут Великого Князівства Литовського і "Зерца­ло Саксонське". Саме в "Правах..." уперше на території Російської імперії і майже за 120 років до прийняття Ста­туту кримінального судочинства 1864 р, значна увага була приділена багатьом аспектам надання правової допомоги у кримінальному процесі.

У зазначеному документі вперше вживається термін "адвокат", або "повірений"³⁶; у пункті 1 артикулу 7 глави 8 сказано: "Адвокатъ, пленипотентъ, патронъ, прокураторъ и noBtpenHbm называется, которий въ чужомъ д1;л%, съ по-рученія чіего, BMtcTO его, в судї обстоюетъ, отвЪтсвуетъ и росправляется". Пункт 2 регулює питання "Какіи повірен-нии и при какихъ судахъ должни бить присяжний, и о при­сяги ихъ". Також у цьому пункті наведено текст присяги пові-рених^ат. "Права..." також уперше передбачили обов'язкову реєстрацію професійних адвокатів у судах, де вони вияви­ли бажання працювати, та обов'язок складати присягу.

Поняття та сутність інституту адвокатури

^зв Святоцький ОД., Михеснко MM. Адвокатура України: Навч. посіб. длястуд. юрид. ВНЗіфак. — К.:ІнЮре, 1997. — С. 18.

³⁷ Права, по которым судится малороссийский народ, Высо­чайшим Государыни Императрицы Елисаветы Петровны, Само­держицы Всероссийской, Ее императорского священнейшего Ве­личества повелением, Из трех книг, а именно Статута Литовско­го, Зерцала Саксонского и приложенных при том двух прав, та-консде из книги порядка, по переводе иа польского и латинского языков на российский диалектъ в єдину книгу сведенные, в граде Г дух зве, лете от Рождества Христова 1743 года / Под ред. проф. А.Ф. К не тя ков с к аго. — К.: В университет, тип. (И.И. Завадзко-го), 1879. —С.151—152.

Крім професійних адвокатів в окремих випадках до судо­вого захисту допускалися непрофесійні захисники (бать­ки, опікуни, визначені судом, обрані за бажанням сторін). До адвокатів ставили великі вимоги: це мали бути чолові­ки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розу-мово й фізично дужі, світського стану. Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, а духовні особи — лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатською діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах³⁸. У "Правах..." досить чітко було сформульовано поняття та громадську роль адвоката, етичні вимоги, що ставляться до нього, обов'язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх адвокатсь­ких обов'язків. В артикулі 7 "Прав..." регламентовано пи­тання щодо порядку вступу повірених у справу, обов'язко­вої участі у ній. Артикулом 8 встановлено деякі обмежен­ня щодо участі у справі повірених. Так, у пункті 1 йдеться, що "судіямь и протчшмъ урядникамъ, въ томъ суд-fc, гтгЬ сами заїдають... noetpemniMH бить не надлежить". Відпо­відно до пункту 2 артикулу 8 глави 8, "ни въ комъ cyflt повїренними битъ не HMtroTb Tt именно: духовние, священ-ническаго, мирскаго и монашескаго чина, KpoMt въ пору-чаемихъ ce6t от своихъ началниковъ д*лахъ церковнихъ и монастирскихъ, а такожъ люде подозрителние и опорочен-ние, да въ yMt и въ тЪлесныхъ чувствахъ поврежденние, къ тому жъ малол^ние"³⁹.

 

•^w Подох Я. Ґрунтовий процес гетьманщини. — Л., 1938. — С. 26.

^яз Права, по которым судится малороссийский народ, Высо­чайшим Государыни Императрицы Блисаветы Петровны, Само­держицы Всероссийской, Ее императорского священнейшего Ве­личества повелением, Из трех книг, а именно Статута Литовско­го, Зерцала Саксонского и приложенных при том двух прав, та-кожде из книги порядка, по переводе из польского и латинского языков на российский диалект в єдину книгу сведенные, в граде Глухове, лете от Рождества Христова 1743 года / Под ред. проф. А.Ф. КистяковскогО: — К-- В университет, тип. (И.И. Завадзко-го), 1879. — С. 154—155.

Розділ 1

1.4.3. Українська адвокатура за часів Російської імперії

Як зазначав І.Я. Фойницький, Петро І переніс ідею, за­кладену в німецькому законодавстві, згідно з якою у будь-якому "присутственому місці" молодший член за посадою захищає відповідача, а обвинувачення надається началь­ству та суду. Крім того у панства було право на представ­ництво інтересів селян, що їм належали, а окремим відом­ствам, що направляли для цього на суд своїх депутатів, -право представництва осіб, які належали до нього. Розріз­няли постійних депутатів і "временно наряжаемых" (ст. 150—152 Зводу законів Російської імперії 1857 р.)⁴⁰. Неможливість звернення до особи, спеціально уповноваже­ної законом сприяти сторонам у захисті прав і законних ін­тересів, привела до появи "заступників у чужих справах", тобто йшлося не про правозаступництво, а про судове пред­ставництво.

Наступним етапом становлення інституту адвокатури стала судова реформа середини XIX ст. у Росії. Зміна форми кримінального процесу з розшукової на змішану передбачала розвиток змагальності судового розгляду. У 1862 р. Об'єднані департаменти Державної ради визнали за необхідне запровадити інститут "присяжних повіре­них", без яких неможливо було забезпечити змагаль­ність у кримінальному судочинстві⁴¹. У результаті цієї реформи з'явилися "присяжні" і "приватні повірені". Харак­терною рисою їх процесуального статусу було об'єднання функцій правозаступництва і судового представництва⁴².

⁴⁰ Свод законов Российской империи, издания 1857 г. — Т. 15: Законы уголовные. — Тетр. 2: Законы о судопроизводстве по делам о преступленияхъ и проступках. — СПб.: В Тип. 2-го Отд. собственой Его императорского величества канцелярии, 1857. — С. 30.

⁴¹ Фойницкий HJJ. Курс уголовного судопроизводства. — Т, 1. - СПб.: Альфа, 1996. — С. 482—483.

¹² Чельцов-Бебутов МЛ. Курс уго ловко - процесс у ал ь мого пра­ва. — СПб.: Равена: Альфа, 1995. — С. 772.

Поняття та сутність інституту адвокатури

Здійснювати захист у кримінальних справах могли і деякі інші особи. І.Я. Фойницький так визначав пред­ставництво у кримінальному процесі: "...воно є організа­цією судової допомоги, яка не покриває саму особу того, кого представляють, але допомога ця ґрунтується, голо­вним чином, у громадських інтересах правосуддя; служіння приватним інтересам даної сторони є лише за­собом для досягнення громадських інтересів". Дослід­ник вважав, що право представництва в кримінальному процесі належить обом сторонам -- обвинувачу й обви­нуваченому; право першого на судове представництво розподіляється між державою і потерпілим від злочин­них дій; право обвинуваченого на судове представництво дістало назву формального захисту⁴³.

Уже в процесі підготовки проекту Статуту кримінально­го судочинства 1864 р. висловлювалися пропозиції про до­пуск захисника на досудове слідство⁴⁴. Однак на законо­давчому рівні ця пропозиція була закріплена лише через століття — спочатку у виняткових випадках, а потім і в обов'язковому порядку⁴⁵. Це питання було предметом жва­вої дискусії, що тривала в комісії з підготовки нового кри-мінально-процесуального законодавства 1894—1895 pp. Як зазначалося в редакційній статті журналу "Вісник права", "це була очна ставка всіх доводів pro і contra, які можуть бути висунені прибічниками і противниками цієї міри; це була генеральна битва між аргументами тієї та іншої сто­рони і, як це нерідко траплялося у цієї комісії, теоретично перемога залишилась за меншістю, що вимагала впрова­дження захисту, а практично — за їх противниками. Пере-

⁴³ Фойїшцкий ИЛ. Курс уголовного судопроизводства. — Т. 1. - СПб.: Альфа, 1996. — С. 471.

⁴⁴ Див.: Разин НМ. Уголовное судопроизводство: Пособие к лекциям. — СПб.: Изд. юрид. кн. склада "Право", 1914. — С. 272; Шифман М. Из истории вопроса о защите на предварительном следствии // Сов. гос-во и право. — 1941. — № 2. — С. 86,

⁴⁰ Про внесення змін і доповнень до окремих статей Криміналь­но-процесуального кодексу України з питань права на захист пі­дозрюваного, обвинуваченого і підсудного: Закон України від 23

Відомості Верховн

ади Укр

їни. — 1994. -

Ст.49.

Розділ 1

вага аргументів була на одній стороні, перевага голосів -на іншій"⁴⁶. Таким чином, відповідно до Статуту кримі­нального судочинства 1864 р. захисник допускався до участі у справі лише в судових стадіях.

У цілому адвокатура на українських землях у складі Російської імперії розвивалася в рамках загальноросійсь-кого правового процесу.

1.4.4. Українська адвокатура

на західноукраїнських землях до 1939 р.

На території західноукраїнських земель становлення інституту адвокатури відбувалося під впливом законо­давства Польщі та Австро-Угорщини.

Уже з XIII ст. польській юриспруденції відомі проку­ратори. Конституцією 1511 р. захисника було проголо­шено самостійною процесуальною фігурою. Конституція 1588 р. поряд із цим закріпила обов'язок суду забезпечи­ти підсудному адвоката, коли той не в змозі сам його найняти через матеріальний стан⁴⁷.

Після першого поділу Польщі у 1772 р. розвиток адво­катури на українських землях відбувався під впливом за­конодавства держав-окупантів.

Законом від 1781 р. на Буковині було започатковано ад­вокатуру, яка розвивалася "в загальному руслі еволюції австрійської адвокатури". Вона була тісно пов'язана із су­дом, їх розглядали разом як два необхідні напрями єдино­го судового порядку. Законодавством передбачалися певні вимоги до кандидатів, які бажали займатися адвокатською діяльністю:

• громадянство Австрії;

• незаплямована репутація;

⁴⁶Обновление уголовного судопроизводства. Защита на пред-варительномъ следствии // Вестник права. — 1900. — Октябрь. —

С. 182—184.

⁴⁷ Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисник а у кримі­нальному процесі: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. 49—51.

Поняття та сутність інституту адвокатури

• ступінь доктора права, отриманий у вищих навчаль­них закладах Австрії;

• складання іспиту.

У 1868 р. в Австрії було прийнято постійне Положення про адвокатуру. Указом австрійського Міністерства юсти­ції від 18 жовтня 1901 р. був затверджений розпорядок бу­ковинської адвокатської палати. Він складався із 23 пара­графів і визначав порядок проведення зборів палати, ви­борів президента і членів президії, порядок внесення та розгляду питань тощо. Загалом на 1913 р. на Буковині бу­ло 214 адвокатів⁴⁸.

На землях Польщі, державність якої було відновлено у 1918 p., діяльність адвокатури продовжувалась на підставі попереднього австрійського законодавства.

Політичні події 20-х років XX ст. стимулювали україн­ських адвокатів до більш тісного об'єднання. Так, у Львові було створено Союз українських адвокатів, статут якого зареєстрований 5 травня 1923 р.^4В

Узагалі до 1917 р. українська адвокатура не змогла на­бути своїх особливостей та специфічних рис, бо в цей час Україна не мала своєї державності, тому і державні інсти­тути, до яких повною мірою можна віднести і адвокатуру, належним чином розвиватися не могли.

Проте визнання рівного політичного права для кожного члена суспільства, притаманне українському народові, що особливо виявилося у період козаччини⁵⁰, не могло не по­значитися на адвокатурі. Так, у "Правах, по которым су­дится малороссийский народ" досить чітко було сформу­льовано поняття та суспільну роль адвоката, його етичні вимоги, обов'язки, відповідальність адвоката за їх пору­шення, принципи оплати праці.

У цілому перші організаційні форми української адво­катури відповідали принципам, запозиченим європейсь-

¹⁸ Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774—1918 pp. — Чернівці: Рута, 2000. — С. 179,180,183.

⁴* Гловацький І.Ю. Діяльність адвокат а-захисник а у кримі­нальному процесі: Навч, посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. 59.

"'" Антонович Б. Коротка історія козаччини. — К.: Україна, 1991.—С. 12.

Розділ 1

кою адвокатурою зі Стародавнього Риму (відносна свобода адвокатської професії, ЇЇ тісний зв'язок із судовими орга­нами, система визначення гонорару тощо).

1.4.5. Становлення радянської адвокатури

У 1917 р. влада в Україні певний час належала Цент­ральній Раді, яка частково реформувала судову систему царської Росії, але щодо організації та діяльності присяж­них і приватних повірених не було внесено ніяких змін.

Першим законодавчим актом радянської влади в Укра­їні з питань судоустрою і судочинства була постанова На­родного секретаріату Української Народної Республіки "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 p., що в ці­лому дублювала положення Декрету про Суд № 1 1917 р., у статті 3 якого говорилося, що обвинувачами і захисника­ми, які допускалися до участі у справі на стадії поперед­нього слідства, були всі незганьблєні громадяни чоловічої та жіночої статі, які користувалися цивільними правами⁵¹. У статті 18 постанови вказувалося, що "обвинувачами і за­хисниками в суді і на попередньому слідстві можуть бути усі громадяни, які досягли 18 років"⁵². Як зазначав М.О. Чель-цов, за першими декретами захист допускався на будь-якій стадії, але в період інтервенції це право було обмеже­не⁵³. Характерною рисою забезпечення права на правову допомогу була широка участь громадськості. У криміналь­но-процесуальній літературі така допомога одержала назву

⁵¹ Декрет о суде от 5 декабря (22 ноября) 1917 года // Собрание узаконений. — 1917. — № 4. — Ст. 50.

⁵² Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2. — Лютий 1917—1996 pp. / За ред. В.Д. Гончаренка. — К.: Ін Юре,

1997.

⁵³ Чельцов М. А. Уголовный процесе. —• М.: Юрид. изд-во

МЮСССР, 1948. — С. 223.

Поняття та сутність інституту адвокатури

"інститут загальногромадянського обвинувачення і захис-

ту"⁵⁴.

Узагалі ставлення до інституту захисту в XX ст. у нашій країні було не завжди однаковим. Так, під час громадянської війни 1918—1920 pp. було прийнято нормативні акти, які фактично ліквідували інститут адвокатури в Україні (поста­нова Народного секретаріату "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 р.⁵⁵; Положення про революційні трибунали, затверджене 23 лютого 1918 р.⁵⁶; Декрет Ради Народних Ко­місарів України "Про суд" від 14 лютого 1919 p.; Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР, прийняте Раднаркомом України 14 лютого 1919 р.⁶⁷; Декрет Раднаркому України "Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині" від 16 квітня 1919 р.⁵⁸). В Україні було організовано колегії правозаступників, члени яких обирали­ся з громадян, що відповідали вимогам, встановленим для виборців, і перебували на державній службі. Питання про до­пуск захисника до участі в досудовому слідстві було винесено на розгляд слідчого.

У цей період в Україні починається активне втручання державних органів у діяльність адвокатури, зокрема керів-

⁵⁴Див.: Михеєнко MM. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. — К.: ЮрІяком Інтер, 1999. — С. 153—161; Ривлин А.Л. Организация адвокатуры в СССР. — К.: Вища т.к., 1974. — С. 19—20.

⁵⁵ Провведення народного суду: Постанова Народного секретаріа­ту від 4 січня 1918 р. // Хронологічне зібрання законів, указів Пре­зидії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР(1917—1941 pp.). — Т. 1. — К-, 1963. —С. 68—69.

^5Й Положення про революційні трибунали від 23 лютого 1918 р. // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ра­ди, постанов і розпоряджень У ряду У країнської РСР (1917—1941 pp.). — Т. 1. — К., 1963. — С. 68—69.

⁵⁷ Тимчасове положення про народні суди і революційні трибу­нали УСРР від 14 лютого 1919 р. // СУ УСРР. — 1919. — № 11. -Ст. 141.

⁵⁶ Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині: Де­крет Раднаркому України від 16 квітня 1919 р. // СУ УСРР. — 1919. — №36. — Ст. 436.

Розділ 1

ництво адвокатурою в різних формах державними струк­турами. Нарком юстиції УСРР М.О. Скрипник виступав проти надання адвокатурі автономії, за встановлення над нею судового нагляду™.

Крім того, адвокатура політизувалася і керувалася на­самперед не інтересами клієнта, а політичними інтереса­ми. Це призвело до правової незахищеності громадян, зокре­ма у політичних процесах, в Україні, коли захист перетво­рився на формальну процедуру⁸⁰.

Певні зміни інститут адвокатури зазнав у зв'язку з при­йняттям Кримінально-процесуального кодексу (КПК) УСРР 1922 р. У ньому зазначалося, що обвинувачення на суді підтримується прокуратурою. Потерпілому право обвину­вачення надається лише у випадках, встановлених зако­ном (ст. 8). Статті 55, 56, 57 регламентували коло осіб, які могли виступати як представники потерпілого, цивільного позивача і захисники обвинуваченого⁶¹. КПК УСРР 1922 p., посилюючи роль прокурора у кримінальному процесі, од­ночасно послаблював значення інших осіб у наданні право­вої допомоги потерпілому, тобто поклав початок підпоряд­куванню інтересів потерпілого інтересам держави. Цим са­мим нормативним актом надання обвинуваченому допомо­ги захисника передбачалося лише на судових стадіях. Об­меження в реалізації права на захист у кримінальному су­дочинстві були пов'язані зі структурно-організаційними змінами адвокатури.

За відносно короткий час організація адвокатури зміню­валась кілька разів:

• адвокатура загальногромадянська, за якої кожний не­порочний громадянин міг виступати в суді як захисник (Декрет про Суд № 1);

^йа Святоцький О.Д., Михеєнко MM. Адвокатура України: Навч. посіб. для студ. юрид. ВНЗ і фак. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 29.

⁶⁰ Історія адвокатури України / За ред. Т.В. Варфоломеєвої, О.Д. Святоцького. — К.: Либідь, 1992. — С. 15.

⁸¹ Уголовно-процессуальный кодекс УССР: С изменениями по 1 марта 1925 г. и приложением а л фа в итно -пре диетного указа­теля и таблицы сроков. — X.: Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1925. —С. 15—16.

Поняття та сутність інституту адвокатури

» адвокатура посадова, за якої адвокати були посадови­ми особами держави (Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали);

• адвокатура як громадська організація на засадах са­моврядування, що перебувала під контролем державних органів (Декрет про Суд № 2)^ва.

Реорганізація адвокатури великою мірою обґрунтовува­лася необхідністю контролю за суб'єктами захисту в кримі­нальному судочинстві.

2 жовтня 1922 р. після обговорення Всеукраїнським цент­ральним виконавчим комітетом було прийнято законопроект про реформування колегій правозаступників як Положення про адвокатуру Української СРР⁶³. На його підставі Нарко­мат юстиції УСРР затвердив 14 листопада 1922 р. Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрай-нарсудах⁶¹, а 27 грудня 1922 р. — Положення про консульта­ції для надання юридичної допомоги населенню, що органі­зовуються колегіями захисників⁶⁵.

Відповідно до цих документів було створено нові адво­катські органи, які відрізнялися ширшими правами само­врядування. Але водночас Наркомат юстиції був наділений дуже широкими повноваженнями щодо контролю за діяль­ністю колегій захисників.

Колегії захисників з перших років існування намага­лися підвищити престиж і авторитет своєї професії. Так, у 1923 р. Київська колегія захисників прийняла звер­нення до членів колегії, яке містило норми професійної етики⁶⁶, У 1926 р. Харківська губернська колегія захис-

АЛ. Организация адвокатуры в СССР. — К.: Вища шк., 1974. —С. 28.

⁶³ Положення про адвокатуру Української РСР від 2 жовтня 1922 р. // СУ УСРР. — 1922. — Яв 43. — Ст. 630.

^м Інструкція про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах від 14 листопада 1922 р. // Бюлетень НЕЮ УРСР. —1922. —NslS.

^С5 Положення про консультації для надання юридичної допо­моги населенню, що організовуються колегіями захисників від 27 грудня 1922 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. — 1924. — Хв 45.

⁶⁶Вестник советской юстиции. — 1929. — № 13 (143). — С. 386—387.

Розділ 1

ників звернулася до Раднаркому УСРР з пропозицією про зміну назви "колегія захисників" на "колегія адво­катури". Але через негативне ставлення до дореволюцій­ної та закордонної адвокатури ця пропозиція не знайш­ла підтримки⁶⁷.

З кінця 20-х років XX ст. висловлювалися заперечення щодо цього кримінально-процесуального інституту. Участь захисника на досудовому слідстві заперечував А.Я. Ви-шинський, мотивуючи це недостатньо високою і доверше­ною технікою нашого слідчого апарату, з одного боку, і не­можливістю очікувати ідеально-суспільний підхід у вико­нанні взятого на себе обов'язку захисту — з іншого⁶⁸.

У цей час серед юристів розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, у результаті якої сформувалося п'ять позицій:

1) необхідно скасувати існуючий інститут адвокатури і запровадити колегії правозаступників, які б утримувалися за рахунок держави;

2) момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників повинні бути реорганізо­вані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приват­них кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності;

3) перетворення адвоката на державного чиновника су­перечить основній ідеї адвокатури, однак у зв'язку з необ­хідністю юридичного обслуговування державних і колек­тивних установ необхідно створити кооперативні артілі ад­вокатів із самостійними адвокатськими конторами;

4) юридичні консультації повинні бути реорганізовані в колективні кабінети захисту, які б поступово витіснили іс­нуючу індивідуальну форму діяльності адвоката;

5) доцільно залишити існуючу форму організації коле­гій захисників⁸⁹.

" Святоцький ОД., МихеєнкоМ.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студ. юрид. ВНЗ і фак. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 34.

⁶⁸ Вышинский АЛ. Курс уголовного процесса. — М., 1927. —

С. 163.

^S9BecTHHK советской юстиции. — 1928. — № 1 (107). —

С, 10—13. 44

Поняття та сутність інституту адвокатури

У результаті дискусії 12 вересня 1928 p. колегія Нар-ком'юсту УСРР прийняла постанову "Про реорганізацію колегій захисників"⁷⁰, згідно з якою робота членів колегій захисників була переведена на колективні форми організа­ції, а приватна адвокатська практика ліквідована.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 р.⁷¹ було передбачено, що колегії захисників працюють при ок­ружних судах і діють як на підставі цього Положення, так і на підставі наказів і розпоряджень Нарком'юсту Украї­ни. Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. Нарком'юст УСРР затвердив Положення про колективні форми роботи колегій захисників⁷².

За першими підсумками ліквідації приватної адвокат­ської практики і переходу колегій захисників на колектив­ні форми роботи вважалося, що цей досвід себе виправ­дав⁷³. У юридичних виданнях того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій захисників дали можливість усунути з їх складу "чужі" елементи (було виключено 14 % від загальної кількості членів колегій⁷⁴), розширити коло громадян, яким надавалася юридична до­помога, сконцентрувати в колективах усю роботу з право­вого обслуговування державних установ і організацій⁷⁵. Водночас кількість захисників скоротилася з 3197 осіб у 1929р. до 1884 —у 1931р.™

26 квітня 1932 р. Нарком'юст УСРР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація ко-

⁷⁰ О реорганизации коллегий защитников: Постановление кол­легии Наркомата юстиции УССР от 12 сентября 1928 г. // Вест­ник советской юстиции. — 1928. — № 20 (126). — С. 609.

^п Положення про судоустрій від 11 вересня 1929 p. // 33 УРСР. -1929. —№ 26. —Ст. 203.

⁷² Положення про колективні форми роботи колегій захисни­ків від 20 жовтня 1929 р. // Бюлетень НКЮ УРСР. — 1929. — №10. — Ст. 61.

⁷³ Вісник радянської юстиції. — 1929. — № 22 (152). — С. 675— 676.

⁷⁴Вестник советской юстиции. — 1929. — № 13 (143). — С. 386—387.

⁷⁶ Вісник радянської юстиції. — 1930. — № 4 (158). — С. 124—125. ⁷⁶ Революційне право. — 1934. — № 7. — С. 41.

Розділ 1

легії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду⁷⁷. Зміст цієї системи полягав у тому, що консультаціям давався фі­нансовий план, який передбачав контрольну суму прибутків. Така система фактично діяла до 90-х років XX ст.

Після прийняття 5 грудня 1936 р. Конституції (Основ­ного Закону) СРСР 16 серпня 1939 р. Раднарком СРСР за­твердив Положення про адвокатуру СРСР^7а. Ним були ви­значені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура і порядок прийому та виключення з колегії ад­вокатів, дисциплінарна відповідальність. У цьому Положен­ні термін "захисник" не вживався, натомість було введено терміни "адвокатура" і "адвокат". Повернення до вживан­ня цих термінів було схвально зустрінуте переважною біль­шістю працівників юстиції⁷⁹.

У цей час місце і роль адвокатури були зведені нанівець прийняттям деяких нормативних актів, які обмежували права громадян. Так, Постановою Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. "Про порядок ведення справ про підготов­ку або вчинення терористичних актів"⁸⁰ усувалась участь захисника навіть у суді. Аналогічний порядок був запро­ваджений 14 вересня 1937 р. у справах про шкідництво та диверсії⁸¹. Негативну роль відігравали також так звані "Особлива нарада", "трійки", "двійки", які розглядали спра­ви без адвоката⁸².

Друга світова війна внесла істотні корективи в роботу адвокатури України. 22 червня 1941 р. Президія Верхов­ної Ради СРСР прийняла Указ "Про воєнний стан", згідно з яким у місцевостях, переведених на воєнний стан, усі спра-

⁷⁷ Революційне право. — 1932. —№3—4. — С. 13—14.

⁷⁸ Положение об адвокатуре СССР от 16 августа 1939 г. // СП СССР. — 1939. — № 49. — Ст. 394.

⁷⁹ Див.: Советская юстиция. — 1937. — № 14. — С. 20; Соц. за­конность. — 1937. — № 1, — С. 56—58.

^т О порядке ведения дел о подготовке или совершении терро­ристических актов: Постановление Президиума ЦИК СССР от 1 декабря 1934 г. // СЗ СССР. — 1935. — Ка 64. — Ст. 459.

⁸¹СЗ СССР. — 1937. — Х»61.- Ст. 165.

⁸² Советское государство и право в период строительства социа­лизма {1921—1935 гг.). — Кн. 2. — М., 1968. — С. 619.

Поняття та сутність Інституту адвокатури

ви про злочини стосовно порушення громадського порядку та державної безпеки передавалися на розгляд військових трибуналів. Справи розглядалися у складі трьох постійних членів суду, як правило, без прокурора й адвоката, вироки касаційному оскарженню не підлягали. 25 грудня 1941 р. Нарком'юст СРСР у листі "Про призначення захисту на ви­могу судів" встановив порядок виділення адвокатів для за­хисту обвинувачених у справах, що розглядалися військо­вими трибуналами і загальними судами. В умовах війни адвокатські колегії значно розширили перелік безкоштов­ної допомоги.

1.4.6. Розвиток української адвокатури від повоєнних років до нашого часу

Повоєнні роки поставили перед адвокатурою завдання насамперед поповнити втрачені адвокатські кадри. Ін­шим завданням стало підвищення професійного рівня адвокатів.

У квітні 1956 р. Мін'юст СРСР визнав за необхідне пере­глянути чинне Положення про адвокатуру СРСР, і, як ре­зультат цього, відділом адвокатури Мін'юсту СРСР був розроблений новий проект Положення. Однак законода­вець пішов шляхом децентралізації адвокатури. Зокрема, У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і авто­номних республік, Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, Основи кримінального су­дочинства Союзу РСР і союзних республік. Відповідно до цього Верховна Рада УРСР ЗО червня 1960 р. прийняла За­кон про судоустрій Української РСР, а 28 грудня 1960 р. затвердила нові Кримінальний та Кримінально-процесу­альний кодекси з уведенням їх у дію з 1 квітня 1961 р. Ці нормативні акти стали правовою основою для деяких змін у правовому статусі адвокатури. Так, адвокат допускався до участі у розгляді будь-якої кримінальної справи. Крім того,

Розділ 1

якщо до цього адвокат мав можливість брати участь у справі лише в суді, то тепер захисник одержав можливість брати участь на попередньому слідстві з моменту оголошення обви­нуваченому про закінчення слідства! пред'явлення йому всіх матеріалів справи для ознайомлення. V справах про злочини неповнолітніх та осіб, які через свої фізичні чи психічні вади не могли самі здійснювати своє право на захист, захисник до­пускався з моменту пред'явлення обвинувачення. Було роз­ширено перелік випадків обов'язкової участі захисника в розгляді справ у суді.

На підставі зазначених нормативних актів Мін'юст УРСР розробив проект Положення про адвокатуру, який Верховна Рада затвердила 25 вересня 1962 р.⁸³

У серпні 1972 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесу-ального кодексу Української РСР" було розширено участь захисників на попередньому слідстві. Тепер захисник мав змогу брати участь у будь-якій справі з моменту пред'яв­лення обвинувачення, якщо прокурор винесе відповідну постанову.

І все ж говорити про ефективність діяльності адвокату­ри в той час не можна — через нехтування принципами де­мократії, порушення прав людини, декларативність основ­них законодавчих актів. Як у теорії кримінального проце­су, так і в практичній діяльності правоохоронних органів був зведений практично в абсолют пріоритет захисту де­ржавних і суспільних інтересів перед правами громадяни­на та конкретної особи. Це була офіційна позиція держави, що знайшло безпосереднє відображення в Конституції СРСР 1977 р., у тексті якої основні права та свободи грома­дян містяться у главі 7 після викладу положень про полі­тичну й економічну системи, соціальний розвиток і куль­туру та ін,

20 квітня 1978 р. Верховна Рада УРСР прийняла нову Конституцію УРСР, в якій повторювалися положення Кон­ституції СРСР 1977 р. Зокрема, у статті 159 Конституції

^8ВПоложення про адвокатуру від 25 вересня 1962 р. // Відо­мості Верховної Ради УРСР. — 1962. — № 39. — Ст. 494.

Поняття та сутність Інституту адвокатури

УРСР було закріплено, що для надання юридичної допомо­ги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У зв'язку зі зміною законодавства було прийнято нове Поло­ження про адвокатуру, затверджене Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1980 р,^м Тривала відсутність законодавчої регламентації участі адвоката на досудових стадіях спри­чинила те, що в цілому теоретичні дослідження були при­свячені проблемам правового становища адвоката в судо­вих стадіях⁶⁰. У роботах, присвячених участі адвоката на досудовому слідстві, аналізувалися лише деякі аспекти йо­го кримінально-процесуальної діяльності як захисника, тактичні прийоми захисту⁸⁶.

*⁴ Положення про адвокатуру від 1 жовтня 1980 р. // Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10-го скликання. — К., 1981,—С. 140—142.

⁸⁰ Див.: Адвокат в советском уголовном процессе / И.Т. Голяков, М.М. Гродзинский, И.Д. Перлов и др. — М-: Юрид. лит., 1954; Гродзинский М.М. Роль и задачи адвоката по уголовному делу в суде второй инстанции: Метод, пособие для начинающих адвока­тов. — М.: Юриздат, 1943; Стремовский ВЛ., Врегман М.П. Ад­вокат в уголовном суде, — Ростов н/Д: Б. и., 1968; Побегайло Г Д. Участие адвоката (защитника) в стадии судебного разбирательства. ~ Саратов: СЮИ им. Д.И. Курского, 1974; Лаптеакру ВД., Map-тынчик EJT. Адвокат в кассационном и надзорном производстве по уголовным делам. — Кишинев: Инконком, 1994.

^se Див.: Варфоломеееа Т.В. Криминалистика и профессиональ­ная деятельность зашитника. — К.: Вища шк., 1987; Варфоломе-ееа 7\В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсуд­ного: Автореф, дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Київ, ун-т імені Тараса Шевченка. —К., 1994; Сусло Д.С., Бондаренко П.Г., Соло­вьев АД. Осуществление защиты на предварительном следствии: Метод, рекомендации. — К.:КОНИИ судебной защиты и повыше­ния квалификации адвокатов, 1979; Мартынчик Е.Г., Титарен-коВ.В. Тактика защиты на предварительном следствии и в суде первой инстанции (практические рекомендации) / Под ред. канд. юрид. наук Т.В. Варфоломеевой. • - К.: КОНИИ адвокатуры, 1979; Гаврилов С.Н. Актуальные вопросы организации адвокату­ры и участия защитника в уголовном процессе в России: история и современность: Автореф. дис.... канд. юрид. науи: 12-00.09 / Моск. гос. юрид. акад. — М., 1998; КофтоИ., Варфоломеееа Т.,

 

Розділ 1

Характеризуючи співвідношення прав учасників кримі­нального процесу і суспільних інтересів, підкреслимо, що за загальним правилом особисті інтереси визнавалися та­кими, що заслуговують задоволення, і тому закріплювали­ся в законі у вигляді так чи інакше гарантованих суб'єктивних прав, якщо вони відповідали суспільним ін­тересам або не суперечили їм. Інші особисті інтереси зако­ном не визнавалися і, відповідно, захистом з боку держави не забезпечувалися.

Узагалі політичний режим України часів радянської влади не дуже поважав особистість, що не могло не позна­читися на спрямованості та змісті кримінального процесу. Сформований у ті роки, він ще багато в чому зберігся у чинному кримінально-процесуальному законодавстві та практиці його застосування.