Особливостями підліткової проституції є

• неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальна психологічні мотиви.

• одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

• відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше — це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта).

• сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

• шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

• підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій. Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції.

В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в принципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні ме­дична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої професії, не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтоваиих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний ра­дикально змінити ситуацію.

Локалізація підліткової проституції можлива за наступних соціально-педагогічних умов:

• підвищення життєвого рівня населення;

• зміцнення та стабілізація інституту сім'ї;

• контроль над порнографічною літературою та відеопродукцією; введення кримінальної відповідальності за сутенерство;

• реалізація програм статевого виховання підлітків;

• виховання у них моральних норм стосовно статево рольової поведінки; використання в просвітницькій роботі з підлітками народознавчих матеріалів про традиції міжстатевої взаємодії українців;

• розвінчення явища проституції як безпечного красивого способу життя.

56. Самогубство (суїцид) — це навмисне позбавлення себе життя.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають до себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психо­логічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим.

Відносно категорії мети відрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка — мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті; нещасні випадки — небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.

Ознаки суїцидальної поведінки розподіляють на чотири типи:

• мовні;

1 поведінкові;

• ситуаційні;

• синдроматичні.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О. Тихоненка грунтується на категорії особистісного смислу і складається з 5 мотивів:

1.Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербальне це може виражатися у фразах на зразок:«ніхто мене не розуміє», «усі проти мене», «справедливості немає», «більш нема сил боротися».

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: «я нікому не потрібен», «за що ви мене так мучите». Мотивація — «коли ж ви звернете на мене увагу?!», «я благаю допомоги».

3. Суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: «далі буде ще гірше», «діватися нема куди», «мені не витримати цієї ганьби».

4. «Самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «Я:— судця» та «Я;— підсудний». Причому самогубство може бути як з точки зору «судді» (знищення ворога у собі), так і з боку «підсудного» (покутування провини), як то «ніколи не пробачу собі».

5. При самогубстві «відмова» ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю — позбавлення себе життя, вербальне це може висловлюватися як «ніколи не повернути минулого», «все втрачено», «це — кінець».

Мотиви суїцидальної поведінки дітей та підлітків:

1.Перживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими.

2. Переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі.

3. Переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків.

4. Почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою.

5. Страх ганьби, глузування, приниження.

6. Страх покарання, небажання вибачитися.

7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8. Почуття помсти, протесту, злість, загроза, вимагання.

9. Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

10.Співчуття або наслідування друзям, героям книжок або фільмів («ефект Вернера»).

Виділяють 3 типи підліткових аутоагресій:

1.Суїцидальна поведінка.

2. Суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей).

3. Аутодеструкції — неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту).

4. Несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом, ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини.

У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього, і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує «втечу» (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза — фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: «Я;вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дба­ти; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що...» Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду — фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати само­губством, якщо вона має принаймі дві ознаки: по-перше — скоєна своїми руками, по-друге — наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для мо­лодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія.

А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке «проходження» другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період — це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Сучасна суїцидологія пропонує такі 3 види втручання в суїцидальну активність:

• превенцію (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда або групу);

• інтервенцію (безпосереднє втручання в суїцидальну активність);

• поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).