Молодість як стадія життєвого циклу.

Виокремлення в Україні молоді як соціально-демографічної групи населення та період „молодості” визначено Законом „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” як період в межах 14–35 років. Нормативне визначення вікових меж молоді (особливо її верхньої межі) здійснюється суспільством, виходячи із мети її розвитку і соціально-економічних можливостей. І тут кожне суспільство має орієнтуватися в об’єктивності умов та об’єктивності оцінки вікового цензу молоді. Звуження меж призво-дить до того, що молода людина не встигає реалізувати процес са-мопізнання, формування здібностей, накопичення потенціалу, здій-снити повноцінне соціальне становлення. Тоді все це вона повинна буде робити уже у статусі дорослої людини, що не завжди реально, а особистість не зможе реалізувати свої можливості. Проте і розширення меж призводить, зазвичай, до інфантилізму, втрати соціальної активності і, врешті-решт, до зниження самоцінності, життєздатнос-ті особистості. В такій ситуації у молодої людини формується по-чуття неповноцінності, безвідповідальності за результати своїх дій.

За даними вчених приблизно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 припиняються процеси росту людського організму і формується соціальний статус особи, що передбачає, наприклад, в умовах України здобуття до цього віку освіти і певного фаху, проходження обов'язкової військової служби і набуття певного трудового і життєвого досвіду. Життя молодої людини поділяється на кілька періодів, зокрема деякі вчені вирізняють три основні.

Перший — це так званий період пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, якою бути, яку професію, спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності.

Протягом другого періоду молода людина інтегруються в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії юнаків та дівчат у будь-якій сфері — на виробництві, у науці, культурі тощо. У третій період розпочинаються інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних нави­чок, створено сім'ю, є власне житло).

Отже слід наголосити, що молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими кри­теріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку. Молоді покоління різних епох формуються під впливом відпо­відних соціально-економічних, культурних, історичних та інших чинників. Тому нинішнє покоління молодого українства суттєво відрізняється навіть від попереднього. Його соціальний портрет дійсно мозаїчний, суперечливий. Це:

• покоління людей, які у своїй більшості підтримують процеси формування демократичної незалежної держави, відродження України, ринкові перетворення;

• генерація, що вимагає більш конструктивних і динамічних еволюційних кроків щодо розвитку суспільства;

• покоління людей, які бажають вчитися, працювати, власними силами забезпечувати своє життя;

• врешті, генерація людей гарячих, радикально налаштованих, які не сприймають будь-яку фальш, нещирість, пусті обіцянки сто­совно свого сьогодення і майбуття.

Молодь об'єктивно сприйнятлива до новацій. І причиною цьому є не лише юнацький ентузіазм, відсутність певного суспільного досвіду та знань про принципову «неможливість» чогось (а саме це, як свідчать історичні факти, приводило до великих відкриттів). У молоді є й інші особливості сприйняття новацій. Вона опановує основи знань у навчальних закладах, переступаючи через значні застарілі й уже непотрібні пласти, і робить це на якісно іншому, об'єктивно вищому рівні, на відміну від старших поколінь. Останнє, безумовно, відкриває простір для прогресивного поступу суспільства загалом.

Якщо тенденції стосовно кількісних показників молодого покоління бодай на найближчі роки обнадійливі, то прогнози щодо його якісних характеристик — не втішні.

Молодь як певна фаза, стан життєвого циклу, біологічно універсальна. її вікові межі, пов'язані з ними соціальний статус та соціально-психологічні особливості молоді мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури та притаманних цьому суспільству особливостей соціалізації його членів.

Процес соціального становлення молоді сьогодні досліджується у різноманітних сферах її життєдіяльності: сім'ї, навчанні, праці, неформальних та формальних організаціях, під час дозвілля. Результати цих досліджень дають змогу стверджувати, що процес соціалізації молоді характеризується загостренням молодіжних проблем, про що свідчать:

— втрата ідеалів, життєвого оптимізму;

— посилення стану тривожності серед молоді, пов'язаному з наданням рівня та якості життя у суспільстві;

— нерівні можливості в одержанні освіти;

— збільшення чисельності молоді серед безробітних;

— значна економічна залежність від батьків;

— кризові явища у шлюбно-сімейних стосунках (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, обмежені можливості для поліпшення житлових умов);

— низький рівень загальної культури молодих людей;

— незадовільний стан здоров'я;

— зростання рівня соціальних відхилень (злочинності, пияцтва, наркоманії, проституції

Передусім під соціальним становленням молоді розуміють кількісні та якісні зміни цієї демографічної групи у процесі її становлення як суб'єкта соціального розвитку.

Проблеми, що виникають у процесі соціалізації молоді, науковці поділяють на 2 групи.

1. Соціальні молодіжні проблеми: визначення ролі та місця молоді у сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді.

2. Особистісні проблеми молоді: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з однолітками та дорослими; здоров'я молодих людей.

Ієрархія основних соціалізуючих чинників молоді в Україні: сім'я; групи ровесників; навчальні заклади різного типу; засоби масової інформації; трудова діяльність; громадські організації різного спрямування (спортивного, політичного, релігійного, культурного тощо).

Класифікація груп однолітків

Класифікаційна ознака	Типи груп
Юридичний статус	— формальні (офіційно визнані суспільством); — неформальні (існують стихійно самі по собі)
Вікові параметри	— одновікові; — різновікові
Статеві параметри	— одностатеві; — змішані
Соціально-психологічний статус	— група приналежності; — референтна група
Ступінь стабільності	— постійні; —- тимчасові; — ситуативні
Просторова локалізація	— дворові; — квартальні; — у межах установи (клубні, студентські, шкільні)
Тип лідерства	— авторитарні; — демократичні
Соціальна спрямованість	— просоціальні (соціально-позитивні); — асоціальні (соціально-нейтральні); — антисоціальні (соціально-негативні)

Соціалізуючі функції групи однолітків: — задоволення потреби у нерегламентованому спілкуванні; оволодіння навичками співжиття з іншими людьми;

— автономізація від дорослих;

— створення умов для самоствердження;

— засвоєння певних статеворольових норм поведінки;

— залучення до окремих видів субкультури.

Молодіжна субкультура Субкультура — сукупність соціально-психологічних ознак

(норм, цінностей" стереотипів, смаків тощо), які впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дають змогу їм утверджувати себе в якості "ми", відмежованого від "вони" (інші представники соціуму). Ознаки субкультури:

— специфічний набір ціннісних орієнтацій та норм поведінки;

— надання переваги певним джерелам інформації;

— своєрідні захоплення, смаки;

— специфічні способи проведення вільного часу;

— жаргон;

— особливості одягу та зовнішності.

Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові, професійні групи населення, релігійні секти, сексуальні меншини, неформальні течії (фани, металісти, рокери тощо), злочинні групи. Субкультура впливає на особливість настільки, наскільки група однолітків, яка є її носієм, референтна (значима) для людини.

Особливості молодіжної субкультури:

— розважально-рекреативна спрямованість (в організації дозвілля надається перевага слуханню музики, перегляду відео-продукцій або програм телебачення);

— надмірно-підкреслене дотримання моди;

— передача інформації та почуттів за допомогою жаргонних слів і виразів;

— абсолютизація сучасних музичних стилів;

— надання переваги "легкій" літературі (детективи, фантастика, "амурні" романи);

— орієнтація на зразки масової західної культури;

— домінування культури сили;

— нехтування цінностями національної культури.