Охарактеризуйте соціально-педагогічну роботу, як вид професійної діяльності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Охарактеризуйте соціально-педагогічну роботу, як вид професійної діяльності



 

Соціальна робота – це професійна діяльність, яка має здійснюватися професійно підготовленими спеціалістами і має бути спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сімۥї, групі осіб, які попадають у складну для них ситуацію.

Мета соціальної роботи: це створення та збереження умов правового, гідного, комфортного існування людини в соціумі.

Високий професіоналізм у соціальній роботі є надзвичайно важливим чинником, оскільки цей вид діяльності відноситься до типу «людина -людина», і досить часто від рішення прийнятих фахівцем , який їх реалізує, залежить доля не однієї людини.

Об’єкт – це ті люди які потребують допомоги.

Суб’єкт – це ті люди які надають допомогу.

Можна сказати, що без наявності одного із цих елементів соціалізую чого процесі і особливо без їх взаємодії сам процес не зможе відбутися.

Соціальна робота — унікальний вид професійної діяльності зі створення соціальних умов для поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту народу. Як вид професійної діяльності соціальна робота сформувалася на базі системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, спеціалізованих закладів і установ.

Основу соціальної роботи як практичної діяльності становлять:

· принципи соціальної роботи;

· процес соціальної роботи;

· функції соціальної роботи;

· складові соціальної роботи.

Принципи соціальної роботи як практичної діяльності — вихідні положення теорії соціальної роботи, що відображають її прикладне значення.

· .Принцип створення рівних можливостей: Надання соціальних послуг особистості незалежно від її віку, національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної приналежності; створення таких соціальних умов життєдіяльності особистості, які відповідають її потребам і співвідносяться з умовами функціонування суспільства

· Принцип поєднання допомоги із самодопомогою:Опора на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприйняти соціальний вплив

· Принцип гуманності: Пріоритет загальнолюдських цінностей, що передбачають погляд на людину в її взаємозв'язках з природою, суспільством, глобальними проблемами, що продиктовані особливостями та реаліями сучасності, загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностями, що сягають корінням у родинне середовище і фундаментальні основи моральності; поєднання інтересів суспільства і потреб особистості в отриманні соціальних послуг

· Принцип диференціації та індивідуалізації: Врахування рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку особистості, стимулювання її активності, розкриття творчої індивідуальності кожного

· Принцип адаптації Визначає особливості залучення різних категорій і цільових груп населення до соціально значущої діяльності з метою пристосування до соціального середовища і задоволення соціально значимих потреб, а також адаптація суспільства до особливих потреб окремих категорій громадян

· Принцип інтеграції Створення умов для включення особистості в діяльність різних сфер життя суспільства, її позитивної соціалізації, індивідуалізації, ідентифікації

· Принцип узгодженості короткотривалих і довготривалих перспектив Узгодженість короткотривалих і довготривалих перспектив соціалізації особистості, взаємодія заходів державної, недержавної та особистісної програми освітнього, культурного, психічного, фізичного розвитку

· Принцип комплексного підходу Використання широкого спектра прийомів і засобів розв'язання соціально-психологічних проблем, їх варіативності державними, громадськими, приватними установами та організаціями

· Принцип етичностіВідображає характер діяльності, спрямований на коректну обробку інформації та збереження конфіденційності

· Принцип партнерства і взаємної довіри Основа продуктивної взаємодії в соціальному становленні дітей і молоді, різних вікових груп населення із державними і недержавними соціальними службами

· Принцип поваги до особистості Дотримання права на особистісну думку, створення умов для волевиявлення власної думки клієнта у процесі надання соціальних послуг

· Принцип безкоштовності обслуговування чи коштовності послуг Здійснюється відповідно до чинного законодавства

Процес соціальної роботи — послідовна зміна соціальних явищ, етапів у розвитку практики соціальної роботи, сукупність послідовних дій для досягнення кінцевого результату.

Процес соціальної роботи реалізується на різних рівнях розвитку суспільства: мікро-, мезо- і макрорівні.

 

Мікро-рівень — соціальна робота з окремою особистістю та її найближчим соціальним оточенням: сім'єю, друзями, сусідами, родичами та ін. Він базується на прямих взаємостосунках і взаємовідносинах між особистістю та соціумом. Відповідно до цього процес соціальної роботи складається з таких етапів.

1. Дослідний: вивчення, дослідження соціальних умов життя громадян, їхніх соціальних проблем, інтересів, запитів на соціальні послуги. Цей етап реалізується завдяки використанню соціологічних (інтерв'ю, анкетування, фокус-групи) і психолого-педагогічних методів (інтерв'ю, спостереження, тестування клієнта чи групи клієнтів) дослідження.

2. Планування: на основі результатів і отриманих даних дослідження проблем клієнтів, їхнього психологічного самопочуття, стану, інтересів, запитів, особливостей життєдіяльності визначаються основні підходи до індивідуальної чи групової роботи, залежно від сфери соціального захисту (праці і соціальної політики, освіти, спеціалізованих закладів, соціальних служб для молоді тощо) мета, завдання, форми, методи соціальної роботи, ресурси (фінансування, кадрове забезпечення), взаємодія спеціалістів у групі (команді), термін виконання, проміжні цілі, коригування за необхідності форм і методів соціального впливу, визначення кінцевого результату, узгодження плану зі споживачами соціальних послуг.

3. Процес соціальної роботи: надання послуг клієнтам, реалізація основних положень плану, корекція за необхідності основних підходів до соціальної роботи в ході її реалізації.

4. Підбиття підсумків: оцінювання результатів роботи на основі переважно якісних даних (поліпшення психологічного стану особистості, соціальних умов життя, матеріального чи фінансового становища, характер взаємовідносин і взаємостосунків у соціумі на основі спостереження, бесід, анкетування, тестування тощо).

5. Припинення процесу надання соціальних послуг чи перехід на новий, подальший, змістовно якісніший етап соціальної роботи.

Цей рівень соціального обслуговування може здійснюватися на контрактній основі соціальної служби з клієнтами і реалізується переважно спеціалістами організацій і установ соціальної сфери.

Мезорівень: соціальна робота здійснюється на рівні організацій та установ соціальної сфери. Об'єкти соціальної роботи вступають у взаємовідносини із суб'єктами надання соціальних послуг опосередковано. Це рівень визначення основних напрямків, підходів до соціальної роботи адміністрацією закладу, яка не вступає у прямі контакти зі споживачами соціальних послуг, однак є визначальною ланкою у поліпшенні соціального фону соціуму (району, мікрорайону, міста, області, регіону), удосконалює зміст, форми, методи, технології соціальної роботи у межах своїх повноважень і компетенції.

Макрорівень: визначення політики держави щодо соціальної роботи. У зарубіжних підходах виділяється екзорівень (проміжний), що окреслює кроскультурні розбіжності соціальної роботи у різних країнах світу. Суть соціальної роботи на макрорівні полягає в тому, що об'єкти соціальної роботи, тобто безпосередні споживачі соціальних послуг, не мають зазвичай прямих взаємостосунків з державними органами влади, які визначають їхню долю та умови нормальної життєдіяльності, однак відчувають на собі негативні й позитивні зрушення, які відбуваються у політичній сфері суспільства.

 

 

17.Розкрийте комунікативні особливості в діяльності соціального педагога

 

Комунікація -це акт спілкування, ефективність якої залежить від якості, своєчасності, повноти, зрозумілості, доступності, детальності.

Комунікативна функція – процес передачі інформаційного, емоційного і інтелектуального змісту.

Учасники комунікативного процесі :

Ø Комунікатор (аргументатор, то й що надає інформацію);

Ø Реципієнт(адресант, той хто одержує інформацію).

Соціальний педагог в процесі комунікації повинен:

Ø Вислухати. Почути, зрозуміти

Ø Роз’яснити, довести, відповісти, переконати

Ø Створити позитивну атмосферу, знайти підхід до клієнта.

 

Комунікативна професіограма – це набір професійних якостей соціального педагога – знань та умінь.

1. Знати професійний мовленнєвий етикет і володіти ним;

2. Уміти формувати цілі і завдання професійно-ділового спілкування;

3. Уміння ставити запитання і професійно на них відповідати;

4. Володіти навичками ділового спілкування;

5. Вміти аналізувати конфліктні і кризові ситуації і робити з них адекватні висновки;

6. Вміти доводити (аргументувати, спростовувати і переконувати);

7. Вміти вести бесіду, дискусію, суперечку, переговори, круглий стіл;

8. Володіти технікою і логікою мовлення;

9. Вміти говорити тише тоді, коли є що сказати.

 

Механізми впливу на співбесідника - застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії, іншої людини.

 

До видів психологічного впливу передусім належать:

 

переконаннязараженнянавіюваннянаслідування.

 

Переконання – це усвідомлений, аргументований вмотивований вплив на систему оглядів клієнта.

Зараження– несвідомий вплив на особистість, що здійснюється через передачу емоційного стану від однієї особи до іншої на несвідомому рівні.

Навіювання- або сугестія, — метод впливу на психіку людини однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Ефективним навіювання буде лише тоді, коли виникатиме ефект довіри.

Наслідування - це процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Види спілкування:

Ø Міжособистісне

Ø Ділове

Ø Усне

Ø Писемне

Ø Безпосереднє

Ø Опосередковане

Ø Індивідуальне

Ø Групове

Ø масове

Вимоги до ділового спілкування:

Ø ставлення до проблеми не залежно від ставлення до клієнта;

Ø вміння поставити себе на місце опонента;

Ø формувати цілі ділового спілкування в межах їх досягнення;

Ø предметом суперечностей має бути проблема, а не опонент.

 

Ділове спілкування і його різновиди:

Ø ділова розмова; здатність глибоко і переконливо розкривати проблему, обґрунтовувати її, висловлювати власні міркування і заперечення.

Ø бесіда (співбесіда);

Ø обговорення;

Ø полеміка; основне завдання полеміки — затвердження однієї з протистоячих позицій

Ø дискусія (диспут).

Мовленнєвий етикет –це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування.

Правила:

Ø привітання;

Ø звертання;

Ø знайомство;

Ø запрошення;

Ø комплімент;

Ø прощання.

Д.з підготовити проблему з якою може прийти клієнт.

Критерії професійних рівнів готовності до комунікативних дій:

Високий рівень:фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесі, добирати адекватну інтонацію. Має чітку установку на володіння різними видами мовлення, може реалізувати власні уміння, не менше, ніж у 5 видах діяльності;

Середній рівень: фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі і адекватно до цілей застосовує їх;

Низький рівень: характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані уміння

Форми спілкування: усний діалог, усний монолог і письмовий монолог.

Ø Усна діалогічна форма спілкування – це спілкування двох чи кількох чоловік, в якому кожне висловлювання безпосередньо адресоване співрозмовнику.

Ø Усна монологічна форма спілкування є відносно розгорнутим видом мовлення

Ø Письмова монологічна форма спілкування- письмовий монолог більш розгорнутий, структурно складений, організований, логічно зв’язаний.

Ці форми спілкування мають свої модифікації.

Різновидами усного діалогічного спілкування є діалог, бесіда, диспут, дискусія;

усного монологічного – виступ, доповідь, лекція;

письмового монологічного – конспект звукового чи друкованого тексту, анотація, реферат, тезиси, стаття, запрошення, привітання, лист.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.79.116 (0.011 с.)