Основні види соціальних відпусток

 

Розбудова України як соціальної, демократичної та правової держави зачіпає всі сфери її життєдіяльності та взаємодії системи влади і суспільства. Особливого значення в такий трансформаційний період набуває соціальний характер даних відносин, пріоритет дотримання загальнолюдських цінностей їх учасниками. Трудове право завжди вирішувало і соціальні питання працівників. Соціальний елемент прослідковується також у призначенні трудового права – воно повинно слугувати, насамперед, людині і суспільним потребам. Через соціальну функцію трудове право сприяє формуванню особи, виступає гарантом реалізації широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод, якими наділено працівника [16, с. 30]. Тому в законодавчих актах і в інших нормативно-правових документах законодавець часто використовує термін «соціально-трудова відносини» і тим часом акцентує увагу роботодавців на необхідності дотримання економічних, трудових, соціальних прав і свобод працівників. На думку О.І. Процевського, коли в нормативно-правових актах уживається поняття «соціально-трудові відносини», то термін «соціальний» слід розглядати, як бажання наголосити на пріоритеті останніх у суспільстві й одночасно – на важливості для держави соціальної форми спільної праці [17]. У свою чергу, В. Жернаков вважає, що соціальне стосовно трудових відносин може розглядатися з двох боків. По-перше, воно стосується «внутрішньої» сторони праці, коли для того, щоб стати предметом правового регулювання, процес праці повинен набути соціальної форми. По-друге, існує «зовнішня» форма соціального в праці, під якою можна розуміти колективні та «над колективні» засоби регулювання трудових та тісно пов’язаних між ними відносин. Такі відносини виникають на рівні трудового колективу або регіону, галузі, держави з питань організації праці, соціально-побутових умов тощо між профспілками і роботодавцями чи між об’єднання перших та других за участі органів влади [10, с. 42]

Чинне трудове законодавство не надає визначення поняття «соціальна відпустка». На нашу думку, використання терміна «соціальна відпустка» говорить про приналежність даних відпусток до системи засобів соціального захисту населення з боку держави; вказує на їх особливе місце у системі відпусток України. Надання соціальних відпусток є способом заохочення до реалізації сімейних і батьківських функцій, а також підтримкою працівників у час вимушеної перерви праці. У даному випадку означення «соціальні» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин – відпусток у зв'язку з виконанням батьківських обов'язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.

Предметом розгляду даного розділу дослідження є соціальні відпустки, правове регулювання яких здійснюється нормативними актами як трудо­вого права, так і права соціального забезпечен­ня. Необхідно зазначити той факт, що відносини з надання соціальних відпусток входять до предмета регулювання трудового права; у той же час відносини з надання допомоги за час тривалості більшості соціальних відпусток є сферою регулювання права соціального забез­печення. Так, система, мета, порядок та умови надання оплачуваної соціальної відпустки, а також коло осіб, що мають право на неї, встановлюються нормами трудового законодавства, зокрема Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки», який передбачає такі види соціальних відпусток, як: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. А державна допомога працівникам, які мають право на вказані соціальні відпустки виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатно­сті на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [4] та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» [5]. Цей приклад підтверджує наявність тісного зв'язку між правом соціального забез­печення та трудовим правом.

Працівник має право на соціальну відпустку, якщо відповідні життєві обставини настали під час дії трудових правовідносин з під­приємством, установою чи організацією або фізичною особою - роботодавцем. Він може скористатися правом на соціальну відпустку з першого дня своєї праці, тривалість роботи, в даному випадку може впливати лише на розмір допомоги.

Ми можемо визначити такі види соціальних відпусток:

— відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

— відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей [ 7, с. 384 ]

Народження, виховання та догляд за дітьми є основною метою зазначених у Законі соціальних відпусток. На наш погляд, таке визначення пе­реліку соціальних відпусток є недосконалим. По-перше, Закон України «Про відпустки» у розділі VI передбачає ще декілька відпусток, спрямованих на надання часу працівникам, що мають дітей, для догляду за ними та виховання. Це відпустки: матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону); чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів (п. 2 ч. 1 ст. 25 Закон3); матері або іншим особам, зазначеним у ч. ст. 18 та ч. 2 ст. 19 цього Закону, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку (п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону).

Окрім цього, 11 травня 2010 р. Верховна Рада України внесла до цієї статті зміни, якими передбачено гарантоване право одному з бать­ків дитини на неоплачувану відпустку на час оголошення карантину (Президент України підписав указаний Закон 31 травня 2010 p.): «Частину першу статті 25 Закону України “Про відпустки” доповнити пунктом 3-1 такого змісту: “3-1) матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території” [3].

Указані відпустки відрізняються від тих, що містяться у розділі IV («Соціальні відпустки») Закону тим, що надаються без збереження заробітної плати. Але мета і життєві обставини, що спричиняють необхідність у таких відпустках, однакові в обох випадках – догляд та ви­ховання дітей, тому, вважаємо, їх можна також визначити як соціальні відпустки.

На основі зазначеного, пропонуємо допов­нити Закон України «Про відпустки» визначенням терміна «соціальна відпустка» у такій редакції: соціальна відпустка – це передбаче­ний законом, колективним чи трудовим дого­вором час, упродовж якого працівник тимчасо­во звільняється від трудових обов'язків з метою виконання батьківських обов'язків і реалізації сімейних функцій, а також для покращення стану здоров'я та відновлення працездатності. Систему соціальних відпусток утворюють: відпустки працівникам із сімей­ними обов'язками та відпустки у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю.

У проекті Трудового кодексу України впер­ше використовується та визначається поняття «працівники із сімейними обов'язками». Згідно з проектом, усі члени сім'ї, які беруть участь у догляді за дитиною та її вихованні, мають право на трудові пільги та відповідні відпустки. Але і у проекті нового Трудового кодексу, і в чинному законодавстві про відпустки коло осіб, які мають право на соціальні відпустки у зв'язку з необхідністю догляду і виховання дітей, змінюється залежно від такої відпустки. На нашу думку, усі працівники із сімейними обов'язками повинні мати рівні права щодо можливості використати будь-яку із соціаль­них або додаткових відпусток, передбачених для догляду та виховання дітей.

Той факт, що законодавець приєднав додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, до інших соціальних відпусток (у зв'язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), вказує на соціальний елемент у трудових правовідносинах; на те, що роботодавець повинен також брати на себе функцію соціального захисту своїх працівників.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що соціальні відпустки є елементом трудових правовідносин, зокрема індивідуаль­них трудових правовідносин. Як зазначає В. Венедиктов: «Всі елементи трудових відносин тією чи іншою мірою відображаються в елементах трудових правовідносин у вигляді відповідних прав і обов'язків» [18, с 82]. Залежно від видів відпустки відносини щодо її надання можуть стосуватися основних індивідуальних трудових правовідносин або похідних чи супутніх індивідуальних трудових право­відносин.