Розділ І. Загальна характеристика відпусток за законодавством україни

ВСТУП

 

Актуальність наукового дослідження обумовлена прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

У науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, Р.З.Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В.Глазиріна, Ю.М.Коршунова, В.І.Нікітінського, Ю.П.Орловського, О.І.Ставцеву, О.С.Хохрякову, О.І.Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б.Болотіної, В.С.Венедіктова, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, В.В.Жернакова, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, В.С.Стичинського, Г.І.Чанишевої та ін. Проте деякі проблемні аспекти правового регулювання учбових, творчих та соціальних відпусток залишилися поза увагою вельмишановних науковців. Отже, є необхідність дослідження цієї теми сьогодні.

Мета дослідження дослідити види, порядок подання та способи оплати відпусток.

Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

Мета, об’єкт та предмет роботи визначили основні завдання дослідження. До них належать:

1. Дослідити загальну характеристику відпусток за законодавством України

2. Визначити правове регулювання відпусток, основні види, тривалість та порядок подання

3. Визначити порядок та засоби соціальних відпусток

4. Дослідити соціальні відпустки за кордоном

5. Зробити висновки, надати рекомендації щодо покращення трудового законодавства.

Методологічною основою дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Із загальних та спеціальних методів у роботі використані такі: аналізу, узагальнення, спеціально-юридичний, логічний, порівняльно-правовий.

Теоретична основа. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на нормах Конституції України, аналізі чинного трудового законодавства, особливостях його застосування на практиці, нормах зарубіжного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів спрямоване на подальшу розробку концептуальних засад правового регулювання відпусток. Висновки і пропозиції, можуть бути використані при викладанні та вивченні курсу «Трудове право», для написання підручників та навчальних посібників та для удосконалення практики застосування законодавства про відпустки.

Структура курсової роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження складається зі вступу, 4 розділів, списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВІДПУСТОК

Особливості тривалості відпусток

 

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю:

1) до пологів - 70 календарних днів;

2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків.

За бажанням жінки або зазначених осіб, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя - одному з них на їх розсуд).

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до статті 58 Конституції України [1] закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних соціальних додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, за минулі роки, тобто до введення в дію з 1 січня 2010 року Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей", має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.

Якщо одинока мати у 2010 році бере соціальну відпустку за 2009 рік, то вона має бути надана їй тривалістю 7 календарних днів.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої статями 6, 7 і 8 Закону "Про відпустки" [3], а також понад тривалість щорічних відпусток, встановлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після.

У разі коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено статтею 24 Закону України "Про відпустки" [3].

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей.

 

ВИСНОВКИ

 

В процесі дослідження було визначено не тільки поняття відпустка, а й поняття її видів, проведено диференціацію відпусток та визначено призначення (мету) кожного виду відпустки. Законодавство України закріплює не тільки право на відпустку та встановлює порядок її надання, а й передбачає відповідальність за порушення норм, які гарантують працівникові вільний, від виконання трудової функції, час. Однак практика застосування норм законодавства про відпустки свідчить про те, що ряд моментів потребують більш чіткого правового врегулювання та вдосконалення вже існуючих норм. Отже, можна відокремити:

I. Щорічні відпустки: а) основна відпустка; б) додаткові відпустки: 1) пов’язані з умовами праці і режимом роботи: а) за роботу із шкідливим та важкими умовами праці; б) за особливий характер праці; 2) за стаж роботи; 3) окремим категоріям працівників; 4) заохочувальні; в) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

II. Учбова відпустка: 1) для здобуття освіти в середніх, професійно-технічних, вищих закладах освіти та аспірантурі; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання.

III. Творча відпустка.

IV. Соціальна відпустка: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка працівникам, які мають дітей.

V. Відпустка без збереження заробітної плати.

До характерних рис відпустки як правової категорії необхідно віднести: 1) цільове призначення; 2) особливості суб’єктного складу елементу основного трудового правовідношення; 3) наявність додаткових факторів (додаткових юридичних зв’язків, що дають право на відпустку певного виду).

Виходячи із особливостей кожного виду відпустки, пропонуємо закріпити в статті першій Закону «Про відпустки»: „Щорічна відпустка – це визначена законом або на його основі певна кількість календарних днів, яка складається із щорічних основної і додаткової відпусток, що надається працівникам кожного робочого року з метою відновлення працездатності та задоволення інших життєво важливих потреб та інтересів із збереженням за цей період місця роботи (посади) та заробітної плати.

Щорічна основна відпустка – це встановлений законодавством певний проміжок часу безперервного відпочинку, протягом якого працівник тимчасово звільняється від виконання своєї трудових обов’язків із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Щорічна додаткова відпустка – це певна кількість календарних днів, що надається понад встановлену законом тривалість щорічної основної відпустки з метою компенсації негативного впливу виробничих факторів і умов праці на здоров’я працівника та з метою заохочення із збереженням місця роботи та середньомісячної заробітної плати за однією або кількома підставами, передбаченими законодавством.

Творча відпустка – це тимчасове звільнення працівника від виконання трудових обов’язків, з метою виконання спеціальних завдань, із збереженням місця роботи та середнього заробітку.

Соціальна відпустка – це певний календарний період часу, що надається жінкам з метою народження дітей, та іншим членам сім’ї для догляду та виховання дітей із збереженням місця роботи (посади) та виплати матеріальної допомоги за рахунок держави чи інших коштів.
Відпустка без збереження заробітної плати – це певна кількість календарних днів, що надається працівникам протягом робочого року з підстав, передбачених законом, із збереженням місця роботи (посади), але без збереження заробітної плати”.

З метою приведення національного законодавства у відповідність з існуючими міжнародно-правовими нормами, зокрема конвенцією МОП №140 про оплачувані учбові відпустки, необхідно внести певні зміни до статті 1 Закону «Про відпустки», визначивши поняття „учбової відпустки” як певного календарного періоду часу, що надається працівникові протягом навчального року з метою здобуття освіти та підвищення свого професійного рівня із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Відповідно до зазначеної конвенції визначити поняття учбової відпустки: 1) для здобуття освіти; 2) професійної підготовки; 3) профспілкового навчання та заміни терміну «додаткові відпустки у зв’язку з навчанням» на «учбові відпустки».

Також частину 9 статті 6 Закону «Про відпустки» необхідно викласти в наступній редакції: «працівникам, які уклали трудовий договір на строк до 2-х місяців, надається щорічна оплачувана відпустка або виплачується компенсація у разі звільнення з розрахунку два календарних дні за місяць роботи. Працівникам, зайнятим на сезонних роботах, надається оплачувана відпустка з розрахунку два календарних дні за кожний місяць роботи. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України».

Має місце доцільність розширення кола осіб, які б могли скористатися додатковою відпусткою, передбаченою статтею 19 Закону «Про відпустки». Право на зазначену відпустку повинне обумовлюватися наступними факторами: наявністю дітей (незалежно від їх кількості) та фактом їх самостійного виховання.

Соціальне призначення відпустки полягає у відновленні працездатності працівників, сприяє фізичному та духовному розвитку особистості, підготовці висококваліфікованих кадрів. Соціальне значення відпустки зумовило її закріплення у конституціях деяких європейських держав.

В курсовій роботі розглядаються особливості правового регулювання відпусток у зарубіжних країнах з ринковою економікою. На нашу думку, правове регулювання відпусток в Україні необхідно здійснювати за прикладом зарубіжних країн.

ВСТУП

 

Актуальність наукового дослідження обумовлена прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

У науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, Р.З.Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В.Глазиріна, Ю.М.Коршунова, В.І.Нікітінського, Ю.П.Орловського, О.І.Ставцеву, О.С.Хохрякову, О.І.Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б.Болотіної, В.С.Венедіктова, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, В.В.Жернакова, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, В.С.Стичинського, Г.І.Чанишевої та ін. Проте деякі проблемні аспекти правового регулювання учбових, творчих та соціальних відпусток залишилися поза увагою вельмишановних науковців. Отже, є необхідність дослідження цієї теми сьогодні.

Мета дослідження дослідити види, порядок подання та способи оплати відпусток.

Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

Мета, об’єкт та предмет роботи визначили основні завдання дослідження. До них належать:

1. Дослідити загальну характеристику відпусток за законодавством України

2. Визначити правове регулювання відпусток, основні види, тривалість та порядок подання

3. Визначити порядок та засоби соціальних відпусток

4. Дослідити соціальні відпустки за кордоном

5. Зробити висновки, надати рекомендації щодо покращення трудового законодавства.

Методологічною основою дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Із загальних та спеціальних методів у роботі використані такі: аналізу, узагальнення, спеціально-юридичний, логічний, порівняльно-правовий.

Теоретична основа. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на нормах Конституції України, аналізі чинного трудового законодавства, особливостях його застосування на практиці, нормах зарубіжного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів спрямоване на подальшу розробку концептуальних засад правового регулювання відпусток. Висновки і пропозиції, можуть бути використані при викладанні та вивченні курсу «Трудове право», для написання підручників та навчальних посібників та для удосконалення практики застосування законодавства про відпустки.

Структура курсової роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження складається зі вступу, 4 розділів, списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПУСТОК ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

 

Правове регулювання відпусток становить одну зі складових частин захисту трудових прав працівників у всьому світі, у тому числі і в Україні. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, як одним із видів відпочинку, регулюються Конституцією України, Законом України “Про відпустки”, КЗпП, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” [3] від 15 листопада 1996р. встановлені наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки, до яких належать: а) основна та б) додаткові (за роботу в шкідливих і важких умовах праці; за особливий характер праці; інші додаткові відпустки); 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки; 5) відпустки без збереження заробітної плати; 6) інші види відпусток, встановлених законодавством, колективними угодами, колективним і трудовим договором.

Основна відпустка – це така відпустка, право на яку мають всі працівники.

Це є головна відмінність основної відпустки від усіх інших відпусток. Тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, якщо інша (більша) тривалість відпустки не встановлена законодавством.

Надається вона працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Деякі категорії працівників користуються правом на відпустку більшої тривалості. До них належать передусім промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості; персонал, зайнятий на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів та рудників; працівники лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших господарств; працівники гірничорятувальних частин; керівні, педагогічні і науково-педагогічні працівники освіти та наукові працівники; інваліди; працівники у віці до 18-ти років; інші, передбачені чинним законодавством, категорії працівників.

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством.

Правила обчислення стажу, що дає право на додаткову відпустку, більш жорсткі. Періоди, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на відпустку у зв’язку з шкідливими умовами праці, не збігаються з періодами, які зараховуються у рахунок щорічної основної відпустки. Тому робочий рік, що дає право на додаткову відпустку, далеко не завжди буде збігатися з робочим роком, що дає право на основну відпустку [8].

Статтями 7 і 8 Закону “Про відпустки” передбачають можливість надання працівникам двох видів щорічних додаткових відпусток: 1) щорічної додаткової відпустки за роботу з шкідливими й важкими умовами праці; 2)щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. У цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди: а) додаткова відпустка окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням чи виконується в особливих природних, географічних та геологічних умовах і умовах підвищеного ризику для здоров’я; б) додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем. Крім того, в ст.4 Закону “Про відпустки” виділяються інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Право на відпустку відповідно до ст. 2 Закону «Про відпустки» від 15.11.96р. № 504/96-ВР мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють в Україні, працівники-сумісники.

Згідно зі ст. 6 цього Закону право на відпустку мають також сезонні і тимчасові працівники, яким вона надається пропорційно до відпрацьованого ними часу [3]. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено постановою КМУ від 28.03.97 р. № 278 (зі змінами та доповненнями).

Отже, всім особам, що виконують роботу за трудовим договором, який укладено з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності та суб'єктами підприємницької діяльності – фізичними особами, надаються щорічні відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Не мають права на відпустку громадяни, які працюють за договорами підряду, що належать до договорів цивільно-правового характеру.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, терміном від 10 до 40 календарних днів щорічно; на період складання державних іспитів терміном 30 календарних днів, та на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) терміном від двох до чотирьох місяців.

Також, працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30-ти календарних днів та, за їх бажанням, протягом чотирьох років навчання, – один вільний від роботи день на тиждень, з оплатою його в розмірі 50-ти відсотків середньої заробітної плати працівника.

При цьому слід враховувати, що при визначенні тривалості додаткової відпусти для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватися і інша тривалість додаткових відпусток у зв’язку з навчанням. На час навчання за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Творча відпустка для завершення кандидатської дисертації надається тривалістю до трьох місяців, докторської – до шести. Підставою для надання творчої відпустки для завершення дисертації є заява працівника і рекомендація про доцільність надання творчої відпустки наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади чи вченої ради вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації або науково-дослідного інституту відповідного профілю [13].

Таким чином, окрім відтворювальної функції, яку відіграють відпустки в системі трудових відносин вони сприяють підвищенню рівня конкурентоспроможності потенційного носія праці як продукту – особи.

Наступний вид відпусток – це соціальні відпустки. До них відносять:

1) відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами: тривалістю до пологів – 70 календарних днів, після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнених пологів), починаючи з дня пологів. 2) Відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. 3) Додаткову відпустку працівникам, які мають дітей. Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15-ти років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5-ти календарних днів без урахування вихідних.

Крім зазначених видів відпусток Законом “Про відпустки” (ст.ст. 25, 26) передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати.

Для деяких категорій працівників, визначених ст. 6 Закону № 504/96-ВР, а також, Митним кодексом України, законами «Про статус народного депутата України» від 17.11.92 р. № 2790-XII (зі змінами та доповненнями), «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII (зі змінами та доповненнями), «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. № 1932-IV (зі змінами та доповненнями), «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III (зі змінами та доповненнями), «Про дипломатичну службу» від 20.08.2001 р. № 2728-III (зі змінами та доповненнями), тощо, встановлено більшу тривалість щорічної основної відпустки ніж 24 календарних дні.

Законодавством, колективними договорами, угодами та трудовими договорами можуть встановлюватися й iншi види вiдпусток.