Розділ іv. Соціальні відпустки за кордоном

 

Процес створення ефективної системи соціального захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результати.

У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою право на відпочинок і, зокрема, на відпустки закріплюється в конституціях і конкретизується в спеціальних законодавчих актах. Так, у ст. 36 Конституції Італії передбачено, що працівник має право на щотижневий відпочинок і на щорічну оплачувану відпустку, від якої не має права відмовитися [4].

У Конституції Португалії в ст. 59 «Права трудящих» передбачено право працівників на відпочинок, максимальне обмеження робочого дня, щотижневий відпочинок і чергові оплачувані відпустки.

У Великобританії взагалі відсутні законодавчі акти про час відпочинку. У Данії, Австрії, Німеччині, Італії діють спеціальні законодавчі акти стосовно відпусток. У Франції питання часу відпочинку визначені гл. 3 прийнятого у 2008 р. Кодексу про працю, який консолідував попереднє законодавство. Що стосується режиму відпусток у Франції, то відповідно до Ордонансу від 16 січня 1982 р. за один місяць безперервної роботи працівник отримує 2,5 дня відпустки, при цьому загальна тривалість відпустки не може перевищити 30 робочих днів. Відсутність на роботі з неповажної причини (з особистих мотивів, через простій з вини працівника, у зв’язку з незаконним страйком і т.ін.) веде до пропорційного скорочення відпустки. Таким чином, тільки безперервна, як правило, робота протягом календарного року дає право на 5-тижневу оплачувану відпустку. Молодь до 21 року і учні виробничого навчання мають право на відпустку у 30 робочих днів незалежно від попередньої роботи, але оплачується відпустка пропорційно фактично відпрацьованим місяцям [20].

За колективними договорами тривалість відпустки може бути збільшена і диференційована залежно від трудового стажу або віку працівника.

Крім щорічних відпусток, законодавством та колективними договорами у країнах із розвиненою ринковою економікою передбачено й інші відпустки, які використовуються з різною метою: народження дитини, вступ у шлюб, смерть члена сім’ї, навчальні відпустки і навіть додаткові відпустки для працівників, які не палять.

Відпустка по вагітності була розроблена відповідно до Конвенції про охорону материнства, прийнятої 28 червня 1952 року на генеральній конференції Міжнародної Організації Праці, що проходила у Женеві. [21] У багатьох розвинених країнах цей інститут набув певної диференціації і доповнився іншими відпустками, пов’язаними із сімейними потребами. Так, «материнська відпустка» або відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами є оплачуваною і надається у допологовий та післяпологовий період. Батьківська відпустка надається батькові і, зазвичай, є набагато коротшою, ніж материнська, і діє як додаткова до неї. Крім того, надаються гендерно-нейтральні відпустки після відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами, що дають можливість батькам обрати, хто саме з них буде їх використовувати повністю або частково.

Середня тривалість відпусток у зв’язку з вагітністю й пологами і доглядом за дитиною в країнах з розвинутою економікою становить від 36 до 44 тижнів. Окремі країни надають батьківську відпустку: Бельгія та Франція – 3 дні, Данія – 10, Фінляндія – 1 тиждень, Швеція – 2 тижні. Данія та Швеція надають відпустку по догляду за дитиною на місяць більше у разі, якщо її використовує батько [12].

Відпустки з догляду за дитиною можуть бути або оплачуваними, або пов’язаними з наданням різних видів соціальної допомоги. Найбільш тривалі відпустки з догляду за дитиною (2–3 роки) передбачені у Фінляндії, Німеччині, Австрії. Цікавою є практика Фінляндії, в якій батькам надається грошова допомога, що може бути використана ними або як додатковий дохід, або для оплати послуг з догляду за дитиною іншими особами. У разі усиновлення відпустки з догляду за дитиною надаються з дня прибуття дитини у родину.

Однією з найбільш досконалих і гнучких є шведська страхова система відпусток у зв’язку з пологами, народженням та доглядом за дитиною. Страхова допомога надається протягом 18 місяців, включаючи 14 тижнів відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, що доповнюються 6 тижнями до пологів. Один місяць надається батьку (якщо батько відмовляється, то ця відпустка втрачається). Перший рік відпустки оплачується у розмірі 80 % від заробітної плати, а держслужбовцям – 100 %. Наступні три місяці оплачуються за фіксованою ставкою, і решта три – не оплачуються з можливістю повернутися на роботу. Відпустка може бути надана обом батькам і грошова допомога, що надається через соціальну страхову систему, може компенсувати повну або часткову зайнятість. Крім того, відпустку з догляду за онуком можуть отримати дідусь або бабуся. Всім дітям працівників старше одного року держава гарантує місце у дитячих садках, а один із батьків має право на оплачуваний час для супроводження дитини у перший день влаштування в дитячий заклад чи перший день навчання.

Будучи небагатою країною, Іспанія, водночас, забезпечує оплачувану в розмірі 100 % від заробітної плати відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 16 тижнів (18 – у разі багатоплідних пологів).

Крім того, доступна неоплачувана відпустка до досягнення дитиною трирічного віку. Італія надає п’ятимісячну відпустку (два місяці до пологів і три після), що оплачується у розмірі 80 % від заробітної плати, та додаткову шестимісячну відпустку з оплатою у 30 % заробітної плати.

Ще більш розвинена система підтримки батьків у Болгарії. Матерям надається 45 днів відпустки з 100 % оплатою до пологів й 2 роки після пологів, після чого матері мають право ще на 1 рік неоплачуваної відпустки. Роботодавець зобов’язаний відновити жінку на тім же робітнику місці після повернення на роботу, крім того, вагітні жінки й матері-одинаки не можуть бути звільнені

У цей час відчувається необхідність у поліпшенні оплати декретної відпустки в таких країнах, як Австралія й США, які взагалі не надають оплачуваної відпустки, хоча й дозволяють по 12 неробочих тижнів кожному з батьків у США й 1 рік для матері в Австралиії.

У Канаді законодавство було поліпшено в 2000 році, після чого декретна відпустка збільшилася з 10 до 35 тижнів, поділених між родителями. Оплата декретної відпустки в Канаді здійснюється системою соціального страхування.

У Російській Федерації право на декретну відпустку регулюється статтею 255 Трудового кодексу РФ. По діючому Трудовому кодексі в Росії декретна відпустка надається «працюючим жінкам на 70 (у випадку багатоплідної вагітності 84) календарних днів до пологів й 70 (у випадку ускладнених пологів 86, при народженні двох або більше дітей 110) календарних днів після пологів з виплатою за цей період допомоги із соціального страхування в розмірі повного заробітку.

На відміну від деяких інших країн, у Росії немає декретної відпустки для другого батька, однак під час декретної відпустки матері батько має право взяти чергову відпустку поза залежністю від строку його безперервної роботи в даного роботодавця.

Розрахунок оплати декретної відпустки виробляється виходячи із середньорічного заробітку за останні 12 місяців. Оплату робить не роботодавець, а державна організація Фонд соціального страхування РФ. Границі розміру посібники регулюються законодавством. У цей час мінімальний розмір допомоги з вагітності й родів становить 700 рублів, максимальних 16250 рублів [21].

22 березня 2007 р. Конституційний Суд Російської Федерації визнав верхнє обмеження посібника незаконним і громадян РФ порушує, що права тих, середній заробіток яких значно перевищує максимальний розмір посібника. Суд поставив за обов’язок уряду до 23 вересня розробити нові механізми виплат жінкам, що перебувають у відпустці по вагітності й пологам

Перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або безпосередньо після нього або по закінченні відпустки по догляду за дитиною жінці за її бажанням надається щорічна оплачувана відпустка незалежно від стажу роботи в даного роботодавця

Під час декретної відпустки роботодавець не має права на звільнення жінки, за винятком случаючи ліквідації підприємства.

По закінченні відпустки по вагітності жінка має право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення їм віку трьох років.

В результаті аналізу законодавства про відпустки зарубіжних країн з ринковою економікою зроблено висновок про те, що нормативно-правові акти цих країн відрізняються за структурою, видами відпусток, умовами виникнення та порядком реалізації права на відпустку.

 

ВИСНОВКИ

 

В процесі дослідження було визначено не тільки поняття відпустка, а й поняття її видів, проведено диференціацію відпусток та визначено призначення (мету) кожного виду відпустки. Законодавство України закріплює не тільки право на відпустку та встановлює порядок її надання, а й передбачає відповідальність за порушення норм, які гарантують працівникові вільний, від виконання трудової функції, час. Однак практика застосування норм законодавства про відпустки свідчить про те, що ряд моментів потребують більш чіткого правового врегулювання та вдосконалення вже існуючих норм. Отже, можна відокремити:

I. Щорічні відпустки: а) основна відпустка; б) додаткові відпустки: 1) пов’язані з умовами праці і режимом роботи: а) за роботу із шкідливим та важкими умовами праці; б) за особливий характер праці; 2) за стаж роботи; 3) окремим категоріям працівників; 4) заохочувальні; в) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

II. Учбова відпустка: 1) для здобуття освіти в середніх, професійно-технічних, вищих закладах освіти та аспірантурі; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання.

III. Творча відпустка.

IV. Соціальна відпустка: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка працівникам, які мають дітей.

V. Відпустка без збереження заробітної плати.

До характерних рис відпустки як правової категорії необхідно віднести: 1) цільове призначення; 2) особливості суб’єктного складу елементу основного трудового правовідношення; 3) наявність додаткових факторів (додаткових юридичних зв’язків, що дають право на відпустку певного виду).

Виходячи із особливостей кожного виду відпустки, пропонуємо закріпити в статті першій Закону «Про відпустки»: „Щорічна відпустка – це визначена законом або на його основі певна кількість календарних днів, яка складається із щорічних основної і додаткової відпусток, що надається працівникам кожного робочого року з метою відновлення працездатності та задоволення інших життєво важливих потреб та інтересів із збереженням за цей період місця роботи (посади) та заробітної плати.

Щорічна основна відпустка – це встановлений законодавством певний проміжок часу безперервного відпочинку, протягом якого працівник тимчасово звільняється від виконання своєї трудових обов’язків із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Щорічна додаткова відпустка – це певна кількість календарних днів, що надається понад встановлену законом тривалість щорічної основної відпустки з метою компенсації негативного впливу виробничих факторів і умов праці на здоров’я працівника та з метою заохочення із збереженням місця роботи та середньомісячної заробітної плати за однією або кількома підставами, передбаченими законодавством.

Творча відпустка – це тимчасове звільнення працівника від виконання трудових обов’язків, з метою виконання спеціальних завдань, із збереженням місця роботи та середнього заробітку.

Соціальна відпустка – це певний календарний період часу, що надається жінкам з метою народження дітей, та іншим членам сім’ї для догляду та виховання дітей із збереженням місця роботи (посади) та виплати матеріальної допомоги за рахунок держави чи інших коштів.
Відпустка без збереження заробітної плати – це певна кількість календарних днів, що надається працівникам протягом робочого року з підстав, передбачених законом, із збереженням місця роботи (посади), але без збереження заробітної плати”.

З метою приведення національного законодавства у відповідність з існуючими міжнародно-правовими нормами, зокрема конвенцією МОП №140 про оплачувані учбові відпустки, необхідно внести певні зміни до статті 1 Закону «Про відпустки», визначивши поняття „учбової відпустки” як певного календарного періоду часу, що надається працівникові протягом навчального року з метою здобуття освіти та підвищення свого професійного рівня із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Відповідно до зазначеної конвенції визначити поняття учбової відпустки: 1) для здобуття освіти; 2) професійної підготовки; 3) профспілкового навчання та заміни терміну «додаткові відпустки у зв’язку з навчанням» на «учбові відпустки».

Також частину 9 статті 6 Закону «Про відпустки» необхідно викласти в наступній редакції: «працівникам, які уклали трудовий договір на строк до 2-х місяців, надається щорічна оплачувана відпустка або виплачується компенсація у разі звільнення з розрахунку два календарних дні за місяць роботи. Працівникам, зайнятим на сезонних роботах, надається оплачувана відпустка з розрахунку два календарних дні за кожний місяць роботи. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України».

Має місце доцільність розширення кола осіб, які б могли скористатися додатковою відпусткою, передбаченою статтею 19 Закону «Про відпустки». Право на зазначену відпустку повинне обумовлюватися наступними факторами: наявністю дітей (незалежно від їх кількості) та фактом їх самостійного виховання.

Соціальне призначення відпустки полягає у відновленні працездатності працівників, сприяє фізичному та духовному розвитку особистості, підготовці висококваліфікованих кадрів. Соціальне значення відпустки зумовило її закріплення у конституціях деяких європейських держав.

В курсовій роботі розглядаються особливості правового регулювання відпусток у зарубіжних країнах з ринковою економікою. На нашу думку, правове регулювання відпусток в Україні необхідно здійснювати за прикладом зарубіжних країн.