Конституційне право – об’єктивна суспільна необхідність чи національна правова традиція.

Компетенція Конституційного Суду України.

Пріоритетним напрямом діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю, офіційного тлумачення (Конституцію та закони України), арбітражну та функцію конституційного правосуддя.
Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:
-Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
-Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
-Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.
-Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
До компетенції Конституційного Суду не входять питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інші питання, що віднесені до повноважень судів загальної юрисдикції.
Вирішення питань про відповідність Конституції України відбувається, коли до Конституційного Суду надійде подання від Президента України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд також за зверненням Президента чи Уряду дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або таких договорів, що вносяться до парламенту для ратифікації.
Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.
Правові акти, визнані Конституційним Судом неконституційними повністю, або у певній частині втрачають свою чинність з моменту ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення.
Рішення та висновки Конституційного Суду оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», а також в інших офіційних виданнях («Офіційний Вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Голос України», «Урядовий кур'єр»).

 

Україна - демократична держава.

Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є:
1) реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;
2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). Теорія поділу влади була розроблена Д. Локком і Ш. Монтеск'є, а її зміст
зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян, по-перше, різні функції (види) державної влади - законодавча, виконавча і судова,- повинні здійснюватися різними, відносно автономними один від одного органами державної влади, по-друге, ці органи повинні бути взаємно врівноваженими. Вперше в Україні принцип поділу влади було зафіксовано в Конституції УНР 29 квітня 1918 р. У новітній історії України цей принцип вперше було проголошено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p.;
3) конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України). Цей принцип, по-перше, унеможливлює існування в суспільстві будь-якої обов'язкової ідеології (державної чи іншої), по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх політичних партій, інших організацій, діяльність яких перебуває в межах Конституції та чинного законодавства України. Правовий статус політичних партій, громадських організацій в Україні визначається Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 p.;
4) визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).
Народний суверенітет
5) Принцип народного суверенітету полягає у верховенстві народу щодо обрання представницьких органів, вирішення основних проблем. Іншими словами, народний суверенітет- визнання народу єдиним джерелом влади.Конкретизуючи принцип народного суверенітету, Основний Закон стверджує, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України). При цьому передбачається як безпосереднє, так і опосередковане, через органи публічної влади, здійснення влади народом.

 

25.Україна – правова держава.
Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Правова держава - це форма організації та діяльності державної влади, яка перебуває у взаєминах з індивідами та їхніми об'єднаннями на основі норм права.
У Конституції України закріплено такі ознаки правової держави:
1. Верховенство права(ст.. 8) Конституція має вищу юридичну силу в державі, а її норми є нормами прямої дії
2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Вони діють відносно самостійно та незалежно одна від одної(щоб не допустити домінування одної з них та узурпації влади в одних руках).
3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина.(ст..19)
4. Незалежність суду та їхніх посадових осіб.(ст.. 126)
5. Законність управління. Органи держ. влади та органи м/с, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією та законодавством України.(ст.. 19 ч. 1)
6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою. (ст.55,56)
Правову державу не можна проголосити, вона складається як результат реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою та особистістю.

 

 

Україна – соціальна держава

Соціальна держава - це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування.
Головним завданням соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава бере на себе обов'язок забезпечити кожному членові суспільства гідний сучасної людини мінімум соціальних благ. Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є:
- забезпечення соціальної спрямованості економіки;
- охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;
- охорона здоров'я людей;
-забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства та батьківства;
- розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян;
- встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомог.

 

Конституційне право – об’єктивна суспільна необхідність чи національна правова традиція.

Конституційне право України — провідна галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.
Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:
1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території.
Суверенітет буває потенційним і реальним.
Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.
Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.
2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.
3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.
Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.
4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою.
Це:
а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;
б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;
г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.
На підставі всього сказаного више, можна зробити висновок, що КПУ -- це швидше суспільна необхідність.

 

2.Конституційне право України як провідна галузь права та юридична наука
У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.
Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.
Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права.
Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права.
Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії.
Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.

 

3.Система галузі та науки конституційного права України
Система науки конституційного права визначається її предметом, а також певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. Однак система галузі й система науки — поняття не тотожні: система науки ширша й різноманітніша. Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.Система науки конституційного права складається з таких підрозділів:
— загальні питання науки: про її предмет, методологію, про предмет конституційного права як галузі права, сутність і особливість конституційних норм та інститутів, конституційно-правових відносин; про систему конституційного права як галузі права, методи правового регулювання, джерела та місце галузі в системі національного права України;
— вчення про Конституцію України;
— загальні засади конституційного ладу України;
— конституційно-правовий статус особи;
— форми безпосередньої демократії;
— організація державної влади;
— територіальний устрій;
— місцеве самоврядування.

 

4 Принципи конституційного права України
Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображують принципи конституційного права
Принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.
Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання; принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності; принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.
Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.
Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.
Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.
Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.
Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократі

5.Норми конституційного права (особливості, структура, класифікація)
Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.
Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) мають формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.
Особливості конституційно-правових норм
1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;
2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах,- вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо;
3) джерелами, в яких вони виражені,- найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;
4) особливостями структури, оскільки для них не є характерною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конституції України).
5) особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють;
6) ступенем визначеності приписів - значна частина конституційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (нор-ми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розділі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4);
Класифікація
1. За змістом, тобто залежно від того, які сфери суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Норми, які закріплюють засади конституційного ладу України і т.д
2. За юридичною силою вирізняють норми, що містяться в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самовря-дування тощо.
3. За ступенем визначеності припису, що міститься в нормі, вирізняють диспозитивні та імперативні конституційно-правові норми. Диспозитивні - це такі норми, які надають суб'єктам можливість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд
4. За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини безпосереднім правовим регулюванням. Вони визначають структуру і порядок утворення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина тощо
5. За часом дії конституційно-правові норми поділяються на тимчасові та постійні. Тимчасові норми містяться в актах тимчасової дії, у перехідних положеннях Конституції України тощо.
6. За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, що діють на території України, Автономної Республіки Крим чи окремих адміністративно-територіальних одиниць.

 

6.Інститути конституційного права України
Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові ін-ститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності.
Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надшститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.
Таким чином, конституційно-правовий інститут - це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв'язаних правових норм. Це - головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різ-новидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.
Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це - інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

 

 

7.Конституційна (державно-правова) відповідальність є одним з механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України.
Це невід´ємний елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різноманітних формальних і неформальних суспільних інституцій, особливим видом юридичної відповідальності. Конституційна відповідальність має як багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності (має публічний характер, здійснюється від імені держави, передбачена законодавством, запобігає новим правопорушенням, здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності та справедливості), так і свої особливості, що виокремлюють її у специфічний вид {політичний характер, оскільки конституційні відносини пов´язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація; у багатьох випадках вона детально не конкретизується, законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності; може втілюватися в життя безпосередньо в межах конституційних правовідносин або через норми інших галузей права; буває двох видів: ретроспективна (за минулі правопорушення), позитивна (як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, почуття обов´язку).
У сфері конституційно-правових відносин переважає позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Поміж умов конституційної відповідальності розрізняють нормативні (передбачають тільки можливість юридичної відповідальності) та фактичні (за нaявності юридичних фактів відповідність стає реальною).
Підставами позитивної відповідальності є такі критерії: бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів. Підстави ж ретроспективної - наявність нормативної основи (пряма вказівка в законі) та вчинення правопорушення.
Об´єктом правопорушення, за конституційним правом, є відносини, що регламентуються його нормами, зокрема у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

 

 

8.Джерела конституційного права України
Джерелами конституційного права України є - Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим, Закони України, що приймаються Верховною Радою України, нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів, міжнародні договори, певні акти органів місцевого самоврядування та інше.
Конституція України є основним джерелом сучасного конституційного права. Водночас конституційні норми і принципи знаходять своє зовнішнє закріплення також і в інших джерелах, насамперед у конституційних законах — таких, які вносять зміни і доповнення до Конституції.
До інших джерел також належать органічні закони — ті, якими деталізуються конституційні положення (наприклад, Закон України «Про громадянство», яким конкретизується норма ст. 4 Конституції); поточні закони, що містять конституційно-правові норми.
Як джерела конституційного права окремих країн можуть виступати судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та інші акти.
Джерела науки конституційного права України: НПА які містять конституційно-правові норми., праці вітчизняних і закордонних вченних, конституційно-правова практика.

 

 

9.Поняття та сутність конституції
Констит́уція— основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.
Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції.
Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших аспектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний аспект сутності конституції. В основі її аналізу у вітчизняній літературі радянських часів традиційно лежав класовий підхід. Конституція, згідно з таким підходом, розглядалась як продукт класової боротьби, як форма вираження класових інтересів (панівного класу, блоку, коаліції, союзу класів). Такий однобічний підхід до з'ясування соціально-політичної природи (суті) конституції нині значною мірою подоланий, хоч рецидиви попереднього мислення все ще даються взнаки. Суть конституції і нині почасти трактується як форма вираження інтересів домінуючих у суспільстві політичних сил, інтересів народу тощо.

 

10.Загальна характеристика юридичних властивостей конституції
Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Юридичні властивості виражають правову природу Конституції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднести такі: 1. Конституція України як Основний Закон є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. Ця властивість обумовлена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. 2. Конституція України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принцип верховенства Конституції є проявом загальнішого принципу верховного права як необхідної ознаки правової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». 3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше,.вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змінена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою України двома третинами голосів від її конституційного складу. 4. До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. 5. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснюватися лише правовими засобами.

 

11.ФункціїКонстуції
Роль конституції в суспільстві проявляється в її функціях, під якими слід розуміти суспільне призначення конституції та способи реалізації її норм. Питання про функції конституції є спірними. Різні вчені виділяють різну їх кількість. У зв'язку з тим, що конституція на відміну від інших законів являє собою унікальний документ універсального характеру, вважаємо, що для конституції характерні такі основні функції.

Політична функція. Конституція України закріплює засади конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя, визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну багатоманітність, багатопартійність. Надаючи різним політичним силам рівні можливості в отриманні державної влади, Конституція водночас забороняє дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конституційного ладу, створення військових формувань.

Юридична функція. Конституція України є Основним Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей права. Оскільки норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то вона забезпечує впорядкованість і необхідне правове регулювання суспільних відносин з допомогою взаємозв'язаних і внутрішньо супідпорядкова-них нормативних актів держави.

Установча функція. Конституція встановлює основні по-літико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування та ін.

Ідеологічна функція. Ця функція виявляється в тому, що в Конституції України містяться важливі ідеї політичної еліти. Як головний закон держави і суспільства Конституція закріплює основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орієнтує їх на виконання законів, шанування закріплених у них цінностей.

Гуманістична функція Конституції України проявляється в тому, що в ній закріплені права і свободи особи як складова частина правової системи держави, проголошуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорів України, ратифікованих парламентом, проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Організаційна функція Конституції полягає в тому, що вона стимулює подальший розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою розвитку прогресивних політико-правових процесів.

Стабілізуюча функція виявляється в тому, що Конституція виступає стабілізуючим чинником соціально-економічних процесів, визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і суспільства.

Консолідуюча функція Конституції полягає в тому, що будь-яка конституція є результатом суспільної злагоди, оскільки закріплює загальні соціальні інтереси основної більшості населення.

Обмежувальна функція Конституції полягає в тому, що конституційні норми створюють основу і визначають межі діяльності державних органів, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами державної влади.

Зовнішньополітична функція проявляється в тому, що інші держави і народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень демократизму держави. Конституція — своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою.