Система адміністративно-територіального устрою України.

Внутрішню структуру, побудову територіального устрою України визначає система адміністративно-територіального устрою нашої держави, на основі якої створюються і функціонують органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників - історичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та Ін. В одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Велика Британія, Італія, Франція та ін.), тоді як в інших, більш дрібних країнах (Бахрейн, Ватикан та ін.) таких систем взагалі немає. Хоча навіть у дрібних країнах можуть Існувати національні системи адміністративно-територіального устрою. Наприклад, у Князівстві Андорри 8 територією в 453 км2 існує адміністративно-територіальна система у складі семи громад.
Адміністративно-територіальний устрій України сформувався історично. За часів входження України до складу Австро-Угорщини. Польщі, Румунії та Російської Імперії, українські землі були інтегровані до адміністративно-територіальних систем цих держав. Зокрема, українські землі, що ввійшли до Австро-Угорщини, разом із польськими, угорськими та румунськими територіями були інтегровані до складу таких адміністративно-територіальних одиниць, як Буковина, Галичина та Карпатська Україна.
За радянської доби система адміністративно-територіального устрою України створювалася волюнтаристськими методами, без врахування історичних, національних, культурних, мовних та інших традицій. У 1932 році на території радянської України були створено шість областей, у 1937-1939 роках їх стало 15, а після приєднання в 1939-1940 роках до складу СРСР західних областей України та Буковини в Українській СРСР стало нараховуватися 23 області. На час розпаду колишнього СРСР адміністративно-територіальна система України складалася з 24 областей і двох міст республіканського підпорядкування.
Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 роках, коли Верховна Рада України поновила в 1992 році територіальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністративно-територіального устрою України, що отримала своє закріплення в Розділі ГХ Конституції України - "Територіальний устрій України".
Відповідно до ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Отже, система адміністративного устрою України - це сукупність адміністративно-територіальних одиниць (АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села), що складають основу територіального устрою України.

 

 

55.поняття суверенітету в конституційному праві.

Щодо сутності народного суверенітету, то з позицій політико-правового підходу він є конституційно-правовим інститутом і політичним явищем одночасно.
За своєю юридичною природою народний суверенітет є виразом конституційно-правових відносин, а народ – суб’єктом народного суверенітету. У політичному ж відношенні народ є соціальною спільнотою, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.
Народний суверенітет в Україні виявляється як прояв державної волі її громадян, яка реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення, вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосередньої демократії, а також через єдиний представницький орган всього народу – Верховну Раду України.
Це – основні форми реалізації народного суверенітету, які законодавчо закріплені у розділах ІІІ, ІV та V Конституції України.
Народному суверенітетові притаманні всі ознаки конституційно-правового інституту, норми якого характеризуються структурною відокремленістю, комплексністю і об’єднуються на основі відповідних принципів, які мають певну специфіку по відношенню до інших інститутів конституційного права. Фактичні відносини між народом і державою з приводу реалізації належної йому державної влади складають специфічний предмет суверенітету. Його конституційно-правове регулювання здійснюється як нормативно-правовими актами, так і іншими формами конституційного права: конституційними звичаями, прецедентами і договорами. Проте нормативно-правові акти є головними у цій системі конституційного права.

 

 

96.Парламентська більшість (коаліція), парламентська меншість
(опозиція).
Парламентська більшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті.
Парламентська опозиція- парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди).

 

97.Голова Верховної Ради України.
Обирається нардепами таємним голосуванням. веде засідання Верховної Ради України;організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;підписує акти, прийняті Верховною Радою України;представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;організовує роботу апарату ВРУ;проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради. Голова може бути в будь-який час відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також у зв'язку з його незадовільною роботою на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Дострокове припинення депутатських повноважень водночас припиняє його повноваження як Голови.

 

98.Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України
Перший заступник Голови Верховної Ради України — це народний депутат України, який заступає Голову Верховної Ради України у разі його відсутності та виконує обов'язки Голови ВРУ у разі його звільнення з посади (за особистою заявою, у зв'язку з порушенням Регламенту Верховної Ради України або у разі розпаду коаліції). Рішення про обрання Першого заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляються відповідною постановою.
Заступник Голови Верховної Ради України — це народний депутат України, який заступає Голову Верховної Ради України у разі його відсутності та виконує обов'язки Першого заступника Голови ВРУ у разі неможливості заступання ним Голови Верховної Ради України. Рішення про обрання заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляється відповідною постановою (п.3 с.79 Регламенту Верховної Ради України).

 

 

99.Комітети Верховної Ради України (профільні комітети)
Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.
2.. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.
3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України! Комітети будують свою роботу на принципах:
верховенства права; законності; гласності; їх рівноправності;доцільності; функціональності; плановості; наукової обґрунтованості; колегіальності; вільного обговорення і вирішення питань.Комітети Верховної Ради України здійснюють такі функції: законопроектну, організаційну, контрольну.

 

100. Тимчасові спеціальні комісії:
для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів ВРУ.
колегіальні тимчас. органи парламенту, які утворюються з метою розробки, попереднього розгляду чи доопрацювання проектів законів та ін. актів, вивчення чи дослідження питань, віднесених до компетенції законод. органу. В Україні ВР України в межах своїх повноважень може утворювати Т. с. к. для підготовки і поперед, розгляду питань (ст. 89 Конституції). Ці комісії здійснюють свою діяльність відповідно до порядку, передбаченого Регламентом ВР. Мін. кількісний склад Т. с. к. повинен забезпечувати представництво не менш як одного депутата вщ кожної зареєстрованої депут. групи (фракції). Пропозиції щодо персон, складу комісії подаються депут. групами (фракціями) не пізніше як у дводенний строк після прийняття рішення про необхідність утворення такого органу. На підставі заяви депутата, який входить до складу комісії, він звільняється Верх. Радою від обов'язку бути присутнім на засіданнях к-ту, членом якого є. т. с. к. у визначений ВР строк, але не пізніше як через 6 міс. після її утворення подає до парламенту письм. звіт про виконану роботу, а також підготовлені нею відповідні проекти актів та ін. мат-ли, які поширюються серед депутатів. Після обговорення результатів роботи т. с. к. у к-тах і на пленар. засіданні ВР ухвалює остаточне рішення щодо них або доручає комісії продовжити роботу і визначає для цього новий строк. Повноваження т. с. к. припиняються з моменту ухвалення парламентом остаточного рішення щодо результатів роботи, а також у разі припинення повноважень ВР України, яка утворила її.