Єфремов: об’єкт – суспільні відносини.

 

Об’єкт злочину – відносини між окремими суб’єктами суспільного життя (суспільні відносини), що виникають з приводу цінностей, інтересів, благ і поставлені під охорону кримінальним правом.

· Частина законодавчого опису певного виду злочину.

· Це не ті відносини, яким реально заподіюється шкода.

 

Бажан: об’єкт – суспільні відносини, на які посягає злочинець, яким заподіюється шкода.

 

Об’єкт – суспільні відносини, поставлені під охорону кримінального права від злочинного посягання певного виду.

Порушення суспільних відносин не означає їх знищення.

 

Об’єкт злочину – найважливіші відносини у суспільстві.

Об’єкт кримінально-правової охорони:

· ширше поняття

· суспільні відносини, поставлені під охорону кримінального права від посягань (навіть тих, які не є злочинними).

 

Об’єкт злочинного посягання – конкретні суспільні відносини, яким заподіюється шкода.

Значення об’єкту злочину:

· Є сутнісною характеристикою діяння певного виду.

· Разом з іншими ознаками відображає специфіку злочину певного виду;

· Обов’язкова ознака злочину;

 

Структура суспільних відносин:

· суб’єкти (держава, юридичні та фізичні особи).

· предмет відносин (блага, цінності, інтереси).

· власне відносини (діяльність, якими вони реалізуються).

В більшості джерел наводяться 2 - класифікації:

Вертикальна (за ступенем узагальнення об’єктів):

· безпосередній (те, що відображається в конкретному складі злочину).

· родовий (відносини, що поставлені під охорону від певної групи злочинів).

· загальний (Фесенко заперечує виділення загального об’єкта) – вся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального права.

ч.1 ст.1 – основні об’єкти.

Родовий об’єкт становить критерій розмежування злочинів. (Особлива частина Кримінального кодексу).

Об’єкт злочину – суспільні відносини, поставлені під охорону від певного виду злочину.

- характеризує конкретний вид злочину.

Об’єкт – суспільне відношення, на яке здійснюється посягання (Тацій) неприйнятне визначення.

 

Горизонтальна

- основний безпосередній об’єкт.

- додатковий безпосередній об’єкт.

Місце складу злочину у Кримінальному кодексі визначається основним безпосереднім об’єктом.

· факультативний безпосередній об’єкт: шкода йому може як заподіюватися, так і не заподіюватися (не згадується в законі).

· безпосередній основний об’єкт завжди визначається в законі.

Значення основного безпосереднього об’єкту: є засобом розмежування злочинів однієї родової групи.

- ним визначається суспільна небезпечність злочину, є орієнтиром для визначення покарання.

 

Предмет злочину – речі матеріального світу, на які безпосередньо здійснюється злочинне посягання і порушуються суспільні відносини. + не матеріалізовані об’єкти (інформація).

Предмет злочину – те, з приводу чого речі матеріальні і нематеріальні, в зв’язку з якими, з приводу яких скоюється злочин.

ст. 245 – лісові масиви, зелені масиви.

· предмет може випливати з диспозиції (ст. 368-хабарництво).

· в банкетній диспозиції: предмет – в іншому нормативно-правовому акті (ст.305).

 

Значення предмету в кримінальному праві:

· Може бути ознакою певного складу злочину (факультативна ознака)

· Може виступати критерієм розмежування суміжних складів злочину, злочину і злочинних діянь.

· Може бути ознакою, що означає рівень суспільної небезпеки злочину.

Треба відрізняти предмет злочину від предмету суспільних відносин (те, з приводу чого виникають суспільні відносини), від знарядь злочину.

Потерпілий від злочину – фізична особа, якій заподіяно фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

ст.116-124 – привілейовані склади злочинів.

Об’єктивна сторона складу злочину

 

Об’єктивна сторона складу злочину – сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння та об’єктивні умови його здійснення.

- характеристика зовнішнього вияву діяння.

Ознаки:

· Діяння.

· Суспільно небезпечний наслідок.

· Причиновий зв'язок.

· Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

· Місце, час, обстановка вчинення злочину.

 

(Фесенко: - життєва ситуація вчинення злочину)

 

Злочин може здійснюватись у формі дії або бездіяльності.

 

Форми здійснення:

- жести

- міміка

- пози

- письмова.

Спірна думка щодо використання певних засобів для вчинення злочину.

Дурманов: дією вважається не тільки дія особи, але й механізму.

Кудрявцев: треба відокремлювати рухи особи від механізму.

 

Бездіяльність – невиконання особою певного обов’язку.

- особа повинна і могла виконати певну дію, але не зробила цього.

 

Обов’язок дії може мати різні підстави:

- припис закону.

- службове положення особи.

- характером виконуваної роботи.

- специфікою професійної діяльності.

- добровільно взяті на себе зобов’язання.

- громадський обов’язок.

- норми моралі.

 

В операційному плані діяння може бути простим (один акт поведінки) і складним.

 

Різновиди складного діяння:

- поєднання різних за характером дій.

Якби не було ч. 4 ст. 187, то були б дві інші статті, але це часто повторюється, тому що це законодавчо врахована сукупність злочинів.

- поєднання дії і бездіяльності.

- продовжуваний злочин (ст.32).

- триваючий злочин (безперервне (тривале) виконання злочинних дій).

 

Іноді закон визначає, що злочин може здійснюватися у вигляді різних альтернативних дій. (але може бути й обов’язок поєднання кількох дій).

 

Суспільно-небезпечний наслідок – передбачена кримінальною нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, що заподіюється (може бути заподіяна) суспільним відносинам, що охороняються кримінальним правом.

- Безнаслідкових злочинів не існує.

- Іноді своєрідним наслідком виступає загроза настання реального наслідку.

Наслідки за змістом:

→ матеріальні

→ нематеріальні

 

Деякі наслідки неможливо довести (глибина образи особи).

 

Різні способи фіксації: альтернативні, визначення виду наслідку, кількісні характеристики.

 

Вадою є надмірне вживання оціночних понять (істинна шкода).

У деяких випадках наслідок не описується взагалі.

 

Кримінально-правове значення наслідку:

- обов’язкова ознака матеріального складу злочину.

Якщо наслідок не є ознакою, то він виступає обтяжуючою обставиною (ст.67).

 

Причиновий зв'язок:

Причина → наслідок

Необхідна умова → наслідок

- вид об’єктивного зв’язку.

Один і той же наслідок може зумовлюватись різними чинниками (може не бути безпосереднього зв’язку між дією і наслідком.)

 

Перші спроби обґрунтування кримінальної відповідальності з допомогою причинного зв’язку відбулися у 19 ст.

Італійські юристи теорія випиючної злочинності:

- результат має бути виключно із злочинних дій

- особа має усвідомлювати можливість настання такого результату.

- Причинний зв'язок тільки з безпосереднього діяння.

Теорія еквівалентності (- розширює межі відповідальності):

- дії особи – обов’язкова умова настання наслідку.

Теорія адекватної причинності (- звужує межі відповідальності):

- визнання причинним такого зв’язку, який є типовим (типовість визначається на основі досвіду)

- суддя не може мати всезагальний досвід

Теорія необхідного спричинення

- надає значення ознаки складу злочину необхідному причинному зв’язку, а не випадковому.

 

Фесенко:

→ діяння має передувати наслідку у часі.

→ діяння повинне містити в собі неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

→ в конкретних умовах ця можливість породжує дійсність, яка породжує наслідок.

 

Діяння є причиною суспільно небезпечного наслідку.

→ теорія непридатна для випадків, коли наслідок зумовлюється певною кількістю факторів.

 

Випадковість – продовження (доповнення) необхідності.

Причинність: причина(головний фактор), умова, наслідок.

Причиновий зв'язок: зв'язок породження, генетичний.

 

Механізм породження наслідку може мати різні форми:

- діяння породжує інше явище чи процес

- діяння породжує наслідок

- суспільно небезпечний наслідок породжується зусиллями декількох суб’єктів.

- наслідок зумовлюється поєднанням сил природи і т.д.

Суб'єкт злочину

 

«Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру» від 03.06.2005 №7.

«Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх»

 

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа (п. 1 ст. 18 КК).

 

Ознаки загального суб'єкта злочину:

1) Лише фізична особа.

2) Осудна особа.

3) Вік, з якого може наступати кримінальна відповідальність.

 

В КК передбачено поняття особи винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

 

Поняття суб'єкта злочину з одного боку є 1-ю із обов'язкових складових складу злочину, а у цьому сенсі характеризує особу як таку, що може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

 

Поняття особи винного застосовується в процесі індивідуалізації особи

Враховується:

- Стан здоров'я.

- Сімейний стан.

- Матеріальний стан.

- Поведінка до і після вчиненого злочину.

 

Суб'єкт - фізична особа (людина).

В ст. особливої частини конкретизується спеціальний суб'єкт.

Не може бути суб'єктом: тварина, юридична особа, рослина, покійник.

 

Актуальним є питання про визнання суб'єктом злочину юридичну особу

 

Суб'єкт злочину - особа осудна (ч. 1 ст. 19 КК).

 

Осудність - здатність усвідомлювати свою поведінку та наслідки.

Осудність встановлюється на момент вчинення злочину.

 

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким виповнилось 16 років (ст. 22 КК).

В деяких випадках з 14 років.

Інші вікові обмеження, пов'язані з особливостями професії, соціальним статусом (за військові злочини з 18 років).

Особа повинна досягти вказаного в законі віку до вчинення злочину.

Вік не може встановлюватися довільно, потрібне обґрунтування.

 

Іран - з 6 років.

Ірландія - з 7 років.

Франція - з 13 років.

Японія - з 14 років.

 

Законодавець має на увазі календарний облік часу.

Відлік ведеться від дня народження - з наступного дня.

Вік неповнолітнього встановлюється за документами, або шляхом судово-медичної експертизи, якщо не модна встановити, то днем народження вважається останній день року, визначеного експертом.

 

Розумова неповноцінність

Ст. 434 КПК судово-психіатрична.

Така особа діє невинувато.

 

ст. 19 КК

Неосудність - стан, за якого особа під час вчинення суспільно-безпечного діяння була неспроможна усвідомлювати свої дії, внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового порушення стану психіки, недоумства чи інших психічних відхилень.

 

Біологічний критерій неосудності - психічні відхилення.

 

Тимчасові психічні порушеня:

- паталогічне сп'яніння.

- паталогічний афект.

- марення.

- гострі реактивні психози.

 

Недоумство характеризується як правило вродженою відсутністю розумової діяльності (олігофренія) або набутої (демінеії).

Форми: ідіотія, дебільність.

- тяжкі форми психопатії.

 

Критерії:

· Інтелектуальний (нездатність усвідомлювати свої дії).

· Біологічний (нездатність керувати діями).

 

Неосудність встановлюється у зв'язку з вчиненням суспільно-небезпечного діяння.

- встановлюється на момент вчинення злочину.

Діяння, вчинене в стані неосудності не є злочином

 

Неосудність встановлюється судом.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності.

- можуть буди застосовані примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК).

• надання амбулаторної допомоги.

• госпіталізація до спеціального закладу (з звичайним/посиленим/суворим наглядом).

 

Якщо особа вчинила злочин в стані осудності, а потім захворіла, то вона не підлягає покаранню (ч. 3 ст. 19 КК).

 

ст. 20 обмежена осудність.

 

Особи з психічними розладами лише піддаються впливу антигромадського елементу.

 

Критерії обмеженої осудності:

• біологічний (медичний).

• психологічний (юридичний).

 

Постанова ПВСУ «Про застосування судами примусових заходів …»

До осіб обмежено осудних може застосовуватись тільки надання амбулаторної психіатричної допомоги.

 

ЗУ (22.02.00) "Про психічну допомогу"

 

Психічний розлад - родове поняття.

За медичними критеріями неможливо розмежувати стани осудності і обмеженої осудності.

 

Юридичний критерій:

Неможливість особою усвідомлювати свої дії повною мірою.

 

Суд повинен враховувати стан обмеженої осудності.

- не у всіх випадках враховується для пом'якшення відповідальності.

 

Ознаки загального суб'єкта злочину:

- фізична особа.

- вік.

- осудність.

 

Спеціальний суб'єкт: + спеціальна ознака

 

Ознаки:

- громадянство.

- посада.

- характеристика виконуваної роботи (сфера діяльності).

- вік.

- тощо.

 

Спеціальні суб'єкти - виконавці злочину. Інші співучасники можуть бути не наділені ознаками спеціального суб'єкта.

 

6. ст. 21 КК.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння підлягає кримінальній відповідальності.

Стан сп'яніння пов'язується із вживанням алкогольних, наркотичних і токсичних речовин.

 

п. 13 ч. 1 ст. 67 КК - сп'яніння - обтяжуюча обставина.

Залежно від характеру вчиненого злочину суд може визнати сп’яніння обтяжуючою обставиною або ні.

 

Паталогічне сп'яніння - стан, який виключає осудність.

В ст. 21 КК йдеться про фізіологічне сп'яніння.

 

 

Крис

 

Співучасть у злочині

 

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ» від 23.12.05 № 13.

Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про..» від 7.02.03 № 2.

 

Співучасть – це вчинення злочину кількома особами.

Ст. 26 КК: Співучасть – умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчинення умисного злочину.

Тобто, це форма колективного вчинення злочину.

 

Як правило, воно становить більшу небезпеку, воно більш реально готується. Інтенсивність злочинного посягання зростає.

 

У КК існують норми, що регламентують співучасть(розділ 6) – поняття, вказуються види співучасників, специфіка функцій, форми вчинення, аспекти відповідальності, кваліфікація.

 

В особливій частині є норми, що передбачають посилену відповідальність за вчинення злочину у співучасті.

 

Ст. 257 – злочинність і карність організованої співучасті.

Окремі статті "самостійний вид злочину" - діяльність банди і тд.

Ознаки:

Об'єктивні ознаки:

Множинність співучасників. Організована група – 3 і більше, не менше двох.

Спільність участі декількох осіб у вчиненні злочину - діяльність співучасників матеріалізується у єдиному для них всіх злочинному результаті. У злочинах з формальним складом - діяння виконавця, яке інкримінується всім учасникам. Діяльність всіх співучасників знаходиться у певному зв'язку з цим єдиним злочинним результатом. Мова іде переважно про причинний зв'язок (іноді зв'язок зумовлення).

Ті, хто вчиняє злочин мають бути суб'єктами злочину.

 

 

Діяльність співучасників виражається у одному, спільному для них злочинному результаті – певні юридичні факти.

Наприклад, крадіжка – це заволодіння майном – єдиний результат. У злочинах з формальним складом єдиний злочинний результат – діяння виконавців.

Наміри співучасників реалізовуються через виконавців, тому у злочинах з формальним складом це є єдиним результатом, проте єдиний результат виглядає по-іншому.

Дії співучасників – наступний момент, що виражає спільність зусиль. Дії знаходяться у практичному зв’язку з результатом. Не завжди співучасники можуть погодити єдиний результат. Між його діянням є зв'язок зумовлення.

Зв’язки:

· Причинний

· Причинно-наслідковий

· Замовлення.

 

Співучасть може виникнути на стадії вчинення або готування.

Але до завершення (момент з матеріальним злочином – коли настає суспільно небезпечний наслідок, з форм злочинами до моменту завершення суспільно небезпечного діяння) Але треба брати до уваги саме фактичне завершення злочину.

 

Суб'єктивні ознаки:

Участь осіб у вчиненні умисного злочину. Умисна форма вини. Діяння кожного співучасника коється умисно.

Навмисність спільної участі у вчиненні злочину. Особи свідомо об'єднують свої зусилля. Між ними встановлюється певний суб'єктивний зв'язок. Наявна змова, як погодження волевиявлення. Односторонній чи двосторонній зв'язок.

Єдиний суб'єкт злочину.

 

У визначенні співучасті двічі згадується умисел.

1 – особи свідомо об’єднують свої зусилля; має місце змова, має місце погодженість волевиявлення

2 – характер суб’єктивного зв’язку

 

В основному вчені вважають: між співучастю двосторонній суб’єктивний зв'язок, вони мають знати про співучасть іншого.

Бучак: Хтось схиляв Отелло до вбивства Дездемони – односторонній зв'язок.

Сусід знає, що інший хоче вчинити злочин і підкидає йому знаряддя – односторонній.

 

Єфремов – за двосторонній!

 

Буває, виконавець знає про підбурювання, але підбурювач не знає про пособника - зв’язку тоді між ним немає.

Змова є обов’язковим моментом співучасті. Зміст змови різний, але тут необхідна домовленість, який саме злочин має бути вчинений, яка роль у його вчиненні кожного співучасника. Здебільшого домовляються про місце, час.

Змова може бути на стадії готування.

Змова:

· Усна

· Письмова

· Конклюдентні дії (мовчазно). Змова: пособник мовчки дає ножа виконавцю.

 

 

Співучасть тільки умисна, отже участь кожного має умисний характер.

Зміст умислу співучасника значно ширший. Співучасник має усвідомлювати суспільно-небезпечні наслідки свого діяння, єдиний злочинний результат, що може настати.

 

По-різному тлумачиться вольовий елемент.

Обов’язкова умова: спрямованість на те, щоб об’єкт…… якщо двоє вчинили вбивство державного діяча.

Визначення співучасті виключає необережне співзаподіяння.

Співучасть відрізняється від вчинення.

 

Подібне на співучасть:

- свідоме поєднання зусиль кількох осіб при вчиненні необережного злочину – у вигляді злочинної недбалості чи самовпевненості – необережне спів заподіяння.

3 мисливці поверталися з невдалого полювання і посперечалися з того, хто кращий мисливець. Один хотів вибити трубку з рота мисливця і вбив його, а інший підставив того.

Заподіяння шкоди за відсутності свідомого поєднання зусиль – наприклад, хтось розбив пломбу на залізниці і вкрав, а інший йшов і теж собі поцупив - це не є співучастю. Або лікар виписав неправильний рецепт, провізор передозував і посилив дію і медсестра випадково дала 2 пігулки.

 

Це випадки, коли відсутнє свідоме об’єднання – опосередковане виконання

Це коли неосудна особа використовує як знаряддя. Коли інша особа невинувато допомагає.

- є випадки виникнення групи разом з особою, що не підлягає кримінальній відповідальності – груповий спосіб вчинення злочину, але співучасті немає. Хоча буває і свідоме поєднання зусиль.

- організована злочинна діяльність - це нове поняття, що важко приживається.

 

Не є співучастю:

Свідоме поєднання зусиль декількох осіб при вчиненні необережного злочину. При цьому необережність може бути як у вигляді злочинної недбалості, так і злочинної необережності.

Заподіяння шкоди за відсутності свідомого поєднання зусиль.

Випадки необережного заподіяння шкоди, але без поєднання зусиль.

Вчинення злочину групою разом з особою, що не підлягає кримінальній відповідальності.

Організована злочинна діяльність.

Суб'єктом є стійке об'єднання злочинців - організоване злочинне угруповування, що створюється саме для вчинення злочину.

Не менше 3 осіб.

Займається вчиненням злочинів на постійній основі.

Між учасниками наявне таке функціональне розмежування, за якого окрім функцій, пов'язаних із вчиненням конкретних злочинів, виникають функції пов'язані із забезпеченням умов існування угруповування та функції, спрямовані на забезпечення злочинної діяльності злочинного угруповування в цілому.

Обізнаність членів групи з планом злочинної діяльності.

Навчання, підвищення кваліфікації.

 

Ознаки, що відрізняють:

суб’єктом злочинів, що скоюється…організованою групою є стійке об’єднання злочинців, що створюються з метою вчинення злочину. Оскільки воно існує тривало, і займається вчиненням злочину на постійній основі між її учасниками, має місце таке функціональне розмежування, за яким окрім функцій, пов’язаних з вчиненням злочинів виникають функції, пов’язані з забезпеченням умов існування угрупування і функцій спрямованих на забезпечення злочинної діяльності усіх.

 

Співучасть слід відрізняти від участі у злочині кількох осіб.

 

Функції:

1) керівництво угрупуванням – керує, ділить прибутки – це особи, що забезпечують безпеку угрупуванню, а також особи, що виконують контрольно-розвідувальну функцію, особи, що утримують приміщення.

2) функції, що обумовлюють причини здійснення злочинної діяльності пов’язаної із забезпечення зв’язків із правоохоронними органами

- функція розвідки об’єктів, пристосування знарядь виконання злочину.

Тобто тут є ті функції, яких немає при співучасті.