Тема 11. Співучасть у злочині.

Злочини вчиняються не лише поодинці. Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.

1) Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі. Наприклад, як відповідає особа, що підмовила іншу вбити потерпілого або дала для цього зброю? Адже ця особа безпосередньо вбивства не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа буде визнана підбурювачем або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.

2) Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Дійсно, коли діють дві або більше особи, вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати потім здобуте злочинним шляхом майно тощо. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину (наприклад, вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб — ч. 2 ст. 185), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67).

Великого поширення набула зараз організована злочинність. У цілому від 30 до 40% злочинів вчиняються організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 60%. За перше півріччя 2000 р., наприклад, виявлено більше 600 організованих груп, що вчинили близько 5000 злочинів. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі й особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет (вимагання), контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об'єднаннями терористичних актів, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі.

Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, передусім, засвоїти його поняття.

Тема 12. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо зазначено в статтях 32-34 КК, припускають вчинення особою або групою осіб двох чи більше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситуації визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово «множинність» включає декілька елементів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої с повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв'язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.

Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об'єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об'єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об'єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.

Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців.

Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.

Нарешті, множинність — поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини — вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед злочинних груп як однієї з форм організованої злочинності.

 

Література:

1. Кримінальний кодекс України. - Харків, Право, 2001.

2. Уголовный кодекс Украины. Комментарий. Под редакцией

Е. Л. Стрельцова. Харьков. Одиссей, 2007

3. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. Учебник. Под
редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юрид.
наук, профессора Е.Л. Стрельцова. Харьков, Одиссей, 2002.

4. Кримінальне право України. Загальна частина. Під редащією МЛ. Бажанова,
В.В. Сташиса, В Л. Таціл. Київ, Юрінком, 2001.

5. Постановление Верховного Суда Украины "Про виконання судами України
законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань
судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку (Постанова
Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р., № 5 із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня
1997 р. №12).

6. Постановление Верховного суда Украины " Про завдання судів України по
підвіщенню рівня правосуддя (Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 22 лютого 1991 р. № 1 із змінами, внесеними постановою
Пленуму від 4 червня 1993 року 3 та від 3 грудня 1997 року № 12).

7. Постановление Верховного суда Украины "Про судову діяльність в умовах
загострення в Україні криміногенної ситуації (Постанова Пленуму
Верховного Суду України від ЗО вересня 199 року № 9).

3. Постановление Верховного суда Украины "Про застосування законодавтва, що забезпечує незалежність суддів (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 4 із змінами, внесеними постановою Пленуму вд 3 грудня 1997 року № 13).

9. Постановление Верховного Суда Украины "Про застосування Конституції
Уіфаїни при здійсненні правосуддя (Постанова Пленумум Верховного Суду
України від 1 листопада 1996 року № 9).

10. Постановление Верховного Суда Украины "Про посилення судового захисту
прав та свобод людини і громадянина (Постанова Пленуму Верховного Суду
України від ЗО травня 1997 р. № 9).

11. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. - Киев, 1985.

12. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.-М: Юридическая литература, 1972.

13. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - 2-е изд., перераб. и дополи. - М.^ЛОристь, 2001.

14. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. -М., Изд-во Московского университета, 1976.

15. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: издательство Московского университета, 1984.

 

Плани семінарських занять.

Кваліфікація злочинів являє собою стрижневу проблему карного права. Приступаючи до вивчення ціого курсу, студент повинний, насамперед, засвоїти наступні питання: визначення поняття кваліфікації злочинів; значення кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочинів як один зі способів застосування норм кримінального права.

Кваліфікація злочинів як підсумкова правова оценка зробленого злочину.

Види кваліфікації злочинів і їхнє правове значення.

Офіційна (легальна) кваліфікація і її ознаки. Неофіційна (доктринальна) кваліфікація і її ознаки.

- встановлення обставин, що виключають суспільну небезпека або злочинність діяння;

- поняття складу злочину, та єлементів складу злочину;

- встановлення ознак кінченого або незакінченого злочину, а також добровільного відмовлення від здійснення злочину;

- встановлення ознак співучасті і роль особи, причетного до здійсненню злочину;

- детальне зіставлення фактичних даних з элементами складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК: об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною й об'єктом.

Значення кваліфікації злочинів для здійснення правосуддя; для визнання особи винним у здійсненні злочину; для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання в точній відповідності з нормами Особливої і Загальної частини КК; для дотримання гарантій прав особистості засудженого при відбуванні їм покарання; для законного й обґрунтованого застосування інститутів і норм Загальної частини карного законодавства, що регламентують звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, при застосуванні до засудженого амністії, помилування і зняття судимості; для застосування процесуального порядку розслідування злочинів, установленого карно-процесуальним законодавством; для обліку стану, структури і динаміки злочинності й організації ефективних заходів боротьби з нею.