Тема 1. Поняття та значення кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочинів

________________________________________________________________________________________________________________

(шифр і назва навчальної дасципліни)

 

Правознавство

напряму підготовки_______________________________________ ________

(шифр і назва напряму підготовки)

 

для спеціальності _____________ 6.030401 правознавство __________

(шифр і назва спеціальності (тей)

 

 

спеціалізації______________________________________________ ________

(назва спеціалізації)

інституту, факультету економіко-правовий ____________________

(назва інституту, факультету)

 

 

 

2011 –2012

Кваліфікація злочинів. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів

(назва навчальної дисципліни)

за напрямом підготовки «правознавство, спеціальністю «правознавство»

„__ "________, 20 _ с.

Розробники: ст. викл. кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Хворостяний М. В..

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії)______

Протокол № 1_ від. "26___ " серпня______ 2011 р.

Завідувач кафедрою (циклової, предметної комісії)___________________

_______________ (д.ю.н проф. Стрельцов Є.Л.)

(підпис) (прізвище та ініціали)

"_____ "___________________ 20____ р

Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки

(спеціальністю)______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № 1 від. " 29____ " серпня____ 2011 р.

"_____ "________________ 20__ р. Голова _________________ (к.ю.н. доц. Масін В. М.)

©

(підпис) (прізвище та ініціали)

Укладач: Хворостяний М. В., ст. викладач кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

 

Рецензенти:

Чуваков О. А. к.ю.н., доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

Крупко Д. И. к.ю.н., доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

 

Затверджено на засіданні кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики «26«серпня 2011 року, протокол №1.

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою ЕПФ, ««серпня 2011 р., протокол №1.

 

 

Програма курсу та методичні рекомендації з вивчення навчальної дісціпліни „Кваліфікація злочинів”. Укладач М. В. Хворостяний. За ред. проф. Є. Л. Стрельцова. Одеса, Астропринт, 2008. - 38 с.

Зміст:

1. Вступ.

 

2. Робоча програма дісціпліни.

 

3. Програма лекційного курсу.

 

4. Література.

 

5. Плани семінарських занять.

 

6. Питання для перевірки знань студентів.

Вступ.

Завданням цих методичних рекомендацій є надання допомоги студентам при вивченні дисципліни „Кваліфікація злочинів”.

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка повніше описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину. Термін "кваліфікація" походить від латинського qualis — який, якої якості. Кваліфікація взагалі — віднесення певного явища, речі, діянь за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація — це пошук, вибір і застосування до певної події чи діянь, випадку конкретної правової норми.

Кваліфікації злочинів почала розвиватися достатньо давно. Але в сучасному вигляді вона має достатньо малу історію Можливо сказати, що перші праці на цю тему були надруковані лише після другої світової війни. Насамперед слід відзначити працю професора А.А. Герцензона "Кваліфікація злочинів". Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Кваліфікація може бути вірною лише тоді, якщо буде застосовано саме ту норму, яка передбачає відповідальність саме за це діяння, тобто застосовано лише одну і лише певну, конкретну норму.
У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В.М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В.М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом,. На відміну від професора А.А. Герцензона академік В.М. Кудрявцев точніше, на нашу думку, визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину.
Так само як і В.М. Кудрявцев визначають поняття кваліфікації злочинів професори А.Ф. Зелінський Б.А. Куринов і С.А. Тарарухін. Але й таке визначення цієї норми незадовільне, оскільки і воно неконкретне, неоднозначне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. Воно не враховує детальної конкретизації і диференціації кримінально-правових норм, що відображають прагнення законодавця до диференціації кримінальної відповідальності. Сучасна диференціація кримінально-правових норм настільки деталізована, що багато окремих, самостійних складів злочинів, передбачених законом, відрізняються один від одного лише однією ознакою.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.
Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. В цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень.

Кваліфікація злочину передбачає віднесення його до певного виду злочинної поведінки — вбивство, викрадення, зловживання, тілесні ушкодження тощо.

Віднесення злочину до певного виду злочинів є його видовою кваліфікацією, яка визначається законодавчою назвою цього злочину. Без визначення назви злочину, без його законодавчого найменування не може бути повною, задовільною кваліфікація, оскільки вона не буде загальнозрозумілою.
Таким чином, враховуючи наведене, кваліфікацію злочинів можна визначити як кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Вказівка на те, що для правильної кваліфікації діяння необхідно вибрати і застосувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з кількох суміжних, подібних, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння, має суттєве практичне значення, оскільки змушує право-застосовників шукати і застосовувати саме ту норму, яка є єдино правильною. Така конкретизація застосовуваної кримінально-правової норми допомагає розв'язати багато питань кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм, що підлягають застосуванню.

Головним у кваліфікації злочину є завдання і результат — встановити наявність складу злочину у вчиненому діянні, тобто визначити підставу кримінальної відповідальності. Але кваліфікація злочину не є кримінальною відповідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова кваліфікація — це засіб реалізації кримінальної відповідальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину є конкретною та єдиною формою реалізацї кримінальної відповідальності.

Серед вітчизняних фахівців значиний внесок в теоретичну рохробцу цієї проблеми в останні роки внесли професори В.О. Навроцький та М.Й. Коржанській.

Робоча програма дисципліни

„Кваліфікація злочинів”.

Тема	Лекції	Практичні заняття	СРС
Поняття та значення кваліфікації злочинів
Поняття злочину
Склад злочину – юридична засада кваліфікації
Засади кримінальної відповідальності за кримінальним правом зарубіжних країн
Об’єкт злочину
Об’єктивна сторона злочину
Суб’єкт злочину
Суб’єкт злочину за кримінальним правом зарубіжних країн.
Суб’єктивна сторона злочину
Стадії злочину
Співучасть у злочині
Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

 

Підсумковий контроль – іспит.

 

 

Програма лекційного курсу.

Тема 2. Поняття злочину.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості — той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості — прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу.

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.

В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення — соціальній чи правовій характеристиці злочину, — можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення — відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).

Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин — суспільно небезпечне діяння).

Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин — суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу — воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.

 

Тема 5. Об’єкт злочину.

Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільне небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.

Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 і 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119) або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 та ін.).

Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціальне схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.

У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).

Тема 7. Суб’єкт злочину.

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)».

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Отже, осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільне небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання «має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Тема 10. Стадії злочину.

Поняття стадій злочину. Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину (стадія — від грецьк. σταδιον — певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості).

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел, Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

Види стадій вчинення злочину. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

Плани семінарських занять.

Кваліфікація злочинів являє собою стрижневу проблему карного права. Приступаючи до вивчення ціого курсу, студент повинний, насамперед, засвоїти наступні питання: визначення поняття кваліфікації злочинів; значення кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочинів як один зі способів застосування норм кримінального права.

Кваліфікація злочинів як підсумкова правова оценка зробленого злочину.

Види кваліфікації злочинів і їхнє правове значення.

Офіційна (легальна) кваліфікація і її ознаки. Неофіційна (доктринальна) кваліфікація і її ознаки.

- встановлення обставин, що виключають суспільну небезпека або злочинність діяння;

- поняття складу злочину, та єлементів складу злочину;

- встановлення ознак кінченого або незакінченого злочину, а також добровільного відмовлення від здійснення злочину;

- встановлення ознак співучасті і роль особи, причетного до здійсненню злочину;

- детальне зіставлення фактичних даних з элементами складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК: об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною й об'єктом.

Значення кваліфікації злочинів для здійснення правосуддя; для визнання особи винним у здійсненні злочину; для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання в точній відповідності з нормами Особливої і Загальної частини КК; для дотримання гарантій прав особистості засудженого при відбуванні їм покарання; для законного й обґрунтованого застосування інститутів і норм Загальної частини карного законодавства, що регламентують звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, при застосуванні до засудженого амністії, помилування і зняття судимості; для застосування процесуального порядку розслідування злочинів, установленого карно-процесуальним законодавством; для обліку стану, структури і динаміки злочинності й організації ефективних заходів боротьби з нею.

Тема 2. Поняття злочину.

1. Поняття злочину.

2. Ознаки злочину.

3. Злочини й інші правопорушення.

 

Тема 5. Об'єкт злочину

1. Поняття і значення об'єкта злочину.

2. Факультативні й обов'язкові ознаки об'єкта злочину.

3. Тричленна система об'єкта злочину. Видовий об'єкт злочину.

4. Система безпосереднього об'єкта злочину.

5. Предмет злочину. Потерпілий у злочині.

Питання:

1. Аргументуйте і назвіть опис родового об'єкта
злочину в КК України.

2. Назвіть кримінально-правові норми (статті) у КК України в які
зазначений об'єкт злочину.

3. Назвіть кримінально-правові норми (статті) у КК України в які зазначений предмет злочину.

Тема 6. Об'єктивна сторона

1. Поняття і значення об'єктивної сторони складу злочину

2. Обов'язкові і факультативні ознаки складу злочину.
Характеристика таких ознак у нормах Загальної й Особливої частин карного законодавства.

3. Діяння: дія і бездіяльність. -

4. Злочинні наслідки і їхній вплив на кваліфікацію.

5. Поняття й ознаки причинного зв'язку.

6. Факультативні ознаки об'єктивної сторони.

Питання:

1. Аргументуйте і назвіть склади злочинів, у яких зазначені
злочинні дії.

2. Аргументуйте і назвіть склади злочинів, у яких зазначені
злочинна бездіяльність.

3. Аргументуйте і назвіть склади злочинів, у яких зазначені
злочинні наслідки.

4. Аргументуйте і назвіть склади злочинів з факультативними (для
Загальної частини) ознаками.

 

Тема 7. Суб'єкт злочину

1. Поняття і значення суб'єкта злочину. Законодавчий опис
суб'єкта злочину в КК України.

2. Фізична особа як суб'єкт злочину. Дискусія про суб'єкта
злочину юридичній особі.

3. Ознаки осудності. Ознаки неосудності. Ознаки обмеженої

осудності.

4. Вік кримінальної відповідальності.

5. Кримінальна відповідальність за злочини, скоєні в стані
алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння.

6. Ознаки спеціального суб'єкта. Класифікація спеціальних суб'єктів у
КК України.

 

Питання до іспиту з навчальної дисципліни

«Кваліфікація злочинів»

1.Поняття кваліфікації.

2. Поняття й ознаки офіційної (легальної) кваліфікації.

3. Поняття й ознаки неофіційної (доктринальної) кваліфікації.
4. Загальносоціальне і кримінально-правове значення кваліфікації злочинів.

5. Поняття злочину.

6. Ознаки злочину.

7. Злочини й інші правопорушення.

8. Кваліфікація злочиныв проти власності.

9. Кваліфікація злочинів проти життя та здоров'я.

10. Поняття і структура складу злочину

11. Диспозиції (проста, описова; посилальна, бланкетная) і склад злочину.

12. Класифікація складів злочинів

12. Склад злочину за кримінальним правом Німеччини.

13. Склад злочину за кримінальним правом Франції.

14. Склад злочину за кримінальним правом Англії.
15. Поняття і значення об'єкта злочину.

16.Факультативні й обов'язкові ознаки об'єкта злочину.

17.Тричленна система об'єкта злочину. Видовий об'єкт злочину.

18.Система безпосереднього об'єкта злочину.

19.Предмет злочину. Потерпілий у злочині.

20.Об'єкт за кримінальним правом Німеччини.

21Об'єкт за кримінальним правом Франції.

22Об'єкт за кримінальним правом Англії.

23.. Поняття і значення об'єктивної сторони складу злочину

24. Обов'язкові і факультативні ознаки складу злочину. Характеристика таких ознак у нормах Загальної й Особливої частин карного законодавства.

25. Діяння: дія і бездіяльність.

26.Злочинні наслідки і їхній вплив на кваліфікацію.

27.Поняття й ознаки причинного зв'язку.

28. Факультативні ознаки об'єктивної сторони.

29.Поняття і значення суб'єкта злочину. Законодавчий опис

суб'єкта злочину в КК України.

30. Фізична особа як суб'єкт злочину. Дискусія про суб'єкта
злочину юридичну особу.

31. Ознаки осудності. Ознаки неосудності. Ознаки
обмеженої осудності.

32. Вік кримінальної відповідальності.

 

33.Кримінальна відповідальність за злочини, скоєні в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння.

34. Ознаки спеціального суб'єкта. Класифікація спеціальних
суб'єктів у КК України.

35. Суб'єкт за кримінальним правом Англії.

36. Суб'єкт за кримінальним правом Франції.

37. Суб'єкт за кримінальним правом Німеччини.

38. Суб'єкт за кримінальним правом США.
39. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони.

40. Обов'язкові і факультативні ознаки суб'єктивної сторони.
Характеристика таких ознак у нормах Загальної й Особливої частин КК
України.

41. Поняття й ознаки вини.

42. Поняття й ознаки умислу. Прямій і непрямий умисел.

43. Поняття й ознаки необережності.

44. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони.

45. Кваліфікаця злочинів у сфері службової діяльності.

46. Кваліфікаця злочинів проти громадської безпеки.

47.Кваліфікація злочинів проти засад національної безпеки.

48.Кваліфікація злочинів проти правосуддя.

49Поняття і значення стадій здійснення злочину.
50. Закінчений злочин.

51. Готування до злочину.

52. Замах на злочин.

53. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин.

54.Добровільне відмовлення від здійснення злочину.

55. Поняття співучасті і його значення.

56.Форми співучасті.

57.Види співучасників злочину.

58.Відповідальність співучасників.

59.Причетність до злочину.

60.Загальні положення множинності злочинів.

61.Повторність злочинів.

62. Сукупність злочинів.

63. Конкуренція кримінально-правових норм.

64. Рецидив злочинів.

 

Кваліфікація злочинів

________________________________________________________________________________________________________________

(шифр і назва навчальної дасципліни)

 

Правознавство

напряму підготовки_______________________________________ ________

(шифр і назва напряму підготовки)

 

для спеціальності _____________ 6.030401 правознавство __________

(шифр і назва спеціальності (тей)

 

 

спеціалізації______________________________________________ ________

(назва спеціалізації)

інституту, факультету економіко-правовий ____________________

(назва інституту, факультету)

 

 

 

2011 –2012

Кваліфікація злочинів. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів

(назва навчальної дисципліни)

за напрямом підготовки «правознавство, спеціальністю «правознавство»

„__ "________, 20 _ с.

Розробники: ст. викл. кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Хворостяний М. В..

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії)______

Протокол № 1_ від. "26___ " серпня______ 2011 р.

Завідувач кафедрою (циклової, предметної комісії)___________________

_______________ (д.ю.н проф. Стрельцов Є.Л.)

(підпис) (прізвище та ініціали)

"_____ "___________________ 20____ р

Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки

(спеціальністю)______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № 1 від. " 29____ " серпня____ 2011 р.

"_____ "________________ 20__ р. Голова _________________ (к.ю.н. доц. Масін В. М.)

©

(підпис) (прізвище та ініціали)

Укладач: Хворостяний М. В., ст. викладач кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

 

Рецензенти:

Чуваков О. А. к.ю.н., доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

Крупко Д. И. к.ю.н., доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

 

Затверджено на засіданні кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики «26«серпня 2011 року, протокол №1.

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою ЕПФ, ««серпня 2011 р., протокол №1.

 

 

Програма курсу та методичні рекомендації з вивчення навчальної дісціпліни „Кваліфікація злочинів”. Укладач М. В. Хворостяний. За ред. проф. Є. Л. Стрельцова. Одеса, Астропринт, 2008. - 38 с.

Зміст:

1. Вступ.

 

2. Робоча програма дісціпліни.

 

3. Програма лекційного курсу.

 

4. Література.

 

5. Плани семінарських занять.

 

6. Питання для перевірки знань студентів.

Вступ.

Завданням цих методичних рекомендацій є надання допомоги студентам при вивченні дисципліни „Кваліфікація злочинів”.

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка повніше описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину. Термін "кваліфікація" походить від латинського qualis — який, якої якості. Кваліфікація взагалі — віднесення певного явища, речі, діянь за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація — це пошук, вибір і застосування до певної події чи діянь, випадку конкретної правової норми.

Кваліфікації злочинів почала розвиватися достатньо давно. Але в сучасному вигляді вона має достатньо малу історію Можливо сказати, що перші праці на цю тему були надруковані лише після другої світової війни. Насамперед слід відзначити працю професора А.А. Герцензона "Кваліфікація злочинів". Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Кваліфікація може бути вірною лише тоді, якщо буде застосовано саме ту норму, яка передбачає відповідальність саме за це діяння, тобто застосовано лише одну і лише певну, конкретну норму.
У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В.М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В.М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом,. На відміну від професора А.А. Герцензона академік В.М. Кудрявцев точніше, на нашу думку, визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину.
Так само як і В.М. Кудрявцев визначають поняття кваліфікації злочинів професори А.Ф. Зелінський Б.А. Куринов і С.А. Тарарухін. Але й таке визначення цієї норми незадовільне, оскільки і воно неконкретне, неоднозначне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. Воно не враховує детальної конкретизації і диференціації кримінально-правових норм, що відображають прагнення законодавця до диференціації кримінальної відповідальності. Сучасна диференціація кримінально-правових норм настільки деталізована, що багато окремих, самостійних складів злочинів, передбачених законом, відрізняються один від одного лише однією ознакою.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.
Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. В цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень.

Кваліфікація злочину пер